Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

• Прошу пояснити, що вважається важким гріхом, який не допускає прийняття св. Тайн? (Надія)

• Прошу пояснити, що вважається важким гріхом, який не допускає прийняття св. Тайн? (Надія)

Знаю, що Служба Божа змиває повсякденні та легкі гріхи, але до причастя не можна йти в важкому грісі. Прошу пояснити, що вважається важким гріхом, який не допускає прийняття св. Тайн? (Надія)

Поняття про гріх
 

71. У Святому Письмі гріх — це зазіхання людини на повну автономію від Бога та на самочинне вирішення того, що є добре та зле. Йдеться про моральну та екзистенційну автономію (яку не можна плутати з автономією оперативною, що має іконічний характер) та розрив усякого стосунку з Богом, який Він зі своєї творчої та спасительної ініціятиви встановив із людиною.

72. У богослов'ї поняття «гріх» має два основні трактування:

1) гріх — це протиприродний вчинок, який проявляється у вигляді свобідного та добровільного порушення Божої заповіді; це хвороба особи, її неміч, що є наслідком її недостатньої участи в Божому житті;

2) гріх — це відвернення особи від Бога, наслідки якого стосуються, в першу чергу самої людини, а через неї — людської спільноти загалом та всього створеного світу.

73. У традиції Східної Церкви вважається, що гріх — це насамперед стан, який згодом проявляється у вигляді вчинку. Такий стан може бути:

a ) добровільним : гріх Адама, як гріховний стан впалого праотця, був наслідком його свобідного вибору, а тому був добровільним; у такому напрямі відбуваються й інші гріховні дії, які в результаті закріплюються як стан;

б) недобровільним : всі ми народжуємося в стані гріха, що означає підпорядкування вищого нижчому, особового — природному; адже коли особа виховується у гріховній спільноті, то мимоволі перебирає її моральні вади та відтворює в собі стереотип «загальноприйнятого» гріховного стану.

Ось чому в богослов'ї святих Отців Сходу розвинулося вчення про добровільні та недобровільні гріхи, яке ґрунтується насамперед на аналізі гріховного стану особи, що проявляється згодом у вигляді людської дії.

Однак треба враховувати, що до виду недобровільних гріхів належить не тільки гріховний стан , але й гріховний акт, до якого особа може бути причетною навіть без своєї на те згоди. Тут радше йдеться про об'єктивне зло, яке може зробити людина, але за яке вона не несе повної особистої відповідальности. Людина, яка живе у цьому стані, ще не готова осмислити стану гріха, а тому не вважає гріховними дії, які з цього стану випливають.

74. Як і на Сході, на Заході було прийнято класифікувати гріхи за ступенем важкости захворювання особи, її узалежнення від лукавого, тобто розрізняти силу впливу на діючого суб'єкта того морального зла, в якому особа задіює свої сфери. Говорячи про гріхи, не можна вважати їх якимись актами, відокремленими від особи. Фактично існують не гріхи самі по собі, а лише грішні люди.

Залежно від природи гріховних учинків та рівня задіяности діючої особи, їх поділяють на гріхи легкі та важкі.

75. Якщо предмет вчинку, його намір чи мета відповідають важливій особовій цінності (наприклад, заповіді Декалогу), то особа звичайно переживає його не поверхово, а глибоко та рішуче. Зовнішня дія є наслідком внутрішньої моральної дії. Така дія глибоко проникає в моральну істоту і залишає на ній глибокий слід. Якщо такий вчинок є морально злим, то він важко ранить діючу особу. Важливість учинку впливає на важкість шкоди, яку він несе для людської істоти. Морально злий вчинок, що глибоко зневажив Бога і ближнього та наніс глибокої рани діючій особі, називається важким гріхом.

У випадку, якщо особа не до кінця задіяна в такому вчинку і з певної причини не переживає його всім своїм моральним єством, то такий гріх, за умови незначної шкоди, яку він наніс діючому суб'єкту, вважається легким.

76. Папа Павло V І дає таке визначення важкого гріха: «Відповідно до традиції Церкви важким гріхом називаємо такий акт, за допомогою якого людина свідомо та добровільно відкидає Бога, його Закон, Заповіт любови, який Бог їй пропонує, звертаючись при цьому до себе самої, як до створеної істоти ( conversio ad creaturam ). Це може відбуватися в прямий та формальний спосіб, як наприклад, у гріхах ідолопоклонства, відступництва та атеїзму; або в інший подібний спосіб, як наприклад, у непокорі Божим заповідям у тяжкій матерії» (17).

77. Залежно від того, як гріховні вчинки впливають на життя людини у Христі і як задля них змінюється особистий стосунок людини з Богом, їх поділяють на смертні та повсякденні .

Внаслідок смертного гріха особа перериває особистий стосунок любови з Богом, закриваючись на божественну благодать. Такий вчинок глибоко ранить діючу особу та вбиває її особове сопричастя з Христом, а також руйнує її чисто людський природний аспект. Унаслідок такого вчинку людина губить справжню свободу та впадає в залежність від гріха. Таким чином, важкий гріх завжди є смертним.

Унаслідок повсякденного гріха послаблюється інтенсивність участи людини в божественній благодаті. Легкі гріхи стримують розвиток життя в Христі, роблять неповноцінною іконічну сутність людської особи, зменшують уподібнення образу Божого в людині до його Архетипу. В боголюдському стосунку легкий гріх проявляє себе як повсякденний.

Назагал можна сказати, що смертні гріхи — це дії, що суперечать любові до Бога, а повсякденні гріхи — це вчинки, не до кінця пронизані любов'ю Бога.

"Моральна катехиза"

Назад