Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Вiталiй Фiглевський

БIБЛIЯ ПРО ЗДОРОВ'Я ЯК ЖИТТЄВУ ЦIННIСТЬ

Дата публікації: 28-04-2010
Стаття присвячена важливiй та маловивченiй темi - проблемi здоров'я як життєвої цiнностi на сторiнках Бiблiї. Основний акцент зроблено на тому, що досвiд попереднiх поколiнь, зафiксований у Святому Письмi, має важливе значення для сучасникiв. Автором використано працi багатьох фiлософiв, теологiв, українських та зарубiжних вчених, а також матерiали, опублiкованi у виданнях української дiаспори. 

Головне право людини - право на здоров'я та сприятливе для здоров'я й добробуту людини природне середовище. Обговоренню цього та iнших питань, пов'язаних зi ставленням людини до власного життя, було присвячено круглий стiл на тему "Бiоетика в Українi: стан i перспективи розвитку", що вiдбувся в iнститутi фiлософiї iм. Г.С. Сковороди НАН України. В обговореннi взяли участь провiднi українськi фiлософи, бiологи, медики, представники громадських органiзацiй.

Один, з доповiдачiв навiв слова Хаббарда з його "Дiан-Етекi": "метою самого життя, всього живого, рушiйною силою життя є безконечне виживання. Людина як форма життя пiдпорядкована в усiх своїх дiлах i цiлях однiй єдинiй командi - "Виживай!". В iдеї виживання немає нiчого нового. Нове полягає в тому, що виживання є єдиним прагненням всього живого". Заради чого виживає людина? Заради суспiльства, чи родини, чи держави, чи самої себе. Вiн ставить проблему як сучасник. "Виживає людина одразу за чотирма напрямками: заради самої себе, заради своїх дiтей, заради своєї групи, заради свого людства". "Яка з цих динамiк є прiоритетною? - запитує фiлософ Вiктор Пазинок. i вiдповiдає. - Всi вони є прiоритетними. Всi вони є сильними. Всi вони мають одночасно орiєнтувати людину як багатогранну iстоту. Стосовно цього проблема виживання постає як проблема бiоетики - природних засобiв виживання та соцiального змiсту цього виживання, а не iснування... Перед нами дуже цiкава перспективна проблематика. Тут є дуже багато напрацьованого. Зокрема проблема постiйної смертi людини: бiологiчної, соцiологiчної, бiосоцiальної. Це проблема здоров'я як цiнностi" [13, с. 125-126].

Здоров'я, за визначенням Всесвiтньої Органiзацiї Охорони Здоров'я (ВООЗ), - це стан повного фiзичного, психiчного й духовного благополуччя [2, с. 15]. Незаперечним i безсумнiвним є те, що в соцiально-духовному життi українцiв протягом минулого тисячолiття, попри всiлякi перепони i труднощi, дiяльнiсть християнських церков, особливо для духовного здоров'я людей, була переважно позитивною; вони послiдовно керувалися бiблiйними настановами про шляхи його збереження i змiцнення, про роль лiкарiв у цiй важливiй справi. Цiкаву думку з цього приводу висловив в одному з християнських журналiв К. Рiмер Смiс: "Я дуже здивований тим, наскiльки Бiблiя є акуратною з медичної точки зору. Щодо лiкування чирякiв, ран i так далi вона навiть вiдповiдала вимогам сучасної медицини. Багато людей все ще вiрять у рiзнi забобони, наприклад, що кiнський каштан у кишенi запобiгає ревматизму, що дотик до жаби призводить до появи бородавок, що окутування шиї червоною хустинкою вилiковує бiль горла... Але нiчого такого немає в Бiблiї. Це само собою є дивовижним i для мене - ще один доказ її божественного походження" [3, с. 5].

Святе Письмо неодноразово розповiдає про зцiлення людей: очi незрячих починали бачити, глухi одержували можливiсть чути, калiки - ходити, мертвi воскресали. Найбiльше чудо з усiх, що коли-небудь вiдбувалися, - це воскресiння нашого Спасителя. Одне з iмен Бога - Цiлитель. У Бiблiї читаємо: "Коли ти пильно слухатимешся голосу Господа, Бога твого, i чинитимеш те, що йому довподоби, i вважатимеш на його накази, i дотримуватимешся всiх його установ, анi одної з тих недуг, що я навiв на Єгипет, не наведу на тебе: я бо Господь, твiй цiлитель" (Вихiд 15: 26).

Про Єгипет у Святому Письмi згадується не раз. Зрозумiло, що досягнення цiєї країни, зокрема в медицинi, потiм частково трансформувалися у бiблiйнi повчання. В архiвах Ватиканської бiблiотеки знаходяться письмовi вiдомостi, котрим понад 5 тисяч рокiв. Вони записанi на глиняних табличках, i лише з появою комп'ютерiв, лазерних установок для розшифрування унiкальних текстiв стародавнi таблички вiдкрили свої секрети. Вченi дiзналися, що майже всi таємнi знання жерцi Стародавнього Єгипту запозичили у мудрецiв мiфiчної країни шумерiв, яка iснувала понад тисячу рокiв до могутнього Єгипту. Але найiмовiрнiшим є те, що шумери не самi придумали такi цiлющi рецепти, а навчилися у волхвiв ще бiльш давньої цивiлiзованої держави Арата, розташованої на територiї нинiшнього Приднiпров'я [4, с. 3]. Отже, цiлком ймовiрно: те, що знали єгиптяни, було вiдоме й праукраїнцям.

На початку бiблiйної iсторiї становище лiкаря було нелегким. Вивчення пам'яток культури, матерiалiв численних археологiчних дослiджень дає право зробити висновок, що медицина у Стародавньому Єгиптi була двох видiв: вища - магiчна (заклинання, молитви для зняття чар) i звичайна (догматична). i та й iнша були в компетенцiї жерцiв. У 1862 роцi в Єгиптi знайдено папiрус, датований 1550 роком до нашої ери, який вважається найдавнiшим медичним документом свiту. Вiн мiстить 108 роздiлiв про лiкування рiзних недуг. Є там молитва до iсiди за звiльнення хворого вiд "демонiчної i смертної сили". i це не випадково. Богиня iсiда мала безпосереднє вiдношення до лiкування. Побачивши свого сина Гора мертвим, вона не лише повернула його до життя, але й зробила безсмертним. iсiда пiзнiше передала Гору свої таємницi, i вдячний син пiсля цього допомагав людям [5, с. 568]. Обiзнанiсть у медицинi приписують також богинi Бубастiс, покровительцi кiшок, а також Апiсу та Сарапiсу [5, с. 163].

Розшифрувавши папiруси, вченi дiзналися про знання, якими володiли люди задовго до народження Христа. Єгиптяни розрiзняли близько 2500 хвороб, якi виявляли на пiдставi забарвлення шкiри, виразу обличчя, дотикiв до тiла тощо. Вже тодi були вiдомi ревматизм, апендицит, а також так зване "єгипетське запалення очей".

Замiсть вати використовували бавовнянi волокна, рана заклеювалася липучим пластиром. Навiть штучнi зуби єгиптянам були добре вiдомi. Люди, що населяли береги Нiлу, знали й про важливiсть роботи серця, кровоносних судин, про те, що втрата кровi призводить до смертi. У Бiблiї говорилося, що "душа всякого тiла є кров" (Левiт 17: 14).

Важливим елементом культури життя в перiод античностi вважали спорт. Боротьба та кулачний бiй мали релiгiйний змiст. Пiд час церемонiй, як вiдзначає вiдомий дослiдник Роберт Т. Байд, борцi виступали з великими глеками на головах. Аналогiчно зображувалися поєдинки мiж деякими божествами. Єгиптяни грали у м'яч уже багато тисяч рокiв тому. А римляни, як вiдомо, так поважали спорт, що присвятили йому 135 днiв на рiк.

Єгипет часiв фараонiв, описаний у старозавiтних книгах, мав значний вплив на культуру сусiднiх народiв, головним чином грекiв. Саме в Грецiї виник єдиний в iсторiї людства культ бога Асклепiя, бога-цiлителя. Його незмiнним атрибутом була змiя (або навiть двi). Культ Асклепiя був особливо популярним в Епiдаврi, куди з'їжджалися на лiкування з усiх куточкiв Грецiї [5, с. 114]. На островi Кос знаходилося вiдоме святилище Асклепiя. Саме тут знаменитi лiкарi вважалися нащадками Асклепiя i називали себе Асклепiадами. Є пiдстави вважати, що це був не лише один з найбiльш шанованих богiв античностi, але й реальна iсторична особа.

Старшою дочкою Асклепiя була Гiнея - богиня здоров'я, вiд iменi якої походить так часто вживане слово "гiгiєна". З iменем Махаона, сина Асклепiя, пов'язане зародження хiрургiї, а з iменем iншого сина Подалiрiя - терапiї. Гомер у своїй славнозвiснiй "iлiадi" пише, що це були чудовi лiкарi [5, с. 114].

Бiблiя, використовуючи досвiд попереднiх поколiнь, дає немало цiнних рекомендацiй, якi були потiм трансформованi у народнiй медицинi багатьох народiв, зокрема українцiв. У Святому Письмi також знаходимо короткий виклад фiлософiї лiкування. Так у книзi iсуса, сина Сираха, яка була написана у другому столiттi до нашої ери, вiдзначається, що лiкар iснує з Божої волi, що лiки створенi Богом, що недужий має найперше очистити свою совiсть з Божою допомогою, молитвою та жертвою i аж тодi звертатися до лiкарiв, бо вони (за Божою ласкою) можуть допомогти. Справжнiм цiлителем є сам Бог, а лiкар - знаряддя Боже. "Вшановуй належно потрiбного тобi лiкаря, бо вiн iснує з Господньої установи, ( читаємо в Писаннi. ( Вiд Всесвiтнього - здатнiсть лiкаря... Господь iз землi лiки виводить... Ними лiкується i усувається бiль... Сину, в недузi твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, i вiн тебе оздоровить... Провину вiдкинь, свої руки випростай, вiд усякого грiха очисти своє серце... Пропам'ятну жертву... всеоздай... А лiкаря примiсти, бо й вiн Господом створений; хай тебе не полише, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхнiх руках перебуває. Та й їм слiд так само до Господа молитись, щоб ними вiн зволив подати полегшу i принести одужання для рятунку життя. Той же, хто грiшить супроти свого Творця, нехай потрапить лiкаревi в руки" (Сираха 38: 1-15).

Головною причиною багатьох хвороб Бiблiя вважає грiхи - вчинки (поведiнка) людини, пов'язанi з неприйняттям релiгiйних цiнностей. Згiдно з християнським вченням, грiх з'явився й укорiнився в природi людини внаслiдок грiхопадiння Адама i Єви. Грiх - основа богословського трактування сакрального. Богослов'ям розрiзняється грiх проти вiри (байдужiсть, сумнiв, скептицизм), надiї (самовпевненiсть, малодушнiсть, вiдчай), любовi до Бога (самолюбство, гординя, прив'язанiсть до земного, невдячнiсть) тощо. Поняття грiха поширюється церковнослужителями й на нерелiгiйну сферу життя, у масовiй свiдомостi ототожнюється iз вчинками людини, несумiсними з мораллю, пiдвладними тягарю земних тлiнностей [1, с. 80]. У зв'язку з цим св. Василiй Великий говорить: "Хвороби бувають вiд матерiальних впливiв, i тут корисна майстернiсть лiкаря, бувають хвороби i як покарання за грiх, в цьому випадку потрiбно терпiння i каяття, як у Лазаря, i святi потерпали вiд хвороб, являючи всiм смирення i межу спiльного усiм людського єства. Тому не покладай надiї на лiкарiв, вiдкидаючи благодать Божу, але й не заперечуй їх майстерностi, а проси у Бога пiзнання причин покарання, а потiм позбавлення вiд немочiв, терплячи розрiзи, припалювання, гiркi лiки та усi iншi лiкарськi приписи" [6, с. 6].

У свою чергу професор В. Свенцицький додає, що всi хвороби мають в пiдiрунтi своєму нашi грiхи, починаючи з грiха первородного. А ось св. iоан Золотоустий пiдкреслює, що бiльша частина хвороб ( вiд грiхiв, але деякi бувають i вiд безтурботностi: пияцтво, бездiяльнiсть, об'їдання також приводять до хвороб, але є хвороби для нашого випробування в добрi [6, с. 6-7].

Бiблiя не є i не може бути пiдручником з природничих наук: фiзики, математики, зоологiї, бiологiї, астрономiї; вона не дає й медичних рецептiв. Розглядаючи релiгiйну тему, тi, що писали Бiблiю, користувалися "тогочасними поняттями та поглядами на природу". Вони були дiтьми своєї доби, "i це так само природно, як i те, якби котрийсь сучасний письменник брав для свого образу фiзичного свiту, примiром, теорiю Нiльса Бора, дарма що вона сьогоднi теж багато в чому перестарiла. Натхнення не усувало у священописця набутого ним свого часу знання стосовно природи, не пiдказувало йому нових понять, чужих уявленням тих епох. Воно тiльки появляло природнi явища у притаманному надприродному свiтi. Але передавати його середовищу письменник повинен був звичайними поняттями. Якби вiн пробував заглянути передчасно у поняття, приналежнi до iнших епох, вiн дiяв би всупереч i Божiй педагогiцi, i людськiй психологiї. А закиди, мовляв, Бiблiя за часто вiдкликається до чуда, не беручи до уваги законiв природи, походить вiд рацiоналiстичного та матерiалiстичного свiтоглядiв, якi вiдкидають Бога i надприродну дiйснiсть... Справжня наука, яка не виключає Бога i потойбiчне життя, не має труднощiв у пояснюваннi Бiблiї" [7, с. XIV].

Примiром, у законi Мойсея була сувора заборона торкатися тiла померлої людини. Для нас сьогоднi це здається дивним, але в Писаннi читаємо: "Хто доторкнеться трупа... буде нечистим" (Левiт 22: 4). Той, хто порушив це правило, не мiг зайти у святиню, кожна рiч, до якої вiн торкався, всяка пожива, людина вважалися нечистими.

У зв'язку з тим, що було заборонено торкатися трупiв, а тим бiльше робити розтини, iзраїльтяни нiколи не бальзамували померлих. Разом з тим Бiблiя говорить, що патрiарх Якiв був забальзамований, але слiд мати на увазi, що вiн помер у Єгиптi (Буття 50: 3). Коли помер Йосиф, його "забальзамували й поклали у труну в Єгиптi" (Буття, 50: 26). Єгиптяни бальзамували небiжчикiв, клали їх у домовину. В iзраїльтян, якi жили в поганському довкiллi та зазнавали впливу рiзних культур i релiгiй, домовин нiколи не було. iзраїльськi лiкарi не могли вивчати анатомiю людини саме тому, що "не дозволено їм торкатися померлих i робити розтини" (пише преосвященний iнокентiй Лотоцький). "iсторiя записала нам жахливий випадок: щоб порахувати людськi костi й щоб пiзнати їх будову, засудженого на смерть злочинця вкинули в окрiп, i нещасний варився так довго, аж доки тiло зовсiм не розварилося i не вiдстало вiд костей. i тодi лiкарi виконали своє завдання, не торкаючись кiсток руками".

Як свiдчать рiзнi джерела, iзраїльська ортодоксальна старозавiтна теологiя забороняла медикам лiкувати недуги. Равини повчали, що кожна хвороба, як уже згадувалося, була карою за грiхи. Тому вони не займалися оздоровленням хворих, а лише чекали, чи людина пiсля лiкування вже "чиста" i чи може повернутися до громадського життя. Лише Талмуд (вiд євр. "ламейд" - вивчення) - усне вчення iудаїзму, поряд iз Старим Завiтом найбiльш авторитетний виклад релiгiйно-етичних засад цiєї релiгiї, що створювалася впродовж 2-ої пол. i тис. до нашої ери - 1-ої пол. i тис. нашої ери - видiляє статус лiкаря. Лiкарi мають допомагати хворим, хоч одуження ( не їхня заслуга. Вони ( посланцi Божi й виконують волю Господню. У Талмудi наводиться близько 300 рецептiв, розповiдається, як дiяти пiд час пологiв, а також при лiкуваннi наривiв, ран. Чимало роздiлiв книги вказують на те, що надання лiкарської допомоги в iзраїльтян було буденною справою.

