Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: Ірина Халупа, Радіо Свобода

Ми є глобальною церквою – новообраний глава УГКЦ

Дата публікації: 28-03-2011
– На сьогоднішній день закінчився певний етап відродження Української греко-католицької церкви. Ця церква сьогодні є повноправною і в Україні вона знову є справжньою церквою. В чому Ви бачите її основну мету, в чому полягає її зміст?

– Я думаю, що найперша мета церкви – це донести благовіст Євангелія до кожної людини, до якої нас Господь Бог посилає, в такий спосіб, щоб та людина могла той Євангеліє зрозуміти, його сприйняти і ним жити. З останніх своїх дослідів я просто бачу, що перед нашою церквою сьогодні стоїть великий виклик інкультурації цій благовісті Євангельської. Не лише, скажімо, в тих культурах, в яких сьогодні наша церква живе і поза межами України, але так само і в нашій Україні. Тому що ми бачимо, як надзвичайно швидко відбуваються різні культурні зміни. Люди по-іншому починають мислити. Змінюється спосіб життя. І це є нормально, і це є природно, тому що і народ, і держава, і світ розвиваються. Але ми мусимо весь час шукати той найкращий спосіб, найкращі слова, найкращий вид нашого служіння для того, щоб цей благовіст Євангельський, це слово життя вічного, до кожного українця ми сьогодні змогли донести.

– Зараз в християнському світі відбуваються певні переломні процеси, а в Католицькій церкві зокрема. Як ці процеси проектуються, на Вашу думку, на УГКЦ?

– Я думаю, що наша церква є частиною церкви Вселенської. І всі ті процеси, які діються у світі, очевидно, що вони теж торкають і нас. Різні процеси, які діються в церкві Католицькій, очевидно, вони теж є до певної міри віддзеркаленням тих різних культурних змін, які відбуваються в світі. Але, думаю, що, скажімо, ця єдність – це то причастя, в якому ми сьогодні перебуваємо з нашими братами і сестрами латинського обряду, Вселенським Архієреєм і іншими церквами східними, а так само шукаючи то причастя з церквами православними. Я думаю, що цей пошук допоможе нам всі ті процеси перевести в конструктивне русло.

– Багато хто вважає, що зараз в Європі відбувається певна антихристиянська кампанія. Ця кампанія зокрема стала помітною навколо підписання Лісабонської угоди, в якій лідери країн членів Європейського Союзу відмовилися внести в текст угоди папську тезу про те, що Європа збудована на християнських цінностях і по своїй суті є християнською цивілізацією. Як бачить свою місію УГКЦ в такій ситуації?

– Я думаю, найперше, ми солідаризуємося з усією церквою і з іншими християнськими церквами, які відстоюють християнські цінності у Європі. З іншого боку, я думаю, що перш за все ми мусимо бути собою і підтримувати це гасло, тим більше щодо нової Євангелізації. Зокрема це торкається країн старого християнства. Тут, у нас в Україні, ми маємо особливі виклики пострадянського суспільства, яке пережило свої рани. І тому я думаю, що нам спільно, з усіма тими, хто називає себе християнами, і необхідно вносити в сучасну навіть європейську культуру християнські цінності. Тому що, я думаю, ми не мусимо боротися проти одної чи іншої угоди чи того, чи іншого документа. Ми мусимо боротися за сильне і здорове християнство у сучасній Європі. І тоді, я думаю, що навіть на рівні політичному, міжнародному чи навіть щодо цього документа, про який Ви згадуєте, буде це формальне визнання всієї християнської дійсності, яка існує.

– Що таке сильне і здорове християнство, на вашу думку, в нашому сучасному матеріалізованому, самолюбному, меркантильному ще й матеріалістичному світі?

– Про це можна багато і обширно говорити. Я б це звів до трьох, можливо, найважливіших засад. Найперша засада, це є те, що людина – це істота, яка є сотворена на образ і подобу Божу. І ми ніколи не зможемо до кінця створити необхідні умови для вільного, повноцінного і усестороннього розвитку людини, якщо ми будемо заперечувати її цю надприродну сутність і покликання. Те, що сьогодні, можливо, діється у Європі вже давно відбувалося в різних країнах світу, зокрема у Берліні, коли над людиною ставився певний експеримент, у світлі матеріалістичного світогляду. І тому найперша річ – це є людина. Людина у її надприродному вимірі. Людина, яка є сотворена на образ і подобу Божу.

Друга річ, думаю, надзвичайно важлива, – це й те, що людина – це є істота, яка покликана до сопричастя. Вона не може жити ізольованим індивідуумом, який дуже часто, можливо, і закривається в такому індивідуалістичному суспільстві і дбає про своє таке вузьке приватне чи то виключно матеріальне благо. Але людина – це є істота, яка покликана до сопричастя. Причастя з Богом, а так само сопричастя з ближнім. І це є та друга риса, на якій, я думаю, що базується і повинне базуватися це здорове християнство. Це є спільнота церковна. 

І третя річ, я думаю, що вона дуже є важлива – це те, що християнин сьогодні є покликання до особливого свідоцтва. Дуже часто в сучасній культурі хочеться якось так знівелювати духовне, релігійне життя до суто приватної справи, яка не повинна взагалі бути присутня у суспільному житті. І таким чином, скажімо, навіть про якісь релігійні переконання часто не хочеться говорити або вони маргіналізуються. А ми – християни – сьогодні повинні свідчити і не боятися виявляти ту христову віру, яка є фундаментом нашого життя. Свідчити її перед іншими.

Любомир (Любомир Гузар – ред.) дуже часто говорив про месійне покликання церкви. І це вислів такий дуже, я б сказав, лаконічний із такої фрази: «Ділитися вірою». Тому я думаю, що якщо християни сьогодні будуть глибоко жити цією вірою і будуть нею ділитися, тоді те християнство, про яке ми говоримо, воно буде здорове, воно буде динамічне і йому не страшні ніякі секуляризаційні процеси.

– Нещодавно в Україні відбувалася унікальна і до цих пір нечувана подія. На Різдво, вперше в новітній українській історії Президент країни проігнорував існування інших церков, крім Української православної церкви (Московського патріархату), а у президентському різдвяному зверненні мова йшла лише про православних. В контексті такого ставлення, як Ви плануєте вибудовувати взаємини з державою?

– 
Я думаю, що найперше, що я особисто намагатимусь зробити – шукати контакту для того, щоб можна було спілкуватися. Бо часами, коли бракує спілкування, то, очевидно, дуже легко можна випасти з поля зору тої чи іншої політичної особи. А ми мусимо з нашого боку бути завжди готові і відкриті до такого спілкування. А я особисто, як новий представник цієї церкви, буду створювати нагоди, щоб таке спілкування було. І тоді, я думаю, що дуже багато можливо певних непорозумінь, які саме виникають, як правило, до тих чи інших навіть таких державних актів, вони потрошки-потрошки можуть бути оздоровлені.

– Продовжуючи тему розбудови взаємин, як Ви збираєтесь розбудовувати їх із Українською православною церквою Київського патріархату, церквою, яка зараз зазнає гоніння?

 Найперше, ми завжди солідаризувалися і будемо солідаризуватися з основними братами православними Київського патріархату. А з іншого боку, будемо теж намагатися простягати руку до всіх інших православних церков, які існують в Україні. Історія нашої церкви була такою, що ми завжди були посередниками між роз’єднаними. І, я думаю, що це покликання, такого посередника, ми можемо дуже успішно виконувати і теж в тій конфесійній ситуації, яка склалася сьогодні в Україні.

– Довго тривають а останнім часом навіть посилилися консультації між Римським престолом та Московським патріархатом. Чи вплинуть ці консультації якось на УГКЦ, на її перспективи?

– Я думаю, що такі консультації чи така співпраця вона є дуже природна. Я думаю, що вона є нормальна. Наша церква повинна якось правильно позиціонуватися у всіх тих процесах, які діються. І найперше ми будемо завжди хотіти бути учасниками таких процесів, щоб коли, наприклад, мова йде про нас, ми були не об’єктами, а суб’єктами такого діалогу.

– Дехто вважає, що УГКЦ залишається регіональною церквою і що це є її основною проблемою. Які перспективи Ви бачите для розвитку УГКЦ? 

– Я думаю, що така думка, що ми є церква регіональна – вона вже абсолютно не відповідає дійсності. Ми є сьогодні церква глобальна. Ми існуємо дуже далеко поза межами Галичини. Не лише на Схід, Захід, а також Північ і Південь. Більше того, сам факт, що сьогоднішня подія так широко висвітлюється в засобах масової інформації в Україні – це говорить про те, що ми сьогодні є дуже цікавою і промовистою церквою для всього українського народу, навіть незалежно від конфесійної ідентифікації і незалежно від тої чи іншої особи. І очевидно, що ми будемо зростати і розбудовуватися. І найперше шукатимемо можливість дати повноцінну і усесторонню пастирську опіку тим нашим вірним, які можливо ще сьогодні її не мають. А так само будемо завжди відкриті і дуже відважно голосити слово Євангеліє тим, які ще сьогодні не належать до жодної церкви.

– Ви взяли на себе величезний обов’язок. Ви напевно дуже сильно відчуваєте цей обов’язок. Що в вас всередині, в серці, в душі відбувається? Чи ви свідомі того, що на Вас чекає?

– Я хочу тут, як приклад, навести вислів Блаженного Митрополита Володимира Стернюка. Я пригадую, що коли він святкував 90-ліття, тоді хтось із журналістів запитав у нього: «Владико, якби наперед Господь Бог Вам відкрив всі ті терпіння, яке Ви мали б пройти заради його імені, чи Ви б тоді стали священиком?» І тоді Владика подумав і сказав: «Ні, мабуть, що я б тоді ніколи не наважився бути священиком». 

Але Господь у своїй всемудрості можливо відразу не показує нам свого, щоб ми не налякалися. Тому що він потім дає свою власну силу і поміч, щоб крок за кроком іти тою дорогою, якою він кличе.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 3 + 1.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин