Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: о. Михайло Городиський

Чи виправдане у християнстві розлучення подругів?

Дата публікації: 14-08-2009

Так то полишає чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом (Бут.2,24).

У словах “стати одним тілом” передбачається поєднання двох в одному на всіх площинах людського буття: духовному, душевному, фізіологічному, яке повинно тривати не лише якусь мить,  якийсь період часу, а до кінця життя.

У своїй енцикліці “Arcanum Divinae Spientiae” Лев ХІІІ пише: “Якщо ми замислимося над ціллю божественного за­снування подружжя, ми чітко побачимо, що Бог замис­лив його як найбільш плідне джерело особистої вигоди та суспільного добробуту. Подружжя було засно­ване не лише для продовження людського роду, але також для того, щоб зробити життя чоловіків і дружин кращим і щасливішим.  Це проявляється по-різному: через полегшення тягарів один одного шляхом взаємної підтримки; через сталу і вірну любов; через спільне май­но і через божественну ласку, яка проливається з таїнст­ва". Коли двоє осіб приймають Св. Тайну подружжя, вони просять Бога через Церкву стати їхнім провідником на цьому нелегкому шляху [1].

Святе Письмо дає нам можливість побачити взаємовідносини між чоловіком і жінкою з двох сторін. З одного боку, людина створена так, що чоловік і жінка в чомусь є протилежними одне одному, а в чомусь доповнюють один одного, утворюючи цілісність (Бут. 1,27). З іншого ж боку, чоловік є головою жінки (Еф. 5; 23), причому жінка створена з нього і для нього як його помічниця ( Бут. 2,18; 22 і 1 Кор. 11,7-9). Оскільки в подружжі, як розповідають нам книги Старого Завіту, найперше враховувалися інтереси чоловіка, який міг мати декілька жінок, то зрозуміло, що він користувався значно більшою свободою, аніж жінки. У книзі Виходу 20:17 у списку того, чого праведна людина не має права бажати з майна ближнього свого, жінка займає місце поряд з домом, рабом, волом і ослом; дещо інакше сказано про жінку у Втор. 5:21, де їй в аналогічному списку відведено окреме місце. Згідно з Втор. 24:1, чоловік мав повне право розлучитися з жінкою, якщо знаходив у ній „що-небудь противне”. Такий вислів припускає багато пояснень. Якщо першопочатково воно застосовувалось у випадку непристойної поведінки, то до часів проповіді Ісуса законовчителі готові були надати чоловікові право розлучитись з жінкою, якщо та викликала в нього хоч найменше незадоволення. В цьому випадку чоловік повинен був дати жінці розвідного листа (Іс. 50:1), з яким жінка могла повернутись в батьківський дім (Лев. 22:13) і знову вийти заміж. Правда, перший чоловік не міг знову взяти її до себе, навіть якщо її другий чоловік помер чи якщо вона знову отримувала розвідний лист (Втор. 24:4).

Вже пророки (Мал. 2:15) боролися не лише з віроломним порушенням приписів щодо розлучення, але й виступали проти цього взагалі (Мал.. 2:16) Однак інше бачимо в Ез. 10; Неем. 13:23 і наст. Вони вважали моногамне подружжя єдино можливою пристойною формою шлюбного союзу (Іс. 54:5 і наст., Ос. 2:19 і наст.).

У Новому Заповіті Господь безсумнівно відкидає розвід, пояснюючи, що допускався він лише через жорстокість сердець народу (Мт. 19:3; Мк. 10:2-12). Як виключення з усього, єдиною причиною для розлучення міг служити гріх перелюбу (Мт. 19:9). Але все-таки жінка, яка вчинила перелюб, була прощена Ісусом (Ів. 8:2-11; Втор. 22:24).

Апостол Павло також виступає проти розлучень серед членів церкви. Якщо ж навіть він і відбувся, то нове подружжя після розірвання союзу є неможливим, хіба що повернення до попереднього подруга (1 Кор. 7:10 і наст.). Якщо ж один з подругів є невіруючим, то для християн це не може служити причиною для розлучення (1 Кор. 7:13); якщо ж невіруючий розриває подружжя, то християнин не зв’язаний обов’язком зберігати подружнє співжиття (ст.. 15). З цього стає зрозумілим, що відношення людини до Христа аж ніяк не перешкоджає її подружнім стосункам, проте за своєю важливістю перевищує їх (пор. Лк. 14:26; Еф. 5:22; Кол. 3:18).

Святе Письмо використовує термін „подружжя” як метафору для окреслення відносин між Богом і його народом. Тут передбачається лише одне подружжя (пор. Іс. 54:5; 62:5; Єр. 2:2;3; Ос. 2:19). Навіть всупереч невірності вибраного народу Бог готовий зберегти союз. Він промовляє до свого народу, намагається привести його до свого дому. Відповідно, відхід від Бога, поклоніння чужим богам та ідолам прирівнюється до перелюбу (пор. Єр. 3:6; 5:7; 13:25; Єз. 16; Ос. 2:4). Це ж порівняння застосовується в Новому Завіті, коли мова йде про невіруючих, невірних та відпалих описують як „рід лукавих і перелюбних” (Мт. 12:39; Мк 8:38: Откр. 2:22). Христос каже: “ Я говорю вам: хто розводиться з дружиною своєю не з причини перелюбу і  одружується з іншою, той чинить перелюб; і який одружується з розведеною також чинить перелюб ”(Мт.19,9).

У навчанні християнських церков питання розлучення розглядається по-різному.

В ідеалі християнським подружжям вважається виключно моногамне подружжя, яке виключає друге одруження. Тим не менше, враховуючи людську неміч, християнські закони дозволяють вдівцю чи вдові, чи навіть при житті подруга, вступати в нове подружжя.

Православні Церкви візантійського обряду не є такими категоричними щодо нерозривності подружжя і трохи поблажливіше ставляться до своїх вірних, надаючи можливість невинній стороні вступити три рази у нове подружжя при наявності відповідних причин:

1) ті, які прирівнюються до смерті (божевілля, відречення православної віри, прийняття монашества, єпископські свячення, проказа, сифіліс і т.п.);

2) ті, які прирівнюються до перелюбу (таємний аборт і т.п.). Звичайно, вони не схвалюють розлучення, проте воно розглядається як важкий гріх, тому Церква, прощаючи його, завжди готова дати грішникам ще один шанс. Але все-таки ці наступні подружжя не вважаються таїнственними. 

Католицька Церква притримується дещо іншого принципу. Якщо після прийняття тайни подружжя відбулося її завершення, навіть бодай одним подружнім статевим актом, воно вважається абсолютно нерозривним до смерті когось з подругів. За основу цього беруть слова апостола Павла: “Жінка зв’язана законом, доки живий її чоловік; якщо ж він помирає, має право вийти заміж за кого захоче, лише в Господі ”(1 Кор.7,39). Однак був час, коли це зло (розлучення) існувало навіть в деяких католицьких державах. І як тільки, коли б це не було, запроваджувалось роз­лучення, чисельність нещасть далеко перевищувала про­гнози творців закону. Багато спрямувало свій розум на вигадування всякого обману і схем та через звинувачення в жорстокості, насильстві та перелюбі, щоб розірвати подружній союз, від якого вони вже втомилися.  Відразу збільшилась кількість сварок, ревнощів та юридичних сепарацій: настала така безсоромність життя, що люди, які сприяли цим розлученням, покаялися в скоєному, боячись, що, якщо не вжити скасування цього закону як ліків, то може загинути сама держава.

Протестантські церкви спочатку дозволили розлучення на законних підставах в деяких рідкісних ви­падках, проте у зв'язку з подібністю обставин кількість розлучень настільки зросла - в Німеччині, Америці та в інших країнах, що всі мудрі мислителі жалкували за безмежним зіпсуттям звичаїв і вважали нерозсудливість закону просто нестерпною.

В наш час, час XXI-го століття, при­родний і божественний закон все більше витісняється людським законом, а звідси починається поступове зга­сання цього найпрекраснішого подружнього ідеалу. Кожен з нас може зайти на сайт Державного комітету статистики, щоб проаналізувати, як різко протягом останніх років зріс показник розлучення подружніх союзів. На протязі січня-квітня 2004 року з 64404 зареєстрованих подружніх актів 56531 було розірвано. Особливо це відбувається в тих регіонах, де християнська релігія засуджується та відкидається, де подружжя вимушено попадає в рабство гріховної людської природи та пристрастей, і природне добро мало чим може його захистити (Донецька-5675, Дніпропетровська-4701, Харківська-3714 області).

Оскільки усунено спасаючу богобоязливість і вже немає того відпочинку в праці, який ніде так повно не виражений, як у християнській релігії, дуже часто, і це абсолютно природно, взаємне служіння та обов'язки подружжя здаються майже нестерпними; і тоді багато хто прагне послабити цей зв'язок, який, на їхню думку, сплів людський закон та їхнє особисте волевиявлення, тому розходження харак­терів, сварки, чи то порушення подружньої обітниці, чи взаємна згода або інші причини спонукають їх до думки, що краще буде розлучитися. А коли на перешкоді вико­нання цього безсоромного бажання стоїть закон, вони твердять, що закони несправедливі, нелюдські, не відпо­відають правам вільних громадян; додаючи, що потрібно докласти всіх зусиль, щоб анулювати подібні закони та запровадити людяніший кодекс, який би санкціонував розлучення [2].

Деколи ми навіть не уявляємо собі, яке велике зло несе в собі розлучення. Несталими стають подруж­ні контракти; послаблюється взаємна доброта; вини­кають жалюгідні стимули до невірності; завдається шко­да освіті та вихованню дітей; постають нагоди для роз­биття родин; у сім'ях сіються чвари; слабне і примен­шується   гідність  жінки,   а   сама  вона  ризикує   бути покинутою, послуживши задоволенню чоловіків. Сам процес розлучення розпочинається тоді, коли наречені намагаються будувати свій „родинний дім” на спотворених вартостях, а не на Законі Господньому. І вже коли наречені просять розлучення, це стає лише константуванням факту краху їхньої сім’ї. Ніщо не в силі так спустошити сім'ї та зни­щити опору королівств, як занепад моралі. Стає очевид­ним той факт, що розлучення, яке виринає з розбещеної людської моралі, до найвищої міри вороже добробуту сімей і держав і, як показує нам досвід, відкриває шлях будь-якому злодіянню в громадському та особистому житті.

Якщо належно все зважити, ми чітко бачимо, що це зло особливо небезпечне, бо якщо один раз допустити розлучення, вже не буде достатньої сили, щоб стримати його у визначених чи дозволених рамках. Тому хіба можна сумніватися, що закони на захист розлучення мали б такий самий отруйний і згубний результат, якби були запроваджені в наш час? Людські проекти і постанови не мають ніякої влади змінювати суть і тенденцію того, що було дане природою. Тому ці люди виявляють радше свою немудрість, аніж мудрість в ідеї, яку вони самі створили: нібито піклуючись про добро держави, вважали, що внутрішню природу по­дружжя можна безкарно спотворювати; а нехтуючи свя­тістю релігії і таїнства, вони, здається, хочуть принизити та збезчестити [подружжя], ніж це робили поганські закони. Якщо вони не змінять своїх поглядів, то не лише окремі сім'ї, а й усе суспільство матиме постійну причину страху перед тим, що вони можуть бути жалюгідно втягнутими в це загальне за­мішання та повалення порядку [3].

Завдання Церкви і держави  - завжди стояти на обороні  сімейної єдності, а не приймати закони, які уможливлюватимуть її крах і руйнацію.”Всі правителі та державні чиновники, які хочуть керуватися розумом та мудрістю і турбуються про добро свого народу, повинні прийняти рішення про збереження непорушності святих законів подружжя і послуговуватимуться допомогою, яку пропонує Церква для забезпечення безпеки звичаїв та щастя сімей, а не підозрюватимуть її у ворожих намірах, фальшиво та злобно звинувачуючи її у порушенні цивільного закону ” [4].



 [1] Таємниця Божої Премудрості //Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю: від Лева XII до Івана Павла II. -  Т. 1. - С. 24

 [2] Таємниця Божої Премудрості //Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю: від Лева XII до Івана Павла II. - Т. 1. - С. 25-26

 [3] Таємниця Божої Премудрості //Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю: від Лева XII до Івана Павла II. - Т. 1. - С. 28

 [4] Таємниця Божої Премудрості //Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю: від Лева XII до Івана Павла II. - Т. 1. – С. 30

Список коментарів

Коментовано: Оксана | 2015-08-23

Як бути жінці, яка є членом Апостольства Молитви, якщо чоловік, який не ходить до церкви, живе з іншою і не подає на розлучення? Чи може жінка приступати до Святого Причастя? Що є більшим гріхом: подати на розлучення самій чи так і жити з думкою, що "одобрюєш" такі відносини?

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 5 і 9?

Домашня Церква

діти

10 фраз, які не можна говорити дитині

Будь-яка притямна людина розуміє, що при спілкуванні з дитиною треба ретельно як добирати слова, так і фільтрувати зміст сказаного. Фрази «Нащо я тебе народжувала?» і її більш «лагідний» аналог «Звідки ти взявся на мою голову?»...

любов

10 правил любові

Любити – справа непроста. Дуже часто під словом “любити” криється низка стереотипів. Щоб їх розвіяти – публікуємо текст о. Тихона Кульбаки про те, що ж насправді означає “любити”...

любов

Люди одружуються для щастя… А що стається потім?

Люди укладають шлюб у сподіванні, що це зробить їх щасливими. Те, що виростає поміж ними за рік, два або десять, буває неймовірним. Нерідко температура почуттів знижується, і подружжя нагадує двоосібну спілку, покликану до виконання життєвих завдань. Інколи ...

людина

Перед обличчям самотності

Лист жінки з будинку престарілих. Просто прочитайте...

дитина

Як виховувати хлопців?

Мудре виховання — це турбота про тіло і дух, оскільки вихованець не є ані ангелом, ані звіром ...

чоловіки

Чоловік мусить відірватися від матері

Невільницький емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу гордість...

діти

11 шкідливих фінансових звичок, які не варто передавати дітям

Привчити дитину до ощадливості, вміння рахувати й не тринькати гроші не так уже й легко. Одними умовляннями та виховними бесідами не обійтися. Насамперед діти звертають увагу не на слова, а на дії ...

діти

10 порад для батьків

Потреба відчуття свободи вибору є закорінена глибоко в людській натурі. Вона з'являється ще у немовлят, які реагують сміхом і радістю на ігри, в яких самі можуть встановлювати правила гри. І це повністю природно, що діти прагнуть до незалежних ...