Позначення свят і служб

Велике свято
Середнє свято
Середнє свято
Мале свято
Мале свято
Мале свято

Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Церковний календар

ПонеділокВівторокСередаЧетверП'ятницяСуботаНеділя
2526272829301
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
31
12345

Опис

Картинка приоритету свята Муч. Якинта й Еміліяна


Святий Якинт походив із Кесарії Каппадокійської, що в Малій Азії. Юнаком він послуговував при дворі імператора Траяна. Один слуга доніс імператорові, що Якинт є християнином. Побожного юнака змушували відректися Христової віри, а коли він відмовився, то почали мучити різними способами. Якинта заморили голодом у в'язниці 108 року. Його тіло згодом перенесли до рідного міста і поховали у родинному домі.

Святий мученик Еміліян, слов'янин, постраждав за Христа під час царювання імператора Юліана Відступника (361-363). Бажаючи відновити у Римській імперії культ язичницьких богів, Юліан розіслав до всіх областей указ, згідно з яким усіх християн слід було стратити.

Святий Еміліян був рабом місцевого градоначальника і таємним християнином. Обурений жорстоким указом, святий Еміліян проник до язичницького капища, розбив молотком статуї ідолів, перекинув вівтарі, світильники і вийшов, ніким не помічений. Незабаром язичники виявили, що капище було розгромлене. Розлючений натовп накинувся на одного селянина, який випадково проходив поруч. Тоді святий Еміліан голосно крикнув, щоби не чіпали безневинної людини, і сказав, що сам зруйнував капище. За наказом сановника святого Еміліяна довго і нещадно били, а потім засудили до спалення. Опинившись у вогні, він не загинув. Полум'я обпалило багато тих язичників, котрі стояли навколо. Багаття погаснуло, святий Еміліян ліг на тліюче вугілля і з молитвою віддав свій дух Господеві († 363).

Духовні читання

Про несталість серця і про конечність прямування його до Бога.

Господь. Сину, не вір своєму почуттю; те, яке тепер є, швиденько переміниться на інше.
Поки живеш, хоч би ти й не хотів, підлягаєш перемінам: то веселий, то сумний; то спокійний, то тривожний; то побожний, то розсіяний; то жвавий, то млявий; то поважний, то легкодумний. 
Але чоловік мудрий, якого напоумив Дух, є вище тієї мінливості; він не зважає на те, які в нього почуття, або звідкіля віє вітер нестійкості, лиш би вся сила розуму наближала його до конечної і бажаної мети. 
Бо таким чином він може непохитно залишатися спокійним, коли його око серед стількох різних пригод щиро і безперестанку прямуватиме до мене. 
Чим чистіший буде його намір, тим сильнішою ходою він перейде крізь різні хуртовини. 
Але в багатьох людей темніє око чистого наміру, бо вони зразу задивляються на яку-небудь спокусу, яка тільки їх спіткає. Бо рідко коли можна знайти когось, щоб був вільний від самолюбства. 
Так колись жиди прийшли у Витанію до Марти і Марії не тільки ради Ісуса, але й щоб побачити Лазаря (Йо. 12,9). 
Так треба очистити око наміру, щоб воно було чисте, дивилося перед собою понад усе розмаїття життя і зверталося до мене.

Читання

Ап. – Рим. 116 зач.; 15, 1-7.

1. Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.» 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5. Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.

Єв. – Мт. 33 зач.; 9, 27-35.

27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!” 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: “Чи віруєте, що я можу це зробити?” – “Так, Господи!” - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!” 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не знав про це.” 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: “Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!” 34. Фарисеї ж говорили: “Він виганяє бісів князем бісівським!” 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.

Ап. – Євр. 334 зач.; 13, 7 – 16

7. Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки. 9. Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10. Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11. Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м'ясо палиться за табором. 12. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров'ю, страждав поза містом. 13. Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14. бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15. Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім'я. 16. Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.

Єв. – Йо. 86 зач.; 17, 1-13.

1. Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. 3. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого - Ісуса Христа. 4. Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. 5. Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! 6. Я об'явив твоє ім'я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. 7. Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені - від тебе; 8. слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. 9. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони - твої. 10. І все моє -твоє, твоє ж - моє, і в них я прославився. 11. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! 12. Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім'я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.