Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: credo-ua.org

Чистилище: любов, очищувана любов’ю

Дата публікації: 11-11-2013
Слова «чистилище» немає у Біблії. Воно з’явилося тільки у ХІІ столітті. Але від початку християни визнавали, що по смерті є можливим очищення від недосконалостей, так, аби могти уповні радіти в Небі. Чим, власне, є чистилище?

Purgatorium. Це латинське слово перекладається як «чистилище». Цього слова немає у Святому Письмі; що більше, Біблія ніде виразно не висловлюється на цю тему. Ми більше маємо справу з певною інтуїцією, яку нам пропонує біблійне об’явлення. Християнські письменники (св. Августин, св. Григорій Великий та інші) прийняли і розвинули думку про те, що померлі можуть підлягати якійсь формі посмертного очищення і вдосконалення перед тим, як осягнути повноту щастя в Небі. Вони не говорили безпосередньо про чистилище: ішлося про «вогонь, який очищає».

Ця ідея набула виразніших рис у Середньовіччі й була остаточно сформульована Церквою як істина віри на Соборах: ІІ Ліонському (1274), Флорентійському (1438–1445), Тридентському (1545-1563). Неспокійна людська уява творила інколи надто матеріальні бачення чистилища як Божої в’язниці, де людина має відбути серію лікувальних тортур. Його навіть трактували «географічно», як середню країну, що лежить десь між пеклом і небом. Скупість біблійних переказів схиляє до стриманості і певної скромності. Істина про чистилище, «очищена» з надміру фантастичних уявлень, залишається дуже важливим елементом християнської надії. Листопадовий час молитви за померлих сприяє катехезі на її тему.

Думка свята і благочестива

Місцем неперервного переказування істини про чистилище (ще до вироблення самої доктрини) була і залишається практика молитви за померлих. Зрештою, основоположний біблійний текст, на який посилається Церква, навчаючи про чистилище, стосується саме молитви за померлих. Текст із 2 книги Макавеїв (12, 39-42) розповідає про те, як Юда, один з очільників ізраїльського повстання Макавеїв, звелів влаштувати молитви і складання жертв за загиблих вояків, при яких було знайдено поганські амулети. Убиті були мучениками, які загинули, захищаючи віру в Бога Ягве, юдейський Закон і традицію. Але знайдені при них фігурки свідчили, що їхня віра не була досконала. Вони шукали допомоги у божків, а отже, порушували Закон Мойсея, за який воювали і за який віддали життя. Це класична ситуація. Герой і лайдак, святий і грішник часто живуть в одній і тій самій людині.

«В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним; і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха полеглих. Він зібрав з кожного поголовно, зо 2000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним учинком він виявив, що мав на думці воскресіння, — бо якби він не надіявся, що полеглі встануть з мертвих, зайвим і смішним було би молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, — що за свята й благочестива думка!» (2 Мак 12, 41-45).

Цей текст постав за 165 років до народження Христа. Виразно видно, що натхненний автор виходить із того, що по смерті можливим є духовне очищення для людей, які помирають із якимось тягарем на сумлінні. Що більше, можливим є заступництво перед Богом за цих померлих і випрошування для них благодаті прощення.

Рання Церква спонтанно перейняла цю переконаність. Прохання про молитву ми знаходимо на християнських надгробках. Молитва за померлих з’явилась дуже рано у Літургії. Святий Кирило Єрусалимський пише: «Згадуємо також померлих: насамперед патріархів, пророків, апостолів, мучеників, аби Бог, з огляду на їхні прохання і заступництво, прийняв наші молитви. Потім молимося за померлих отців, єпископів і взагалі за всіх, хто з-посеред нас заснув. Ми бо віримо, що молитва допомагає душам, зокрема тим, за які складається ця свята і вражаюча жертва» (Євхаристія). Існує міжлюдська солідарність понад межею смерті. Святі у Небі моляться за живих на землі, ми молимося за тих, хто вже відійшов. Але якщо просимо про їхнє очищення, то це означає, що вони ще в якомусь стані «присінку» в очікуванні на Небо.

Узи, сильніші за смерть

Святий Августин присвятив чимало зворушливих сторінок у «Сповіді» своїй матері Моніці. По її смерті він гаряче молився за неї: «Знаю, що матір моя жила милосердно і від усього серця відпускала провини тим, хто перед нею провинився, отож і Ти відпусти їй провини, якщо вона якісь скоїла за стільки довгих років після таїнства води Спасителя». Прекрасними і глибокими роздумами на цю само тему поділився з нами Бенедикт XVI в енцикліці «Spe salvi»:

«Переконаність у тому, що любов може проникати в загробний світ, що є можливо взаємно давати і отримувати, залишаючись зв’язаними один з одним вузлами любові по той і по цей бік смерті, була основоположною для християнства протягом усіх віків і сьогодні також залишається утішливим досвідом. Хто не випробовував потреби донести до своїх близьких, що вже пішли на той світ, знак доброти, подяки, а, можливо, і прохання про прощення? Тепер слід задати собі таке питання: якщо “чистилище” просто означає стан очищення вогнем у зустрічі з Господом, Суддею і Спасителем, як у такому разі може втрутитися третя особа, хай навіть особливо близька до померлої людини? Роздумуючи над цим, потрібно усвідомлювати те, що жодна людина не є якоюсь замкнутою в собі монадою. Наше життя знаходиться в глибокому спілкуванні з життям інших, за допомогою безлічі взаємодій пов’язане одне з одним. Ніхто не живе сам собою. Ніхто не грішить сам собою. Ніхто не спасається сам по собі. У моє життя постійно входить життя іншого: в те, що я думаю, говорю, роблю, здійснюю. І, навпаки, — моє життя входить у життя іншого: на зло, як і на добро. Отже, моє клопотання про іншого зовсім не є для нього чимось чужим, чимось стороннім, навіть після смерті. У сплетіннях буття моя подяка йому, молитва за нього може означати маленький крок до його очищення. І разом з тим немає потреби погоджувати земний час з часом Бога: у спілкуванні душ закони земного часу перестають діяти. Ніколи не пізно торкати серце іншого, так само як це ніколи не марно».

Ми — сполучені посудини. Читаючи слова Бенедикта, ми краще розуміємо істину, яку визнаємо у Символі віри: «вірую в спілкування святих», і її поєднання з істиною про чистилище.

Погляд як вогонь

Другим мотивом, тісно пов’язаним із чистилищем, є життєвий досвід покути. Коли чинимо комусь якесь велике зло, то розраховуємо на прощення. Але самого прощення замало. Справедливість вимагає якоїсь форми покарання, яке людина сама прагне на себе накласти. Людина відчуває, що мусить відпокутувати цей гріх, пройти якийсь вид духовної реабілітації, очищення, скинення з себе тягаря скоєної кривди. Серце вимагає сокрушення.

В Ірландії, за старою традицією, один з островів на озері Лох Дерг названо «Чистилищем св. Патрика». Християнська легенда, що сягає V століття, оповідає, що там знаходився вхід до чистилища. Вже півтори тисячі років люди прибувають на цей острівець, аби відбути покутне паломництво. Вони проводять там три дні у молитві та пості. Паломники ходять по острову босоніж, моляться Розарій, стоять навколішки на каменях, освячених молитвою поколінь. Навіть у наші часи там щороку з’являється близько 30 тисяч покутників. Прагнення покути за гріх глибоко вписане в людину. Чистилище є шансом такої покути по той бік. Коли Закхей прийняв Ісуса у своїм домі, він спонтанно проголосив не тільки винагородження покривджених, а й те, що половину майна віддасть убогим. Ніхто його до цього не примушував; то було відшкодування, яке він сам на себе наклав. Зустріч з Ісусом викликала в ньому прагнення очиститися.

Молодіжний катехізис «Youcat» викладає істину про чистилище досить оригінально. Він посилається на сцену, яка розігралася після зради Петра. Одразу як півень заспівав, Господь обернувся і поглянув на нього. «А Петро, вийшовши геть, заплакав гірко» — оце образ чистилища. «Господь погляне на нас, сповнений любові, а ми згоримо зі встиду та відчуємо проймаючий жаль через свою поведінку, погану або ж “тільки” позбавлену любові. Допіру після цього очищення болем ми станемо здатні відповісти на Його погляд у незатьмареній радості Неба». Зізнаюся, що я вперше зіткнувся з таким зіставленням уривка про скрушеного Петра з істиною про чистилище. Мені це видається цілком переконливим. Ця сцена показує, що чистилище то не так місце, як стан душі. Це дійсність, яка розігрується у просторі між людиною і Богом. Це зцілення, очищення людської любові; це момент відкриття правди про власну вбогість. Це завжди болюче, тому і сльози. Перехід через чистилище не є свавіллям Бога; це радше неминучість, яка випливає з нас самих, із нашої слабкості. То ми самі прагнемо чистилища. Вчення Церкви, говорячи про чистилище, посилається на уривок з Першого послання св. Павла до Коринтян (3, 11-15). Апостол порівнює людське життя з будуванням на фундаменті, яким є Христос. Якість побудованого ми зможемо перевірили завдяки вогню, який можна інтерпретувати як метафору Божого суду. «І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (3, 14-15). Інтуїція чистилища виражена словами «наче крізь вогонь». Ці слова не раз провокували різних авторів до надміру чуттєвих образів страждань у чистилищі. Тим часом, як підкреслював Бенедикт XVI, цим вогнем, який очищує і преображує людину, є сам Христос.

Чистилище на землі?

Якщо ми у своїй уяві очистимо чистилище від надміру матеріальних чи наївних уявлень, то відкриємо, що він несе потужний заряд надії. Бог прагне нашого спасіння. З Його боку чистилище то не кара, а дар переображувальної переміни. Тут над усе діє Божа любов. То вона є вогнем, що спалює. Можна послатися на досвід, якого набув більшою чи меншою мірою кожен з нас. Ідеться про ті гіркі хвилини, коли ми відкриваємо, що підвели когось, хто дуже нас любить. Нелегко тоді поглянути в очі люблячій людині. Нас палить сором, упокорює власна вбогість, недосконалість. Однак цей вогонь зцілює серце. Народжує до нової, глибшої любові. У цих персональних, внутрішніх категоріях треба дивитися на істину про чистилище. «Аби з’єднатися з Богом у спільноті життя, ми повинні бути сповнені любові, як Він сповнений любові. Жоден атом, жодне зернятко егоїзму не може існувати в Богові. Любов може прийняти тільки інша любов. Хто ж насмілився би думати, що в годину смерті вже перебуває у стані досконалої любові і в ньому вже немає ані найменшої часточки егоїзму? Це неможливо. Тільки Діва Марія була єдиним винятком», — написав Франсуа Варійон SJ. Цей же самий теолог звертає увагу, що земні страждання є формою чистилища на землі.

Однак ніщо не спрацьовує механічно. Саме по собі страждання автоматично нікого не облагороджує. Отець Юзеф Тішнер, як помирав, то написав на листівці до свого приятеля: «Не ушляхетнює». Страждання може бути шансом  освячення, але воно буває тільки деградацією і нічим більше. Все залежить від того, як людина сприймає своє страждання, чи спроможна єднати його з Розп’ятим.  Отож якщо кажемо, що хтось відбуває «чистилище» не землі, то обов’язково потрібно використати лапки.

У точному сенсі чистилище стосується ситуації після смерті; але, з іншого боку, правдою є, що кожна зустріч із Богом, також і під час земного життя, є у певному розумінні очищенням. Істина про чистилище дає надію. Проте не слід розмивати меж поміж чистилищем і пеклом. Чистилище становить шанс для тих, хто в хвилину смерті принциповим чином звернений до Бога. Їхнє основоположне «так» Богові є більшим від будь-яких життєвих «ні». Людська свобода може, на жаль, привести до радикального «ні» щодо Бога. Святе Письмо застерігає від такої можливості. Але Церква ніколи нікого не проголосила засудженим. Вона має відвагу подавати тільки імена святих, а всіх померлих доручає Богові в молитві.

Треба витримати напруження між правдою про реальну можливість загубити себе в пеклі та надією на спасіння кожної людини. Зауважмо, що чистилище остаточно говорить про любов. Про любов Бога, яка нас очищує, про любов людей, які, молячись за померлих, допомагають своєю любов’ю їхньому освяченню.

 

о. Томаш Яклевіч, Gość Niedzielny

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 7 й 2.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин