Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: Паїсій Святогорець

Про відповідальність батьків за виховання дітей

Дата публікації: 22-07-2012

Батьки повинні довіряти своїх дітей Богові

Бог дав первозданним людям — Адаму і Єві — велике благословення бути Його співтворцями. Батьки, діди, прадіди, у свою чергу, теж є співтворцями Бога, тому що вони дають своїм дітям тіло.

Бог, якщо можна так висловитися, зобов'язаний піклуватися про дітей. Коли дитя приймає Святе Хрещення, Бог виділяє йому й Ангела, щоб той охороняв дитину. Таким чином, дитина охороняється Богом, Ангелом Хоронителем і батьками.

Ангел Хоронитель завжди перебуває поблизу дитини й допомагає їй. Чим дорослішою стає дитина, тим більше її батьки звільняються від відповідальності. Якщо батьки повмирають, то Бог — із висоти, і зблизька, а Ангел Хоронитель зблизька — постійно охороняють дитину.

Батьки повинні духовно допомагати дітям, коли ті ще маленькі, тому що, коли вони маленькі, їхні недоліки теж малі і з ними легко впоратися. Вони схожі на молоду картоплю, шкірочка якої легко відходить, варто лише потерти. Втім, якщо картопля полежить, то потім, щоб її очистити, потрібен буде ніж. А якщо вона ще й трохи зіпсована, то треба врізатися цим ножем глибше. Якщо із пелюшок діти дістануть допомогу й наповняться Христом, то вони залишаться поблизу Нього назавжди. Навіть якщо, підростаючи, вони трішки зіб'ються зі шляху через вік або погану компанію, то знову виправляться. Адже страх Божий і благоговіння, яким були напоєні їхні серця в юному віці, ніколи вже не зможуть у них зникнути.

Згодом у підлітковому — найважчому — віці тривога батьків за дітей стає більшою. Ця тривога не спадає до того часу, поки батьки не дадуть дітям освіту і не виведуть їх на шлях самостійного життя. Коли діти перебувають у цьому віці, батькам треба зробити все, щоб їм допомогти. А те, що перевершує батьківські сили, варто покласти на Всесильного Бога. Якщо батьки довірять своїх дітей Богу, то Бог зобов'язаний допомогти в тому, чого не можна зробити по-людськи. Приміром, якщо діти не слухаються батьків, то батьки повинні довірити їх Богові, а не вдаватися до вишукування різних способів, щоб їх "зламати". У такому випадку мати має сказати Богові таке: "Боже мій, мої діти мене не слухають. Я не можу нічого зробити. Подбай про них Сам".

Мене вразила одна мати, що прийшла кілька днів тому сюди на цілонічне чування. Я знав цю жінку давно. Вона підійшла мене привітати. Побачивши, що разом з нею тільки старші діти, я запитав: "А де ж малюки?" — "Вдома, Геронде, — відповіла вона. — У таке свято ми з чоловіком хотіли піти на чування і тому вирішили: "Коли ми підемо на чування, а не на розваги, то Бог пошле Ангела, щоб той охороняв наших малят під час нашої відсутності". Таку довіру сьогодні зустрічаєш рідко, адже в наші дні вичерпалася як довіра дітей до батьків, так і довіра батьків до Бога. Часто чуєш, як багато батьків кажуть: "Але чому саме наша дитина збилася зі шляху й пішла по кривій доріжці? Ми ж бо до Церкви ходимо!" Такі батьки не дають "викрутки" Христові, щоб Він підтягнув їхнім дітям якісь гвинтики. Вони хочуть впоратися з усім самі. Такі батьки мучаться егоїстичною тривогою доти, поки не стають хворими — і це при тому, що є Бог, Котрий оберігає їхніх дітей, до того ж і Ангел Хоронитель постійно перебуває поблизу них і теж їх охороняє. Ці люди — незважаючи на те, що вони віруючі, поводяться так, немов Бога не існує, немов не існує Ангела Хоронителя. Вони перешкоджають божественному втручанню. Навпаки — їм необхідно смирятися й просити допомоги в Бога. І тоді Благий Бог покриє й захистить їхніх дітей.

Духовне відродження дітей

— Геронде, відповідальність за виховання дітей несуть самі лиш батьки?

— Головним чином, батьки. Адже від того, яке виховання вони дадуть дітям, залежить, чи стануть ті добрими священиками, хорошими педагогами й так далі. Потім — у свою чергу — вони теж будуть допомагати дітям — і власним, і всім іншим. Треба сказати й про те, що більшу відповідальність за виховання дітей несе не батько, а мати.

Якщо весь той час, коли дитина ще перебуває в утробі матері, батьки моляться, живуть духовно, то маля народиться освяченим. І якщо вони допоможуть йому духовно, то воно стане освяченою людиною й у свою чергу буде допомагати суспільству: чи стане воно служити в Церкві, чи ввійде в органи влади, чи займе ще якесь місце. Всі ми повинні допомагати дітям, щоб вони стали правильними людьми, щоб і наступним поколінням залишилося трохи закваски. Бо ж зараз все йде до того, щоб не залишилося навіть закваски. А якщо її не залишиться, то до чого це призведе?

Батьки, народжуючи дітей і даючи їм тіло, повинні, наскільки це можливо, сприяти і їхньому духовному відродженню. Адже, якщо людина не відродиться духовно, її чекає пекельна мука. Згодом батькам варто покласти на вчителів те, що вони самі не можуть зробити для своїх дітей. Тому наша Церква й молиться "за батьків та вчителів". Однак є й духівники. Ці люди можуть не мати власних дітей, але їхня допомога у вихованні дітей більш результативна, тому що вони трудяться над духовним відродженням дітей.

Я хочу сказати, що всі — кожен по-своєму, кожен своїм прикладом — повинні домагатися того, щоб діти духовно відродилися, щоб вони мирно прожили своє земне життя і пішли до Раю. Якщо діти стануть духовними людьми, то їм уже не потрібні ні закони, [які стримують зло], ні щось подібне: "Закон дано не для праведника"1. Закон призначений для беззаконників. Духовна влада стоїть вище, ніж влади людські.

Батьківський приклад

— Геронде, як бути батькам, якщо дитина не слухається, капризує?

— Якщо дитина не слухається й поводиться погано, на те є причина. Можливо, вона спостерігає у своєму домі або поза ним непристойні сцени або чує непристойні розмови. Як би там не було, у відношенні духовному ми допомагаємо дітям головним чином не примусом, а своїм власним прикладом.

Треба сказати, що більшу допомогу надає дітям мати: своїм прикладом, своїм послухом чоловікові й повагою до нього. Якщо з якогось питання мати має думку, яка відрізняється від думки батька, то вона ніколи не повинна висловлювати цієї думки перед дітьми, щоб цим не скористався лукавий. Мати ніколи не повинна псувати помисел дітей про батька. Навіть якщо батько винен, вона повинна його виправдовувати. Приміром, якщо батько поведеться погано, то мати повинна сказати дітям: "Тато стомився, він цілу ніч працював, щоб закінчити одну термінову справу. І це ж він для вас старається".

Багато батьків сваряться на очах у дітей і в такий спосіб дають їм поганий урок. Нещасні діти засмучуються й скорблять. Потім батьки, щоб їх утішити, прагнуть задовольнити усі їхні примхи. Батько, бажаючи догодити дитині, починає її "купувати": "Ну, золотко моє, кажи, що тобі купити?" Мати, зі свого боку, теж виконує примхи свого чада, і, в результаті, діти виростають примхливими кривляками. А згодом, якщо батьки не в змозі дати їм те, що вони хочуть, діти погрожують батькам, що вони накладуть на себе руки.

Я бачу, наскільки допомагає дітям добрий батьківський приклад. Сьогодні в мене були гості: двоє дівчаток — одна трьох, а інша чотирьох років — зі своїми батьками, дуже побожними людьми. Як же втішили мене ці крихітки! Вони були як янголятка. Сидячи рядком, подолками платтячок вони прикривали свої колінка. Скільки в них було скромності, скільки поваги! І все від того, що вони бачили як поводяться їхні батьки. Бачачи, що батьки мають між собою любов, повагу, поводяться розсудливо, моляться й роблять подібне цьому, діти закарбовують все це у своїй душі. Тому я й кажу, що, якщо батьки передадуть дітям своє благоговіння, це буде найкращою спадщиною, яку вони зможуть їм залишити.

Якби ви тільки бачили одну дівчинку, з якою я познайомився в Австралії! Скільки ж у неї було благородства! Ми приїхали в Канберру. Прийнявши двох останніх відвідувачів, які хотіли мене бачити, я збирався їхати. Дивлюся, зупиняється машина, і з неї виходить подружня пара зі своєю маленькою дівчинкою. "Геронде, ми все-таки Вас застали", — сказали вони. "Так, — відповідаю, — ми вже збиралися їхати". — "Геронде, — говорить тоді чоловік, — мене не треба приймати, нічого страшного. Нехай тільки дружина ненадовго займе ваш час, щоб вона не нервувала. А то вона в мене людина вразлива". Ми відійшли з його дружиною убік, щоб вона могла сказати мені те, що хотіла. Дівчатко побігло було за нею. "Посидь, — сказав я дівчинці, — прийде мама, незабаром прийде". — "А в тебе є мама?" — запитала вона мене. "Ні", — відповів я. Дивлюся, у вічках у неї заблищали сльози. "А хочеш, — запитує, — я дам тобі свою маму?" Тоді я її теж запитую: "А в тебе є дідусь?"

— "Ні", — відповідає. "А ти хочеш, щоб у тебе був дідусь?" — "Хочу, хочу, — зраділа вона. — Ти сам переїдеш до нас жити чи хочеш, щоб ми переїхали до тебе? Як ти хочеш!" Яка ж великодушність! Маленька дитина жертвує своєю мамою! Ви подивіться: адже це вона скопіювала зі своїх батьків. Її батько відрізнявся великим благородством. Я обійняв цього чоловіка, поцілував, привітав з тим, що в нього така гарна дочка. Скільки ж я йому дав благословень! Такі люди розчулюють навіть людину із найчерствішим серцем, що вже казати про Бога!

У батьківському домі діти мають наповнюватися ніжністю й любов'ю

Дитина потребує багато любові та ніжності, а також зацікавленого порадника. Вона хоче, щоб ти посидів поруч із нею, хоче розповісти тобі про свої проблеми, хоче, щоб ти її ласкаво погладив і поцілував. Коли маля поводиться неспокійно й немирно, то мамі треба взяти його на руки, приголубити й поцілувати, щоб воно заспокоїлося й умиротворилося. Якщо, будучи дитиною, людина наситилася ніжністю й любов'ю, то згодом у неї з'являться сили на те, щоб перебороти ті проблеми, з якими вона буде зіштовхуватися в житті.

Однак сьогодні більшість дітей бачать своїх батьків дуже недовго, лише по вечорах, — і не насичуються любов'ю. Багато батьків, будучи педагогами чи лікарями, у себе на роботі мають справу з дітьми. Вони віддають свою ніжність дітям чужим, а повертаючись додому, уже не мають ніжності для дітей власних. Вони приходять додому втомленими. Акумулятор уже сів. Батько влаштовується в кріслі, бере в руки газету, щоб почитати про останні події й зовсім не займається дітьми. Маля треться біля нього, хоче, щоб батько поговорив з ним, погладив його, а батько відганяє дитину від себе. Мати у свою чергу поспішає на кухню, щоб приготувати вечерю, у неї теж нема часу зайнятися дітьми. І від цього нещасні діти ростуть позбавленими любові. Ще приклад: деякі військові, звикши суворо карати солдатів, які їм не підкоряються, і сім'ю хочуть змусити жити за статутом армійської дисципліни. Вони бувають жорстокі до своїх дітей і за будь-який дріб'язок роздають їм потиличники. А деякі батьки, що працюють у судових або правоохоронних органах, влаштовують у себе вдома цілі "судові процеси" над власними дітьми, які щось накоїли. Всі ці батьки не поводяться стосовно дітей з ніжністю та любов'ю, тому згодом у дітей починаються психічні розлади.

Як мучаться діти через батьків

— Геронде, якась мати запитала нас, що їй робити. Її дочка ганьбить Пресвяту Богородицю.

— Нехай вона розбереться, з чого починається зло. Іноді в подібних випадках винні самі батьки. Поводячись недобре, самі батьки шкодять своїм дітям, і ті починають богохульствувати, потім піддаються бісівському впливу і [на спроби їх втихомирити] реагують просто огидно. В інших випадках батьки вважають, що вони можуть насильницьким шляхом зробити своїх дітей кращими. Підмішується егоїзм, і батьки починають розмовляти з дітьми, не приховуючи свого роздратування і гніву, тоді як вони завжди повинні проявляти до них ласку і терпіння.

Сьогодні одна жінка допекла мене до живого! У неї одна дитина, і вона її безжально б'є. Від страху нещасне маля тремтить, не може говорити, перебуває в стані нервового виснаження. "У ньому біс", — стверджує ця жінка й залишає своє дитя голодним — нібито для того, щоб біс вийшов. "Я не даю йому їсти, — пояснила вона, — щоб воно звільнилося від нечистого духа". — "Слухай, — кажу, — та у тебе голова на плечах є? Дай дитині поїсти. І постарайся, щоб вийшли нечисті духи, які сидять у тобі самій. Це ти стала причиною того, що твоя дитина так знівечена. У дитині нема біса: вона тремтить, тому що боїться тебе, тому що ти її б'єш! Причащаєш-то ти її регулярно?" — "Ні", — відповідає. Ну як тут бути? Спробуй з такою домовся!

— Геронде, можливо, вона каже, що в дитині біс, тому що дитя іноді лихословить і богохульствує?

— "Лихословить і богохульствує"! Та коли ця мамочка своїм насильством ледве не душить його, то воно і само не розуміє, що робить. Як жаль це нещасне маля! Його мати одержима нечистим духом, а не воно.

У день Страшного Суду ми побачимо дивні речі! У роки ідолопоклонства матері спалювали своїх дітей перед статуєю Молоха2, щоб у такий спосіб взяти участь у славослів'ї "бога"3! Якби ці жінки знали Правдивого Бога, то хіба такі жертви вони б Йому приносили! У день Страшного Суду ці жінки будуть мати пом'якшуючі вину обставини — бо вони були заполонені злом. Проте які пом'якшувальні обставини матимуть нинішні матері, байдужі до власних дітей? Бог скаже їм: "Ви знали Істинного Бога, ви були хрещені Святим Хрещенням. Ви стільки почули, ви стільки дізналися. Сам Бог дав Себе розіп'яти, щоб вас спасти. Але що зробили ви самі? Вам було ліньки відвести ваших дітей до Церкви, щоб їх причастити! Ідолопоклонниці думали, що Молох — це істинний бог, і приносили йому в жертву навіть власних дітей. А що зробили ви?"

За батьківські помилки розплачуються діти! Деякі батьки руйнують своїх дітей. Але Бог справедливий. Він відчуває велику й особливу любов до тих дітей, які у цьому житті зазнали несправедливості — від батьків або від когось ще. Якщо причиною того, що дитина йде по кривій доріжці, стають її батьки, то Бог не залишає таку дитину, тому що вона має право на Божественну допомогу. Бог влаштує все так, щоб дитині допомогти. І ось ми бачимо, як деякі юнаки — та й не тільки юнаки, але й люди похилого віку — у якийсь момент різко повертають до добра. Я пам'ятаю такий випадок. У сім'ї було двоє дітей. Батько, мати й дочка були байдужими до віри й Церкви. Син спочатку сплутався з якоюсь марксистською організацією. Та швидко розчарувався і прибився до індуїзму. Там йому теж не сподобалося, і тоді він приїхав на Святу Гору. Він часто приходив до мене в келію, відвідував й інші келії. Його батьки весь цей час повторювали: "Христе мій! Пресвята моя Богородице! Збережіть нашу дитину". Юнак виявився непридатним для чернецтва. Та, проживши якийсь час на Афоні, він духовно зміцнився, а повернувшись додому, духовно допоміг батькам. Зараз я бачу, як його батько приїжджає на цілонічні чування в числі найперших. У своєму парафіяльному храмі він читає предпочинальний псалом4, вдома читає вечірню, повечірню, співає молебний канон. Як Бог розставив усе по своїх місцях! Диявол хотів чинити зло, але Бог, згладив це зло і вивів людей на вірну дорогу.

— А дочка, Геронде?

— І вона потихеньку виходить на правильний шлях. Бог створює для цього сприятливі можливості.

— Геронде, деякі батьки, які починають жити духовним життям у літньому віці, занепокоєні тим, що не дали християнського виховання своїм дітям, коли ті були маленькими.

— Якщо, маючи щире покаяння, вони попросять Бога допомогти їхнім дітям, то Бог зробить для них те, що Він може. Він кине дітям рятувальне коло, щоб ті врятувалися серед буремного шторму. Навіть якщо не трапиться людина, здатна допомогти цим нещасним, Бог може влаштувати так, що допоможе щось побачене ними, і вони повернуть на правильну дорогу. Знайте: батьки, про яких йдеться, були по-доброму налаштовані, але в дитинстві вони не отримали допомоги в себе в сім'ї й тому зараз мають право на допомогу Божу.

— Геронде, іноді трапляється, що діти, живучи духовним життям, зіштовхуються з безліччю труднощів через байдужих до питань віри батьків.

— Про цих дітей Бог піклується більше, ніж про дітей інших — про тих, чиї батьки живуть духовно. Бог піклується про них так само, як Він піклується про сиріт.

Вплив середовища на дітей

— Геронде, з якого віку діти піддаються впливу оточення?

— Діти "знімають копію" зі своїх батьків уже з колиски. Вони бачать те, що роблять дорослі, знімають "копію" і записують на свою чисту "касету". Тому батьки повинні ретельно вгамовувати свої пристрасті. Те, що деякі із цих пристрастей вони успадкували від власних батьків, значення не має. Вони не тільки відповідатимуть перед Богом за те, що не звершили подвиг, щоб вгамувати ці пристрасті, але також за те, що передали їх своїм дітям.

— Геронде, чому малюки, котрі дістали однакове виховання в рідному домі, іноді бувають зовсім не схожими одне на одного?

— Часто дитина зазнає багатьох впливів зі свого оточення. Але якщо в неї є добре налаштування, то, коли виросте, Бог допоможе їй, щоб зрозуміла ті негативні впливи, яким піддавалася. І звершила подвиг для того, щоб звільнитися від них.

Сьогодні у світі панує злоба. Дітей розбещують з пелюшок. Замість того, щоб плекати їх у добрі і утримати від зла, поки вони не стануть дорослими, їм перешкоджають навіть у доброму. Потім, уже впавши у гріх і мучачись, нещасні діти хочуть стати на дорогу добра, але не знають, як це зробити. Адже, якщо покотилися вниз по "солодкій" гірці, їм уже важко зупинитися. До мене в келію приходять хлопці років двадцяти п'яти — двадцяти семи, котрі вживають наркотики, котрі живуть у гріху. І ці нещасні просять допомоги.

Одного разу сталося так, що я допоміг декому з таких дітей вийти на правильну дорогу. І от зараз вони привозять до мене своїх друзів, а потім друзів своїх друзів, щоб і ті дістали допомогу. Ця молодь розриває мені серце. Один нещасний юнак приймав сильні наркотики і був уже однією ногою в могилі. Сколоті руки, зігнилі зуби... Але потім він схаменувся й допоміг іншим. У його компанії було близько п'ятнадцяти хлопців. І приходячи до мене, ці хлопці представлялися: "Я з компанії такого-то". Він був у них... "старцем"! Однак багато хто з таких нещасних летить у прірву. Вони сидять на голці, [а щоб добути гроші на наркотики] продають свою кров... Ці юні гублять і себе, і своїх батьків. І ось потім бачиш, як їхній батько вмирає від інсульту, мати — від серцевого нападу або від чогось ще.

Любов між братами й сестрами

Батьки повинні плекати любов між своїми дітьми. Бажаючи підтримати слабшу дитину, вони повинні підготувати для цього ґрунт, залучаючи на допомогу дитину більш сильнішу. Тобто вони мають допомогти сильнішій дитині зрозуміти, що її брат чи сестра перебувають у нужді. Справедливість є справою Божою, і вона повинна бути рівною мірою розділена між старшим і молодшим. Старшому справедливість воздається повагою, молодшому — любов'ю, так щоб він не зіпсувався. Про це згадується й у Книзі Второзакония5. Наприклад, якщо винним є старший брат, то ми повинні виправдати молодшого, але при цьому не зачіпати старшого на очах у молодшого. Нам потрібно переговорити з винним наодинці, щоб він зрозумів свою помилку.

— Геронде, а як виліковуються ревнощі, що перевалено з'являється в старших братів і сестер стосовно молодших?

— Ревнощі — це пристрасть. Однак якщо трирічне маля бачить, як мама годує грудьми новонародженого братика чи сестричку, то воно якимось чином виправдане у своїх ревнощах, тому що зовсім недавно годували грудьми його самого. Зараз воно бачить братика в обіймах мами й думає: "До вчорашнього дня мама тримала на ручках мене, а зараз вона перемістила мене на останнє місце!" Якщо в маляти є бабуся, то ще добре: йому є в кого утішитися. Однак, коли йому виповниться чотири роки, воно повинно ревнувати менше. А вже коли йому виповниться шість, мама має сказати йому: "Ти став зовсім великим. Ну яка мама бере на ручки таку велику дитину?" Якщо мати допоможе маляті перебороти ревнощі, то воно буде вдаватися до неї тільки з дійсно серйозного приводу. Якщо ж дитина хоче, не відриваючись, триматися за мамину спідницю, то в цьому є щось нездорове.

Компанії мають на дітей величезний вплив

— Геронде, чому трапляється, що юнак, який з дитинства жив духовно і мав любочестя, доходить до того, що зовсім збивається з дороги і відбивається від рук?

— Не потрібно [легко] осуджувати. Є багато причин. Діти, котрі живуть мирським неуважним життям, викривають себе, бачачи інших дітей, які живуть доброчесно, духовно і хочуть втягнути їх у те життя, в якому живуть самі. Якось дорогою йшли двоє хлопчаків. Раптом один спіткнувся й упав у найбруднішу калюжу. Весь його одяг забруднився. Вартувало їм пройти трохи далі й підійти до іншої калюжі, як він штовхнув у неї свого приятеля, щоб забруднився й той. Хлопчик зробив це тому, що йому було не по собі: сам він був брудним, а його приятель чистим.

Компанії справляють на дітей величезний вплив. Будучи маленьким, я мав природжену любов. Вона була моїм єством. Ідучи кудись з мулами, я намагався посадити на тварину і одного, й іншого однолітка, а собі на плечі саджав свого молодшого брата. Одного разу, коли один з моїх братів убив пташку, я дуже розсердився і висварив його. Потім взяв цю пташку і з плачем її поховав. Я дружив зі своїми однолітками. Ми йшли в ліс, молилися, читали Житія Святих, постили. Потім матері цих дітей почали забороняти їм дружити зі мною. "Не гуляйте з ним, — казали вони. — Він заразить вас сухотами". Так діти залишили мене, і я відчув себе самотнім. Крім цього, мене дражнили, з усіх боків кричали: "Чернець, чернець!" Вони перетворили моє життя на муки. І я дійшов до того, що не міг витримувати їхніх глузувань. Тоді я вирішив: "Буду дружити зі старшими хлопцями і вдавати [начебто поводжуся так само, як вони]". І от я почав водити компанію зі старшими підлітками. Я роздобув гумку й зробив собі рогатку. Спершу я тільки натягав гумку, роблячи вигляд, що хочу вистрілити. Потім роздобув дріб і став найвлучнішим стрільцем з рогатки. І ось одного разу, вартувало мені підстрелити одну пташку й побачити її вбитою, я вмить отямився. Викинув і гумки, і дріб і сказав собі: "Коли твій брат убив пташку, ти плакав і лаяв його за те, що він зробив. А до чого докотився сам? Ти вбиваєш птахів і потихеньку дійдеш до того, що почнеш убивати і тварин". І дійсно, якби я продовжив такий спосіб життя, то потім від стрілянини з рогатки перейшов би до полювання на тварин, та ще й сам здирав би з них шкури.

До якої ж злобності може докотитися людина, що з дитинства відрізнялася тонкою вразливою душею! Це може статися, якщо вона буде неуважною і захопиться поганими компаніями. А от компанії добрі приносять велику користь. Бог наповнив людей різноманітними дарами. Подібно до того, як людина бачить чужу зіпсованість, розбещеність, вона може побачити й чужі чесноти — і наслідувати їх.

Допомога дітям, які збилися з правильної дороги

У родині повинна обов'язково панувати атмосфера любові та миру. Діставши трохи любові в сім'ї, дитина, навіть якщо вона раптом утече з дому, однаково повернеться, коли побачить, що в інших місцях вона знаходить не любов, але саме лиш лицемірство. А якщо вона буде пам'ятати непристойні сцени, що відбувалися вдома, сварки й колотнечі, то чи захоче вона повертатися додому?

— Геронде, що робити батькам, якщо дитина втече з дому?

— Їм треба намагатися підтримувати з нею зв'язок — щоб, отямившись, вона змогла до них повернутися. Вони мають розмовляти з нею по-доброму й, щоб їй допомогти, повинні змусити задуматися. Приміром, якщо дитина бродить по ночах невідомо де, мати повинна сказати їй: "Підійди-но сюди, синку. Якби ти був на моєму місці, ти б міг залишатися спокійним, коли б твої діти приходили додому за північ?"

Навіть найсерйозніше падіння дітей не повинно викликати у батьків розпач, тому що в нашу епоху гріх увійшов у моду. Батьки завжди повинні мати на увазі й таке: діти нашої епохи мають зм'якшуючі провину обставини відносно скоєних ними безчинств. Четвірка з поведінки, поставлена в нинішню епоху, має цінність п'ятірки з плюсом тієї епохи, коли молодими були ми. Звичайно, батькам варто старатися, щоб допомагати своїм дітям, але їм не потрібно й занадто турбуватися. Прийде час, і діти прийдуть до розуму. Зараз вони можуть не розуміти добра, тому що їхній розум ще не дозрів. Він замутнений, і діти не володіють ясністю свідомості для того, щоб розрізнити як небезпеку, якій вони піддаються, так і ті непоправні втрати, які можуть собі завдати.

Буде добре, коли батьки показуватимуть дитині, що їх дратують її бешкетування. Але хай вони на неї не тиснуть і моляться. Молитва, чинена з болем, призводить до позитивних результатів. Якщо ж дитина скоює дуже серйозний проступок, то батькам слід акуратно втрутитися. Якщо вчинений проступок не тяжкий, то хай батьки трохи закриють на нього очі, щоб не дратувати дитину й не погіршити стан, у якому та перебуває, тому що результатом цього роздратування буде те, що вона від них відійде. [У такому випадку] батькам гоже лиш молитися Христові й Пресвятій Богородиці за те, щоб Вони покрили їхнє чадо.

Молитва батьків — особливо матері — дуже сприйнятлива, тому що вона йде від серця і сповнена болем. Коли я мешкав в Іверському скиті, туди випадково зайшов якийсь юнак. Цей парубок, подорожуючи по Халкідиці, зустрівся з компанією прочан, які їхали на Святу Гору. Приєднавшись до них, він приїхав на Афон і прийшов до мене в келію. Ух, що ж це був за чоловік! Безбожник, богохульник, безстидник, яких ще пошукати! При цьому він мав якусь демонічну кмітливість і ні в що не вірив. Усіх: і малих, і великих — він паплюжив нехорошими словами. Знаєте, скількох зусиль мені вартувало, щоб привести його до тями? З ним стало можливим прийти до якогось взаєморозуміння, і мені навіть вдалося обстригти його довге волосся!.. "Дай Боже здоров'я твоїй матері, — сказав йому я. — Це її молитви привели тебе сюди". — "Так, отче, — відповів він мені.

— Я волочився по Халкідиці й навіть сам не зрозумів, як опинився тут". — "А уявляєш, — кажу, — як зрадіє твоя мати, коли довідається, що ти приїжджав на Святу Гору, до того ж побачить тебе підстриженим!"

— "А як ти про це здогадався, отче? — зачудувався він.

— Дійсно, побачивши мене зміненим, мама дуже зрадіє!" Бачите як! Бог "перехитрив" хлопця й відрядив його до "фахівця"! Скільки ж молитов принесла Богові його нещасна мати!

Коли сварити і коли хвалити дитину

Батьки повинні бути дуже уважними до того, щоб не сварити своїх дітей увечері, тому що ввечері дітям важче подолати свій розлад. А нічна пітьма затьмарює їхні душі ще більше. Діти починають задумуватися, як краще вчинити опір батькам. У їхніх головах визрівають різні варіанти "захисту", втручається й диявол, і в такий спосіб вони можуть дійти до розпачу. А ось вдень, якщо навіть діти пригрозять своїм батькам різними способами помсти, то, вийшовши на вулицю, вони відволічуться, забудуться, їхній розлад мине.

— Геронде, чи допомагають дітям виправитися тілесні покарання?

— Наскільки можна, батьки мають цього уникати. Вони повинні намагатися добром і терпінням дати дитині зрозуміти, що вона поводиться неправильно. Тільки в тому випадку, якщо дитина маленька і не розуміє, що вона піддається небезпеці, потиличник іде їй на користь — для того, щоб наступного разу вона була уважнішою. Страх отримати ще одного потиличника стає для дитини гальмом і захищає її від небезпеки. Я, коли був маленьким, більшу користь діставав не від батька, а від матері. Обоє вони любили мене й бажали добра. Однак кожен з батьків допомагав мені по-своєму. Батько був людиною суворою. Коли ми — діти — пустували, він давав нам ляпаси. Біль від ляпасу допомагав мені трішки вгомонитися, однак, коли біль проходив, я забував і про нього, і про батьківські поради. І справа була не в тому, що батько мене не любив: ні, він бив мене від любові. Пам'ятаю якось одного разу — я мав три роки — батько заліпив мені такого потиличника, що я відлетів на кілька метрів! А знаєте за що? Поруч із нашим будинком був інший будинок, у якому ніхто не проживав. Господарі виїхали в Америку, і будинок перетворився на пустку. У дворі цього будинку росла смоківниця, гілки якої виходили на вулицю й звисали над дорогою. Дерево було всіяне плодами. Коли ми з хлопцями гралися на вулиці, до нас підійшов один сусід і підняв мене, щоб я зірвав йому кілька смокв, тому що сам він не дотягувався до гілок. Я зірвав п'ять-шість смокв, і дві з них він дав мені. Коли про це довідався мій батько, він дуже розгнівався.

Ось тоді я й дістав того ляпаса! Я почав ридати. Моя мати, на очах якої це відбувалося, повернулася до батька й сказала: "Навіщо ти б'єш хлопця! Він же ще маленький, нічого не розуміє! Як ти можеш спокійно слухати його плач!" — "Якби він плакав, коли його піднімали рвати смокви, — відповів батько, — то не плакав би зараз. Але, мабуть, і сам він хотів поласувати чужими смоквами! Отож, хай плаче!". Та хіба після цього я міг повторити те, що зробив? А ось мати, помітивши мої витівки, дратувалася, однак у неї було благородство. Вона відверталася й робила вигляд, що не бачить мене, для того щоб мене не дратувати. Проте від цієї материнської "хитрості" моє серце буквально розривалося. "Подивися, подивися, — казав я собі, — ти так набешкетував, а мати не тільки тебе не б'є, але навіть робить вигляд, що не бачить! Ні, більше такого не повториться! Як же я зможу бачити маму знову роздратованою?" Роблячи так, мати допомагала мені більше, ніж якби вона нагороджувала мене потиличниками. Однак і сам я не зловживав цим і не говорив: "Е, раз вона зараз мене не бачить, давай-но я побешкетую й покапризую ще більше". А ось батько, той ні: ледь щось не так — відразу потиличник. Бачиш як: вони обоє мене любили, однак великодушна поведінка матері допомагала мені більше.

— Геронде, проте деякі діти страшенно збиточні: вони кричать, бігають, пустують. Як їхні батьки можуть уникнути тілесних покарань?

— Послухай, та ж діти не винні. Дітям, щоб вони нормально росли, потрібне подвір'я, у якому вони могли б побігати й погратися. А зараз нещасні дітки замкнені в багатоповерхівках, і це їх непокоїть. Вони не можуть вільно побігати, не можуть побавитися, не можуть порадіти. Батькам не треба дратуватися, якщо їхня дитина жвава. Жвава дитина має в собі силу, і, використавши її, як слід, вона може багато чого досягти у житті.

Примус дітям не на користь

Деякі батьки дуже сильно тиснуть на своїх дітей — та ще й на очах інших. Можна подумати, їхня дитина тяглова тварина, яку вони підганяють лозиною, щоб вона йшла, не ухиляючись ні вправо, ні вліво. Вони однаково що тримають її за вуздечку й при цьому кажуть: "Крокуй вільно!" А потім такі батьки доходять до того, що починають бити своїх дітей. Сьогодні приходила мати зі своїм сином — здоровенним хлопцем. Хлопець був хворим. "Що мені робити, отче?—запитувала вона. — Моя дитина нічого не їсть і не хоче навіть нас бачити". Але коли я сказав їй, як учинити, вона почала все з початку: "Так що ж мені тепер робити?"

— Геронде, може, вона не зрозуміла, що Ви їй сказали?

— Так як же не зрозуміла! "Я не зміг би пробути з тобою разом навіть одну годину, — сказав я їй. — А як же твоя дитина буде жити поруч з тобою? Бо ти ж довела його до білого накалу!" — "Ні, — відповіла вона.—Я його люблю". — "Де там любов, якщо поруч з тобою хлопець не знаходить собі місця? Його тягне втекти з будинку, тому що хоче опинитися в іншому середовищі. Бо коли він не поруч з тобою, то поводиться прекрасно. Якщо тебе не хоче бачити, то, виходить, ти теж винна в цьому. Не дратуй його: адже ти його калічиш. Поводься з ним по-доброму, з терпінням". Я їй все це сказав, вона мене вислухала й знову почала все спочатку: "То що ж мені робити?

Дитина не хоче нас бачити". Ну як з такою людиною порозумітися? У хлопця все в досконалому порядку, а вони вважають його за дурня. Виходить, щось не в порядку в них самих.

Примуси батьків не допомагають дітям, а душать їх. Безконечні "не займай!, не ходи туди, зроби це так..." Але ж вуздечку треба тягти так, щоб її не порвати. Треба звинувачувати дітей тактовно, для того, щоб допомогти їм усвідомити свою помилку, але при цьому не допускати, щоб між вами утворилася прірва. Батьки повинні робити те ж саме, що робить гарний садівник, саджаючи маленьке деревце. Садівник ніжно, м'якою мотузочкою прив'язує деревце до кілочка, щоб воно не скривилося й не пошкодилося, коли вітер буде хилити його вправо чи вліво. Потім садівник робить для деревця огорожу, поливає його, піклується про нього, береже його від кіз — допоки в дерева не підростуть гілки. Бо якщо маленьке деревце об'їдять кози, то все — його можна вважати загиблим. Об'їдене козами дерево не зможе ні дати плода, ні дати тіні. А ось коли його гілки розростуться, садівник забирає огорожу, дерево починає плодоносити, і під його тінню можуть відпочивати і кози, і вівці, і люди.

Одначе часто батьки, спонукувані надмірною турботою про своїх дітей, хочуть прив'язати їх не м'якою мотузочкою, а сталевим дротом, тоді як прив'язувати дітей потрібно ніжно — так, щоб їх не поранити. Батьки повинні намагатися допомагати дітям благородно. Це виплекає у дитячих душах любочестя, і потім вони зможуть самі відчути необхідність творити добро. Батьки, наскільки можуть, повинні пояснювати дітям добро по-доброму: з любов'ю і з болем. Пам'ятаю одну матір, котра, бачачи, що син поводився погано, зі слізьми на очах і з болем говорила: "Не треба робити цього, моя золота дитинко". І бачачи такий приклад, її діти вчилися подвизатися з радістю, щоб уникати життєвих спокус, не зупинятися перед труднощами, а переборювати їх молитвою й довірою до Бога.

Сьогодні і дорослі, і діти в миру живуть, як у божевільні, і тому потрібно багато терпіння й багато молитви. Величезна кількість дітей страждають від інсультів. [Однаково що] годинник трохи зіпсований, а батьки заводять його до упору, і навіть більше, ніж до упору, і потім у годинника ламається пружина. Необхідне розважання. Одну дитину треба "підкручувати" більше, іншу — менше. Нещасні діти відкриті всім [злим] вітрам. Коли в школі або на вулиці вони чують заклики: "Не поважайте батьків! Не поважайте нікого й нічого!" — ао того ж ще їхні матері хочуть "закрутити їм гайки", то вони комизяться ще більше.

Тому я раджу матерям силувати себе в молитві й не силувати дітей. Якщо постійно говорять дитині: "Не роби цього, не займай!" — навіть стосовно дріб'язкових речей, а іноді й несправедливо — то, у випадку серйозної небезпеки, наприклад, якщо дитина хоче хлюпнути у вогонь бензину, — вона не послухається й, зробивши це, дуже покалічиться. Дитина не розуміє, що в словах "не роби цього" прихована любов. Але, коли дитина трохи подорослішає, у неї з'являється егоїзм, і, якщо їй роблять зауваження, вона комизиться, думаючи: "Хіба я маленька, щоб вони поводилися зі мною так?" Батьки мають дати дитині зрозуміти, що, подібно до того, як берегли її, щоб вона не обпеклася, поки була маленькою, так і зараз, коли вона стала дорослою, бережуть її від іншого вогню. Тому дитині треба бути уважною, не піддаватися спокуснику-дияволу, для того щоб зберегти в собі Благодать Святого Хрещення.

Нерозсудлива надмірна батьківська любов

— Геронде, чи може мати нерозсудливою любов'ю зашкодити своїй дитині?

— Звичайно, може. Приміром, мати бачить, що її маля не може навчитися ходити, і говорить: "Як шкода його, бідненького, адже він не може ходити", і раз у раз бере його на ручки, замість того, щоб, тримаючи за руку малюка, допомогти йому пройтися самому. Питається, як маля навчиться ходити? Звичайно, така мати спонукувана любов'ю, однак своєю надмірною турботою вона шкодить своєму чаду. Я був знайомий з батьком, син якого відслужив у армії. І от він брав дорослого сина за ручку й вів його до перукаря! "Я привів тобі мого сина, щоб ти його підстриг, — говорив батько. — Скажи мені, скільки тобі заплатити й коли прийти, щоб його забрати?". Так [своєю нерозсудливою турботою] ця людина скалічила сина.

Любов необхідно "пригальмовувати" розважанням. Справжня любов не шукає вигоди. Вона не має в собі егоїстичної пристрасті й відрізняється розсудливістю. Розсудливість необхідна надмірній жіночої любові для того, щоб жінка не витрачала свою любов даремно. Одного разу до мене в келію прийшов хлопець, розлючений на батьків. Його нещасні батьки були налаштовані по-доброму, однак не знали, як йому допомогти. І ось він почав говорити мені, що батьки на нього тиснуть, що вони його не люблять і так далі. "Слухай-но, — сказав я йому, — коли ти був маленький і твоя мати закутувала тебе в кілька шарів одягу, для чого вона це робила? Для того, щоб ти не застудився, чи для того, щоб довести тебе до теплового удару? Ці дії твоєї матері мали в собі багато любові". Нарешті — зрозумівши, як дуже його любили батьки,— юнак розплакався. У його матері було багато любові, незважаючи на те, що вона не змогла допомогти своєму синові, тому що поводилася з ним так, що викликала його опір.

Коли необхідно, мати повинна поводитися з дитиною суворіше. Якщо вона в усьому потурає дитині й погоджується з нею у всьому, то це дитині не на користь. В Адані6 в якоїсь вдови був єдиний син Яніс. Коли хлопчик трішки підріс, вона віддала його на навчання до шевця. Походивши на роботу один тиждень, хлопчик заявив: "Мамо, мені вже не потрібно ходити до майстра: шевському ремеслу я навчився".

— "Коли ж ти встиг навчитися?" — запитала вона. "А от якщо хочеш, — відповів він, — я можу показати й тобі, як роблять черевики. Ось дивися: так вирізують підошву, ось так прикріплюють шкіру, приладжують каблук, прибивають цвяхами..." А майстер, у якого вчився Яніс, був дуже доброю людиною. Він хотів навчити хлопчика ремеслу, жаліючи його, тому що Яніс ріс без батька. Однак, побачивши, що минув тиждень і Яніс не з'являється, він затурбувався: чи не занедужав той, і пішов до його матері, щоб запитати, що з дитиною. "Що трапилося з Янісом? Чому він більше не приходить на роботу? Він що, занедужав?" — запитав майстер удову. "Ні, — відповіла мати, — він здоровий". — "Тоді чому ж він не приходить на роботу?" — "А навіщо він туди піде? — зауважила вдова. — Адже Яніс уже навчився шевського ремесла".

— "Так як же він зміг навчитися за кілька днів?" — здивувався швець. "Та дуже просто, — відповіла мати.

— Бере шкіру, натягає її на колодку, забиває цвяшки, приладжує каблук, потім знімає черевик з колодки й готова справа!" Швець розсміявся, попрощався з нею й пішов. Коли він повернувся в майстерню, підмайстри запитали його: "Майстре, що з Янісом?" — "Живий і здоровий, — відповів він. — Не тільки Яніс вивчився на шевця — вивчилася і його мати!"

І ось я бачу, що багато батьків поводяться подібно до цієї вдови. Вони думають, що люблять своїх дітей, однак насправді вони їх руйнують. Приміром, мати від надмірної любові обсипає свою дитину поцілунками й говорить їй, припустимо: "У цілому світі нема такої прекрасної дитини, як моя!". Таким чином мати культивує в ній гординю і нездорову впевненість у собі. Потім така дитина не слухається батьків, будучи впевненою, що все знає сама.

Батьки повинні з малого віку привчати дітей бути відповідальними за себе. Нехай діти виконують у сім'ї посильну роботу: вони не повинні вимагати, щоб їм несли все готове, на блюдечку. Інакше, коли вони стануть дорослими, їм буде нелегко. Один майстер працював, не покладаючи рук, і виховував своїх дітей. А ті, поки він працював, цілими днями валандалися по вулицях. І навіть коли виросли, створили свої власні сім'ї, то однаково чекали, що батько принесе їм все готове. І, коли той сказав, що прийшоз час, щоб самі піклувалися про свої сім'ї, вони йому відповіли: "Як же так, батьку? Адже ти ж не залишав нас, коли ми були маленькими! Так хіба зможеш залишити нас зараз — коли ми виросли й несемо тягар сімейних обов'язків?"

Розподіл спадщини

Якщо батьки матеріально забезпечені, то вони відповідальні за майбутнє своїх дітей. Звичайно, головне, щоб вони виховали їх хорошими людьми, допомогли здобути освіту або опанувати професію, щоб діти могли заробляти собі на хліб. Потім батьки повинні придбати їм якийсь будиночок і так далі. Коли у 1924 році, у зв'язку з тодішнім обміном населенням7, наша сім'я приїхала до Греції з Фарас у Каппадокію, мій батько, будучи головою сільської громади, постарався влаштувати життя всіх наших односельчан. Про власну сім'ю він на якийсь час ніби забув. Потім, коли мої брати й сестри виросли, вони стали нарікати. "Про всіх, батьку, ти подбав, — говорили вони, — а от про нас не подумав". Якщо чоловік сам, то він може все віддати іншим і через самовідданість виявити до самого себе повну байдужість, будучи спонукуваний до цього благородством. Але, якщо чоловік має сім'ю, він повинен подумати й про неї.

Звичайно, батьки не повинні втрачати голову й давати дітям все й одразу, оскільки молодь недосвідчена й у сучасному ненаситному житті може жити не за статками. Потім батькам буде боляче, коли вони зрозуміють, що вже не мають чим допомагати. Крім того, батьки повинні якомога більше турботи виявляти до найбільш слабкої дитини й дати їй більше матеріальних, а ще більше моральних благ, для того щоб усвідомлення невдачливості не віднесло її вниз, подібно до бурхливого потоку. Але водночас з міркуванням і любов'ю батьки повинні дбати і про всіх інших дітей, щоб у стосунках між ними не з'явилося холоду.

Сьогодні рідко зустрічаєш дружні сім'ї, що живуть духовно, де брати й сестри не сваряться через земельні ділянки, спадщину й не бігають по судах. Я знав одну сім'ю із семи осіб. У батьків були золоті прикраси. Після смерті батьків діти вирішили, що золото повинен взяти собі той брат, котрий піклувався про батьків у старості. Однак цей брат подумав, що їхня сестра має більшу сім'ю й тому вона більше має потребу в цьому золоті. Він віддав золото їй. Сестра віддала золото третьому братові, той четвертому, і, в остаточному підсумку, золото повернулося до першого брата! Тобто із цими людьми відбулося те ж саме, що описано в Лавсаїці8. В остаточному підсумку, оскільки перший брат теж не хотів залишати собі це золото, вони вирішили пожертвувати його на храм.

Зноски:

1 Пор.: 1 Тим. 1: 9.

2 Молох — семітське божество, яке згадується у Старому Завіті. Ідолу Молоха приносили в жертву маленьких дітей, котрих убивали і спалювали на залізних решітках.

3 Див.: Лев. 18: 21 и 20,2-4; 4 Цар. 23:10 і 13.

4 103-й псалом, який читають на початку вечірні.

5 Див.: Втор. 1:17.

6 Адана — місто в Малій Азії, на північно-східному узбережжі Середземного моря. — Прим. переклад.

7 Обмін населенням між Грецією та Туреччиною у 1924 р. Греки, котрі мешкали в Туреччині, переселились в Грецію, а турки, котрі проживали в Греції, — в Туреччину. — Прим. переклад.

8 Див; Палладий, єпископ Еленопольский. Лавсаик или повествование о жизни святых и блаженных отцов Глава о Серапионе. Фонд Христианская жизнь. Клин, 2001. С. 176-177.

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 4 і 2?

Домашня Церква

діти

10 фраз, які не можна говорити дитині

Будь-яка притямна людина розуміє, що при спілкуванні з дитиною треба ретельно як добирати слова, так і фільтрувати зміст сказаного. Фрази «Нащо я тебе народжувала?» і її більш «лагідний» аналог «Звідки ти взявся на мою голову?»...

любов

10 правил любові

Любити – справа непроста. Дуже часто під словом “любити” криється низка стереотипів. Щоб їх розвіяти – публікуємо текст о. Тихона Кульбаки про те, що ж насправді означає “любити”...

любов

Люди одружуються для щастя… А що стається потім?

Люди укладають шлюб у сподіванні, що це зробить їх щасливими. Те, що виростає поміж ними за рік, два або десять, буває неймовірним. Нерідко температура почуттів знижується, і подружжя нагадує двоосібну спілку, покликану до виконання життєвих завдань. Інколи ...

людина

Перед обличчям самотності

Лист жінки з будинку престарілих. Просто прочитайте...

дитина

Як виховувати хлопців?

Мудре виховання — це турбота про тіло і дух, оскільки вихованець не є ані ангелом, ані звіром ...

чоловіки

Чоловік мусить відірватися від матері

Невільницький емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу гордість...

діти

11 шкідливих фінансових звичок, які не варто передавати дітям

Привчити дитину до ощадливості, вміння рахувати й не тринькати гроші не так уже й легко. Одними умовляннями та виховними бесідами не обійтися. Насамперед діти звертають увагу не на слова, а на дії ...

діти

10 порад для батьків

Потреба відчуття свободи вибору є закорінена глибоко в людській натурі. Вона з'являється ще у немовлят, які реагують сміхом і радістю на ігри, в яких самі можуть встановлювати правила гри. І це повністю природно, що діти прагнуть до незалежних ...