Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: Владика Гліб Лончина

Розвиток мирянського руху УГКЦ

Дата публікації: 11-03-2010
миряни
Із самих початків християнства миряни відіграли значну роль в житті і розвитку Церкви на українських землях. Жива й активна участь мирян є, зокрема, помітною від XVI-XVIII ст., коли вони об’єднуються у братства при церквах у різних містах України. Саме цих часів сягає, наприклад, виникнення Львівського братства при церкві Успення Пресвятої Богородиці.

Діючи при церквах, братства розвивали широку діяльність на церковному та культурному полі. Вони брали живу участь у житті парафій. Завданням братств було моральне й церковно-релігійне виховання, найперше молоді. Завдяки їм широко розвинулась благодійна діяльність. Братства відіграли важливу роль також і в піднятті освітнього рівня, це, передусім, заснування шкіл, закладення братських друкарень, збирання бібліотек. Свій характер українські братства зберігали до XVIII ст. Відтак занепали або звузили свою діяльність лише до дбання за красу церков та богослужіння[1].

Гортаючи сторінки історії, варто простудіювати роль мирян у нашій Церкві і в минулому столітті.

У 30-х роках XX ст. виникає організований рух українських мирян як частина всесвітнього руху мирян «Католицька Акція», започаткованого Папою Пієм XI у 1922 р. Духовним батьком українського мирянського руху став митрополит Андрей Шептицький. За його ініціятивою 1 січня 1931 р. був утворений Український Католицький Союз, основним завданням якого було будувати українську державу на засадах католицької віри й моралі. Цей союз став «першою ланкою» організаційного утворення в 1931 р. Католицької Акції в Україні під патронатом св. свящ. Йосафата. Її промотором від єпископату Української Греко-Католицької Церкви був Львівський єпископ-помічник Іван Бучко. Католицька Акція мала на меті «підготувати кадри світських апостолів, які повинні були виховати українську молодь в євангельському дусі на справжніх воїнів Христових»[2]. У цей час в Україні розвивались теж інші мирянські рухи, а зокрема Апостольство молитви, Марійська дружина, Обнова тощо.

Пізніше, з настанням в Україні та в інших слов’янських країнах тоталітарних атеїстичних режимів, саме миряни стали«нескореними свідками віри в часи випробувань і переслідувань»[3]. Вони не тільки допомагали єпископам, священикам, монашеству здійснювати післанництво Церкви, але ставали свідками

Христовими в тих обставинах життя, у яких духовенство не могло бути. Мирянам належить подяка і за те, що в часи переслідувань вони зуміли виховати молоде покоління, прищепивши їм любов до Бога, до Церкви – на той час «мовчазної», подаючи їм надію на краще. Сьогодні Церква збагачується плодами життя і діяльності цих вихованців.

Ці, лише деякі приклади внеску мирян у життя Церкви і народу в Україні, сьогодні є для нас заохотою і прикладом, коли шукаємо шляхів розвитку мирянського руху в сучасну добу. Іншим цінним дороговказом у цьому пошуку є вчення Вселенської Церкви, а зокрема Отців II Ватиканського Собору (1962-1965) та Івана Павла II (1988).

Роль мирян та мирянських об’єднань у документах Вселенської Церкви

Роль і гідність мирян у житті Церкви та у здійсненні її післанництва висвітлена у двох документах II Ватиканського Собору: у Догматичній конституції про Церкву Lumen Gentium - Світло народів (1964) та Декреті про апостолят мирян Apostolicam Аctuositatem - Апостольську діяльність) (1965). З бігом часу та виникненням нових потреб Іван Павло II видав Апостольське Повчання Покликання і місія мирян - Christifideles laicі (1988 р.) – плід праці Папського Синоду, присвяченого темі мирян, що відбувся у 1988 р.

У світлі цих документів роль мирян у житті Церкви є необхідною: «Їхня діяльність у церковних громадах є така конечна, що без неї навіть і пастирський апостолят часто не може досягнути свого повного успіху» (Apostolicam Аctuositatem, 10). Пастирів та мирян Отці Собору окреслюють як «членів народу Божого», покликаних до різного, а воднораз до спільного та взаємодоповнюючого служіння.

Покликання мирян до участі у здійсненні післанництва Церкви випливає вже з самого таїнства Хрещення й Миропомазання, оживляється і підтримується воно святими Тайнами Покаяння і Євхаристії. Церква звертає увагу, передусім, на важність особистого апостольства кожного мирянина. «Необхідно, щоб кожен католик-мирянин завжди мав живе усвідомлення, що він є „членом Церкви”, тобто особою, котрій для добра кожного доручили правдиве, незамінне й сугубо особисте завдання» (Сhristifideleles Laici, 28). А перше й основне завдання і покликання кожної людини, в тому числі і мирянина, – це святість життя. Покликання до святості та до відновлення християнського життя «не є звичайним моральним наказом, а неминучою вимогою таємниці Церкви» (Сhristifideleles Laici, 16); бажанням самого Господа (пор. Лев. 19, 2; I Пт. 1, 16). «Кожний мирянин повинен бути свідком воскресіння й життя Господа Ісуса та знаком Бога живого» (Lumen Gentium, 38).

Вказуючи на вагомість індивідуального свідчення та апостоляту мирян, згадані документи Церкви наголошують теж і на необхідності громадської та організованої форми апостоляту, «бо тільки тісна злука сил може бути успішна і для осягнення вповні всіх цілей нинішнього апостоляту і для успішної охорони його благ» (Apostolicam Аctuositatem, 18). Ми вже бачили наявність різних товариств, спільнот і рухів в історії нашої Церкви, які були відповіддю на потреби свого часу та своєю діяльністю принесли рясні плоди для добра Церкви і народу. Потреба нових об’єднаних рухів у різних формах є очевидною в умовах сьогодення. Вони, за словами бл. п. Папи Івана Павла II, «саме у секуляризованому світі є винятково цінною допомогою для багатьох людей у веденні християнського життя згідно з вимогами Євангелії та у місійній і апостольській діяльності» (Сhristifideleles Laici, 29).

Говорячи про об’єднану участь мирян, Папа, у дусі II Ватиканського Собору, звертає увагу теж на еклезіологічну причину, яка пояснює й сприяє об’єднанню мирян. Об’єднане апостольство тут виступає як «знак спільноти і єдності Церкви у Христі» (Apostolicam Aсtuosiatem, 18). Миряни, як члени Таїнственного Тіла Христового, покликані бути носіями єдності. Дбаючи про «розвиток і постійне зміцнення братерських зв’язків, які опираються на повагу, сердечність і співпрацю, поміж різноманітними об’єднаннями лаїкату» (Сhristifideleles Laici, 31), вони тим самим спричиняються до скріплення церковної єдності у ширшому вимірі. Щоденне свідчення християнської любові є необхідні для здійснення Христового заповіту «щоб усі були одно».

Церква потребує ще одного вагомого внеску мирян, а саме їхньої великодушної готовності до місій. Незамінність та своєрідність місії мирян полягає, насамперед, у післанництві проголошувати й засвідчувати усім людям живе Євангеліє – радісну «новину» і, таким чином, через них Христова Церква стає «присутня у найрізноманітніших сферах життя як знак і джерело надії та любові» (Сhristifideleles Laici, 7). До цього в особливий спосіб закликає Папа Іван Павло II: «На порозі третього тисячоліття уся Церква – Пастирі і вірні – повинна більш усвідомити собі власну відповідальність за наказ Христа: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню» (Мр. 16, 15)» (Сhristifideleles Laici, 64). Окреслене нами вчення Соборових Отців та Папи Івана Павла II знаходить відгук і втілення в житті нашої Церкви. 1966 р. Єпископи Української Католицької Церкви під проводом Верховного Архієпископа Кир Йосифа Сліпого, учасники IV Сесії Вселенського Собору видали Спільне пастирське послання[4], щоби поділитись своїми думками і почуваннями про те, «чим він є для нашої Української Католицької Церкви зокрема, та які наші завдання відносно його рішень і постанов на майбутнє». IV розділ послання присвячений мирянам і має назву «Обновлення Христової Церкви повним християнським життям мирян». Питання про апостольство мирян розглядалось на Архиєпископському Синоді Єпископів нашої Церкви у 1969 р.[5], на Другому Надзвичайному Синоді Ієрархії Української Католицької Церкви, 25 листопада – 2 грудня 1980 р.[6], на Священному Синоді Української Католицької Ієрархії 1983 р.[7]

На даний час оцінення ролі мирян та їхня активність в УГКЦ стає чим раз ширшою. Про це свідчить хоча б і ця конференція та інші заходи, проведені останніми роками в Україні та на поселеннях. Миряни є учасниками Соборів. Питання про служіння і роль мирян у житті Церкви та суспільства обговорювались на останніх Патріарших та Єпархіальних Соборах УГКЦ. На тему «Роль і місце мирян в Церкві» був проведений Патріярший Собор УГКЦ у 1998 р.

Завдання мирян в умовах сьогодення

Учення II Ватиканського Собору та Папи Івана Павла II, як і ієрархів нашої Церкви, подають нам напрямні для служіння мирян на особистому і суспільному рівнях та розвитку мирянського руху в сучасну добу. Завдання і напрямки праці не будуть однаковими у всіх місцевостях чи єпархіях нашої Церкви, однак деякі загальні риси можна виділити. 

Святість життя. Перше завданням кожного християнина – це святість. Церква допомагає нам усвідомити, що до цього високого завдання покликані не тільки духовенство та богопосвячені особи, але й усі вірні. Свідчення цього подають нам численні миряни, які стали мучениками та ісповідниками в часи переслідування нашої Церкви. Святість життя полягає не тільки у великих героїчних учинках та відданні свого життя, але, передусім, у тому, щоб щоденно жити глибоким духовним життям та постійно перебувати з Богом і в Бозі. Не вистачає лише ходити до церкви в неділю чи ставати до молитви лише вранці та ввечері. Духовне життя потрібно неустанно плекати постійною молитвою, духовним читанням, любов’ю і служінням ближньому та гідною поведінкою учня Христового.

Участь у житті парафій. Іншою ділянкою апостоляту мирян є участь у житті парафій. Це включає, насамперед, дбання про красу Божих храмів та богослужень, участь у хоровому співі тощо.

Дедалі більше зростає потреба залучення мирян до адміністративної праці на парафіях чи в інших церковних структурах.

Миряни, знавці різних фахових справ, стають великою допомогою для духовенства у вирішенні справ.

Важливою є також виховна діяльність, зокрема катехизація. Упродовж останніх років миряни чим раз то більше ангажуються у проведенні катехизації для різних вікових категорій. У цьому необхідними є катехитичні курси, які впродовж багатьох років уже проводяться по різних місцевостях України і на яких навчаються миряни. Потреба цього виду апостоляту вимагає чим раз більшого зросту.

У сучасному суспільстві зі складними економічними обставинами все більше відкривається поле соціяльної праці. Миряни можуть стати великою допомогою священикам у відвідуванні хворих, у здійсненні благодійної діяльності.

Мирянські об’єднання. Приклади історії та учення Церкви показують, яким великим внеском у життя і розвиток Церкви може стати об’єднана участь мирян. Сьогодні Церква потребує віднови та оживлення мирянських організацій – як молодіжних, так і старшого покоління, які б діяли у різних напрямках, відповідно до потреб та обставин. Це можуть бути групи спільної молитви, екуменічних зустрічей, об’єднання академічної молоді, благодійні організації, підтримка місій євангелізації, світські інститути тощо. Важливо, однак, щоб миряни організувалися під проводом Церкви.

Нові умови й обставини сьогодення та зріст секуляризації становлять небезпеку знецінення християнських вартостей і стають викликом до живої й оновленої участі мирян у житті Церкви, у сповненні їх основного завдання – дати свідчення святості життя і нести благу вість своїм служінням, знанням, працею, доброчинністю, – одним словом, живою присутністю в житті Церкви.

Не потрібно нам «винаходити колесо». Історія Церкви, а також і нашої, дає нам багато прикладів участі мирян у житті Церкви. Церква – це не організація, це живий організм. Християнам завжди треба поглиблювати своє розуміння і своє місце в ній. Запрошення відкрите; слід його лише прийняти.
____________________________________________________________________________________
[1] Пор. А Великий, Братства, в: Енциклопедія українознавства, т. 1, Львів, 1993, с. 173.

[2] М. Гайковський, Католицька акція – мирянський рух українців у міжвоєнний період XX століття, в: Собор Української Греко-Католицької Церкви «Роль і місце мирян в Церкві», Львів, 1998, с. 23.

[3] Messaggio di Sua Santità Giovanni Paolo II ai partecipanti al Congresso dei cattolici laici dell’Europa dell’Est, 2003, в: http://www.vatican.va/.

[4] Див. Благовісник, 1966, рік II, кн. 1, с. 3-24.

[5] Див. Благовісник, 1969, рік V, кн. 1-4, с. 108.

[6] Див. Благовісник, 1988, рік XXIII, кн. 1, c. 9.

[7] Див. Благовісник, 1985, рік XXI, кн. 1-4, c. 96.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 2 й 7.

Сторінки історії

УГКЦ

У двобої з Системою. Митрополит Андрей Шептицький і більшовицька влада

Великий авторитет митрополита Андрея Шептицького виходив далеко за межі українського суспільства. Тому за життя владики навіть більшовицький режим не наважився зазіхати на права церкви, яку він очолював. Ще до війни робилися безуспішні спроби схилити владику Андрея приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Лише 1946 року, вже після його смерті, було скликано неканонічний Собор у Львові, що заборонив УГКЦ і змусив греко-католиків піти у підпілля ...

УГКЦ

ЯК ШУКАЛИ МОГИЛУ МИТРОПОЛИТА АНГЕЛОВИЧА НА ГОРОДОЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ У ЛЬВОВІ

22 квітня 1880 р. львів’яни чи не вперше побачили багатолюдну маніфестацію греко-католиків, а саме урочисте перепоховання трьох єпископів і чотирьох крилошан. «Давно вже Львів не бачив такого поважного, величавого, а при том глубоко трогаючого походу, як в сей день», – писала газета «Діло». На чолі – митрополит Йосиф Сембратович і єпископ-суфраган Сильвестр Сембратович в оточенні крилошан, за ними – депутації українських товариств і Сенат університету, церковні братства з хоругвами, хор співав жалібних пісень. Домовину митрополита Григорія Яхимовича (1860-1863) несли монахи на раменах, решту домовин везли катафалки...

УГКЦ

ПАСТИР СРІБНОЇ ЗЕМЛІ: СТОРІНКИ З ЖИТТЯ О. АВГУСТИНА ВОЛОШИНА

19 липня, 60 років тому, у лікарні сумнозвісної московської Бутирки, зупинилось серце одного з найвизначніших українських подвижників – о. Августина Волошина, якого Українська Греко-Католицька Церква готує до прослави у сонмі блаженних (його ім’я числиться у списку 45 новомучеників, що постраждали за віру від комуністичного режиму і над котрими в УГКЦ провадиться беатифікаційний процес). Отець Августин Волошин відомий, передусім, як президент Карпатської України....

Афон

НА АФОНІ ЗНАЙШЛИ НЕВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СТАРОВИННИЙ СКИТ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ "ЧОРНИЙ ВИР"

На Святій горі Афон у Греції українськими дослідниками виявлено Старовинний козацький скит «Чорний Вир», заснований запорозькими козаками в 1747 році. Цей скит запорожці називали «Духовним Запоріжжям»...

папа

Служити істині: Папа, який засудив нацизм

Досягнення миру часто вимагає від нас компромісів, ціна яких буває різною. Чи варто заради власного спокою заплющувати очі на відверте потурання злу? 1937 року папа Пій XI видав німецькомовну енцикліку «Mitbrennender Sorge» («З гарячою занепокоєністю»), у якій засудив нацистський режим за переслідування «неугодних», зокрема німецьких католиків. Папа впевнений: із беззаконням миритися не можна, полишена правда не плата за безпеку, а порозуміння з’явиться лише в разі дотримання Божих заповідей ...

Війна

75 років тому виник Освенцім

75 років тому рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер наказав створити концентраційний табір на околицях Освенціма, чию назву німці змінили на Аушвіц. 27 квітня 1940 року розпочалась історія місця, яке стало символом знищення євреїв і страждань поляків ...

Рим

Сходи, якими Христос підіймався до Пилата

Рим – колиска християнства, місто, зрошене кров’ю апостолів та мучеників, столиця намісника св. Петра. Здається, кожен камінь тут – справжня реліквія. Проте з такою кількістю храмів, базилік та каплиць Рим може сприйматись як черговий, навіть дуже цікавий, але лише туристичний маршрут...

молитва

Наймогутніша зброя для України

Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті ...

Архів новин