Багато уваги Бiблiя придiляє питанням гiгiєни, санiтарiї. Якщо на шкiрi iзраїльтянина з'явилися болячки, подiбнi до прокази, його iзолювали вiд iнших. "Доки його недуга, вiн буде вважатися нечистим... насамотi мусить жити; геть поза табором буде його оселя" (Левiт 13: 46). Навiть заражений одяг спалювали (Левiт 13: 52). На той час це був ефективний спосiб не допустити поширення iнфекцiй. Пiзнiше досвiд iзраїльтян щодо боротьби з iнфекцiйними хворобами був трансформований iншими народами, зокрема українцями. Так Василь iванцiв розповiдає про "чорний" тиф, що за Австрiї косив галичан: "Коли хтось захворiв на тиф, за ним зараз же вiйт присилав фiрмана з возом або саньми i хворого забирали на лiкування. При цьому солому, на якiй лежав хворий, спалювали, ще й окроплювали воза карболкою. Австрiйський уряд своїм коштом заклав у кожному селi лазнi та парнi для дезинфекцiї одягу. В нашому селi було зроблено лазню там, де мiстилася молочарня. Купання в лазнi i дезинфекцiя або "прожарювання" одягу були обов'язковими. За день до купання кожний дiставав попередження про це i мусiв виконувати наказ. Для боротьби iз пошестю сiльський вiйт призначив спецiального уповноваженого на кожнi десять родин. Цей уповноважений слiдкував за тим, у якому станi перебуває кожна родина. Кожного ранку вiн обходив свою дiльницю, питав, чи не має хворих. Здорових вiдокремлювали, переводили до iншого житла, а ту хату оббризкували карболкою i нiкого туди не пускали, поки не мине карантин" [8, с. 39-40].

У Галичинi, як свiдчать архiвнi документи, спогади очевидцiв, були навiть за часiв буржуазних режимiв досить суворi санiтарнi правила, якi хоч-не-хоч виконувалися населенням. Так у книжцi, присвяченiй 100-лiттю спорудження шпиталю у Снятинi, читаємо: "В населених пунктах у 20-х роках не було смiтникiв. Проводилися обходи вулиць представниками влади, порушникiв санiтарiї попереджали один раз. Через 7(10 днiв перевiряли виконання пропозицiї. При їх невиконаннi на винного накладався штраф на мiсцi, який оплачувався в той же день. В разi несплати за кожен день нараховувалася пеня. Санкцiями за несплату була конфiскацiя домашньої птицi, худоби, iншого майна. Є вiдомостi, що в 20-х роках у Снятинi вже був повiтовий санiтарний лiкар Г. Бергрiн, який до того був повiтовим лiкарем в шпиталi" [9, с. 57]

Норми гiгiєни, викладенi в Бiблiї, торкалися також психiчного здоров'я. "Лагiдне серце - життя для тiла, а заздрiснiсть гризе кiстки" (Проповiдник 14: 30). Медичнi дослiдження, що були проведенi за кордоном, свiдчать, що наш настрiй неминуче вiдбивається на фiзичному здоров'ї. Наприклад, доктор К.Б. Томас з унiверситету Джонса в Хакiзi впродовж 16 рокiв спостерiгала за сотнями випускникiв шкiл, прагнучи встановити взаємозв'язок мiж станом їх психiки та захворюваннями. Вона помiтила одну закономiрнiсть. Бiльш схильними до захворювань були тi випускники, якi в умовах стресу бiльше хвилювалися та дратувалися.

Або взяти таку важливу проблему, як харчування. i вона знайшла своєрiдне вiдображення у Святому Письмi. Не слiд забувати, що вживання тiєї чи iншої їжi безпосередньо впливає на стан нашого тiла ( "...храм Святого Духа, який живе у вас" (I до Корiнтян 6: 19). Ось деякi рекомендацiї Бiблiї стосовно того, яку їжу, або, образно кажучи, який будiвельний матерiал, вживати для створення довiреного нам тiлесного храму. На першому мiсцi стоять фрукти, горiхи, зерновi та овочi. Саме рослинна їжа входила до райського рацiону людини. "По тому сказав Бог: "Ось я даю вам усяку траву, що розсiває насiння по всiй землi, та всяке дерево, що приносить плоди з насiнням: вони будуть вам за поживу" (Буття 1: 29).

Слiд зауважити, що на Сходi, де створювалося чимало бiблiйних книг, приготування їжi не викликало багато труднощiв, як у нас. Природа сама пропонує щедрою рукою готовi поживнi продукти, багато смачних i корисних плодiв, як, наприклад, виноград, який вгамовує спрагу й до того ж дуже поживний, iнжир, фiнiки, мигдалевi горiхи, найчистiшу олiю та дуже жирне молоко, велику кiлькiсть динь i рiзного роду овочi. Тому варiння їжi не було необхiднiстю. Завжди на столi мав бути хлiб, який пекли щодня. Хлiб i вода згадуються у Писаннi як найнеобхiднiшi для життя (iсаї 33: 16). М'яса вживали менше, нiж на Заходi. Риба згадується як їжа, що вживалася iз хлiбом (Йоан 6: 9). Сушенi та пiдсмаженi пшеничнi зерна в давнину й до цього часу є улюбленою їжею (Левiт 32: 14). Саранча теж була буденною їжею бiднякiв, її або смажили на решiтках, або сушили на сонцi.

Пiсля потопу, сповiщає Бiблiя, люди вже харчувалися м'ясом. Бог, як вiдомо, подiляв усi тварини на чистi та нечистi. На чистих i нечистих тварин розподiляли ще перед потопом (Буття 7: 2). Мойсей зробив це розмежування законом. Цей подiл частково залежав вiд придатностi тварин для споживання, а частково з релiгiйних мiркувань, щоб вiдокремити iзраїльтян вiд iнших народiв. iнакше кажучи, тварин подiляли на тих, чає м'ясо шкiдливе для здоров'я, i тих, чиє не шкiдливе. Святе Письмо з цього приводу каже: "Не їстимеш нiякої гидоти. Ось всяку скотину, яка має розколене копито i розчеплену ратицю i яка ремигає можна буде вам їсти" (Второзаконня 14: 3-31). Необхiдно зауважити, що пiд заборону пiдпадали тi представники тваринного свiту, якi виконували функцiю санiтарiв i харчувалися падлом або населяли болота. Не можна було варити козеня у молоцi матерi (Вихiд 23: 19). Заборонялося в один i той же день вбити корову, вiвцю чи козу разом з їх потомством (Левiт 22: 28). Кров, а також м'ясо мертвих тварин не лише було суворо заборонено вживати в їжу, але навiть торкатися їх. Слiд зауважити, що iзраїльтяни їли лише їжу, приготовлену iзраїльтянином, i нiколи не варили страв у посудi чужинця з iншого племенi.

У Старому Завiтi пiдкреслюється, що грiхом є вживання кровi не лише для харчування, але й з iншою метою (в сучасних умовах - для переливання у медичнiй практицi). Цього правила й нинi суворо дотримуються представники ряду релiгiйних конфесiй, зокрема в Українi ( частина Свiдкiв Єгови. Але життя є життя, i для його продовження кров та її компоненти були завжди конче потрiбнi. "Бо ж не дивитися спокiйно, склавши руки, коли, скажiмо, жiнка пiд час пологiв стiкає кров'ю, - читаємо на сторiнках київської газети. - Але зараз, здається, з'явилася можливiсть примирити цi два постулати. Вченi розробили ряд технологiй, за яких використовується замiнник кровi" [10, с. 3].

За кордоном такi технологiї почали застосовувати ще в дев'яностих роках ХХ столiття, у нас їх почали застосовувати лiкарi Львiвського центру кардiологiї. Цiлком зрозумiло, що замiнник кровi використовується на замовлення релiгiйних конфесiй. Вiн вигiдний, передусiм, тому, що пацiєнт не ризикує захворiти на СНiД, малярiю, гепатит чи iншi недуги, якi передаються через кров. 27(28 жовтня 2000 року у Львовi вiдбувся Всеукраїнський симпозiум "Безкровна хiрургiя. Сучасна концепцiя гемотрансфузiйної хiрургiї". Вiн був присвячений новiтнiм медичним технологiям у безкровнiй хiрургiї. У симпозiумi взяли участь спецiалiсти з Європи та Америки, а також вiдомi українськi вченi [10, с. 3].

