Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: news.ugcc.org.ua

Блаженніший Любомир: «Без емоцій про собор»

Дата публікації: 24-10-2013
На святкуванні з нагоди освячення собору Святої Софії в Римі один італійський міністр сказав: «Ви збудували церкву, яка залишиться окрасою Риму». Вічне місто люб'язно прийняло святиню чужинців на своїй території… Чим стане греко-католицький собор Воскресіння Христового в Києві, наскільки часто погляд «своїх» і «чужих» буде до нього звернений, чи вважатиметься окрасою столиці України?

Ось питання, відповідь на які дадуть прийдешні покоління. Про собор, який довший час шукав «свого» місця біля берегів Дніпра, про храм, який відіграє одну з ключових ролей у становленні патріархату УГКЦ, якого однозгідно прагнули всі владики УГКЦ, та про власні відчуття після довершення освячення говоримо з Блаженнішим Любомиром (Гузаром).

Блаженніший владико Любомире, факт освячення вже залишився, так би мовити, за плечима. Що ви відчували, коли прочани роз’їхалися по домівках і затих святковий гамір?

Я дуже радий. Я не є людиною, яка дуже емоційно переживає різні події чи впадає в ейфорію, ні. Але, з іншого боку, так цілком спокійно, без емоцій: я дуже радий, що успішно завершився надзвичайно важливий для нашої Церкви проект. І тому дуже задоволений, що, Богу дякувати, ми дійшли до того пункту, коли собор повноцінно діє, бо, знаєте, собор як храм мусить бути освячений. Не в будові полягає суть собору, а в посвяченні, що це є богопосвячений будинок, в якому сходимося, щоби Богові приносити честь і славу, а з другого боку – щоби сходитися на спільну молитву. Тепер при Божій помочі з великим спізненням, бо ми надіялися скоріше то все скінчити, але не вдалося, цей момент відбувся, і я дуже,  дуже з того задоволений і радий.

А чи могли б ви сказати, що це був основний проект у вашому афедроюниму служінні?

Ні, ні, далеко ні, бо основним проектом є люди. Хоча цей проект важливий, абсолютно важливий, бо сповнений символіки, духовного напрацювання. Остаточно собор у житті Церкви від самих початків, як і будь-який храм, це дуже важливий момент. І якщо хтось сумнівається в цьому, то нехай собі пригадає, що діялося, коли комуністи прийшли до влади. Перше, що вони робили, - нищили собори, храми. Хтось собі казав: «То й що? То просто будинки». Ні, це більше, ніж просто будинки. Храм – то святе місце! І вони розуміли в свій комуністичний безбожницький спосіб, як важним для них, для їхніх цілей є не дати людям збиратися в храмі, не дати людям молитися Богові спільно. Я даю такий особливий аргумент, що ті, хто є безбожниками, ворогами Божими, ворогами Церкви, дуже добре розуміли, яка важливість храму. Для нас, людей віруючих, які за Божої помочі мають храм чи збудували храм, це щось надзвичайно важливе.

В певному часі у вас виникла думка: час будувати. Що було спонукою і приводом, які давали вам певність того, що треба братися до роботи?

Бачите, не я почав цього. Будову собору в Києві почав приготовляти мій попередник Блаженніший Мирослав-Іван (Любачівський). Він, коли повернувся в Україну у 1991 році, майже відразу почав робити заходи, щоби могти збудувати храм у Києві. Були різні спроби. Ці перші спроби не були вдалими…

Місто було готове дати земельну ділянку там, де сьогодні є храм святого Василія Великого і монастир, але ця ділянка була замала і невигідна для будівництва собору. Здається, то був 1996 рік. Тодішній мер міста пан Омельченко запитав, чи ми були б готові прийняти земельну ділянку на лівому березі Дніпра. Обов’язки екзарха на той час виконував владика Михаїл (Колтун). Тоді ми були разом із ним у пана Омельченка. Ми сказали «так». Попередньо надана ділянка мала забагато проблем: треба було виселяти людей, бо не була достатньо широкою. Але пізніше екзархом призначили владику Василя (Медвіта), який зробив дуже велику роботу і з великим зусиллям подбав про те, щоби ми отримали ту  ділянку, де тепер стоїть собор. Я дуже за це вдячний владиці Василю.

Чи були якісь перешкоди, які могли завадити тому, щоби собор постав?

Я ніколи не відчував цього. Була ясна ціль відносно того, що ми планували, на що збирали гроші, що людям пропонували. Не було ніякого сумніву щодо того, бути чи не бути соборові.

Можливо, в середовищі церковної єрархії були сумніви, вагання щодо того, будувати чи не будувати собор у столиці?

Ні, не було. Єпископи були раді, що така справа робиться, і я не відчув жодного застереження щодо будівництва собору, радше навпаки  без помочі владик ми взагалі не могли б далеко рушити. З іншого боку, коли все починалося, воно виглядало далеко простіше, навіть фінансово, бо ціни на матеріали і тому подібне були більш доступними, а з бігом часу прийшли деякі труднощі. Але не стояло питання, завершимо чи ні. Ми знали, що раніше чи пізніше це будівництво закінчиться. Сьогодні собор як будинок, призначений для молитви, готовий і посвячений. Тепер ще знадобиться не один рік, допоки буде абсолютно все зроблене. Розписи займуть багато часу. Є ще різні адміністративні справи, які також заберуть час. Не можемо себе обманювати: за два-три місяці все не буде зроблене. Та найголовніше те, що освячення престолу Божого здійснене, і це основний та найважливіший акт.

Блаженніший владико, яке тепер місце займають собор святого Юра у Львові і собор святої Софії в Римі, які свого часу були зведені як головні храми?

Львівський Юр залишається афедроюним храмом Львівської архиєпархії і кафедрою митрополита. Римська Софія була тим храмом, що об’єднував людей, котрі жили поза Україною в тих часах, коли вона була поза зв’язком із Заходом. Українці діаспори мали оту Святу Софію. Пригадую, як на освячення собору в 1969 році приїхало сім тисяч людей (в самій Італії тоді жило дуже мало українців) переважно з Північної Америки, Південної, з Англії, Німеччини та інших європейських країн, але це були люди «з-поза». Римська Свята Софія об’єднала всіх тих «з-поза» і такою залишиться. Крім того, це наш храм у Римі. Після освячення собору на концерті з нагоди тієї події один італійський міністр сказав: «Ви збудували церкву, яка залишиться окрасою Риму». Вона й справді гарна, представляє в Римі нашу присутність, є так званою титулярною церквою українських кардиналів  покійного Блаженнішого Мирослава і моя. Кожен кардинал має свою титулярну церкву в Римі. Для нас, які походимо з України, Святіший Отець вже два рази давав Святу Софію, щоб закцентувати присутність України в Римі.

Як мені видається, освячення собору відбулося, ви поклали його на поличку завершених проектів та готові дивитися вперед. Що далі?..

Пам’ятайте, що я вже вислужений єпископ. Інакше на справи дивиться Блаженніший Святослав, інші, молодші владики. Вони дивляться у майбутнє, а я вже радію з того, що зроблене, і тішуся тим, що ще робиться, розвивається. Я вже не є тим, хто рухає справи. Я не хочу вдавати, бо на те ми вибрали нового, молодшого Блаженнішого, згодом будуть інші, Церква буде рости. Наші владики досить молоді, це люди, перед якими багато часу. Вони будуть нести вперед життя нашої Церкви. А я, як в родині дідусь, тішуся, що є люди зацікавлені, здібні йти вперед.

Що ще наша Церква може зробити для патріархату тепер? Маємо патріарший собор, збирається Синод, є Катехизм, що ще потрібне?

В Церкві завжди є місце для удосконалення. Ті, хто є її членами, - владики, священики, монахи, миряни завжди мають місце для удосконалення, і Церква повинна над цим працювати. Патріархат  не ціль, а засіб, практично адміністративний. Це єдність Церкви. В Україні люди є в різних областях, поза Україною, в різних країнах, на різних континентах. Що їх тримає разом? Мусять мати відчуття і старатися працювати разом. Думати один про одного. Ми, ті що в Україні, не повинні забувати про потреби тих, що живуть у Америці, Бразилії чи в Італії. А вони не повинні забувати, що походять з України, що тут є їхній духовний центр, та рідна земля, з якої вони вийшли. Патріархат – це практичне здійснення в адміністративній формі єдності Церкви.

І собор тут посідає одну з ключових ролей…

Бо є символом, оскільки стоїть в центрі тої землі, де наша Церква народилася, - в Києві. Ми хочемо плекати свідомість тієї єдності. І той, хто живе далеко звідси, за тисячі кілометрів, повинен бути свідомий того, що приходить сюди до своєї Церкви. Собор є символом єдності. На посвяченні були люди з багатьох різних країн, але вони почувалися тут як удома, в своїй Церкві.

Розмовляла Тетяна Шпайхер
www.patriyarkhat.org.ua

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 6 + 6.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин