Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Анатолій Бабинський

Маланкарська Церква – перлина Індії

Дата публікації: 25-08-2010
5689
Слово «Індія» викликає у пересічного європейця чи американця певні асоціації з екзотикою. А в жителя України - ще й згадку про індійські фільми, які приворожували біля екранів телевізорів і кінотеатрів цілі покоління наших співвітчизників. Індія - це країна, де зібрались під одним дахом всі релігії Сходу й Заходу, а сама вона стала батьківщиною таких великих релігійних феноменів, як індуїзм, буддизм, джайнізм і сикхізм. Це країна з найширшим культурно-мовним спектром у світі. Також Індія посідає друге місце в світі за кількістю населення (1,2 мільярди). В Індії проживає близько 30 мільйонів християн. І хоч на тлі загальної кількості населення країни це невеликий відсоток, їх діяльність є досить помітною. Церква в Індії є не менш розділеною, аніж в Україні. На сьогодні близько шести церковних структур претендують на спадкоємство древньої Церкви святого Томи. Дві з них - католицькі: Сиро-Малабарська і Сиро-Маланкарська Церкви. Продовжуючи рубрику «Східні Церкви», в цьому номері звернемося до історії і сьогодення Сиро-Маланкарської Католицької Церкви Індії.

Початки християнства в Індії

Згідно із церковним переданням, християнство в Індії з‘явилось ще у 52 році нашої ери, коли на її землю із проповіддю Благої вістки ступив святий апостол Тома. Проповідь апостола зосередилась в Кералі, південному регіоні сучасної Індії, і відтоді нащадки перших індійських християн називаються «християнами апостола Томи». Сучасна наука відносить початок християнізації Індії до IV століття. А заснування першої християнської громади приписують Томі Канському, з Едесси, який прибув у Кералу в 345 році. Традиція також свідчить, що ще перед початком VІ століття в Індію прибув халдейський єпископ із Месопотамії, а наступні єпископи Ассирійської Церкви, які опікувались Церквою в Кералі, прищепили індійцям східно-сирійський обряд. З того часу християни святого Томи стали ще й «сирійськими християнами». Однак, індійці не сприйняли повністю традиції Халдейської Церкви, особливо в тих моментах, які не збігалися із вченням Вселенської Церкви.

Незвичною залишалась і структура управління в Церкві Індії. Незважаючи на те, що у VIII столітті вона отримала власного Митрополита, реальне керівництво в Церкві, ймовірно, здійснював Архідиякон всієї Індії.

«Португальський» період

Морський шлях до Індії, який відкрив Васко да Гама, забезпечив інтенсивну колонізацію індійського узбережжя португальцями. Разом із колоністами в Індію прибули члени нещодавно створеного католицького Товариства Ісуса (єзуїтів). Одним із перших на індійську землю ступив св. Франциск Ксав'є («апостол Індій і Японії»), який прибув у Гоа в 1542 році та поклав початок католицькій місії в Індії. Португальці були здивовані, зустрівши тут християн, які стверджували апостольське походження своєї громади.

У свою чергу християни св. Томи вітали європейців дуже сердечно. Однак португальці поставились до місцевого населення із підозрою, особливо через те, що ті дотримувалися сирійського обряду, а також вели своє преємство від халдейських християн, які прихилились до несторіанської єресі. Католики дуже швидко почали переформатовувати церковне життя на свій лад. Насамперед було поставлено Архієпископа Гоа і всієї Південної Індії. А в 1599 році Архієпископ Менезес скликав Собор в Удаяьперур, першочерговим завданням якого було виправлення всіх «помилок» в Церкві св. Томи. Легітимність таких дій була сумнівною з тієї причини, що до розгляду цих питань не було запрошено корінних християн і їх главу Архідиякона Гівархвеса.

Головним чином «виправлення помилок» було зведено до простої латинізації всього церковного устрою і богослужбового життя християн Індії. Втілювати в життя це було доволі легко, оскільки на той час індійська Церква вже не мала єпископів, а Архідиякон Гіваргхес помер в 1637 році. Боротьбу проти «португальських реформ» очолив його племінник Тома, якого в 1653 році проголосили єпископом, а 12 пресвітерів поклали на нього руки і таким чином рукоположили його на архієрейство. Того ж року, 16 січня більшість індійських християн зібрались біля Кунан-Кросса і заприсяглись більше ніколи не підпорядковуватись Римові. Причиною цього стала недалекоглядна діяльність португальських єзуїтів, про що з жалем пише архімандрит Роберт Тафт (ТІ) у своїй статті «Anamnesis, Not Amnesia: The "Healing of Memories" and the Problem of "Uniatism".

Та частина індійців, які залишились в єдності із Римським Престолом, продовжили свій розвиток, і сьогодні ця структура відома як Сиро-Малабарська Церква Індії (назва походить від Малабарського узбережжя Керали, де, за переданням, і зійшов на берег св. Тома).

Час пошуків і розпаду

Зважаючи на нелегітимний статус новопоставленого єпископа Томи, індійські християни звернулись із проханням про допомогу до Сирійського (яковітського) Патріарха Антіохії. Патріарх спершу поставив умови: прийняття західносирійського обряду та вчення Сирійської Церкви. Але переговори не дали позитивного результату. Патріарх відмовився рукоположити Тому на архієрея. Нелегітимний єпископ Тома І очолив новоутворену Церкву, і до 1772 року його змінило ще п'ять єпископів. У цьому році Патріарх Антіохії згодився рукоположити індійського єпископа Мар Тому VI (рукоположений з ім'ям Діонісія І). Церква прийняла вчення Сирійської Церкви та західносирійський обряд (замість східносирійського).

Однак протягом всього періоду до отримання легітимного єпископа ця група не припиняла спроб віднайти єдність всіх індійських християн та прагнула відновити єдність із Римом. Такі спроби були в 1704 і 1748 роках. Навіть після рукоположення Діонісія І, який кілька разів звертався до Рима з проханням про відновлення єдності. Ці змагання продовжили і його наступники Діонісій IV і Діонісій V. Однак всі ці ініціативи залишились
безрезультатними.

Відновлення єдності з Римом

Єднальні ініціативи маланкарців (Маланкара - це древня назва штату Керала, колиски індійського християнства) сягнули позитивного результату тільки в ХХ столітті. Але спершу в самій Маланкарській Церкві відбувся розкол. Митрополит Мар Геваргхес попрохав незалежності від Сирійського Патріарха, за що був позбавлений сану. Після чого він заснував у 1912 році незалежний католікосат у Кералі. Таким чином в Індії утворились ще дві Церкви, одна в підпорядкуванні Сирійському Патріархові, інша автокефальна (Маланкарська Православна Церква). Серед автокефального єпископату вирізнявся харизматичний Мар Іваніос, який після довгих пошуків побачив вихід із негараздів Маланкарської Церкви у відновлення єдності з Римом. Мар Іваніос відомий тим, що заснував в Індії новий монастир під назвою «Послідовники Христа», які ще називаються вифанійські монахи (отці).

Після довгих переговорів з Римським Престолом 20 вересня 1930 року двоє (Мар Іваніос і Мар Теофілос) з п'яти єпископів Маланкарської Церкви відновили повне сопричастя з Католицькою Церквою. Конгрегація Східних Церков проголосила, що для Маланкарської Церкви повинен зберігатись сирійсько-антіохійський обряд (західносирійський), на відміну від Малабарської Церкви, яка використовує сирійсько-халдейський (асирійський чи східносирійський). Також у Маланкарській Церкві скасовувалось одружене священство і запроваджувався обов'язковий целібат. Після відновлення єдності до Католицької Маланкарської Церкви почали приєднуватись тисячі маланкарців, а в 1937 і 1939 роках приєднались ще два єпископи. В 1932 році єпископ Мар Іваніос відвідав Рим, де зустрівся із Папою Пієм XI. Папа проголосив Апостольську Конституцію Christo Pastorum Principi, в якій формально підтвердив поєднання маланкарських єпископів з Католицькою Церквою і заснував архієпископство Трівандруму як центр Маланкарської Церкви. Подальша історія Церкви позначена стрімким розвитком структур та зростанням кількості вірних. Єпископи Маланкарської Церкви брали активну участь у ІІ Ватиканському Соборі. Митрополит Мар Грегоріос був постійним членом Синоду Вселенської Церкви як глава Маланкарської Церкви. Він також був президентом Конференції католицьких єпископів Індії з 1988 до 1990 року. В 1986 році Маланкарську Церкву відвідав Папа Іван Павло ІІ. Він, зокрема, благословив наріжний камінь новозаснованої семінарії в Трівандрумі. А 10 лютого 2005 року Папа Бенедикт XVI документом Ab ipso Sancto Thoma підніс Маланкарську Церкву до рангу Верховного Архієпископства.

Церква сьогодні

На сьогодні Маланкарська Церква налічує близько 410 тисяч вірних, 8 єпископів та близько 900 парафій. Парафії Церкви є в США, Канаді та Німеччині. Незважаючи на таку невелику кількість вірних, наступна статистика просто вражає. Маланкарська Церква має 362 школи різних профілів та освітніх рівнів, 15 коледжів, 136 дитячих садків, 12 дитячих будинків та 13 будинків для людей похилого віку, 45 лікарень, різного роду майстерні. Маланкарське монашество організоване в кілька орденів і згромаджень. Це Чин послідовників Христа, заснований Мар Іваніосом, який ще називають Вифанійські брати/сестри. Монастирі отримали статус Чину (Ордену) в 1966 році. Чин налічує 132 члени, з них 122 священики, а Сестри послідовниці Христа налічують 835 членкинь. Іншою великою монашою спільнотою є Згромадження дочок Марії (засноване у 1938 році), яке налічує 973 сестри. В Маланкарській Церкві несуть послух також францисканці-місіонери, а ще існує унікальний монастир «Курисумалський Ашрам», заснований у 1958 році Монастир живе за бенедиктинським уставом та провадить діалог із індуїзмом, а також християнізує його аскетичні практики. Очолює Церкву сьогодні Мар Васіліос, обраний у 1988 році.

http://patriyarkhat.org.ua/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 2 + 6.

Сторінки історії

УГКЦ

У двобої з Системою. Митрополит Андрей Шептицький і більшовицька влада

Великий авторитет митрополита Андрея Шептицького виходив далеко за межі українського суспільства. Тому за життя владики навіть більшовицький режим не наважився зазіхати на права церкви, яку він очолював. Ще до війни робилися безуспішні спроби схилити владику Андрея приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Лише 1946 року, вже після його смерті, було скликано неканонічний Собор у Львові, що заборонив УГКЦ і змусив греко-католиків піти у підпілля ...

УГКЦ

ЯК ШУКАЛИ МОГИЛУ МИТРОПОЛИТА АНГЕЛОВИЧА НА ГОРОДОЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ У ЛЬВОВІ

22 квітня 1880 р. львів’яни чи не вперше побачили багатолюдну маніфестацію греко-католиків, а саме урочисте перепоховання трьох єпископів і чотирьох крилошан. «Давно вже Львів не бачив такого поважного, величавого, а при том глубоко трогаючого походу, як в сей день», – писала газета «Діло». На чолі – митрополит Йосиф Сембратович і єпископ-суфраган Сильвестр Сембратович в оточенні крилошан, за ними – депутації українських товариств і Сенат університету, церковні братства з хоругвами, хор співав жалібних пісень. Домовину митрополита Григорія Яхимовича (1860-1863) несли монахи на раменах, решту домовин везли катафалки...

УГКЦ

ПАСТИР СРІБНОЇ ЗЕМЛІ: СТОРІНКИ З ЖИТТЯ О. АВГУСТИНА ВОЛОШИНА

19 липня, 60 років тому, у лікарні сумнозвісної московської Бутирки, зупинилось серце одного з найвизначніших українських подвижників – о. Августина Волошина, якого Українська Греко-Католицька Церква готує до прослави у сонмі блаженних (його ім’я числиться у списку 45 новомучеників, що постраждали за віру від комуністичного режиму і над котрими в УГКЦ провадиться беатифікаційний процес). Отець Августин Волошин відомий, передусім, як президент Карпатської України....

Афон

НА АФОНІ ЗНАЙШЛИ НЕВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СТАРОВИННИЙ СКИТ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ "ЧОРНИЙ ВИР"

На Святій горі Афон у Греції українськими дослідниками виявлено Старовинний козацький скит «Чорний Вир», заснований запорозькими козаками в 1747 році. Цей скит запорожці називали «Духовним Запоріжжям»...

папа

Служити істині: Папа, який засудив нацизм

Досягнення миру часто вимагає від нас компромісів, ціна яких буває різною. Чи варто заради власного спокою заплющувати очі на відверте потурання злу? 1937 року папа Пій XI видав німецькомовну енцикліку «Mitbrennender Sorge» («З гарячою занепокоєністю»), у якій засудив нацистський режим за переслідування «неугодних», зокрема німецьких католиків. Папа впевнений: із беззаконням миритися не можна, полишена правда не плата за безпеку, а порозуміння з’явиться лише в разі дотримання Божих заповідей ...

Війна

75 років тому виник Освенцім

75 років тому рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер наказав створити концентраційний табір на околицях Освенціма, чию назву німці змінили на Аушвіц. 27 квітня 1940 року розпочалась історія місця, яке стало символом знищення євреїв і страждань поляків ...

Рим

Сходи, якими Христос підіймався до Пилата

Рим – колиска християнства, місто, зрошене кров’ю апостолів та мучеників, столиця намісника св. Петра. Здається, кожен камінь тут – справжня реліквія. Проте з такою кількістю храмів, базилік та каплиць Рим може сприйматись як черговий, навіть дуже цікавий, але лише туристичний маршрут...

молитва

Наймогутніша зброя для України

Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті ...

Архів новин