Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: о. Євген Станішевський

"Споконвіку було Слово"

Дата публікації: 26-05-2010
453453
Святе Писання є Словом Божим у людських словах. Читаючи Біблію, ми бачимо людські слова, але за ними стоїть Слово Боже. Для багатьох народів, зокрема й українців, у дорозі до пізнання Слова Божого стає на заваді те, що ми читаємо переклади. Навіть за великого бажання виконати переклад якнайкраще, існують слова, які позначають певні поняття, пов'язані з реаліями буття ізраїльтян та які неможливо перекласти без часткової втрати значення. Наприклад, коли в тексті оригіналу автор використовує гру слів, то незрозумілими стають певні вислови при перекладі дослівному: не можна зрозуміти, чому та, що створена з ребра чоловіка, повинна зватися жінкою. Натомість у мові оригіналу, тобто у єврейській мові, чітко видно логіку кожного значення. 

Шановні читачі, перед вами одна із трьох нових рубрик часопису «Пізнай Правду», у якій духівник Львівської духовної семінарії Святого Духа, отець Євген Станішевський, пропонує тлумачення окремих уривків із Євангелій, які читають на Святій Літургії у неділі впродовж року.

Розпочнемо із уривку Євангелія від Івана, який читається на Святій Літургії у день світлого празника Воскресіння Христового.

Ів. 1:1-17

1Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 23 Богом було воно споконвіку. 3Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. 4У ньому було життя, і життя було світло людей. 5І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан. 7Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. 8Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло. 9Справжнє то було світло-те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. 11Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12Котрі ж прийняли його - тим дано право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують; 13які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. 14І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. 15Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене». 16Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. 17Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.

Тлумачення
1. Контекст
Текст Ів. 1:1-18 зазвичай називають прологом до Євангелія. Тематично у ньому можна виділити дві лінії, які переплітаються між собою: лінія Слова Божого, яке стало тілом (Ів. 1:1-5; 9-14; 16-18), та лінія проголошення цієї події людям (Ів. 1:6-8,15).

Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив (Ів. 1:18).
Людина не може бачити Бога, бо відвернула від Нього свій погляд. Це і є причиною того, що людина не здатна уподібнитися до Бога, своїм життям свідчити про Творця. Людина створена на образ Божий, тобто він є в ній, але відобразити цей образ у своєму житті вона не може, хоча й покликана це зробити. Завдання це виявилося заважким для людини, вона втратила орієнтир, і тому Бог, як добрий Учитель, ставить перед очі учневі зразок. Він дає змогу спробувати ще раз.

Власне задля цього Слово Боже приходить у світ і каже: «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14:9).

Читання тексту

1Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог.

Євангелист Іван розпочинає своє благовістування таким чином, щоб було видно зв'яок із початком Біблії. Перше слово у книзі Буття, яка є першою за порядком книгою, є תבראשי (берешіт), що його LXX (Переклад Сімдесятьох) перекладає на грецьку мову evn avrch/| (ен архе - на початку). Цим висловом - evn avrch (ен архе) — євангелист розпочинає книгу, яку можна назвати Нове Буття, бо прийшло на Землю Слово, яке стало людиною.

У першій главі книги Буття підкреслено сотворення всього через Слово, що його вимовляє Бог. Слово, що виходить від Бога, приводить до буття все, що Бог задумав створити. Це Слово звернене до людини (Бут. 1:28), і тому несе повідомлення про самого Бога. Бог хоче розмовляти зі своїм творінням, з людиною, як з вершиною всього сотвореного. З тієї хвилі, як Слово було звернене до людини, Бог поклав початок розмові, і людина запрошена її підтримати.

У 1Ів.4:8 Євангелист Іван підкреслює, що Бог є Любов, тому можна сказати, що Любов звернулася до людини, запрошуючи її ввійти у простір любови, де йде взаємопізнання через Слово.

23 Богом було воно споконвіку.

Цей вірш разом із першим, що починається зі слова споконвіку (напочатку), утворює літературну форму, яка називається включення. Таким чином євангелист хоче підкреслити, що Бог вже був перед початком творення світу, а саме творення проявилося через Слово, яке вийшло із Бога-Любови.

3Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього.

Євангелист підкреслює те, що всесвіт постав через Слово, і тому все сотворене має відбиток Слова. Єдиним творцем є Бог, який через своє Слово привів до буття все, що існує. Нема початку доброго та початку поганого, нема духа та матерії, нема добра та зла - нема поділу на два протилежні первні, як в деяких инших релігіях.

4У ньому було життя, і життя було світло людей.

Покликавши до існування, Слово дало можливість усьому причаститися Життя, яке є джерелом самого Слова. Людина сотворена останньою, вона благословенна Богом як вінець, як завершення творіння, і вона стає особою, до якої, як до жодного з ниших сотворінь, звернене (сказав їм) Слово Боже (Бут. 1:28). Слово-Бог започаткувало розмову з людиною, і для людини важливо перебувати в цій розмові. Той, хто перебуває у ній, перебуває у Житті, бо знаходиться у полі Слова, а отже, у сфері Бога-Життя. Знаходитися у цій сфері дуже важливо для людини, бо тут, у розмові, вона отримує настанови, що допомагають їй рухатися до своєї мети: стати подобою Божою (Бут. 1:26). У цей спосіб Слово стає Світлом для людини, що вказує правильний напрямок серед величезної кількости можливих шляхів. Недаремно псалмопівець пише: «Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119; 105). Коли ж людина не хоче підтримувати розмови з Богом, то вона чинить подібно до Каїна, який не звертає уваги на світло, яке вказує йому, що він на хибній стежині. Ця байдужість до слів Бога призводить до кровопролиття, до знищення життя. Отже, коли людина не хоче чути Слова Божого, вона ніби закриває себе для Світла, опинаяється в темряві, втрачає зв'язок із Життям, яке є основою Слова, і опиняється у просторі смерти.

Слово, яке прийшло у світ, взявши на себе людське тіло, на прикладі свого земного життя показало, як має жити людина. Недаремно, на запитання свого учня про те, як знайти дорогу життя, Ісус відповів: «Я - путь, істина і життя» (Ів.14:6).

5І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

У книзі Буття при описі першого дня творення світу світло зображене як таке, що постало за Словом Божим, як таке, що є добре, відокремлене від темряви (Бут. 1:2-4). Призначення світла - світити у темряві, розганяючи її, і в такий спосіб давати можливість чітко бачити навколишнє оточення.

Темрява нездатна ні зрозуміти світло, бо це цілковита його протилежність, ні поглинути його. Темінь нездатна прийняти світло, тому що вона відразу буде освітлена і перестане бути темрявою, як і заволодіти ним, бо коли тільки їй видається, що вона поглинула світло у свої нутрощі, то у той же ж час вона стає освітленою зі середини, у найбільшій своїй твердині.

6Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан.

Євангелист пише про особу на ім'я Іван. По-грецьки це ім'я звучить VIwa,nnhj (Іоаннес) і є похідним від єврейського !n"x'Ahy> (Йоханан) (2Хр. 28:12), яке складається з двох слів: ххх (йгвг) та ххх (хнн). Перше з них є іменем Господа, друге означає свідчити милість, ласку. Отже, цей чоловік був посланий Богом, і вже саме ім'я вказує на мету, задля якої він був посланий: засвідчити милість, ласку Господню.

7 Прийшов він свідком — свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували.

Іван є людиною, що уособлює пророків та мудреців, завданням яких було пробуджувати людей з дрімоти, навіяної гріхом. Себе він називав голосом вопіющого в пустині (Ів. 1:23) і голосив про прихід того часу, що був обіцяний Господом через пророків.

8Не був він світло — був лише, щоб свідчити світло.

Іван не був світлом, він був лише освітлений, подібно до пророків та мудреців, і тому міг свідчити про світло, що освітлювало його. Це і було його завданням.

9Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ.

Дослівно цей вірш перекладається так: справжнє то було світло, те, що просвітлює кожну людину, яка приходить у світ. Дієприкметник що приходить evrco,menon (ерхоменон) може відноситися як до іменника світло, так і до іменника людину. Якби перед сполученням що приходить було вжито вказівний займенник те, сполучення відносилося б, напевне, до світла, а без вказівного займенника те сполучення що приходить може відноситись як до слова світло, так і до слова людину. Так у грецькому тексті відображено одну і ту саму дію світла — просвітлення людини, але вказано на різні способи виконання цієї дії (наслідком такого просвічення є внутрішній голос - совість - який говорить у людині).

Коли evrco,menon (ерхоменон) віднести до іменника людина, то вірш передаватиме думку про просвітлення правдивим світлом кожної людини у момент її приходу у світ. Коли ж evrco,menon (ерхоменон) віднести до іменника світло, то вислів світло, що приходить у цей світ може вказувати як на постійне надходження світла у світ під виглядом Слова (заповідей, закону), так і на прихід Ісуса, який казав: «Я - світло світу, Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8:12). В обидвох випадках просвічення вже не є пасивним для людини актом, а залежить і від того, наскільки людина захоче впустити до себе оте правдиве світло (to. fw/j to. avlhqino,n [то фос то алетінон]).

10Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його.

У цьому вірші євангелист Іван говорить про протиріччя, яке не повинно було б існувати, але яке, як не дивно, присутнє. У грецькому тексті на місці слова світ вжито слово ko,smoj (космос), яке означає світ, всесвіт, земля, а також людський рід, сукупність людей. Іван, таким чином, хоче сказати про людей, які відкидають Бога та з ненавистю переслідують Христа і його учнів (Ів. 7:7; 15:18,19; 17:14).

Отже, людина, яка вміщує в собі образ Бога, не впізнає Взірця, за яким створена. Це може означати тільки одне: людина вже так далеко відійшла від Творця, що уже не бачить його чітко і не може його розпізнати. Та, котра мала б постійно звертати свій погляд на Взірець, щоб уподібнюватися нього, створила собі стільки ідолів, стільки взірців, що загубилася у їх величезній кількості, і вже не може відрізнити оригінал від копії. У цьому стані людина, яка постала через Слово, стає водночас тою, яка повстала проти Слова.

11Прийшло до своїх,— а свої його не прийняли.

У цьому вірші двічі вжито займенник свій, але перший раз - у середньому роді ta. i;dia (та ідіа), а другий раз - у чоловічому oi` i;dioi (гой ідіой). Тому цей вірш можна розуміти так: Світло приходить до свого, у свою власність (середній рід), а ті, що там порядкують (чоловічий рід) - теж свої, бо ним сотворені - його не приймають. Ісус добре передав це за допомогою притчі про виноградник: люди вирішили привласнити те, що їм не належить, а лише дане їм, щоб вони ним опікувалися; пожадання засліпило їх (див. Лк. 20:9-16).

12Котрі ж прийняли його — тим дано право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують;

Серед отих своїх oi` i;dioi (гой ідіой) все ж знайшлися такі, котрі прийняли правдиве світло. Ці люди дали свою згоду на те, щоб світло ввійшло в них, воно освітило їх зсередини, і вони отримали силу, право (такі значення може мати слово evxousi,a [ексусія]) стати дітьми Божими. Можна сказати, що людина отримала потенційну енергію стати дитиною Божою.

13які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися.

Людина створена на образ Божий, і завдання її - уподібнюватися до Бога. Однак бажання стати такою, як Бог, без Бога привело до трагедії: людина втратила орієнтир і заблукала (Бут, 3:5). Все ж були люди, що намагалися через виконання певних практик досягнути стану синівства (прикладом цього с старший син у притчі про блудного сина). Однак вони повторювали помилку прародичів: хотіли стати такими, як Бог, самотужки. Синами ж Божими можуть стати лише ті, котрі докладають до цього зусилля, але не втрачають зв'язку з Богом, бо досягнути цього рівня можуть лише народжені від Бога. Ісус підкреслює важливість народження «з висоти», з води та Духа, у розмові з Никодимом (Ів. 3:3-5). Ті, що зродилися з води та з Духа, свідомі свого синівства (1 Ів. 3:1).

14Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого.

Творець стає творінням. Яке таїнство! Яку ж велику любов треба мати до людини, щоб «існуючи у Божій природі», применшити себе самого, прийнявши вигляд творіння (див. Флп. 2:6-7). Син Божий, що прийшов у світ, не змінився у своїй Божественній природі. Він залишився Богом і після прийняття людського тіла. Тому він і сповнений дарами (благодаттю) та знаннями про Бога-Отця (правдою). Слово evskh,nwsen (ескеносен), перекладене як «оселилося», дослівно означає розклало шатро в (серед) нас. У Старому Завіті в другій половині книги Виходу розповідається про побудову шатра-святині, місця, яке призначалося для Бога, тому що Бог виявив бажання жити серед народу, визволеного з єгипетської неволі (Вих. 25:8). Побудова шатра описана в контексті отримання Мойсеєм десяти заповідей, тобто своєрідного зразка для врегулювання відносин між людиною та Богом і поміж людьми. У Єрусалимському храмі, збудованому за часів Соломона, як і в шатрі, було місце, яке призначалося лише для Господа. Воно було відділене завісою, і туди міг входити лише першосвященник один раз у році. Зі смертю Ісуса на хресті «завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу» (Мк. 15:38) - отже, нема вже більше перепони, щоб прийти до Господа, він забрав її.

Коли приходить Слово Боже, беручи на себе людське тіло, тіло стає отим шатром, храмом, в якому оселяється Господь. Кожна людина має змогу прийняти Бога до себе, бо Ісус каже: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Ів. 14:23). Христос приносить нову заповідь: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного» (Ів. 13:34).

15Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене».

Іван, який був останнім перед приходом Христа пророком, ба навіть більшим від пророків (Лк. 7:26-28), голосить про Ісуса як про того, хто був перед ним, хоча Ісус з Назарету народився на півроку пізніше від нього (Лк. 1:26). Цей парадокс є тому, що народжений пізніше Ісус є водночас Сином Божим, є Словом, що було споконвіку з Богом, є самим Богом.

16Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать.

Ісус є людиною і Богом водночас: «у ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9), «бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому» (Кол. 1:19). Богочоловік прийшов не показати свою зверхність, не щоб йому служили инші, а щоб людина могла почерпнути з тої повноти, яку він мав у собі. Своє Божество він приніс людині і для людини. Бог став людиною, прийшов у світ, щоб його спасти (їв. 12:47). Бог пропонує нам спасіння, але нікого не силує входити до Царства Небесного. Людина має свободу вибору: прийняти це запрошення або відкинути його, спасіння залежить також від неї самої. Апостол Павло закликає молитися один за одного, щоб усі могли зрозуміти, яка є любові «ширина, довжина, висота та глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином [щоб] сповнились [ми] усякою Божою повнотою» (Еф. 3:18-19). Бог є повнота любови, і він хоче поділитися нею з нами, хоче, щоб ми причастилися любови, її повноти.

Ті, котрі прийняли правдиве Світло, приймають від його повноти благодать за благодать - у грецькому тексті ca,rin avnti. ca,ritoj (харін анті харітос). У Євангелії від Івана цей вислів зустрічається лише один раз. Грецьке avnti. (анті) може означати замість (Лк. 11:11; Євр. 12:2), на (на місце того, що було [як манну, кожного ранку свіжу, замість тої, що зникла]). Тому краще потлумачити це місце так: благодать замість благодати, або благодать на благодать зі значенням благодать на місце розтраченої людиною благодати. З Божої повноти вся історія є під знаком благодаті Господа, і там, де збільшується гріх, там же ж дається незмірно багато, понад міру благодаті (u`pereperi,sseusen h` ca,rij [гіпереперіссеусен ге харіс]) (Рм. 5:20).

17Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.

Бог веде людство. Але людина, щоб стати подобою Божою, повинна поглиблювати й зміцнювати свої стосунки з Богом. Це шлях довжиною в життя. Короткий шлях - все й одразу - запропонував людям змій (Бут. 3:5). Господь же вибирає певних людей, котрі стають знаками-вказівниками для людства, щоб вони скеровували на дорогу, яка веде до нього, щоб були світочами для тих, хто заблукав. Закон присутній вже в раю (Бут. 2:16-17), Бог дав його людству у час сотворення (Рм. 2:14). У певний час, вибраний Богом, він проголосив закон через Мойсея, щоб вдосконалити поведінку людини, бо вирішив перебувати серед людей; відтак людина має підготуватись прийняти Бога. Разом із прийняттям закону євреї будують шатро для Господа (Вих. 24-25). Господній «закон є святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рм. 7:12). Закон виконував виховну функцію (Гал. 3:24), він нічого не вдосконалював (Євр. 7:19), лише виявляв гріх людини, бо де не було закону, там не було і переступу. Коли ж через закон виявився гріх людини, то виявилась також і потреба в благодаті (Рм. 5:20). Ця благодать та істина прийшли через Ісуса, бо він є Богочоловік. Закон перестає бути вихователем для тих, хто приймає Христа, бо вони стають синами Божими, спадкоємцями за обітницею (Гал. 3:26-29). Для них уже Ісус є Учителем, Вихователем та Наставником.

http://magazine.lds.lviv.ua/articles/1_10/page%20(8).html

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 1 і 7?

Сторінками Біблії

Біблія

Цар Давид: славний і грішний

Один автор писав: «Я вірив, що знаю Бога. Так само вірив, що знаю Давида, але Бог, якого я знав, не був подібний до Давида. І серце Боже та серце Давида не були схожими ні у чому. Тому, читаючи свідчення Бога про Давида, я був вельми здивований. Із цього виникли дві гіпотези: або я не знав Бога, або я не знав Давида. Але свідчення Бога завжди істинне, навіть якщо не відповідає моєму розумінню…» Отож історія царя Давида – виклик шукати Бога, Його справедливість і Його наміри ...

Що стало з людською душею Ісуса після Воскресіння?

Оскільки Ісус Христос — істинний Бог і істинна людина, у Нього повинна бути людська душа. Що сталося з цією душею після Воскресіння? Чи така сама в неї доля, як у душі будь-якої іншої людини? ...

Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?

Питання: «Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії? І якщо це правда, чому таким Месією не міг бути для них наш Господь Ісус Христос?»...

Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?

"Каїн спізнав свою жінку, і вона зачала й вродила Еноха; він збудував також місто й назвав це місто іменем свого сина – Енох" (Бут. 4, 17). Звідки у Каїна взялася дружина?...

Від кого походять люди?

З дитинства нас вчили, що первородний гріх – це непослух Богові перших двох людських істот, і після цього все людське потомство втратило первісну благодать, з'явилася смерть, розбещеність, гріхи...

Біблійна історія сотворення

Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів...

50 приводів, навіщо читати Святе Письмо

«Незнання Святого Письма є незнанням Христа». «Християнин, який не живиться Писанням, – не живе». (св.Єронім) «Що вам здається більшим і більш знаменитим: слово Бога чи тіло Христа?» (св.Цезарій Арльський)...

Біблія – це дзеркало душі

Часто задумувався: чому Біблія є дзеркалом душі? ... Як пише апостол Яків у свому соборному посланні. Дзеркало. Хммм...а чому саме дзеркало? Адже дзеркало - це холодний предмет, котрий служить нам, щоб...

Архів новин