Праведних богоотців Йоакима й Анни; муч. Северіяна

Духовні читання

Про зіпсуття природи й силу Божої благодаті.

Слуга. Господи Боже мій, Ти, що створив мене за своїм образом і подобою, дай мені цю велику і так потрібну для спасіння благодать, щоб я переміг свою зіпсуту природу, яка тягне мене до гріхів і на загибель.
Бо чую у своєму тілі закон гріха, який противиться законові мого розуму, і полонить мене (Рм. 7,21), щоб я слухав радше почуттів; а я не можу противитися пристрастям, якщо Твоя пресвята благодать не прийде мені на допомогу і не увіллється з жаром у моє серце. 
Мені треба Твоєї благодаті, і то великої, щоб я поборов природу, яка постійно має потяг до злого. 
Бо коли вона через першого чоловіка Адама впала у гріх, і через це зіпсувалася, кара за це лихо переходить на всіх людей так, що навіть саму природу, яку Ти створив доброю і правдивою, вважається вже грішною і немічною через її схильність до злого і до того, що гірше. 
Бо та дрібка сили, що ще в ній залишилася, є мов та іскорка, що тліє в попелі. 
Вона є тим природним розумом, який оточила моторошна темрява; у нього все ще збереглося розуміння добра й зла, та різниці між правдою і неправдою, але він не має сили виконати все те, що вважає добрим, і не володіє вже повним світлом правди, ні чистотою своїх відчуттів. 
Звідси походить, Боже мій, що я серцем кохаюся у Твоєму законі (Рм. 7,22), знаючи, що Твоя заповідь добра, справедлива і свята, і осуджую всяке зло, знаючи, що гріха треба остерігатися. 
Але тілом я є раб гріховного закону, слухаючи більше відчуттів, ніж розуму. 
З цього випливає, що бажати чогось доброго в мене вистачає сили, але довершити того я не спроможний (Рм. 7,18). 
Нерідко багато дечого доброго постановляю собі, але при найменшій перешкоді я подаюся назад і занедбую його, бо благодать не допомагає у моїй немочі. 
Тому таке буває, що знаю дорогу праведності й досить виразно бачу, як маю діяти, але прибитий до землі тягарем власної гріховності, я не можу піднятися вгору до праведності. 
О, як дуже й дуже потрібна мені Твоя, Господи, благодать, щоб добру річ зачати, повести далі й довершити! 
Бо без неї я не можу нічого зробити; а в злуці з Тобою, коли Твоя благодать скріпляє мене, я все зможу. 
О, це справді небесна благодать, без неї є нічим усі власні заслуги й ніякі природні дари не мають значення! 
У Тебе, Господи, без благодаті нічогісінько не значить ні хист, ні багатство, ні краса,, ні відвага, ні талант, ні красномовність. 
Бо природні блага мають і добрі і злі люди, а питомим даром вибраних є благодать або любов. Ті, що нею наділені, стають гідними вічного життя. 
Ця благодать така висока, що ні дар пророцтва, ні чудотворна сила, ні будь-яке велемудре розумування не має ніякого значення без неї. 
Але ні віра, ні надія, ні інші чесноти Тобі не милі без любові й благодаті. 
О, небесна благодате, що вбогу духом людину робиш багатою на чесноти, а багату на всяке добро – покірною у серці. 
Прийди, зійди на мене, наповни мене вранці Твоєю втіхою, щоб моя душа не охляла з утоми і немочі розуму. 
Благаю Тебе, Господи, щоб я в Твоїх очах найшов благодать, бо хоч би й не одержав всього того, чого бажає природа, то Твоєї благодаті мені вистачить (ІІ Кр. 12,9). 
Коли хмари журб стануть мене спокушати і непокоїти, я не злякаюся лиха, щоб тільки Твоя благодать була при мені. 
Вона є моєю силою, вона дає мені пораду і допомогу. 
Вона сильніша за всіх ворогів і мудріша за всіх мудреців. 
Вона вчителька правди і провідниця ладу, світло серця, втіха в горі, вона розгонить смуток, віддаляє страх, голубить побожність, витискає сльози жалю. 
Що я без неї, як не всохле дерево чи гнила колода, яку треба викинути? 
Так, Господи, Твоя благодать хай завжди і випереджає мене, і йде вслід за мною, і хай дасть мені те, щоб я завжди пильнував добрих діл за прикладом Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

Читання

Ап. – Еф. 231 зач.; 5, 25-32.

25. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, 26. щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, 27. щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна. 28. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. 29. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, 30. бо ми - члени тіла його. 31. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. 32. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву.

Єв. – Лк. 12 зач.; 4, 1-15.

1. Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустиню, 2. де сорок день його спокушав диявол; і протягом тих днів Ісус не їв нічого. Коли ж вони скінчились, він зголоднів. 3. А диявол йому й каже: “Якщо ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом.” 4. Ісус озвався до нього: “Писано, що не самим лише хлібом житиме людина.” 5. Тоді диявол вивів його високо, показав йому в одну мить усі царства світу, 6. і сказав до нього диявол: “Я дам тобі всю цю владу й славу їхню, бо вона мені була передана, і я даю її, кому захочу. 7. Тож коли ти поклонишся передо мною, вся твоя буде.” 8. Ісус у відповідь сказав до нього: “Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити.” 9. Потім він повів його в Єрусалим, поставив на наріжнику храму й сказав до нього: “Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу; 10. писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали; 11. і: Вони знімуть тебе на руки, щоб ти, ногою своєю не спіткнувсь о камінь.” 12. Але Ісус озвавсь до нього: “Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого.” 13. І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від нього до якогось часу. 14. Ісус у силі Духа повернувся в Галилею, і чутка про нього рознеслась по всій околичній країні. 15. Він навчав по всіх їхніх синагогах, і всі його хвалили.