Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Розмовляв о. Ростислав Пендюк

Оце я хочу сказати – не боятися бути непересічними, - о. Олександр Чумаков

Дата публікації: 22-11-2011

Отець Олександр Чумаков – священик Української Греко-Католицької Церкви, салезіянин. Сьогодні найважливішими для мене є моя християнськість, приналежність до Української Греко-Католицької Церкви, до мого згромадження. Я є людиною, яку Господь покликав свідчити Бога серед людей, передусім знедолених, тобто тих, які втратили або втрачають надію. Отець Олександ Чумаков – це дуже скромна і не дуже помітна особа, і, можливо, не варто про неї говорити…

Ви згадуєте про знедолених людей – хто це? Ви заснували в Одесі "Світлий дім" і доторкалися до їхньої реальності нащодень – яка вона?

Знедолені люди – це дуже цікава верства населення. Христос про них сказав: «вбогих ви маєте завжди з собою… Мене ж не постійно ви маєте» (Мк. 14, 7). Я тлумачу ці слова Ісуса Христа так: коли ми не бачимо обличчям в обличчя самого Христа, замість нього можемо бачити злидарів, адже він сказав: «Я був голодний, і Ви мене нагодували», «Я був спраглий, і Ви мене напоїли» (Мк. 25, 42). Злиденні, знедолені люди – дивіться, дуже цікавий момент – окреслені суспільством як зайві, маргінальні, які викинуті на узбіччя суспільства. В цей же час на основі Євангелія можна сказати, що вони – те саме каміння, яке відкинули будівничі, зайве каміння, яким Богом призначено бути наріжними. Тобто це люди, для яких крім Бога в світі не залишилося жодної надії. Саме тому поряд з ними особливо яскраво унаявлена присутність Бога.

Світлий дім
Якщо я в найкращому сенсі слова фанатію від Бога, якщо я є фаном Ісуса Христа, то я йду туди, де він найбільш явлений, де його можна відчути. А це найбільше відкривається у світі знедолених, як я найчастіше кажу, у в’язниці, бомжатнику, хоспісі. Там особливо помітна присутність Божа, присутність Бога позасвітового, який не міститься в світі нашого побутового комфорту – коли нам вже добре стало – «добре нам тут бути, позостанемося тут» (порівн. Мк. 9, 5). Це спокуса, бо залишитися назавжди в цьому світі – це не сягати поза світи, поза обрій, це втратити динаміку. Ці злиденні, знедолені люди є покликом за обрій, свідченням того, що життя, властиво, починається саме там, а те, яке маємо тут на короткий час стає бідним і ніяким. Там же починається щось інше… Вісники правди – отак би я їх окреслив.

Відповідно до тої реальності, до якої Ви доторкалися, чи можна сказати, що цей світ справді дивен?

Безумовно, оскільки Христос посеред нас і є, і буде, то тільки так і треба називати. Лише завдяки існуванню дивної, потойбічної реальності серед нас і тому, що ми можемо входити у стосунки з існуючою серед нас реальністю, яка перевищує цілий наш світ, можемо будувати ці стосунки. А можемо, і це є правдою, посваритися з Христом, Він дозволяє нам це. Можемо з ним виясняти стосунки, можемо говорити йому, що, з нашої точки зору, є для нас неприйнятним. Але можемо і слухати Його, і вслуховуватися, сперечатися, але прислуховуватися і приймати Його, доходити до спільноти з понадсвітовою реальністю, яка, одначе є серед нас. І це найбільше диво, найбільша краса, найбільше заохочення до життя, саме те, що дає життю смак. Наявність того, чого, може, і не могло б бути в цьому світі. І знову я пов’язую це із наявністю злидарів. Вони – величний дар для нас, заклик для виявлення наших можливостей стосовно них. Якщо б їх не було, то кому адресувати наше добро і наше благо? Вони злиденні, страждальні, але водночас саме вони надають смак життю нашого світу.

Ці злиденні люди дуже часто є внутрішньо зранені, але вони відчувають, що потребують когось такого, як Бог. Що, натомість, пропонувати іншим – молодим людям, які не належать до категорії ані в’язнів, ані невиліковно хворих, ані безпритульних, які живуть в нормальних умовах, сім’ях…

Безпритульні діти
Перше, що я б запропонував – це відновити єдність, єдність, щоб увійти в комунікацію з неприйнятними людьми, поділитися своїм існуванням, як хлібом. Якщо вони пересічні і не відчувають особливої потреби в чомусь, то це означає, що вони здатні жертвувати себе, ділитися своїм існуванням. І це перший момент, який стверджує їхню, в доброму сенсі, самодостатність. Самодостатність до тої міри, коли від себе можна взяти і віддати передусім тому, чиє існування здається неприйнятним; в фізичному чи духовному вимірі не відштовхувати, я б наголосив: не відштовхувати, не відрізати, не відрубувати, не відізольовувати і водночас не відізольовуватися, навпаки, налагоджувати контакти, віддавати життя, бути героїчними.

Розумієте, пересічність небезпечна для молодої людини тим, що зникає дух героїчного пориву, героїчної динаміки, дух подвигу, який кличе людину поза світи, який робить з людини мандрівника, дослідника, людину, яка завжди заміряно летить поза обрій для того, щоб поширити і відкрити нову Вселенну. Я пропоную відкрити цей подвиг в мандрах до іншої людини, передусім до тої, яка здається нам недоторканою у своїй зайвості, неприйнятності, зав’язати взаємини, поділитися, включити отих людей в свій світ, і через це збагатитися. А друга річ, яку, безумовно, я б порадив пересічній молоді – бачите, яке незграбне словосполучення – пересічна молодь.

Молодь за своєю сутністю не може бути пересічною, вона завжди виривається. Оце я і хочу сказати – не боятися бути непересічними, а вийти за кордони своєї пересічності, бути яскравими, але я підкреслюю – бути яскравими для когось, бути непересічними для конкретної особи, для якої ця непересічність призначена.

Як донести це, що Ви кажете до молоді? Як Церква може достукатися до сердець тих людей, які потенційно можуть бути непересічними?

Безпритульні діти
Через прийняття на себе місії непересічності, бо непересічність, по-перше, адресна, а тому для когось. Вона є місією, призначенням. Не боятися бути непересічним – це заклик до кожного, передусім до священиків, безумовно – для монахів, монахинь, для тої «чемної молоді», яка насправді є не чемною, а обезличеною, скажемо – безособовою в нав’язаній їй чемності. Прийняти себе як непересічного, як того, хто виходить за ті кордони – це прийняти на себе одночасно місію пробуджувати, поширювати цю яскравість. І тільки тоді можна достукатися, якщо твоя непересічність буде непересічністю для сотні таких, як ти. Тоді біля тебе зродиться сотня непересічних людей, і так в геометричній прогресії піде Україною хвиля непересічності.

http://dyvensvit.org/molod-u-cerkvi/186-molod-u-cerkvi-intervju/5733-oce-ja-hochu-skazaty-ne-bojatysja-buty-neperesichnymy-o-oleksandr-chumakov

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 4 + 9.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин