Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: о. Орест-Дмитро Вільчинський

Розірваний союз, або Велика трагедія малих людей

Дата публікації: 20-08-2010
5896
Таїнство Подружжя – це союз між двома людьми, чоловіком і жінкою, який вони укладають одне з одним у Бозі й перед Ним та Його Церквою. Цей тимчасовий (триває лише впродовж туземного життя) союз є іконою ще більшого Таїнства – союзу Христа і Його Церкви, Таїнства союзу Бога та Його народу. Як невірність союзові з Богом, так і невірність Таїнству Подружжя має незліченні наслідки.

І, відважуся сказати, наслідки суто негативні. Союзницькі стосунки між Богом та Його народом є основною темою Святого Письма обох Завітів; особливо відкрито описані в Старому Завіті. Але сучасним християнам вони часто-густо невідомі. Тому й увесь Старий Завіт видається їм недоладною збіркою історій із життя ізраїльського народу, яка, за висловом філософа-нігіліста, пасторського сина Фрідріха Ніцше, є безумним набором непослуху і каяття, кар і нагород. Без розуміння того, чим є союз, неможливо зрозуміти, яких саме взаємин зі Своїм народом прагне Бог.

Коротко сенс союзу можна передати так: я віддаюся тобі повністю, твої проблеми віднині є моїми, а мої проблеми – твоїми, твої друзі – моїми друзями, твої вороги – моїми ворогами й навпаки. Таке єднання, в якому особа особі віддає все своє, але й бере на себе повне зобов’язання якомога тіснішого з’єднання з іншим, і є практичною суттю союзу. Тобто, звичайна математична формула «1+1=2» у випадку союзу не функціонує, вона набирає незвичного для нас вигляду «1+1=1». Союзові з Богом та наслідком його розірвання присвячено практично цілий Старий Завіт. Думаю, щось подібне можна сказати й про «ікону», зразок цього союзу – шлюб.

Власне відсутність розуміння того, що шлюб є іконою стосунків Христа й Церкви, Бога та Його народу, що такими самими мали би бути стосунки між чоловіком і жінкою у шлюбі, веде до розірвання подружжя, до руйнування того, що Бог з’єднав. А руйнування Божого діла не може відбутися безкарно. І тому розлучення має негативні наслідки. Католиків, які з певних причин «розірвали» цей святий зв’язок, можна умовно поділити на три категорії:
• формальні, індиферентні, невоцерковлені люди, які насправді далекі від реальних Таїнств, і виникає питання, чи вони взагалі були учасниками Таїнства Подружжя;
• колишні формальні католики, які пройшли воцерковлення, а розлучилися ще до свого навернення;
• активні вірні, чий шлюб розпався з тієї чи іншої причини.

Першу категорію можемо спокійно ігнорувати, оскільки таким людям потрібне фундаментальне християнське навернення. Їхній шлюб був формальністю, на яку вони пішли, щоб дотримати традиції і відповідати загальноприйнятим нормам. У розмові з ними виявляється, що вони не усвідомлюють ані нерозривності подружнього зв’язку, ані його святості. Для них вимоги Церкви стосовно шлюбу й подружнього життя видаються абсурдними й нерозумними. Христос та Його Церква для них є додатком – і то несолодким – до їхнього щоденного життя. Їх не цікавлять наслідки, а коли вони навіть про них чують, то беруть до уваги лише економічну, деколи – психологічну їх частину. Усе решта їм видається порожньою балаканиною. Переживши навернення, вони автоматично переходять у другу категорію. Тому варто приділити реальну увагу лише двом останнім групам.

Насправді, проблеми не починаються з моменту розлучення, вони лише кульмінують у ньому, призводячи після самого доконаного чину до закономірної розв’язки. Коли починаються негаразди в подружжі, партнери спочатку шукають «союзників» у батьках та друзях, звертаються до найрізноманітніших ворожок, екстрасенсів тощо. Уся ця різношерста братія «успішно» доводить подружжя до розлучення, а потім… Потім з’являються проблеми, про які ніхто й не згадував, допоки точилася справа. Емоційно зраненими й спустошеними залишаються і колишні чоловік та дружина, і їхні нащадки, поруйнованими стають дружні колись зв’язки. А часто-густо єдиним реальним «супутником» стає безпробудна депресія, яку, буває, супроводжують алкоголізм, наркоманія, а то й самогубство. Не покидає і приглушене почуття провини, яке часто веде до ненависті, емоційних зривів, звинувачення у власних бідах усіх довкола, навіть самого Бога, бо Він, бачте, це допустив. Для більшості розлучених і повторно одружених цивільним шлюбом виникає ще одна суттєва проблема – неможливість бути учасником святих Таїнств.

Це зроджує в людей відчуття відкинення від Бога, від Церкви. Хоча Церква й не полишає їх у цьому становищі. Є можливість через церковний суд переглянути свій попередній шлюб: чи дійсно це було Таїнство, чи просто фольклорний фарс, прикрашений купою витрачених на непотрібні речі грошей. Є й інші можливості врегулювати свій статус у Церкві. Зокрема, на Заході, де не було комуністичних переслідувань, а катехизування наречених побудоване на серйозному фундаменті й дуже важко знайти об’єктивні причини для уневажнення шлюбу, в певних випадках практикується обітниця того, що люди розірвуть свій зв’язок конкубінату (співжиття без укладення шлюбу), живучи «як брат і сестра». Розгляди справ у церковних судах тривають довго, але ті миряни, для яких дійсно важливим є їхнє духовне життя, які справді прагнуть повноцінного воцерковлення, готові на всілякі жертви й труднощі, що супроводжують ці розгляди, або чисте життя у конкубінаті, щоб урегулювати свій статус, щоб примиритися з Богом. Та навіть після цього залишається клубок не вирішених до кінця проблем.

Людина, яка раз порушила шлюбну присягу чи була обдурена своїм колишнім партнером, практично завжди з великою недовірою ставиться до нового партнера, підозрюючи його в тих прогріхах, які розвалили її попередню сім’ю. Недовіра завжди гнітитиме серце такої людини. А зцілення від недовіри вона може знайти лише вибудовуючи довіру до Бога, а через неї – до людей, особливо до супутника життя. Іншою проблемою, яка тяжітиме над розлученими навіть після врегулювання їхнього статусу в Церкві, є емоційні рани, завдані попереднім партнером і самим розлученням. Зцілення від цієї проблеми можливе тільки через глибоке очищення і переображення у Бозі цілої людської особи. Кожній людині, яка приходить у цей світ і живе в ньому, потрібне це внутрішнє зцілення, адже всі ми носимо в собі рани емоцій, рани серця.

Особи, які пережили крах сім’ї, потребують цього ще більше. Відсутність прощення є чи не найболючішою перепоною на шляху до зцілення. Людям тяжко простити, а особливо коли вони ображені, зруйновані у своїх найінтимніших почуттях. Для людини, яка не живе в Христі, яка закрита на Його всепрощальну любов, таке прощення, навіть формальне, є просто неможливою річчю. Лише особа, яка реально запізнала Божу любов, здатна на таке. Люди часто плутають прощення з бажанням простити. І чи не найстрашнішим є почути від людини: «Я всім все простив/-ла. Я не маю потреби комусь щось прощати». Такі люди просто не уявляють собі, що таке прощення. За першої-ліпшої нагоди непрощення вивергається з їхнього серця вулканом негативних емоцій. Простити – це відбути процес відкликання нашого осуду тої особи, якій прощаємо, очистити своє нутро від гіркоти стосовно неї. Лише тоді при зустрічі, чи навіть при одній лише думці про цю людину в нас не виникатиме шквал негативу, скерованого до неї. Кожен із нас тією чи іншою мірою бореться з почуттям відкинутості.

Цей наслідок первородного гріха особливо гостро проявляється в людині після розлучення. Адже вона залишається реально відкиненою тим, з ким планувала спільно провести життя. Проте вихід із цієї ситуації є. Це – інтенсивне життя з Богом, яке дарує людині усвідомлення того, що Він її любить і приймає, незважаючи ні на що. Усвідомлення цього, наче цілющий бальзам,
загоює наші рани відкиненості й дарує можливість приймати любов і дарувати її іншим.

Усі ці проблеми надзвичайно сильно проявляються у дітей розлучених батьків. Бо саме вони, у віці, коли формується людська особистість, особливо інтенсивно переживають трагедію розриву стосунків між батьками. Вони носять у собі велику схильність до депресій та інших психічних недуг, проявляють набагато більшу схильність до емоційної та психічної неврівноваженості, ніж ті, хто виріс і сформувався навіть у неблагополучній сім’ї. Ці діти є найбільшими жертвами розлучення. Тому в процесі зцілення сімей розлучених осіб потрібно таким дітям надавати максимум уваги й любові. Зцілення емоцій і духовного життя людей, які пережили трагедію розірвання шлюбу, є болючим і тривалим, але необхідним. Без нього сімейні взаємини розлучених осіб ніколи не будуть нормально функціонувати. Та найкращим засобом від цих проблем є душпастирська профілактика розлучень.

Богу дякувати, наша Церква чимало працює в цьому напрямку, організовуючи передшлюбну катехизацію для пар, які наміряються вступити в подружжя. Але не завжди цього достатньо. Потрібно приділяти увагу подружжям, які переживають кризу, яким загрожує крах. І в цьому душпастирська практика пароха чи сотрудника не завжди може бути ефективною, бо неможливо охопити своєю працею значну кількість людей. Неможливо знати проблеми кожного зокрема на п’ятитисячній парафії. Ось тут відкривається широке поле діяльності для наших мирян, які можуть досягнути тих, хто до Церкви належить лише формально. Сподіваємося, що і цю проблему буде вирішено в найближчому майбутньому.

http://patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;649;419/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 6 й 4.

Домашня Церква

діти

10 фраз, які не можна говорити дитині

Будь-яка притямна людина розуміє, що при спілкуванні з дитиною треба ретельно як добирати слова, так і фільтрувати зміст сказаного. Фрази «Нащо я тебе народжувала?» і її більш «лагідний» аналог «Звідки ти взявся на мою голову?»...

любов

10 правил любові

Любити – справа непроста. Дуже часто під словом “любити” криється низка стереотипів. Щоб їх розвіяти – публікуємо текст о. Тихона Кульбаки про те, що ж насправді означає “любити”...

любов

Люди одружуються для щастя… А що стається потім?

Люди укладають шлюб у сподіванні, що це зробить їх щасливими. Те, що виростає поміж ними за рік, два або десять, буває неймовірним. Нерідко температура почуттів знижується, і подружжя нагадує двоосібну спілку, покликану до виконання життєвих завдань. Інколи ...

людина

Перед обличчям самотності

Лист жінки з будинку престарілих. Просто прочитайте...

дитина

Як виховувати хлопців?

Мудре виховання — це турбота про тіло і дух, оскільки вихованець не є ані ангелом, ані звіром ...

чоловіки

Чоловік мусить відірватися від матері

Невільницький емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу гордість...

діти

11 шкідливих фінансових звичок, які не варто передавати дітям

Привчити дитину до ощадливості, вміння рахувати й не тринькати гроші не так уже й легко. Одними умовляннями та виховними бесідами не обійтися. Насамперед діти звертають увагу не на слова, а на дії ...

діти

10 порад для батьків

Потреба відчуття свободи вибору є закорінена глибоко в людській натурі. Вона з'являється ще у немовлят, які реагують сміхом і радістю на ігри, в яких самі можуть встановлювати правила гри. І це повністю природно, що діти прагнуть до незалежних ...