Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: Анатолій Бабинський

Сиро-Малабарська Церква крізь віки

Дата публікації: 12-10-2010
4587
У минулій статті про Східні Церкви читачі мали змогу познайомитись із історією і сьогоденням Маланкарської Церкви Індії. Тепер пропонуємо розповідь, яка присвячена Сиро-Малабарській Церкві Індії. Історія цих двох Церков тісно переплетена, оскільки до середини XVII століття вірні обох юрисдикцій входили в єдину церковну структуру. Однак у 1653 році частина індійців, незадоволених церковними реформами в Індії, які впроваджували португальські єзуїти, розірвали стосунки із Римським Престолом. У єдності з Римом залишилась тільки частина громад, які й заклали основу східно-католицької Церкви, відому тепер під назвою Сиро-Малабарської. Оскільки в минулому номері вже частково було подано ранню історію християн святого Томи, в цьому нарисі ми розглядаємо ті факти минулого, які залишились поза увагою читачів, а також події в житті тих індійських християн, які після XVII століття залишились в єдності з Римським Престолом.

Сирійський період

Автор цих рядків уже писав, що заснування першої християнської громади на індійському узбережжі місцева традиція приписує апостолові Томі. Про це, зокрема, йдеться у апокрифічному творі Діяння Юди-Томи (IV-V століття). Як пише російський дослідник Ситніков, у 1849 році була віднайдена монета із зображенням царя Гондофара, за якого, за переданням, і відбулась подорож апостола в Індію. До того часу історичність цього правителя нічим не була підтверджена. Назва «Малабар» щодо південного узбережжя Індії має арабське походження. А найстаріша назва цієї місцевості відома як «Керала». І сьогодні частина території південного узбережжя, яка користується дравідійською мовою «малаялам», називається Керала (штат Керала).

Усна та письмова традиція свідчить про те, що Індійська Церква, яка виникла на цій території, вже в перших століттях мала міцні стосунки із Сирійською Церквою. Ці взаємини були дуже важливими, оскільки відкривали для невеличкої церковної спільноти Індії вікно в християнську ойкумену. Однак цей зв'язок перервав розвиток власної індійської християнської ідентичності, оскільки з часом християни святого Томи не тільки перейняли віровчительні формули й спосіб богословлення, канонічне право та східно-сирійський обряд, а й при¬йняли сирійську ієрархію. Таким чином, ідентичність сьогоднішніх індійських християн формувалась у плавильному котлі двох світів: в географічному, політичному та соціо-культурному світі Південної Індії та церковному світі Персії. Тому часом індійських християн характеризують як «індусів за культурою, християн за релігією і сирійців за церковною традицією».

Зв'язок із християнським світом Ассирії перервався у зв'язку з тим, що араби взяли під контроль морський шлях до Індії. Через те, що португальські колоністи знищили велику кількість ранніх письмових джерел індійців, сьогодні дуже важко дослідити світогляд, традицію і структури ранньої Церкви Керали. Ймовірно, церковне управління здійснювали архідиякон та колегіальний орган, що складався з священиків і мирян, у руках яких була судова й адміністративна влада. Сирійські єпископи, які не знали місцевої мови, обмежувалися участю у богослужбовому житті християн Індії, а також у рукоположеннях священиків. Хоч сирійці привезли із собою канонічне право, індійці мали власні адміністративні закони, відомі як «Шлях святого Томи». Окрім цього, християни Індії до прибуття європейців займали особливе становище в кастовому суспільстві країни та мали відносно інших груп населення автономний статус.

Криза стосунків

Прибуття в Індію португальців у XVI столітті, з одного боку, було радісним фактом, оскільки розширювало горизонти індійським християнам для спілкування із європейськими одновірцями (індійці також одразу вступили в повне сопричастя з єпископом Риму), з якими до того часу вони не мали жодного контакту. З іншого ж боку, це обернулось для них внутрішнім розділенням, а також випробуваннями для само¬бутності. Впорядкування церковного життя християн святого Томи, яке очолювали енергійні єзуїти, велось без урахування власної традиції місцевих християн, яка налічувала більше ніж тисячу років. Найяскравішим прикладом нехтування місцевими звичаями став Синод в Діампері під головуванням латинського Архієпископа Алексіса Менесеса, який наказав знищити всі місцеві книги за підозрою в несторіанстві, а також вводив тотальну богослужбову реформу, в якій з колишньої літургійної традиції залишилось місце тільки сирійській мові. Всі ж обряди було уніфіковано з традиціями Латинської Церкви. Як ми вже писали раніше в статті про Маланкарську Церкву, ці реформи спровокували відхід частини індійців від єдності з Римським Престолом. А решта фактично стала частиною Римської Церкви, оскільки з цього часу її очолювали латинські єпископи.

Виправлення помилок

Для врегулювання критичної ситуації Конгрегація поширення віри відсторонила 1653 року від індійських справ єзуїтів, замінивши їх кармелітами. Ця дія невдовзі при¬несла позитивні плоди, оскільки до 1662 року 84 з 116 громад індійської Церкви знову перебували в єдності з Римом. Після витіснення португальців голландцями всіх кармелітів було вислано з країни. Тому перед своїм вибуттям з країни Джозеф Севастіані, кармеліт, який очолював антикризову кампанію в Індії, призначив місцевого уродженця, священика Олександра Парампіла, апостольським вікарієм Малабару. Однак після його смерті малабарців-католиків знову очолювали немісцеві кармеліти. Ситуація змінилась у часи понтифікату Лева XIII, який відродив внутрішню автономію Малабарської Католиць¬кої Церкви та зорганізував життя Церкви, виділивши три апостольські вікаріати, які очолили вихідці з індійських християнських громад.

Ця подія відбулася у 1896 році, а вже у 1923 році вікаріати були перетворені в єпархії. Ще через десять років Папа Пій XI ініціював літургійну реформу, яка була покликана очистити малабарський обряд від латинських нашарувань. Річ у тім, що Малабарська Церква використовує в своїй богослужбовій практиці унікальну, древню Літургію Адай і Марі (Анафору Адай і Марі), яка походить з V століття, та суттєво відрізняється від латинської і візантійської традицій. Однак літургійна реформа, яку започатковано в Римі, в самій Індії була зустріта неоднозначно. Частина духовенства й надалі бажала використовувати латинський обряд. У зв'язку з цим, у Малабарській Церкві дозволено використовувати обидва обряди - латинський і сирійський.

Церква сьогодні

У XX столітті Малабарська Церква пережила небачений розвиток. Якщо наприкінці XIX століття вона налічувала всього 200 тисяч вірних, то сьогодні їхня кількість зросла майже до 4 мільйонів. У Малабарській Церкві дуже сильна монаша традиція. Тут несуть послух 32 тисячі черниць та близько 7 тисяч монахів. В 1986 році з апостольським візитом в Індії перебував Папа Іван Павло II. Зважаючи на стрімкий розвиток Церкви, він підніс її до статусу Верховного Архієпископства. Як і у випадку з Маланкарською Церквою, вражає заангажованість Малабарської Церкви у соціальне служіння. Церква утримує більше трьох тисяч шкіл різного профілю та півтори тисячі дитячих садків, 700 закладів охорони здоров'я та 670 лікарень і диспансерів, 211 притулків для людей похилого віку та 185 дитячих будинків, 1616 реабілітаційних центрів різного профілю. Церква розділена на 27 єпархій, 11 з яких є за межами штату Керала, одна - в Сполучених Штатах Америки. Сиро-Малабарська Церква Індії на сьогодні є найбільшою Церквою - спадкоємицею древньої християнської громади Індії та другою (після УГКЦ) східно-католицькою Церквою за кількістю вірних. Очолює Церкву Верховний Архієпископ Варкай Вітхаятхіл.

http://patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;654;420/

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 6 і 6?

Сторінки історії

УГКЦ

У двобої з Системою. Митрополит Андрей Шептицький і більшовицька влада

Великий авторитет митрополита Андрея Шептицького виходив далеко за межі українського суспільства. Тому за життя владики навіть більшовицький режим не наважився зазіхати на права церкви, яку він очолював. Ще до війни робилися безуспішні спроби схилити владику Андрея приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Лише 1946 року, вже після його смерті, було скликано неканонічний Собор у Львові, що заборонив УГКЦ і змусив греко-католиків піти у підпілля ...

УГКЦ

ЯК ШУКАЛИ МОГИЛУ МИТРОПОЛИТА АНГЕЛОВИЧА НА ГОРОДОЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ У ЛЬВОВІ

22 квітня 1880 р. львів’яни чи не вперше побачили багатолюдну маніфестацію греко-католиків, а саме урочисте перепоховання трьох єпископів і чотирьох крилошан. «Давно вже Львів не бачив такого поважного, величавого, а при том глубоко трогаючого походу, як в сей день», – писала газета «Діло». На чолі – митрополит Йосиф Сембратович і єпископ-суфраган Сильвестр Сембратович в оточенні крилошан, за ними – депутації українських товариств і Сенат університету, церковні братства з хоругвами, хор співав жалібних пісень. Домовину митрополита Григорія Яхимовича (1860-1863) несли монахи на раменах, решту домовин везли катафалки...

УГКЦ

ПАСТИР СРІБНОЇ ЗЕМЛІ: СТОРІНКИ З ЖИТТЯ О. АВГУСТИНА ВОЛОШИНА

19 липня, 60 років тому, у лікарні сумнозвісної московської Бутирки, зупинилось серце одного з найвизначніших українських подвижників – о. Августина Волошина, якого Українська Греко-Католицька Церква готує до прослави у сонмі блаженних (його ім’я числиться у списку 45 новомучеників, що постраждали за віру від комуністичного режиму і над котрими в УГКЦ провадиться беатифікаційний процес). Отець Августин Волошин відомий, передусім, як президент Карпатської України....

Афон

НА АФОНІ ЗНАЙШЛИ НЕВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СТАРОВИННИЙ СКИТ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ "ЧОРНИЙ ВИР"

На Святій горі Афон у Греції українськими дослідниками виявлено Старовинний козацький скит «Чорний Вир», заснований запорозькими козаками в 1747 році. Цей скит запорожці називали «Духовним Запоріжжям»...

папа

Служити істині: Папа, який засудив нацизм

Досягнення миру часто вимагає від нас компромісів, ціна яких буває різною. Чи варто заради власного спокою заплющувати очі на відверте потурання злу? 1937 року папа Пій XI видав німецькомовну енцикліку «Mitbrennender Sorge» («З гарячою занепокоєністю»), у якій засудив нацистський режим за переслідування «неугодних», зокрема німецьких католиків. Папа впевнений: із беззаконням миритися не можна, полишена правда не плата за безпеку, а порозуміння з’явиться лише в разі дотримання Божих заповідей ...

Війна

75 років тому виник Освенцім

75 років тому рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер наказав створити концентраційний табір на околицях Освенціма, чию назву німці змінили на Аушвіц. 27 квітня 1940 року розпочалась історія місця, яке стало символом знищення євреїв і страждань поляків ...

Рим

Сходи, якими Христос підіймався до Пилата

Рим – колиска християнства, місто, зрошене кров’ю апостолів та мучеників, столиця намісника св. Петра. Здається, кожен камінь тут – справжня реліквія. Проте з такою кількістю храмів, базилік та каплиць Рим може сприйматись як черговий, навіть дуже цікавий, але лише туристичний маршрут...

молитва

Наймогутніша зброя для України

Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті ...

Архів новин