Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: credo-ua.org

Мистецтво з Тезе

Дата публікації: 12-11-2013

Влітку у маленьке село Тезе, що на півдні Франції, щотижня з’їжджається від трьох до шести тисяч молодих людей з усієї Європи та світу. В селі Тезе знаходиться міжнародна християнська екуменічна спільнота братів-монахів. Ця спільнота відома зокрема щорічними зустрічами на Новий Рік, про які у CREDO писалося раніше, а також піснями, які популярно називаються «канонами».

Зазвичай, коли мова йде про Тезе, то розповідається про духовні речі, примирення, молитву тощо. Натомість CREDO пропонує вам, інтерв’ю про мистецтво та стиль  цього місця. Про них  розповідає Брат Бенуа, який відповідає за зв’язки з Україною.

За час існування спільноти Тезе виник певний стиль. Перше, що впадає в око, це декорації у вівтарній частині храму зі стилізованих помаранчевих вітрил. Використовується цей колір і в логотипах та іншому оформленні. Чому вибрано саме помаранчевий як основний?

—     Брат Роже завжди казав: Церква має бути теплим місцем, що ніби завжди запрошує. У тому середовищі, у протестантів, відчувався наче якийсь холод поміж людьми. І як відповідь на цю потребу, він хотів дати відчуття теплоти, певної інтимності.

 А чому використовується саме форма вітрил?

—     Коли молимось і дивимося в бік цих вітрил,  то немовби дивимось водночас уперед і вгору. Ця форма нагадує, що ми повинні не дивитися вниз, не йти донизу. Тому ми й співаємо «вперед», а не «собі під ноги». Інший спосіб розуміння – що, молячись, ми немовби перебуваємо в одному човні разом, і Дух Святий – це саме ті вітрила, які допомагають човну рухатися. А ще, коли ми запитуємо думку молоді, нам кажуть, що це схоже на багаття. І це чудово. Воно так і виглядає: знизу маленькі свічки, а полум’я немовби виходить із них.  У 2-му розділі Діянь описано, що Святий Дух зійшов на учнів у вигляді язиків вогню.
 

Коли я дивився фотографії з Тезе, то думав про ті квадратні форми, що це щось спеціально виготовлене з кераміки. Приїхавши сюди, побачив: звичайна будівельна цегла. Мне дуже здивувала ця простота форми.

—     До цього питання ми повертаємося часто: у  брата Роже було велике почуття простоти. Він завжди хотів робити щось гарне з простого.  Брати вирішили, що ось так можна розташовувати свічки: по-перше, це безпечно,  по-друге, виглядає гарно. Немовби маленький будиночок для кожного вогника. А ще це нагадує, що Ісус Христос  приносить світло цьому світу. І що Ісус має свою «частку» посеред нас.  Його батько Йосип був теслею, це не така велика відповідальність перед людьми, а смиренна тиха праця. Отже, кожний з нас покликаний робити щось гарне, використовуючи при цьому  простоту.

—     У вівтарній частині храму, під «вітрилами» стоять п’ять кошиків. Це символ тих кошиків, що залишилися після євангельського помноження хлібів?

—     Саме так. І основна частина декорацій вже не змінюється. У 1980-ті роки брат Роже намагався шукати ідеї щодо декорації,  але тепер, на знак пам’яті про нього, ми впроваджуємо великих змін. Тільки маленькі: наприклад, брат Алоїз вирішив перенести старий вівтар, значно більший за новий. Ми вважаємо, що краще мати більше місця для молитви. А ще цими днями він говорив про вогонь, що молодь принесла: на тих формах багатьма мовами написано слово «мир». Це також нове.  На великі свята ми виносимо перед вівтар ікону.  Наприклад, з нагоди свята Переображення ( 6 серпня) ікона Переображення  стояла перед вівтарем увесь тиждень.

—     Коли стоять євхаристійні знаки  це зрозуміло. Але коли стоять  п’ять порожніх кошиків (або, точніше, кошиків, у які, за Євангелієм, збирали рештки), то яке символічне значення цього?

—     Для нас причастя — це благословенний хліб, відлуння тієї традиції, що Ісус також ламав і роздавав хліб. Але число кошиків не має особливого значення, бо згадується і дванадцять (див. Мт 14, 13-21; Лк 9, 12-17), і сім (пор. Мт 15, 32-38).
—     Як будувався храм?

—     Основну частину звели 1962 року. Брат Роже вирішив, що вона зватиметься церквою Примирення. Дуже важливо, що цю частину церкви збудувала німецька молодь; то було менш ніж через 20 років після ІІ Світової війни. Молоді німці приїхали у Францію, щоби поставити храм у Тезе. Брат Роже повернувся з мандрівки і побачив,  що церква вже збудована. Він був здивований: на його думку, будівля виявилася завеликою.  Звичайно, він бачив плани, але не уявляв, що це буде настільки великий храм. Дуже часто він казав, що це «некомфортна церква». Брат  Дені, архітектор, який її спроектував (зараз він живе у спільноті в Найробі, в Кенії), казав те саме.  Однак виявилося, що дуже швидко ця будівля стала малою.  1974 року була багатолюдна зустріч, і з 1980-х років дедалі більше молоді приїздило сюди.  Тепер же, як щось велике відбувається, брати ставлять намети довкола церкви, щоб люди там могли бути і молитися.  Брат Роже навіть сказав, що треба зламати задню стіну, аби люди у наметах відчували єдність із нами… Потім, у 1980–1990 роки, церква розросталась, добудовувалася. І навіть видно, що вона не за єдиним планом постала: десь щось вище, щось нижче.  А як сильна злива, то, буває, вода просочується. Але добре, що навіть обмеженими засобами ми можемо зробити те,  що робимо, можемо приймати ту кількість людей, яка приїжджає сюди.
 

Символом спільноти Тезе є оригінальний хрест, який поєднує в собі голуба і власне сам хрест. Як цей знак з’явився, хто його створив? Компанії, замовляючи логотипи, сьогодні тратять грубі гроші на створення знаку, що буде впізнаваним і зрозумілим символом. Поєднання голуба з хрестом — це складно саме тому, що просто. Це геніальне рішення.

—     Знаю, що коли життя в Тезе щойно починалося, брати повинні були заробляти собі на життя. Один брат провадив майстерню, заняття з гончарства, деякі працювали в околицях: хто був лікарем, хто фермером. У 1970-ті роки, коли почало приїжджати багато молоді, ми стали думати про якісь маленькі знаки, прості предмети, які б допомагали більше заглиблюватись у віру. Причому це щось мало бути таким, щоб брати могли виготовляти його тут же.  Отож у 1970-х почали проводити семінари про різні маленькі  знаки, які були б поєднанням простих матеріалів і, водночас, мистецькими пошуками.  Отак і постав цей символ.

—     Спів Тезе — канони — теж упізнаваний, має стилістичну єдність. Хто добирає тексти, хто пише музику, хто її опрацьовує?

—     Один брат ще у 1970-ті почав створювати  новий вид співів. Брат Роже сказав: приїжджає багато молоді з різних країн, ми повинні щось змінити в наших співах. Тому що у 1950-ті роки панувала головно французька мова. Попри різноманітність протестантських гімнів, це все одно була французька. Отож брат Роже думав, щоб зробити якісь короткі і водночас упізнавані пісні. Розпочалася співпраця з композитором Жаком Бертьє  з Діжона.  Священик-єзуїт Жозеф Желіно допомагав братам писати пісні у 1980-ті. Але останні  5-10 років нові пісні з’являються завдяки саме братам. Головним чином вони постають на підставі Біблії; іноді це слова великих Отців Церкви.

—     Як  з’являлася ідея, що короткий канон має повторюватися багато разів? 

—     Мабуть, спершу причина була суто практична. Коли ви співаєте литовською, португальською, шведською мовою, то навколо є тисячі людей не з цих країн; отже, слова повинні бути прості, і мають іти від серця.  Друга причина — глибша. Наші каноні подібні до Ісусової молитви чи Розарію, де повторюється той само текст. Ми повторюємо ці слова, і вони глибше проникають у наше серце. Не треба боятися повторюваності чи гадати, що це помилка: такі слова мають стати частиною нашого життя.  Якщо ми одне речення повторюємо раз на тиждень, то нічого не зміниться; але ми повинні повторювати постійно, щоб це стало немовби молитвою.

—    Повернімося до кераміки. Як з’явилась ідея робити різні керамічні речі, від горняток по літургійні чаші?

—     Вона виникла, коли брат Даніель зустрівся з гончарем із Клюні, дуже давно, ще 1949 року.  Брат Даніель запитав тоді брата Роже, чи можна йому час від часу ходити в Клюні й навчатися, як роблять речі з глини. Дуже швидко гончарство стало одним з основних «виробництв» у Тезе.  Брат Даніель по сьогодні дуже багато працює, вчить молодих, навіть пише книжки про поєднання кольорів, мистецькі пошуки, а заодно і про геологію та хімію — у нього виходить цікаво писати для молоді. Охочі приїжджають, вчаться, творять, і щороку з’являється одна-дві нові форми.

—     Брати з Тезе не приймають жодних пожертв від вдячних прочан, натомість утримуються виключно за рахунок кераміки. Чи можливо утриматися за рахунок кераміки?

—     Це неважко, бо майже вся молодь хоче привезти з Тезе якийсь сувенір. Зазвичай гроші йдуть тим, хто працює. А витрати наші не дуже великі.  Для нас дуже важливо бути вільними від грошей інших. Наше ставлення до грошей дуже різке: ми не приймаємо їх ні від тих, хто сюди приїздить, ні від своїх сімей, ні від держави. Внески, які складає молодь, приїжджаючи сюди, йдуть на її власне проживання та харчування. А те, що ми отримуємо за гончарство, призначається на електроенергію, на воду тощо. І ми розділяємо бюджет братів і бюджет молоді, яка приїжджає.

—     Тут я мушу віддати належне, бо, чесно кажучи, я в захваті від того, що кошти, які збираються, є символічними, призначені на проживання, тобто  на цьому не заробляють. Цікаво й те, що кожна людина заходить і — дивлюся — тягнуться за цими горнятками, за філіжаночками. Ніхто не зобов’язує, а людина хоче це купити сама. 

—     Для нас це також дуже зворушливо. Не треба нічого рекламувати, це дуже гарно.

—     Кілька днів поспіль ходжу ввечері сповідати, і дивлюся, що таки справді, можна сказати, дуже багато людей внутрішньо змінюються. Тут душі готові до сповіді, вона не є «відбувальщиною». Це для мене як для священика дуже важливо.

—     Для нас також. Я думаю, що тут молодь немовби заглиблюється у пошуки Бога. В цьому відчувається сенс простоти і краси Тезе, і це дуже важливо. І добре, що нам показують, що своєю простотою ми можемо робити ось так краще навколо.

—     Дякую за час, за розмову!
 

Розмовляв: о. Микола Мишовський
Переклад: Вікторія Ширченко

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 1 й 1.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин