Свят. Кирила, аєп. Олександрійського

Духовні читання

Роздумування над різними Божими добродійствами.

Слуга. Відчини, Господи, моє серце для Твого закону і навчай мене поводитися за Твоїми заповідями.
Дай мені зрозуміти Твою волю і пам`ятати про Твої добродійства з великою пошаною і пильно роздумувати над ними, як загалом, так і осібно, щоб міг Тобі за них достойно подякувати.
Однак я знаю і визнаю, що навіть за найменшу річ не в силі належно відплатитися подячною хвалою.
А я замалий проти всіх тих дібр, які Ти мені дав; а коли дивлюся на велич Твоєї доброти, перед Твоєю величавістю дух мій завмирає.
Все те, що ми маємо на душі й тілі, і те, що ми набули біля себе чи в собі, природним чи надприродним способом, - це Твоє добродійство і прославляє Тебе, ласкавого й доброго Благодателя, від якого ми все те добро одержали.
Хоч один дістав більше, а другий менше, та все це Твоє добро і без Тебе навіть найменшої речі неможливо мати.
Той, хто більше дістав, не може похвалитися своєю заслугою ані вивищуватися над іншими, ані погорджувати нижчим від себе; бо більший та кращий той, хто собі менше приписує, а покірніший та щиріший у подяці.
А той, хто вважає себе гіршим і не гіднішим від усіх, заслуговує на те, щоб ще більше дарів одержати.
А той, хто менше дістав, не повинен ані смутитися, ані зносити це з нехіттю, ані багатшому заздрити.
Але радше дивитися на Тебе і якнайбільше хвалити Твою доброту: що Ти роздаєш свої дари так щедро, так задарма і так радо, без огляду на людей.
Все від Тебе вийшло, тому треба хвалити Тебе в кожній речі.
Ти знаєш, що кожному найліпше буде дати, і чому цей має менше, а той більше; то не наша річ, а Твоя про те вирішувати, бо в Тебе записані заслуги кожного з них.
Тому-то, Господи Боже мій, я навіть вважаю це великим добродійством, щоб не мати багато такого, від чого на світі за людським звичаєм береться хвальба і слава.
Так що людина, коли подумає над біднотою і нікчемністю своєї особи, не тільки не відчуває через те ніякої прикрості, ні смутку, ані приниження, але радше втіху і велику радість.
Що, Ти, Боже убогих, покірних, якими на цьому світі погорджують, вибрав собі за своїх друзів і свою челядь.
Свідками того самі апостоли Твої, що їх настановив Ти князями над усією землею (Пс. 44,17).
А вони, такі покірні і простенькі, далекі від усякого лукавства і хитрості, прожили свій вік на сіті без нарікань та навіть радо терпіли зневаги заради ймення Твого (Ді. 5,41) і з великою радістю приймали те, що для світу осоружне.
Таким чином ніщо не повинно так тішити того, хто любить Тебе і знає Твої добродійства, як Твоя воля щодо нього і ласкаве рішення Твого вічного Провидіння.
Воно так повинно задовольняти і втішати його, що він рад би бути найменшим, як дехто бажав би стати найбільшим.
Бути спокійним та задоволеним на останньому місці, як на першому і хотіти, щоб погорджували ним і принижували його, а навіть бути без усякого доброго імені і слави, як щоб мати більше від інших поваги і більше значення на світі.
Бо Твоя воля й любов до Твоєї честі повинна все перевищувати, більше втішати його і більше припадати йому до вподоби, ніж усі добродійства, які він одержав чи має дістати.

Св. Тома Кемпійський (Наслідування Христа) 

Читання

Ап. – Рим. 87 зач.; 4, 13-25.

13. Бож не через закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, - 14. бо коли спадкоємці ті, що в законі, то віра не має сили й обітниця не має вартости: 15. закон бо викликає гнів, а там, де нема закону, нема й переступу. 16. Тому, отже, обітниця від віри, щоб була вона дарова і забезпечена всім нащадкам, не тільки тим, що з закону, але й тим, що з віри Авраама, який є батько нам усім, 17. як написано: «Я настановив тебе батьком багатьох народів, - перед тим, в кого він увірував, - перед Богом, що оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало.» 18. Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: «Таке буде твоє потомство!» 19. Він, не захитавшись вірою, не зважав на своє вже примерле тіло - було ж йому яких сто років - і на завмерле лоно Сари. 20. Перед Божою обітницею він не піддався зневірі, навпаки ж - скріпився вірою і, воздавши хвалу Богові, 21. зовсім був певний, що він обіцяне спроможен виконати. 22. Тому і пораховано йому це за оправдання. 23. І не про нього одного тільки написано, що то було пораховано йому, 24. але й про нас, яким віра порахується, - нас, що віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, 25. що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання.

Єв. – Мт. 23 зач.; 7, 21-23.

21. Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі, 22. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім'ям пророкували? Хіба не твоїм ім'ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім'ям силу чудес творили? 23. І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!