Позначення свят і служб

Велике свято
Середнє свято
Середнє свято
Мале свято
Мале свято
Мале свято

Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Церковний календар

ПонеділокВівторокСередаЧетверП'ятницяСуботаНеділя
30123456
78910
11
1213
14151617181920
21222324252627
28293031123

Опис

Картинка приоритету свята Ап. Ясона й Сосіпатра; муч. Дади, Максима й Кинтиліяна; свят. Кирила, єп. Турівського


 

Святі Дада, Максим і Кинтиліян 

Святі Дада, Максим і Кинтиліян походили з болгарського села Озобії. Відомо, що Максим був церковним читцем. Вони жили за часів римського імператора Максиміана, який 286 року розпочав своє правління пролиттям християнської крові. За наказом болгарського воєводи трьох односельців було ув'язнено в місті Дорогостоль над Дунаєм. У в'язниці їм приснився сатана, який боровся з ними мечем. Коли ж вранці вони прокинулися, явився їм ангел Божий і зміцнив їхні серця надією на мученицький вінець. Трьох побратимів після жорстоких тортур зарубали мечем у їхньому рідному селі. 

Святитель Кирило

Святитель Кирило, єпископ Турівський, народився в 30-х роках XII століття в місті Турове на річці Прип'яті у сім'ї багатих батьків. 

З малих років святий Кирило із старанністю читав Священні Книги і досяг їх глибокого розуміння. Він вчився не тільки у місцевих богословів, але і в греків. В зрілому віці святий Кирило відмовився від спадку і прийняв постриження в Турівському монастирі. Він багато трудився в пості і молитві і навчав ченців повного послуху своєму ігумену. 

Святитель Кирило помер 28 квітня біля 1183 року.

Духовні читання

 

Святий Тома Кемпійський. "Наслідування Христа"

Розділ 22

Роздуми над людською недолею.

Де б ти не був і куди б не подався, будеш нужденний, якщо не звернешся до Бога.

Чого ти непокоїшся, що тобі не ведеться так, як того хочеш і бажаєш?

Хто має все по своїй волі? Ані я, ані ти, ані хтось інший на землі.

Нема на світі нікого без якої-небудь журби або скрути - чи то він володар, чи папа.

А хто ж краще почувається? Напевно той, хто може щось ради Бога перетерпіти.

Не один слабий і немічний каже: "Дивись, яке щасливе життя веде ця людина! Яка вона багата, яка велика, яка великоможна та високодостойна!"

Але глянь на небесні добра і побачиш, що всі ті дочасні речі ніщо, що вони дуже непевні і тим прикріші, що ніколи не можна їх мати без клопоту і страху.

Не є щастям для чоловіка мати дочасних дібр надміру. Середньої міри вистачає йому.

Справді, жити на світі - це недоля.

Чим більш духовною бажає стати людина, тим гіршим стає її теперішнє життя, бо вона більше відчуває і ясніше бачить недоліки зіпсованої людської природи.

Бо їсти, пити, спати, відпочивати, працювати і підлягати всім іншим потребам природи - це справді велика недоля і прикрість для людини побожної, яка рада буда б бути незалежною від того і свобідною від усякого сліду гріха.

Та й для людини більш духовної потреби тіла на цьому світі стають великим тягарем.

Тому пророк ревно благає, щоб звільнитися від них: "Із потреб моїх визволь мене Господи!" (Пс.25,17).

Гіркий світ тим, хто не пізнає своєї недолі, а ще більше горе тому, хто любується в цьому нещасному і проминаючому житті!

Але багато людей, які тяжкою працею чи жебракуванням ледве дістають те, що їм конче потрібне для цього життя, так до нього прив`язуються, що зовсім не дбають про Царство Небесне, і коли б тільки могли, то вічно жили б тут.

О, які нерозумні і недовіркуваті люди, що так глибоко погрузли в земних і змислових речах!

Лиш наприкінці життя нещасні відчують марнотність і нікчемність того, що вони так любили.

А святі Божі і всі побожні приятелі Христові не зважали на те, що догоджало змислам, ані на те, що в цій дочасності процвітало, але вся їхня надія і серце линули до небесних благ.

Усе їхнє бажання підносилось до вічних невидимих благ, щоб забезпечити себе від дочасних і видимих речей і не опуститися до гріха.

Не кидай, брате, надії на поступ у духовному житті; ще маєш на те час і догідну хвилю.

Чому хочеш відкласти на завтра свою постанову? встань, зараз починай і так кажи: "Саме тепер пора це робити, саме тепер пора боротися, саме тепер настав час виправитися!"

Коли бідуєш і журишся, тоді якраз пора на заслуги.

Тобі треба перейти через вогонь і воду, поки дістанешся до місця прохолоди.

Якщо ж не примусиш себе, то не виконаєш своєї постанови.

Доки ми маємо це немічне тіло, не можемо бути зовсім без гріха, ані жити без журби і болю.

Ми дуже хотіли б мати спокій від недолі; але оскільки через гріх ми втратили невинність, то тим самим втратили і правдиве щастя.

Тому потрібно зберегти терпеливість і чекати на Боже змилування, доки не минеться цей стан беззаконня і смерть не переміниться в життя.

О, яка велика та людська неміч, що постійно має нахил до злого!

Сьогодні сповідаєшся у своїх гріхах, а завтра знову робиш те, у чому сповідався.

Тепер постановляєш вистерігатися, а через годину робиш так, мовби й нічого не постановляв.

Цим справедливо самі можемо впокорюватись і ніколи не думати про себе високо, якщо ми такі слабкі і хиткі.

Та й через недбайливість можна швидко змарнувати те, що з великим трудом при ласці Божій ледве-ледве набулося.

Що ж з нами може статися наприкінці, якщо ми вже так рано остигаємо в доброму?

Горе нам, що так вчасно хочемо піти на спочинок, мовби то вже настали для нас мир і безпека, - коли ще навіть знаку правдивої святості не видно у нашому житті.

Певно, що треба було нам, як добрим новикам, учитися інших звичаїв: може б тоді була надія на виправлення в майбутньому і на більший духовний поступ.

Читання

Ап. – Ді. 19 зач.; 8, 18-25

18. Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші 19. і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа.» 20. Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий. 21. Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом. 22. Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця; 23. бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди.» 24. А Симон відповів, кажучи: «Моліться ви до Господа за мене, щоб на мене ніщо не найшло з того, що ви сказали.» 25. Отож, вони, засвідчивши і звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських.

Єв. – Йо. 21 зач.; 6, 35-39

35. Ісус же їм: «Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи. 36. Та я сказав був вам: Ви й бачили мене, а не віруєте. 37. Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину; 38. бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. 39. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня.