Позначення свят і служб

Велике свято
Середнє свято
Середнє свято
Мале свято
Мале свято
Мале свято

Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Церковний календар

ПонеділокВівторокСередаЧетверП'ятницяСуботаНеділя
28293031123
456
7
8910
11121314151617
18192021222324
2526272829301

Опис

Картинка приоритету свята Повернення мощів ап. Вартоломея; ап. Тита


Церковні життєписці стверджують, що св. Вартоломій загинув мученицькою смертю. Його святі мощі перебували в місті Дарі у Месопотамії, а опісля, коли погани кинули домовину з мощами св. Вартоломія у море, вона чудесним способом допливла до острова Липарі поблизу Сицилії. Під час нападу сарацинів на острів розбійники порозкидали кості св. апостола, але один чернець позбирав їх і потайки сховав. У 839 році мощі св. Вартоломія перевезли в Беневент, де вони прославилися численними чудами.

Святий Тит походив з поганської родини. До Христової віри навернув його, мабуть, св. апостол Павло, котрий називає його своїм сином. Своєю чесною й щирою працею він здобув собі таку прихильність св. Павла, що той попросив його на бути у нього писарем. У 51 році взяв св. Павло Тита з собою на Собор в Єрусалимі, щоб обговорити справу зберігання обрядів Мойсея.

Під кінець 56 року св. Павло вислав Тита з Ефесу до Коринту, щоб він усунув там згіршення й роздор у церковній громаді. Він добре виконав своє завдання, але не хотів приймати від коринтян ніякого дару. Наступного разу апостол Павло вислав Тита до Коринту, щоб позбирав милостиню для вбогих християн в Єрусалимі. Коли св. Павло прибув з Рима на проповідування Христової віри на острів Крит, то висвятив Тита на єпископа цього острова, щоб він закінчив тут розпочате св. Павлом апостольське діло. Це знак великої довіри, яку мав св. Павло до Тита. Тоді, коли Тит був єпископом Криту, св. Павло написав йому послання з різними духовними повчаннями. У тому листі він передусім підкреслює, якими рисами повинен володіти єпископ і різні стани його вірних. Пізніше Тит повинен був проповідувати Христову віру в Далматії, і також імовірно, що відвідав св. Павла в Римі. Вернувшись опісля на кострів Крит, поширював християнство на сусідніх островах. Закінчив своє життя на Криті в глибокій старості, приблизно 96 року по Христі. Його св. мощі мали спочивати в катедрі у місті Ґортині. Його голову перенесли до базиліки св. Марка в Венеції, де вона прославлена пошануванням від вірних.

Духовні читання

Хай людина вважає, що вона варта не втіхи, а тілесної кари 

Слуга. Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних відвідин, тому справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене у біді і смутку.
Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи. 
Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів і кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив. 
Отже, якщо по справедливості розважити, я не гідний ні найменшої втіхи. 
Але Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла твої пропадали марно, а хочеш показати свою пребагату доброту до об`єктів Твого милосердя і бажаєш втішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги. 
Бо Твої втіхи не такі, як людські. 
Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху? 
Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам`ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення. 
Це правда, і я не можу заперечити того. Коли б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене. 
Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний? 
По правді зізнаюся, що я вартий усілякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг. 
І хоч прикро мені це слухати, однак в ім`я правди стану обвинувачувати себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя. 
Що маю казати, я винний і осоромлений? 
Я не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: "Я згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені! 
Дай мені ще трохи часу оплакувати свій біль, поки піду в країну темноти, вкриту пітьмою смерті" (Йов 10,20-21). 
Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб розкаявся і упокорився за свої гріхи? 
З правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення, неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються Бог і розкаяна душа. 
Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він далеко миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила. 
Він є також і пахучим миром, яке Ти наказав вилити на свої святі ноги, бо серцем сокрушеним і покірливим (Пс. 50,19) Ти ніколи не гордував. 
Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде опоганилось і про що пожалівши розкаялось.

Читання

Ап. – Гал. 212 зач.; 5, 11-21.

11. Я ж, брати, коли ще проповідую обрізання, то чого мене ще гонять? Отже, кінець отій соблазні, що від хреста! 12. Коли б то вже зовсім покалічили себе ті, що заколот у вас зчиняють! 13. Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности; але любов'ю служіть один одному. 14. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого.” 15. Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили! 16. Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; 17. бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18. А коли дух вас водить, то ви не під законом. 19. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, - як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують.

Єв. – Мр. 28 зач.; 7, 5-16.

5. отож питали його книжники та фарисеї: "Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?" 6. Він же відповів їм: "Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене; 7. та вони марно мене почитають, навчаючи наук - наказів людських. 8. Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді." 9. І сказав їм: "Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання. 10. Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і - хто проклинає батька або матір - смерть такому! 11. А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері - корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, - 12. тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері. 13. Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, - та й чимало іншого такого чините!" 14. І прикликавши знову народ, промовляв до нього: "Слухайте мене всі й розумійте! 15. Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину. 16. Хто має вуха слухати, хай слухає!"