Преп. Антонія Печерського, Київського; сорок п’ятьох муч. в Никополі Вірменській

Святий Антоній Печерський народився 983 року у Любечі на Чернігівщині. Ще юнаком посвятив життя Господеві й жив у печері. Незабаром вирушив на грецьку гору Атон, щоб навчатися подвижницького життя. У монастирі св. Атанасія прийняв постриг у ченці. 1051 року він повернувся додому і оселився у печері на горі неподалік Києва. Там Антоній вів самотнє життя у молитві, чуванні й пості. Згодом до нього долучилися побожні юнаки, які бажали жити богоугодним життям. Антоній був основоположником чернецтва на Русі-Україні й засновником Києво-Печерської лаври. Останні роки свого чернечого подвигу прожив на самоті. Господь наділив його даром зцілення недужих. 1073 року Антоній уснув і був похований у Києво-Печерській лаврі. На його гробі діялися численні чуда. Сорок п'ять мучеників постраждали у вірменському місті Никополі за царювання імператора Лікинія (307-324), співправителя Костянтина Великого. Лікиній жорстоко переслідував християн, зокрема у своїй східній області видав указ віддавати на муки і смерть всіх, хто не погоджується повернутися до язичництва. Коли почалися переслідування в Никополі, більше сорока послідовників Христових зважилися добровільно з'явитися до гонителів, відкрито визнати віру в Сина Божого і прийняти муки. Святих ісповідників очолювали Леонтій, Маврикій, Данило, Антоній, Олександр, що відрізнялися своїм добродійним життям. Урядовець, до якого прийшли святі ісповідники, був здивований одностайністю і мужністю людей, які добровільно прирікали себе на муки і смерть. Він прагнув переконати їх відректися від Христа і принести жертву язичницьким богам, але святі були непохитні. Вони спростовували всі доводи правителя, доводячи йому всю помилковість віри в мерзенних, рукотворних язичницьких богів. Тоді урядовець наказав бити християн по обличчю камінням, а потім закувати і кинути до темниці. Коли святі мученики опівночі співали псалми, несподівано з'явився їм Ангел Господній, і світло осяяло темницю. Ангел оголосив мученикам, що їхній подвиг наближається до кінця, а імена вже записані на Небесах. Двоє темничних вартових, Меней і Вірілад, які бачили усе, що відбувалося, увірували в Христа. Наступного ранку правитель вирішив віддати на смерть Христових ісповідників. Після нелюдських катувань їх спалили на вогні, а кістки кинули в річку († біля. 318). Благочестиві люди знайшли їх, зібрали і зберегли. Пізніше, коли була дана свобода Христовій Церкві, на тому місці був споруджений храм на честь святих 45-ти мучеників.

Духовні читання

До чистого створіння Божого диявол не наближається

— Геронде,   чому   так   виходить,   що   я поневолений пристрастями?

— Людина поневолюється пристрастями, коли дала дияволу владу над  собою.  Шпурни  усіма своїми пристрастями дияволу в пику. Цього і Бог хоче, це й у твоїх же власних інтересах. Тобто гнів, упертість, тому подібні пристрасті поверни проти ворога. Або, краще сказати, продай свої пристрасті тангалашці, а на вторговані гроші накупи каміння і кидай ним у диявола, щоб він до тебе навіть не наближався. Переважно ми, люди, чи неуважністю, чи гордими помислами, самі дозволяємо ворогу робити нам зло. Тангалашка може скористатися тільки однією думкою або словом. Пам'ятаю, була одна сім'я - дуже дружна. Якось одного разу чоловік жартома почав говорити дружині: «Ой, розлучуся я з тобою!», а дружина йому теж жартома: «Ні, це я з тобою розірву шлюб!» Просто так говорили, без певної думки, але дожартувалися до того, що цим скористався диявол. Він влаштував їм маленьке ускладнення, і вони вже серйозно готові були на розлучення - і навіть про дітей не подумали, ані про щось інше. На щастя, знайшовся один духівник і поговорив з ними. «Ви що ж, — каже, — через цю дурість розлучаєтеся?»

Якщо людина відступає від заповідей Божих, то її перемагають пристрасті. І якщо людина дозволила пристрастям побороти себе, то потім для цього не потрібний і диявол. Адже в бісів теж є «спеціалізація». Вони продивляються людину, вишукують, де в неї «болить», прагнуть виявити її неміч і, таким чином, побороти її. Треба бути уважними, закривати вікна і двері - тобто наші почуття. Треба не залишати для лукавого відкритих тріщин, не давати йому пролазити через них всередину. У цих тріщинах і пробоїнах наші слабкі місця. Якщо залишити ворогові навіть маленьку тріщинку, то він може протиснутися всередину і заподіяти тобі шкоду. Диявол входить у людину, в якої в серці є бруд. До чистого творіння Божого диявол не наближається. Якщо серце людини очиститься від бруду, то ворог втікає, і знову приходить Христос. Як свиня, не знайшовши болота, хрюкає і йде геть, так і диявол не наближається до серця, яке не має нечистоти. Та й що він забув у серці чистому і смиренному? Отже, якщо ми побачимо, що наш будинок - серце - став ворожим житлом - хатинкою на курячих ніжках, то ми повинні негайно її зруйнувати, щоб пішов тангалашка - наш злісний квартиронаймач. Бо якщо гріх живе в людині довгий час, то, природно, що диявол здобуває над цією людиною велику владу.

—  Геронде, а якщо людина колись жила недбало і саме тим дала спокуснику владу над собою, а тепер хоче виправитися, почати жити уважно, то чи переможе її тангалашка?

При звертанні до Бога людина одержує від Нього силу, просвічення і розраду, необхідні на початку шляху. Але тільки-но людина розпочне духовну  боротьбу,  як  ворог  починає  проти  неї жорстоку битву. Ось тоді і необхідно проявити трохи витримки. А інакше як викоріняться пристрасті? Як відбудеться падіння тлінної людини? Як відійде гординя? А так людина розуміє, що самотужки вона нічого не вдіє. Вона смиренно просить милості Божої, і до неї приходить смиренність. Те ж відбувається, коли людина хоче позбутися шкідливої звички - наприклад, куріння, наркотиків, пияцтва. Спочатку вона відчуває радість і кидає цю звичку. Потім вона бачить, як інші курять, вживають наркотики, п'ють, і терпить великі випробовування. Якщо людина переможе в цій боротьбі, то потім їй вже неважко відмовитися від цієї пристрасті, повернутися до неї спиною. Треба трішки і позмагатися, поборотися. Тангалашка свою справу робить - то чому ми не робимо свою?

Паїсій Святогорець

Читання

Ряд.: Ап. – Рим. 100 зач.; 9, 1-5.

1. Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі. 2. Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці. 3. Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом; 4. вони - ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; 5. їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім - Бог, благословенний повіки. Амінь.

Єв. – Мт. 32 зач.; 9, 18-26.

18. Коли він їм казав це, приступив один начальник і, вклонившися, мовить йому: “Дочка моя тількищо померла. Прийди но, поклади на неї свою руку, і вона оживе.” 19 Підвівсь Ісус і пішов за ним, а й учні його. 20. І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю його одежі. 21. Казала бо сама до себе: “Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю.” 22. Ісус же, обернувшись, побачив її і каже: “Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе.” І видужала жінка від тієї ж години. 23. А коли Ісус прибув до дому начальника й побачив там сопільників і юрбу схвильовану, 24. сказав: “Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить.” І насміхалися з нього. 25. Якже випроваджено людей, він увійшов, узяв її за руку, і дівча встало. 26. Чутка про це розійшлась по всій тій країні.

Ап. – Гал. 213 зач.; 5, 22-6, 2.

22. А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість. На тих то нема закону. 24. Ті ж, що є Ісус-Христові, розп'яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. 25. І коли ми живемо духом, то духом і ходімо. 26. Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидущі одні одним. 1. Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу. 2. Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа.

Єв. – Лк. 24 зач.; 6, 17-23.

17. Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: “Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. 23. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.