Муч. Лукиліяна і тих, Що з ним

Лукиліян був язичницьким жерцем при римському імператорі Авреліані (270 - 275). Будучи вже старим, він переконався в помилковості язичницької релігії, всією душею звернувся до віри в Христа Спасителя і охрестився. Під впливом його проповіді багато язичників стали приходити до християнства. Тоді юдеї за розповсюдження віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукиліяна градоначальнику Никомидії Сильвану. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святому Лукиліяну поламали щелепи, били палицями і повісили вниз головою, а потім закрили в темницю, де він зустрів чотирьох юнаків-християн: Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. Святий Лукиліян переконував їх твердо стояти за віру, не боятися муки і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на судилище і кинуті в розжарену піч, але дощ, що раптово пролився, загасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкодженими. Правитель засудив їх до смертної страти, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були зарубані мечем, а святий мученик Лукиліян численними цвяхами був прибитий до хреста. Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, що присвятила себе служінню тим, хто страждає за віру в Христа. Вона приносила в'язням-християнам їжу, омивала їхні рани, приносила ліки і хоронила тіла мучеників. Після кончини святого Лукиліяна і чотирьох отроків вона повернулася в Никомидію і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді її відіслали до Візантії, де стратили.

Духовні читання

У нашу епоху не вистачає живих прикладів

— Геронде, чому Святий Кирило Єрусалимський говорить, що мученики останніх часів будуть «найбільші з усіх мучеників»?

— Тому, що раніше було багато титанів [духу]. А в нашу епоху не вистачає живих прикладів, я кажу зараз взагалі про Церкву і про чернецтво. У наш час стало більше слів і книг, але збіднів життєвий досвід. Ми лише захоплюємося святими подвижниками нашої Церкви, не розуміючи того, наскільки великою була їхня праця. Щоб це зрозуміти, треба потрудитися самим, треба полюбити Святих і від любочестя докласти зусиль до того, щоб бути схожими на них. Звичайно, Благий Бог візьме до уваги й особливості нашої епохи, і умови, в яких нам доводиться жити, і спитає з нас відповідно до цього. І якщо ми здійснимо хоча б малий подвиг, то увінчаємося більше, ніж християни давньої епохи.

У давнину існував подвижницький дух. Кожен намагався наслідувати іншого. При цьому ні зло, ні недбальство не могли встояти. Було достатньо добра, був подвижницький дух, і тому недбайлива людина не могла встояти у своєму недбальстві, її вів за собою загальний потік добра. Пам'ятаю, якось у Салоніках ми чекали сигналу світлофора, щоб перейти вулицю. Спалахнув зелений, людська маса рушила, і я відчув, що мене несе разом з усіма.

Мені залишалося тільки переставляти ногами і наближатися до протилежного боку вулиці. Я хочу сказати, що якщо всі йдуть у те саме місце, то комусь одному складно не йти разом з усіма - навіть якщо він цього не хоче. Інші підхоплюють, ведуть його разом із собою. Але сьогодні, якщо людина хоче жити чесно, духовно, то у світі їй нема місця, їй доводиться нелегко. І якщо вона буде неуважна, то покотиться під гірку, її понесе вниз мирський потік.

За давніх часів було достатньо добра, достатньо чеснот, вистачало добрих прикладів, і зло тонуло в морі добра. Те невелике безчинство, яке існувало в світі чи в монастирях, було непомітним і не шкодило людям. А що відбувається зараз? Злих прикладів безліч, а трохи того добра, яке ще залишилося, - не вартує ні гроша. Тобто зараз відбувається прямо протилежне: мале добро тоне у великому злі, і при владі перебуває зло.

Якщо в однієї людини чи в декількох людей є подвижницький дух, це дуже допомагає іншим. Тому що, якщо хтось духовно процвітає, то користь від цього буде не тільки йому самому, але і тому, хто його бачить. Те ж саме і з людиною розбещеною - вона відповідно впливає на інших. А якщо розслабляється один, розслабляється інший, то поступово, непомітно, навколо не залишається вже нічого доброго. Тому серед розбещеності, яка панує, дуже допоможе подвижницький дух. Нам треба бути надзвичайно уважними в цьому відношенні, тому що нинішні люди, на жаль, дійшли до того, що навіть приймають закони, які насаджують розпущеність і розбещеність. Навіть праведників примушують до виконання цих законів. Тому ті, хто служить Богові, повинні не тільки не піддаватися впливу мирського духу, але і не порівнювати себе з людьми цього світу. Порівнюючи себе з мирськими людьми, християни починають вважати себе святими, потім розслаблюються й у результаті доходять до того, що стають гіршими від тих, з ким вони себе порівнювали. Зразком у духовному житті повинні бути святі, а не люди світу цього. Добре б чинити стосовно кожної чесноти таку роботу: знаходити Святого, котрий цією чеснотою відрізнявся, і з увагою читати його житіє. Тоді людина побачить, що вона ще нічого не зробила, і буде продовжувати своє духовне життя зі смиренністю. Бігуни на стадіоні не оглядаються назад, щоб побачити, де знаходяться суперники. Адже якщо вони будуть видивлятися за тими, що відстали, то відстануть самі. Якщо я намагаюся наслідувати тих, хто процвітає, то моя совість витончується. Дивлячись же на тих, хто плететься в хвості, я знаходжу собі виправдання, вибачаю себе тим, що, у порівнянні з їхніми погрішностями, мої власні невеликі. Я заспокоюю себе думкою, що є хтось і гірший за мене. Так я пригнічую в собі совість, чи, краще сказати, закінчую тим, що моє серце стає байдужим, немов його покрили шаром штукатурки.

Паїсій Святогорець 

Читання

Ап. – Рим. 81 зач.; 1, 28-2, 9

28. І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще: 29. вони - сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби; 30. вони - обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, 31. нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. 32. Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслугує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять. 1. Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2. ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3. Чи думаєш про те, о чоловіче, - який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, - що ти суду Божого уникнеш? 4. Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5. Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об'явиться правдивий суд Бога, 6. що віддасть кожному за його вчинками: 7. тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління - життя вічне; 8. а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді - гнів та обурення. 9. Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека;

Єв. – Мт. 13 зач.; 5, 27-32

27. Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. 28. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці. 29, І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло. 30. І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло. 31. Сказано теж: Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний. 32. А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, - хіба у випадку розпусти, - той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб.