Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Марія Колодій
Автор: Паїсій Святогорець

Про духовне життя в сім'ї

Дата публікації: 20-08-2012
Чим більше людина нарікає, тим більше вона себе руйнує

- Геронде, звідки починається нарікання і як можна його уникнути?

— Нарікання має причиною відчуття власного злополуччя, а прогнати його можна славослів'ям [Бога]. Нарікання народжує нарікання, а славослів'я народжує славослів'я. Якщо людина, зустрівшись із труднощами, не нарікає, а славить Бога, то диявола розриває [зі злості] і він йде до іншого — до того, хто нарікає, щоб заподіяти йому ще більших неприємностей. Бо чим сильніше людина нарікає, тим сильніше вона себе руйнує. Іноді тангалашка обкрадає нас і вчить не бути задоволеними нічим, тоді як все, що трапляється з нами можна зустрічати з духовною радістю й славослів'ям і мати благословення Боже. Знаю одного ченця на Святій Горі. Якщо почнеться дощ і ти скажеш йому: "Знову пішов дощ", то він починає: 'Так, все ллє й ллє. Незабаром згниємо від цієї вогкості". Якщо дощ незабаром припиниться і ти скажеш йому: "Дощик пройшов", то він відповість: "Та хіба це дощ? Від таких дощів усе засохне..." Не можна сказати, що в цього ченця не все в порядку з головою. Ні. Просто він звик постійно нарікати. Перебуває в здоровому глузді, а мислить, немов божевільний!

У наріканні присутнє прокляття. Тобто людина, котра нарікає, однаково що проклинає себе, і потім до неї приходить гнів Божий. В Епірі я був знайомий з двома селянами. В одного була сім'я, дві невеличкі ділянки землі, і він з довірою ввіряв усе Богові. Він трудився скільки міг, не мучачи себе душевною тривогою. "Що встигну, то встигну", — казав він. Іноді не встигав зібрати сіно й воно гнило під дощем, іноді копиці розкидав вітер, однак він говорив: "Слава тобі, Боже", і все в нього йшло добре. В іншого було багато землі, корів і тому подібного. Дітей він не мав. Якщо ти запитував цього чоловіка: "Як у тебе справи?" — то він відповідав: "Які там справи, краще не запитуй". Він ніколи не говорив: "Слава Тобі, Боже", але все бурчав і нарікав. І ви б тільки подивилися: то в нього здихала корова, то з ним відбувався якийсь інший неприємний випадок, потім щось ще... У цього чоловіка було все, але він не процвітав.

Тому я й кажу, що славослів'я — це велика справа. Бог дає нам благословення, але скуштуємо ми їх чи ні — це залежить від нас. Проте як ми їх скуштуємо, якщо Бог дає нам, приміром, банан, а ми починаємо думати про більш смачну страву, яку їсть якийсь мільйонер? Знаєте, скільки людей, з'їдаючи один черствий сухарик, день і ніч славословлять Бога й живляться небесною насолодою! Ці люди здобувають духовну чуйність і розуміють, коли рука Божа починає їх голубити. А ми цього не розуміємо, тому що наше серце зажиріло і нас вже ніщо не задовольняє. Ми не розуміємо, що щастя в тому, що має відношення до вічності, а не до суєти.

Дамо Богові керувати нашим життям

— Геронде, чому в Євангелії Царство Боже уподібнюється до гірчичного зерна "...Воно схоже на зерно гірчичне, що чоловік узяв та й кинув у город свій, і воно вигналось і стало деревом великим, і небесне птаство гніздиться у його гіллі.."1?

— Гірчичне насіння дуже маленьке, але коли з нього виростає рослина, вона стає великим кущем На її гілках можуть сидіти навіть птахи. Слово Боже уподібнюється до гірчичного зерна, тому що від одного маленького євангельського слова людина розвивається й осягає Царство Боже.

— Геронде, як можна відчути те, про іцо говорить Святе Письмо: "Царство Боже є всередині вас"2?

— Послухай, благословенна душа, коли ми маємо в собі частину райської радості, тоді Царство Боже всередині нас є. І навпаки: коли ми маємо в собі душевну тривогу, докори сумління, тоді ми носимо в собі частину пекельної муки. Велике діло, якщо людина вже в цьому житті починає відчувати частину райської радості. І досягти цього неважко: однак, на лихо, наш егоїзм заважає нам досягти цієї духовної величі.

Сама людина, приймаючи те, щоб Бог управляв нею як Добрий Батько, може зробити своє життя райським. Треба мати довіру до Бога, надіятися на Нього у всьому, що б ми не збиралися робити, — і славити Його за все. Не треба мати душевної тривоги. Душевна тривога веде до душевного надламу, вона паралізує душу. Якщо людина шукає Царства Небесного, то їй дається і все інше. Євангеліє говорить: "Шукайте найперше Царства Божого"5, а також "Царство Небесне ' здобувається силою'4.

Сьогодні люди самі ускладнили своє життя, тому що вони не задовольняються малим, а постійно женуться за матеріальними благами. Однак ті, хто хоче жити справжнім, непідробленим духовним життям, насамперед мають навчитися задовольнятися малим. Якщо люди спростили своє життя, якщо воно не обтяжене багатьма турботами, то це звільнить їх і від мирського духу, і дасть їм вільний час для духовних занять. У протилежному випадку, намагаючись встигнути за модою, люди будуть стомлюватися, втрачати мир і тишу й матимуть велику душевну тривогу.

Я бачу, як іноді люди самі роблять своє життя мученицьким! Сьогодні, коли я виїжджав з Афона, один чоловік з Уранополіса на своїй машині підвіз мене сюди, у монастир, і по дорозі попросив ненадовго заїхати до нього додому. Оскільки він наполягав, я не хотів його дратувати. Як тільки ми підійшли до дверей його дому, я побачив, що він знімає черевики й навшпиньки іде коридором. "Що з тобою сталося, чому ти так дивно ходиш?" — запитав я його. "Нічого страшного, Геронде, — відповів він, — просто я намагаюся ступати акуратно, щоб не зіпсувати паркету". Ну що тут скажеш? Люди самі мучать себе без причини.

Біль за ближнього допомагає сім"ї

Чим більше [матеріальних] благ здобувають сьогодні люди, тим більше вони здобувають проблем. Ані Богові вони не дякують за Його благодіяння, ані нещастя своїх ближніх не бачать. А не бачачи нещастя ближніх, вони не подають їм милостині. Люди витрачають гроші без мети й не думають про свого ближнього, який не має що їсти. Як після цього до них прийде Благодать Божа? Навіть якщо в людини є сім'я, однаково вона має на чомусь заощаджувати й відкладати гроші, щоб надавати милостиню іншим. Мусить пояснити своїй дружині й дітям, що десь живе покинута всіма хвора людина або дуже нужденна бідна сім'я. І якщо в них нема грошей, щоб допомогти нещасним, то чоловік має сказати своїм близьким: "Давайте подаруємо цим нещасним хоча б яку-небудь християнську книгу, адже в нас їх багато". Подаючи милостиню тим, хто відчуває потребу, людина допомагає і сама собі, і своїй родині.

Знаєте, як бідують нещасні віруючі в Росії! Якось я подарував одному російському священикові коробочку ладану й сказав: "Прийми цей скромний подарунок". — "Та хіба це скромний подарунок? — відповів він. — Адже в нас у Росії такого гарного ладану не знайти". А знаєте, як мучаться біженці з Росії й інших країн тут, у Греції? На Халкідиці я познайомився з чоловіком, який приїхав з Росії. Він укладав кам'яні плити, отримував триста драхм за квадратний метр5 і говорив: "Слава Тобі, Боже, що в нас є хліб". Тому, коли якийсь підрядник поскаржився мені, що під час роботи він "перевантажує" себе гріхами, я йому відповів: "Якщо ти завантажиш роботою цих біженців і допоможеш їм, то розвантажиш себе від гріхів. Адже цим нещасним ніде жити. У порівнянні з ними ти Онассіс"6.

Бажаючи, щоб ми плекали чесноти, Бог допускає хвороби, убогість тощо. Адже Бог міг би зцілити хворих і збагатити жебраків, Він міг би влаштувати всіх, але тоді ми б помилково вважали, що ми доброчесні. Ми називали б себе, приміром, милостивими, не будучи такими насправді, тоді як зараз наші чесноти видно по наших справах. Слава Богу, є люди, які приносять себе в жертву заради ближнього. Я був знайомий з чоловіком, що, демобілізувавшись з армії, відразу ж був несправедливо засуджений на великий термін тюремного ув'язнення. Він свідомо пішов на це для того, щоб урятувати одну сім'ю. Ця людина не подумала ні про те, що він себе скомпрометує, ні про свою майбутню кар'єру.

Я бачу, що Бог влаштовує так, щоб у кожній сім'ї принаймні одна людина мала віру й благоговіння, для того, щоб інші члени цієї сім'ї теж отримували допомогу! У Коніці я знав сім'ю, всі члени якої були байдужими до Церкви, крім однієї з дочок. Ця дівчина, тільки-но зачувши дзенькіт дзвона, знімала фартух, залишала незавершеними всі свої справи й поспішала до церкви. Навіть коли в село прийшли німці й паламар став дзвонити в дзвін, сповіщаючи про це народ, ця дівчина побігла в церкву на вечірню! І хоча її батьки були людьми досить скупими, сама вона була дуже жалісливою. Батько цієї дівчини від скнарості харчувався не нормальною їжею, а сухим хлібом, який розмочував у воді. її мати теж була дуже скупою! Незважаючи на те, що її діти займали відповідальні посади й були багатими, вона, щоб не витратити ні сірника, рилася в попелі в пошуках ще непогаслого вугіллячка й жмутком сіна розпалювала від нього вогонь. Щоб не купувати кавника, вони варили каву в консервній банці!

Але мене її мати любила. Я в той час мешкав у монастирі Стоміон. І от коли ця дівчина хотіла взяти щось з будинку своїх скупих батьків, щоб дати милостиню якомусь біднякові й не могла взяти цю річ потайки, то вона говорила матері: "Мамо, ця річ потрібна ченцеві". — "Віддай йому, віддай", — відповідала їй та. Ця скупа жінка була згодна щось дати тільки ченцям. І раніше, при окупації, її дочка тайкома допомагала біднякам. Вона непомітно брала з комори пшеницю, на своїх плечах несла її до млина, молола й роздавала бідним родинам борошно. Одного разу мати застала її "на місці злочину". Як же дівчині дісталося! Тоді вона дала Богові обітницю. "Боже мій, — сказала вона, — допоможи мені знайти яку-небудь роботу, і всю свою зарплату я буду віддавати на милостиню". І наступного дня її запросили на роботу в одну благодійну установу. Ох, як же вона зраділа! Вона дотримала обіцянки: для себе не купила на зароблені гроші навіть пари панчіх: усе віддавала на милостиню. Знаєте, скільки людей їй зараз говорять: "Спаси тебе Господь. Хай буде благословенний прах твоїх батьків!". Ось так за її милостиню Бог помилував потім і її матір.

Плекання чеснот в сім"ї

— Геронде, як може виплекати в собі чесноти людина, котра має сім'ю?

— Бог дає для цього сприятливі можливості. Але багато людей, хоча й просять Бога, щоб Він давав їм сприятливі можливості для плекання чеснот, зустрічаючись із якимись труднощами, починають нарікати. Наприклад, іноді Благий Бог через Свою безмежну любов, бажаючи, щоб чоловік виплекав у собі смиренність і терпіння, забирає Свою Благодать від дружини, яка починає робити "викрутаси" і поводитися з чоловіком грубо. У цьому випадку чоловік повинен не нарікати, але радіти й дякувати Богові за ту сприятливу можливість, яку Він дає йому для подвигу. Або, наприклад, мати просить Бога, щоб Він давав їй терпіння. Потім вона накриває на стіл, до столу підходить її дитина, тягне за край скатертини, і весь посуд падає на підлогу. Маля немов говорить своїй матері: "Мамо, терпи!"

І взагалі, ті труднощі, які існують у сьогоднішньому світі, змушують людей, які бажають жити хоч трохи духовно, не розслаблятися, не спати. Коли, не доведи Господи, починається війна, то люди не розслабляються, не заплющують очей. Щось подібне, як я бачу, відбувається зараз з тими, хто намагається жити духовно. Взяти хоча б тих молодих, які живуть церковним життям. Яких же труднощів доводиться їм, бідним, зазнавати! Однак ті негаразди, що їм завдає брудний світ, у якому вони живуть, деяким чином допомагає їм не збайдужіти духовно. А от у мирний час, коли труднощів нема, бачиш, що більшість людей байдужі до питань віри й моралі. Тоді як і цей мирний час людям теж треба використати для духовного здобутку: їм треба постаратися позбутися своїх недоліків і плекати чесноти.

У духовному житті дуже допомагає безмовність. Добре, щоб розпорядок дня був складений таким чином, щоб у ньому був визначений час для безмовності. Хай у цей час людина вдивляється в себе, щоб пізнати свої пристрасті й звершити подвиг, для того щоб позбутися цих пристрастей й очистити своє серце. І зовсім добре, якщо в домі є якась тиха кімната, атмосфера якої нагадує атмосферу чернечої келії. Там, "таємно"7 можна виконувати свої духовні обов'язки, читати духовні книги, молитися. Якщо молитві передує недовге духовне читання, то воно їй дуже допомагає, тому що й душа від такого читання зігрівається, і розум переноситься в духовну царину. Тому, якщо в людини, якій протягом дня доводиться відволікатися на мирські марноти, є десять хвилин для молитви, то їй краще дві хвилини цього часу присвятити читанню чогось духовного, щоб прогнати неуважність.

— Геронде, а чи не здається Вам, що жити таким життям, яке Ви описуєте, у світі зараз не так вже й просто?

— Ні, є миряни, котрі живуть дуже духовно. Вони живуть як подвижники: дотримуються посту, здійснюють служби, моляться на чотках, б'ють поклони — незважаючи на те, що в них є діти й онуки. По неділях такі люди йдуть до церкви, причащаються й знову повертаються у свою "келію", подібно до пустельників, які в неділю приходять у соборний храм скиту і потім знову замовкають у своїх келіях. Слава Богові, у світі багато таких душ. І якщо говорити конкретно, то я знаю одного главу сім'ї, котрий постійно творить Ісусову молитву — де б він не перебував. Ця людина завжди має у своїй молитві сльози. Його молитва зробилася молитвою серця, і його сльози солодкі, це сльози божественного радування. Пам'ятаю й одного робітника на Святій Горі. Він називався Яніс. Яніс трудився на дуже тяжких роботах і працював за двох. Я навчив його творити під час роботи Ісусову молитву, і поступово він до неї звик. Одного разу прийшов до мене й сказав, що, творячи Ісусову молитву, відчуває велику радість. "Зайнявся світанок", — відповів я йому. Минуло ще трохи часу, і я дізнався, що цю людину вбили двоє п'яних хуліганів. Як же я зажурився! Минуло ще кілька днів, і один чернець шукав інструмент, що його Яніс кудись поклав, але не міг знайти. І от Яніс з'явився йому уві сні й сказав, куди поклав цей інструмент. Ця людина досягла духовного багатства й могла допомагати іншим і з життя іншого.