У Новому Завiтi про лiкарiв згадується все частiше. Спасiння людини, що потребувала Божої допомоги, збулося у Христi, який прийшов закликати грiшникiв до покаяння, "вибавити iзраїльтян вiд усiх беззаконств", "увести в Новий Завiт благодатi та iстини". Творець i Спаситель, Батько i Володар, Вчитель та Суддя. Вiн карає зло, нагороджує добро, оживляє мертвих, повертає зiр. У Євангелiях знаходимо розповiдi про Небесного Лiкаря, Лiкаря людських душ. Вiн сам називав себе лiкарем, кажучи: "Лiкаря треба не здоровим, а хворим" (Марко 2: 17). Великий пророк iсая так говорив про iсуса: "вiн нашi недуги взяв на себе, вiн нiс на собi нашi болi" (Iсаї 53: 4).

Слово "спаситель", як твердять богослови, зокрема вже згадуваний нами iнокентiй Лотоцький, грецькою мовою, тобто мовою євангелiстiв, означає Сотерiя спасiння. "Сотерiя" грецькою класичною мовою означає здоров'я, достаток, а богословською мовою - спасiння душi. Спаситель оздоровлював душу й тiло. Євангелiст Лука був, як вiдомо, професiйним лiкарем, i св. Павло в посланнi до Колосян називає його "любим лiкарем".

Таким чином, Бiблiя не може бути пiдручником з природничих чи якихось iнших наук, вона була й залишається скарбницею людської мудростi, яка вплинула на розвиток багатьох галузей знань, у тому числi на медицину. Знову пригадуються слова великого Гете: "Нехай iнтелектуальна культура поступає вперед, нехай природничi науки розвиваються в усе бiльшому обсязi й глибинi, а людський розум все бiльше розвивається, але понад висоту та моральну культуру християнства... вони не пiднесуться" [12, с. 16].

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 4 + 9.

Сторінками Біблії

Біблія

Цар Давид: славний і грішний

Один автор писав: «Я вірив, що знаю Бога. Так само вірив, що знаю Давида, але Бог, якого я знав, не був подібний до Давида. І серце Боже та серце Давида не були схожими ні у чому. Тому, читаючи свідчення Бога про Давида, я був вельми здивований. Із цього виникли дві гіпотези: або я не знав Бога, або я не знав Давида. Але свідчення Бога завжди істинне, навіть якщо не відповідає моєму розумінню…» Отож історія царя Давида – виклик шукати Бога, Його справедливість і Його наміри ...

Що стало з людською душею Ісуса після Воскресіння?

Оскільки Ісус Христос — істинний Бог і істинна людина, у Нього повинна бути людська душа. Що сталося з цією душею після Воскресіння? Чи така сама в неї доля, як у душі будь-якої іншої людини? ...

Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?

Питання: «Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії? І якщо це правда, чому таким Месією не міг бути для них наш Господь Ісус Христос?»...

Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?

"Каїн спізнав свою жінку, і вона зачала й вродила Еноха; він збудував також місто й назвав це місто іменем свого сина – Енох" (Бут. 4, 17). Звідки у Каїна взялася дружина?...

Від кого походять люди?

З дитинства нас вчили, що первородний гріх – це непослух Богові перших двох людських істот, і після цього все людське потомство втратило первісну благодать, з'явилася смерть, розбещеність, гріхи...

Біблійна історія сотворення

Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів...

50 приводів, навіщо читати Святе Письмо

«Незнання Святого Письма є незнанням Христа». «Християнин, який не живиться Писанням, – не живе». (св.Єронім) «Що вам здається більшим і більш знаменитим: слово Бога чи тіло Христа?» (св.Цезарій Арльський)...

Біблія – це дзеркало душі

Часто задумувався: чому Біблія є дзеркалом душі? ... Як пише апостол Яків у свому соборному посланні. Дзеркало. Хммм...а чому саме дзеркало? Адже дзеркало - це холодний предмет, котрий служить нам, щоб...

Архів новин