Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Анатолій Бабинський

Мельхітська Греко-Католицька Церква: від апостола Петра до сьогодення

Дата публікації: 26-07-2010
8686
Древня історія

Мелхітська Греко-Католицька Церква є однією зі спадкоємниць древньої Церкви Антіохії (сьогодні це місто Антакья на півдні Туреччини). Антіохійська Церква яка була заснована ще самим апостолом Петром і саме тут послідовників Христа було вперше названо християнами (Діян. 11,26).

У перекладі з арабської (Malaki) та сирійської (malkaya) слово «мелхіт» означає «царський» або «імператорський». Спочатку це слово вживалось на теренах Сирії та Єгипту в негативному значенні, оскільки воно було пов'язане з розколом східного християнства після Халкедонського Собору 451 року.

Частина християн древніх Антіохійського й Олександрійського Патріархатів прийняла постанови цього Собору (в яких, зокрема, було остаточно сформульовано догмат про повноту людської і божественної природи в Ісусі Христі), а інша частина вбачала у формулюваннях Халкедонського Собору відхід від богослов'я святого Кирила Олександрійського і не прийняла соборових формулювань, тому їх часто називають «дохалкедонськими». Задля збереження політичної і релігійної єдності держави імператор Візантійської імперії Маркіян намагався схилити «дохалкедонців» до прийняття cоборових постанов (у тому числі й силовими методами. Водночас він всіляко підтримував ту частину християн (а це було переважно грекомовне населення міст, на відміну від сирійців та коптів, якы проживали в провынцыях), яка прийняла Халкедонський Собор. Таким чином на території Сирії і Єгипту християнська спільнота розділилась на дві паралельні церковні сім'ї: Церкви візантійської традиції, що були в єдності з Константинополем (Патріархат Антіохії і Патріархат Олександрії, які були встановлені на Нікейському Соборі 325 року, і Єрусалимський Патріархат, заснований на Халкедонському Соборі 451 року) та Сирійську (сучасні Сирія і Ливан) і Коптську Церкву на території Єгипту. Через підтримку «халкедонців» державною владою сирійці та копти почали називати їх «мелхітами», тобто «імператорськими». Сьогодні остаточно невідомо, відколи самі мелхіти почали використовувати це слово як самоназву для своєї Церкви та традиції.

Після мусульманського завоювання

У VII столітті територія Антіохійського, Олександрійського і Єрусалимського Патріархатів була завойована арабами. «Дохалкедонські» християни, які зазнавали утисків від візантійського імператора, під час війни із завойовниками більше допомагали їм, аніж ставали на захист Візантії. Однак після завоювання і «дохалкедонці», і «мелхіти» цих Патріархатів стали переслідуваними меншинами під арабським пануванням. Візантійці відвоювали Антіохію у 968-969 роках, і саме на цей період (з 969 по 1085 роки) припадає етап найбільш інтенсивного засвоєння мелхітами візантійського обряду та впровадження практик Константинопольської Церкви. У цей час також міцнішає зв'язок між Патріархатами Сходу й Константинопольським престолом, тому після розриву єдності між Римом і Константинополем Єрусалим, Антіохія і Олександрія залишаються головним чином на боці Константинополя. Хоча за примирення між греками та латинянами виступав тодішній Патріарх Антіохії Петро III (1053-1076?), то все ж Церкви Сходу перервали зв'язки із Римським Апостольським Престолом. Як зазначає у своїй праці з історії Мелхітської ГКЦ Екзарх Парижа єпископ Джозеф, розрив між мелхітами і римо-католиками посилився після завоювання хрестоносцями Сходу, а саме після того, як мелхітську ієрархію замінили латинськими Патріархами. Насильне підпорядкування місцевої Церкви латинській ієрархії, за словами Екзарха, спричинило подальше відчуження та повний розрив зв'язків Антіохії з Римом. Після відвоювання візантійцями Антіохії Мелхітська Церква остаточно уніфікувала свої традиції із Константинопольською Церквою, цілковито відкинувши древню сирійську традицію. Найбільшою мірою процес «візантинізації» відбувався в час патріаршества Теодора IV (Вальсамона), який очолював Антіохійську Церкву з 1189 до 1195 року. Крім того, з XII ст. Патріархи Антіохії жили в Константинополі та звідти здійснювали свою владу.

Після чергового завоювання Палестини і Сирії, цього разу мамелюками, у 1268 році резиденцію Антіохійського Патріарха було повернено назад до Сирії, однак мамелюки не дозволили повернутись Патріарху в Антіохію. Відтоді й до сьогодні першопрестольним містом Мелхітської Церкви є Дамаск.

Після завоювання Дамаску Отаманською імперією в 1516 році Антіохійський Патріарх підпорядковується Константинопольському Патріарху як єдиному главі християн в турецькій державі. З цього часу Олександрійська та Єрусалимська, як раніше Антіохійська Церква, були остаточно асимільовані візантійською традицією. Починаючи з 1543 року, їхні єпархії очолюють лише греки. Тільки в Антіохійській Церкві Патріархів обирали з-посеред місцевого кліру, а також багато очільників Антіохійського Патріархату намагались підтримувати зв'язки з Римським Апостольським Престолом.

Між Сходом і Заходом. Відновлення єдності з Римом

У XVII та XVIII століттях на політичну арену Близького Сходу виходять Англія і Франція. Завдяки цьому свою місійну діяльність на території Антіохійського Патріархату розпочали латинські ордени Кармелітів, Єзуїтів та Капуцинів. До окремих місіонерських успіхів цих монахів слід зарахувати те, що до ідеї відновлення єдності з Римським Престолом схилилась частина єпископату та духовенства Патріархату.

Мелхітська Церква знову розділилась - група, яка виступала за відновлення єдності з Римом, зосередилась у Дамаску, а група противників - у місті Алеппо.

На початку XVIII століття кілька сирійських ієрархів намагались відновити єдність із Римом. Проте Патріарх Атанасій III (Даббас) перед своєю смертю 5 серпня 1724 року призначив наступником монаха-кипріота Сильвестра. Його підтримали Константинопольський Патріарх і антикатолицька група Антіохійського Патріархату. Однак опоненти 20 вересня цього ж року обрали главою Антіохійської Церкви Серафима Та-наса, який взяв собі монаше ім'я Кирило VI. Турецький султан визнав Патріархом Антіохії проконстантинопольського Сильвестра, натомість Кирило був змушений втікати у ліванський Сидон. А вже 13 серпня 1729 року Папа Бенедикт XIII визнав Кирила IV Патріархом Антіохії.

ХІХ-ХХ століття - час боротьби за автономію

Визнання з боку турецької влади надійшло тільки 31 жовтня 1837 року, цього ж року Патріарха Максима III (Мазлума) було визнано главою Мелхітської Греко-Католицької Церкви - незалежної від будь-якої церковної влади в Османській імперії. Осідок Патріарха було перенесено назад з Сидона в Дамаск.

У 1838 році юрисдикція Патріарха поширилась також на території Олександрійського і Єрусалимського Патріархатів, що було відображено в титулі глави Церкви. Розквіт унійної Мелхітської Церкви припадає на час патріаршества Максима III. У цей період клір МГКЦ є найбільш освіченим на всьому Близькому Сході. Крім покращення внутрішнього розвитку Церкви, Патріарх також доклав значних зусиль для врегулювання взаємин із Римською курією. Він намагався боронити Мелхітську Церкву від втручання Римської курії у її внутрішні справи. На жаль, ці дії провокували затяжні конфлікти з ватиканською адміністрацією.

Напруга в стосунках між керівництвом Мелхітської Церкви і Ватиканом тривала впродовж усього XIX століття. Усередині Антіохійського Патріархату зростало невдоволення через латинізацію богословського та богослужбового життя Церкви. Апогеєм конфлікту став І Ватиканський Собор (1868-70). Мелхітський Патріарх Григорій II (Юсеф) покинув Рим напередодні голосування за догматичну Конституцію Pastor Aeternus, у якій йшлося про непомильність Римського Папи, а також його повну юридичну владу в усій Церкві. 8 лютого 1872 року Григорій II все ж підписав Конституцію, але під тиском та із застереженням наприкінці документа:«... зі збереженням всіх прав, привілеїв і прерогатив Східних Церков».

Як зазначає Католицька енциклопедія (The New Catholic Encyclopedia, 2nd Edition, Catholic University of America), на II Ватиканському Соборі Патріарх Мелхітський Максим IV (Саєг) виступив за відновлення у Східних Церквах їх власної ідентичності, звільнення від наслідків латинізації, а також відродження богослов'я, головним чином у сфері еклезіології.

Церква сьогодні

Мелхітська Греко-Католицька Церква є другою за величиною (після Маронітської) Східною Католицькою Церквою на Близькому Сході. Вона налічує близько 1,6 мільйона вірних у таких її адміністративних одиницях: Патріархат Антіохії, всього Сходу, Єрусалима та Олександрії (охоплює греко-католиків Єгипту, Судану, Ізраїлю, Йорданії, Лівану та Сирії); окремі єпархіяльні структури у Сполучених Штатах Америки, Канаді, Мексиці та Бразилії; екзархат в Аргентині, Австралії і Новій Зеландії; апостольський екзархат у Венесуелі та патріарший екзархат в Іраку, Кувейті й Стамбулі. Патріарх мелхітів проживає у Дамаску (Сирія). Мелхітська Греко-Католицька Церква особливо ефективно розвиває дружні стосунки з Антіохійською Православною Церквою. З метою подолання поділу обидві Церкви у 1995 році заснували спільну комісію, яка працює над досягненням цього завдання.

http://patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;639;417/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 9 + 1.

Сторінки історії

УГКЦ

У двобої з Системою. Митрополит Андрей Шептицький і більшовицька влада

Великий авторитет митрополита Андрея Шептицького виходив далеко за межі українського суспільства. Тому за життя владики навіть більшовицький режим не наважився зазіхати на права церкви, яку він очолював. Ще до війни робилися безуспішні спроби схилити владику Андрея приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Лише 1946 року, вже після його смерті, було скликано неканонічний Собор у Львові, що заборонив УГКЦ і змусив греко-католиків піти у підпілля ...

УГКЦ

ЯК ШУКАЛИ МОГИЛУ МИТРОПОЛИТА АНГЕЛОВИЧА НА ГОРОДОЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ У ЛЬВОВІ

22 квітня 1880 р. львів’яни чи не вперше побачили багатолюдну маніфестацію греко-католиків, а саме урочисте перепоховання трьох єпископів і чотирьох крилошан. «Давно вже Львів не бачив такого поважного, величавого, а при том глубоко трогаючого походу, як в сей день», – писала газета «Діло». На чолі – митрополит Йосиф Сембратович і єпископ-суфраган Сильвестр Сембратович в оточенні крилошан, за ними – депутації українських товариств і Сенат університету, церковні братства з хоругвами, хор співав жалібних пісень. Домовину митрополита Григорія Яхимовича (1860-1863) несли монахи на раменах, решту домовин везли катафалки...

УГКЦ

ПАСТИР СРІБНОЇ ЗЕМЛІ: СТОРІНКИ З ЖИТТЯ О. АВГУСТИНА ВОЛОШИНА

19 липня, 60 років тому, у лікарні сумнозвісної московської Бутирки, зупинилось серце одного з найвизначніших українських подвижників – о. Августина Волошина, якого Українська Греко-Католицька Церква готує до прослави у сонмі блаженних (його ім’я числиться у списку 45 новомучеників, що постраждали за віру від комуністичного режиму і над котрими в УГКЦ провадиться беатифікаційний процес). Отець Августин Волошин відомий, передусім, як президент Карпатської України....

Афон

НА АФОНІ ЗНАЙШЛИ НЕВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СТАРОВИННИЙ СКИТ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ "ЧОРНИЙ ВИР"

На Святій горі Афон у Греції українськими дослідниками виявлено Старовинний козацький скит «Чорний Вир», заснований запорозькими козаками в 1747 році. Цей скит запорожці називали «Духовним Запоріжжям»...

папа

Служити істині: Папа, який засудив нацизм

Досягнення миру часто вимагає від нас компромісів, ціна яких буває різною. Чи варто заради власного спокою заплющувати очі на відверте потурання злу? 1937 року папа Пій XI видав німецькомовну енцикліку «Mitbrennender Sorge» («З гарячою занепокоєністю»), у якій засудив нацистський режим за переслідування «неугодних», зокрема німецьких католиків. Папа впевнений: із беззаконням миритися не можна, полишена правда не плата за безпеку, а порозуміння з’явиться лише в разі дотримання Божих заповідей ...

Війна

75 років тому виник Освенцім

75 років тому рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер наказав створити концентраційний табір на околицях Освенціма, чию назву німці змінили на Аушвіц. 27 квітня 1940 року розпочалась історія місця, яке стало символом знищення євреїв і страждань поляків ...

Рим

Сходи, якими Христос підіймався до Пилата

Рим – колиска християнства, місто, зрошене кров’ю апостолів та мучеників, столиця намісника св. Петра. Здається, кожен камінь тут – справжня реліквія. Проте з такою кількістю храмів, базилік та каплиць Рим може сприйматись як черговий, навіть дуже цікавий, але лише туристичний маршрут...

молитва

Наймогутніша зброя для України

Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті ...

Архів новин