Наскільки ж просте духовне життя! Возлюбивши Бога, визнавши Його велику Жертву і Його благодіяння й з розважанням спонукавши себе до наслідування Святих, людина швидко освячується. Аби тільки вона смирялася, відчувала своє окаянство й свою велику невдячність Богові.

Молитва в сім"ї

— Геронде, вся сім'я повинна читати повечірню разом?

— Дорослі мають щодо цього поводитися благородно. Вони повинні читати повечірню й говорити маленьким дітям: "Якщо хочете, то помоліться трохи разом з нами". Коли діти підростуть, то вони можуть мати певний "типікон" відносно молитви: наприклад, якщо дорослі моляться п'ятнадцять хвилин, то діти — дві або п'ять, — а якщо хочуть більше, то хай моляться скільки хочуть. Якщо батьки силоміць змушують дітей вистоювати разом з ними всю вечірню, то потім діти починають "брикатися". Не треба тиснути на дітей, тому що вони ще не зрозуміли сили й достоїнства молитви. Приміром, батьки можуть їсти і квасолю, і м'ясо, і будь-яку іншу тверду їжу. Але якщо маля харчується поки самим молоком, то хіба батьки змушуватимуть його їсти м'ясо — з тієї причини, що воно більш калорійне? Воно дійсно більш калорійне, однак дитина ще не зможе його перетравити. Тому спочатку, щоб привчити малюка їсти м'ясо, батьки дають йому його потрошечки — маленький шматочок у ложечці м'ясного бульйону, щоб потім сама дитина захотіла таку їжу.

— Геронде, іноді не тільки діти, але й дорослі до вечора настільки стомлюються, що не можуть прочитати навіть вечірні.

— Якщо вони дуже стомилися чи хворі, то хай прочитають не всю вечірню, а половину. Або хоча б хай прочитають один раз "Отче наш". Не можна відмовлятися від молитви зовсім. Подібно до того, як під час війни солдат, оточений ворогами на висоті, час від часу робить постріл зі своєї гвинтівки, щоб вороги боялися й не йшли в атаку, так і людям, у яких не залишається сил на повноцінну молитву, треба робити [духовні] постріли, щоб тангалашка боявся і втікав.

Молитва в сім'ї має велику силу. Я знаю двох братів, які своєю молитвою зуміли втримати від розлучення своїх батьків, що посварилися, і не тільки втримати, але й пов'язати їх між собою ще сильніше, ніж раніше. Наш батько говорив нам: "Чим би ви не займалися, двічі на день зобов'язані давати Богові рапорт — для того, щоб Він знав, де ви перебуваєте".

Щоранку й щовечора всі ми — батько, мати і брати, і сестри — здійснювали молитву перед іконостасом, а наприкінці молитви били поклони перед іконою Христа. А коли в нас у сім'ї траплялася спокуса чи труднощі, то ми молилися, щоб вони розв'язалися. Пам'ятаю, коли одного разу захворів мій молодший брат, батько сказав: "Ходімо, попросимо Бога, щоб Він або зцілив його, або забрав до Себе, щоб той не страждав". Ми помолились всією сім'єю, і наш брат одужав. І за стіл ми теж сідали всі разом. Спершу читали молитву і потім починали їсти. Якщо хтось робив це до благословення трапези, то ми казали: "Він зблудив". Брак помірності ми вважали блудом. Якщо кожен член сім'ї без причини повертається додому, коли йому заманеться й сідає за стіл сам, це веде до розпаду сім'ї.

Духовне життя чоловіка й жінки

— Геронде, що робити дружині, якщо її чоловік не живе духовно?

— Нехай вона довірить свого чоловіка Христу й молиться, щоб його серце трохи зм'якло. Мине якийсь час, потихеньку Христос висадить у його серце "десант", і чоловік почне замислюватися [про головне]. А як тільки серце чоловіка трохи зм'якне, дружина може попросити його, наприклад, підвезти її машиною до церкви. їй не треба його вмовляти: "Ну чому ж ти не ходиш до церкви", але всього лиш попросити: "Не міг би ти, якщо тобі не важко, підвезти мене до храму?" А, підвізши її до церкви, чоловік може сказати: "Ну коли вже я сюди приїхав, може, і я зайду в храм Божий та поставлю свічку". І не виключено, що потім він потихеньку духовно піде й далі.

— Геронде, чи може духівник дружини якимось чином допомогти й чоловікові?

— Іноді, для того щоб допомогти чоловікові, духівник повинен здійснювати духовну роботу над дружиною. А потім те гарне, що є в дружини, передасться й чоловікові. Якщо в нього добре серце, то Бог допоможе йому змінитися.

Жінка має благоговіння за своєю природою. Але якщо чоловік, будучи спершу байдужим до Церкви, потім духовно береться за розум, то він у духовному відношенні впевнено йде вперед, а дружина за ним не встигає. Може трапитися й таке: дружина починає йому заздрити, тому що сама духовно тупцює на місці. Тому в подібних випадках я раджу чоловікам бути уважними. Адже що відбувається? Чим далі чоловік духовно йде вперед, тим більше дружина — якщо вона не живе духовно — діє йому всупереч. Якщо, приміром, чоловік скаже: "Ми спізнюємося, піднімайся й підемо до церкви", то вона відповідає: "От сам і йди! Ні, ти мене не розумієш, адже в мене купа роботи..." Або якщо чоловік, приміром, скаже: "Слухай, чому ж у тебе лампадка не горить?" або хоче запалити погаслу лампаду сам, то він ранить її егоїзм, і вона кричить: "Ти що, у попи зібрався? Або в ченці?" Вона навіть може заперечити йому так: "Та навіщо ми взагалі палимо цю лампаду? Краще б дали олію якомусь біднякові". Так-так, вона може дійти навіть до цього. До протестантських дурниць. Звичайно, потім дружина сама засмучується через купу виправдовувань, які наговорила, але водночас вона продовжує засмучуватися через той духовний успіх, який бачить у своєму чоловікові. Тому в таких випадках у тисячу разів краще, щоб лампадка залишалася погаслою, ніж якби чоловік її запалив. народ? Чому вони вдень сміються, а вночі плачуть?" Розбійники не могли зрозуміти, що відбувається.

Молитви маленьких дітей можуть творити дива. Бог дає їм те, що вони в Нього просять. Адже діти чисті, непорочні, і тому Бог чує їхню чисту молитву. Пам'ятаю, одного разу, коли наші батьки пішли працювати в поле, мене залишили вдома разом з двома молодшими братами. Несподівано небо потемніло, і почалася страшна злива. "Ох, як зараз нашим батькам! — тривожилися ми. — Як вони повернуться додому?" Малята почали плакати. "Ідіть сюди, — покликав їх я. — Давайте попросимо Христа, щоб Він зупинив дощ". Утрьох ми впали перед іконостасом навколішки й стали молитися. Через кілька хвилин дощ ущух.

Батьки з розважанням мають допомагати своїм дітям з пелюшок наблизитися до Христа і переживати вищі духовні радості зі самого раннього віку. Коли діти почнуть ходити до школи, батьки потихеньку повинні вчити їх читати духовні книги й допомагати їм жити духовно. Тоді вони будуть подібні до маленьких Ангелів й у своїй молитві матимуть велику відвагу до Бога. Такі діти — справжній духовний скарб для своїх сімей. У духовному житті їм особливо допомагають житія святих. Я, коли був маленьким, брав невеликі книжечки з житіями святих, що видавалися в ті роки, і йшов у ліс. Там я читав, молився й просто літав з радості. Від десяти до шістнадцяти років (поки не почалася греко-італійська війна8), не обтяжений турботами, я жив духовним життям. Дитячі радощі чисті: вони закарбовуються в людині й, коли вона виростає, дуже зворушують її серце. Якщо діти живуть духовно, то й у цьому житті вони будуть радісні, і в житті іншому будуть вічно радуватися поруч з Христом.

Зв'язки з рідними й друзями

— Геронде, одна пані запитала нас, що їй робити з двома двоюрідними сестрами, які багато років сидять у неї на шиї.

— А що вона хоче? Що, напишемо нове Євангеліє? Від неї Бог хоче, щоб вона їм допомагала, а сам Він зробить те, що корисно їхнім душам.

— Геронде, якщо між рідними виникне непорозуміння, то чи треба щось говорити, щоб їм допомогти?

— Так, треба поговорити з ними, але делікатно. Бо, якщо промовчати, це може спричинити зло. Якщо ж людину, котра дала добру пораду родичам, які посварилися, неправильно зрозуміють і на неї образяться, тоді їй треба сказати: "Вибачте за те, що я вас роздратував" — і після цього дати їм спокій і молитися за них.

Людина, котра хоче жити мирно, має бути особливо уважною у стосунках з рідними й друзями. Вона не повинна обманюватися тією вихованістю й гарними манерами, які, можливо, зустрічає в інших. Мирська ввічливість і гарні манери можуть призвести до чималого зла — тому що вони мають у собі лицемірство. Зовнішня поведінка людини може показувати її досконалою святою в очах інших, однак коли іншим відкриється її внутрішній світ, виявиться, що насправді все було навпаки.

— Геронде, якщо людина відчуває, розуміє, що її ближній ставиться до неї по-доброму, то чи буде правильно висловлювати за це свою подяку?

— Якщо це дуже близька людина, то не потрібно, по-перше, тому що вона теж колись їй допомагала і благодіяла, а по-друге, і сама відчуває ту внутрішню подяку, яку інша людина відчуває стосовно неї. Однак якщо той, хто зробив людині благодіяння або поставився по-доброму, не настільки близький, тоді йому потрібно виразити свою подяку. Людям чужим ми говоримо: "Спасибі". І якщо, наприклад, дитина захоче висловити батькам подяку, то їй не залишиться нічого іншого, як день і ніч, не перестаючи, говорити їм "спасибі" за все, що вони для неї роблять.

Велика користь, якщо людина проста у своїх стосунках з іншими, якщо вона завжди має про них добрий помисел і не ставиться до всіх людей серйозно. Треба уникати суперечок і бесід, які починаються нібито заради духовної користі, а породжують, частіше, головний біль. Не треба чекати духовного розуміння від людей, які не вірують у Бога. Краще молитися за таких людей, щоб Бог простив і просвітив їх. З кожним треба говорити тією мовою, яку він розуміє, і [віруючій людині] не треба відкривати перед іншими ті великі істини, у які вона сама вірить і які переживає, тому що інші її не зрозуміють, оскільки вона говорить на іншій частоті, перебуває на [духовній] хвилі іншої довжини.

Дехто каже: "Я хочу, щоби й інші пізнали Христа — так само, як пізнав Його я". І ці люди починають поводитися з іншими як учителі. Однак їхнє життя повинно узгоджуватися з тим, чого вони вчать. Навчаючи своїм життям іншого "христа" і самі не відповідаючи тому, що говорять, вони не можуть сказати, що пізнали Христа. Не маючи досвіду [духовного життя], людина перебуває поза реальністю й рано чи пізно її внутрішня людина "зрадить" її. Коли з болем і щирою любов'ю ми наближаємося до нашого ближнього, то ця щира Христова любов його змінює. Людина, котра має святість, •— де б вона не опинилася — створює навколо себе, якщо можна так висловитися, якесь духовне електромагнітне поле й впливає на тих, хто в це поле потрапляє. Звичайно, ми повинні бути уважними й не розтрачувати нашу любов і не віддавати іншим легко свого серця, тому що часто деякі люди беруть наше серце у свої руки й після цього воно [без смислу] обливається кров'ю. Або ж вони не можуть нас зрозуміти й на нас ображаються.

Спокуси на свята

— Геронде, чому саме у свята піддаємося певним спокусам?

— А ти сама не знаєш? У свята Христос, Божа Матір, Святі радуються й [духовно] пригощають інших. Вони дають людям благословення, дарують їм духовні подарунки. Бо ж батьки теж влаштовують частування на іменини своїм дітям, і королі влаштовують амністії, коли народжується принц. То чому ж Святі не можуть на своє свято почастувати людей [чимось духовним]? І треба сказати, що радість, яку дають Святі, зберігається тривалий час, і душі людей мають від неї величезну користь. Тому диявол, знаючи це, влаштовує спокуси, щоб люди позбулися отриманих божественних дарів, і свято не принесло їм ні радості, ні користі. От і бачиш, що часто в сім'ї, коли всі готуються до Святого Причастя, диявол під'юджує їх лаятися, і вони не тільки не причащаються, але навіть й до церкви не йдуть. Тангалашка робить все для того, щоб люди втратили божественну допомогу.

Те ж саме можна помітити й у нашому чернечому житті. Часто тангалашка, з досвіду знаючи, що у свято ми отримаємо духовну користь, влаштовує в цей день, а частіше напередодні, якусь спокусу. Та ж він і є спокусник [ — що ж ще він може влаштувати?]. І в такий спосіб він псує нам внутрішнє налаштування. Наприклад, він може підштовхнути нас до суперечки або сварки з кимось із братів, а потім приносить нам скорботу й надломлює нас душевно й тілесно. Роблячи все це, він не дає нам отримати від свята користі, [пережити свято] у радості славослів'я Бога. Проте, якщо Благий Бог бачить, що самі ми не давали дияволу приводу для спокуси, що це відбулося тільки через його заздрість, то Він нам допомагає. А ще більшу користь Він допомагає нам дістати в тому випадку, коли ми смиренно беремо на себе провину за спокусу, що відбулася, і не засуджуємо не тільки нашого брата, але навіть і диявола, який ненавидить добро. А що ж, це ж його робота: влаштовувати спокуси й поширювати злобу. Тоді як людина, яка є образом Божим, має поширювати мир і доброту.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 3 й 7.

Домашня Церква

діти

10 фраз, які не можна говорити дитині

Будь-яка притямна людина розуміє, що при спілкуванні з дитиною треба ретельно як добирати слова, так і фільтрувати зміст сказаного. Фрази «Нащо я тебе народжувала?» і її більш «лагідний» аналог «Звідки ти взявся на мою голову?»...

любов

10 правил любові

Любити – справа непроста. Дуже часто під словом “любити” криється низка стереотипів. Щоб їх розвіяти – публікуємо текст о. Тихона Кульбаки про те, що ж насправді означає “любити”...

любов

Люди одружуються для щастя… А що стається потім?

Люди укладають шлюб у сподіванні, що це зробить їх щасливими. Те, що виростає поміж ними за рік, два або десять, буває неймовірним. Нерідко температура почуттів знижується, і подружжя нагадує двоосібну спілку, покликану до виконання життєвих завдань. Інколи ...

людина

Перед обличчям самотності

Лист жінки з будинку престарілих. Просто прочитайте...

дитина

Як виховувати хлопців?

Мудре виховання — це турбота про тіло і дух, оскільки вихованець не є ані ангелом, ані звіром ...

чоловіки

Чоловік мусить відірватися від матері

Невільницький емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу гордість...

діти

11 шкідливих фінансових звичок, які не варто передавати дітям

Привчити дитину до ощадливості, вміння рахувати й не тринькати гроші не так уже й легко. Одними умовляннями та виховними бесідами не обійтися. Насамперед діти звертають увагу не на слова, а на дії ...

діти

10 порад для батьків

Потреба відчуття свободи вибору є закорінена глибоко в людській натурі. Вона з'являється ще у немовлят, які реагують сміхом і радістю на ігри, в яких самі можуть встановлювати правила гри. І це повністю природно, що діти прагнуть до незалежних ...