Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Розмовляв Сергій Радченко

Отець Ігор Бойко: Бути даром для ближнього

Дата публікації: 16-12-2011

У Європі трансплантація органів є звичайним явищем у лікарській практиці. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі щороку проводять більше 70 тисяч операцій із трансплантацій нирок та близько 6 тисяч із пересадки людського серця. В Україні культура дарування органів для інших людей, на жаль, не є популярною. Одна з причин – «чорний ринок людських органів», коли сотні українців шукають покупців на свої нирки та печінки. Однак існує інший бік медалі. Про це ми поговоримо з доктором морального богослов’я, керівником Школи біоетики УКУ, деканом філософсько-богословського факультету Українського католицького університету отцем Ігорем Бойком.

Отче Ігоре, поясніть, будь ласка,  що таке трансплантація органів?

Трансплантація органів – це спеціальний метод лікування, що полягає у трансплантації (пересадці) органу або іншого анатомічного матеріалу від донора (людини або тварини) до реципієнта. Мета цього процесу – покращити життя та стан здоров’я тій людині, для якої цей орган мав би служити. Але тут виникає багато етичних та медичних питань.

Як Церква ставиться до такого явища?

Коли Церква вперше зустрілася з цією проблемою, перед нею постала дилема – чи виправдовує себе трансплантація, дозволити чи засудити, схвалити чи відмовитися від цієї практики взагалі? Після багатьох богословських та філософських дискусій Церква зробила висновок, що трансплантація органів – це добра практика, яку можна застосовувати за умови дотримання етичних критеріїв. Принцип милосердя та любові дозволяє трактувати трансплантацію як дар для тих людей, які потребують нашої допомоги. Зазвичай ми даруємо щось матеріальне. Але трансплантація органів дає можливість подарувати тому, хто потребує, частинку себе: віддати свою кров для переливання чи свій парний орган, аби хтось міг жити. Також очевидно, що після смерті, людині уже не потрібні її органи, а тут на землі, вони можуть врятувати комусь життя.  Тому Церква заохочує до такого кроку.

А коли медики мають право констатувати людську смерть, щоб брати її органи?

Одна з найбільших дилем медиків – з якого моменту наступає смерть людини?  До 1967 року людину вважали мертвою, коли зупинялося її серце, пульс і вона не реагувала на подразнення. Після 1967 року у Гарварді ці критерії переосмислили. Тепер смерть людини констатують із моменту смерті мозку, коли відмирає мозок, мозочок і стовбур головного мозку. Цю смерть вважають незворотною, тобто людина не зможе більше повернутися до життя. Отож, медик повинен бути на 100% впевнений, що пацієнт помер, і лише тоді приступати до взяття органів. Але за умови, що ця людина (донор) за життя погодилася віддати власні органи тим, кому вони можуть врятувати життя чи покращити стан здоров’я.

 Які побічні ефекти можуть виникнути при трансплантації органів?

Є чимало проблем. Найважливіші – відторгнення, дефіцит органів та навіть смерть. Найбільша проблема, з якою стикнулися лікарі, які першими проводили операції із пересадки органів – відторгнення. Організм реципієнта, якому пересадили орган чи інший анатомічний матеріал від донора, не сприймав його, після чого цей орган відмирав. Лікарі довго досліджували це явище,  і відкрили певні медичні препарати. Якщо пацієнт приймає їх, то його новий орган може виконувати свою функцію уже в новому тілі. Таких препаратів на сьогодні є багато. Вони допомагають пацієнтові повноцінно жити із трансплантованим органом.

У світі активно розвивається культура дарування органів. Однак «попит більший за пропозицію». Як науковці пропонують вирішити цю проблему? 

Важлива проблема, яку ви згадуєте, і яка досі існує у світі – дефіцит людських органів. Чому? Є багато людей, які перебуваються у черзі, бо потребують трансплантації органів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров׳я, з 2007 року в Європі щодня помирає 9 осіб через те, що вони так і не дочекалися відповідного органу. В Америці через цю проблему щодня помирає 15 осіб. Тому експерти замислюються над створенням штучних органів або ж пошуком альтернативних можливостей, наприклад застосування стовбурових клітин з лікувальною метою, щоб вийти з цього замкнутого кола і розвивати культуру солідарності, милосердя та дарування.

Яка атмосфера панує в українському суспільстві, коли йдеться про трансплантацію органів?

Знаєте, я думаю, що це дуже болюче питання. Сьогодні у ЗМІ та суспільстві загалом, ми можемо зустріти багато негативних прикладів, коли трансплантація органів часто представлена у негативному світлі купівлі-продажу. Хтось на цьому заробляє, хтось навіть продає своїх дітей. Тобто ця добра, гарна, гідна, благородна, достойна справа милосердя в Україні представлена у викривленому варіанті. Тоді як, до прикладу, в Іспанії, Італії, Америці існує ціла культура трансплантації органів: щодня там відбувається кілька десятків операцій із пересадки різних органів, –– в Україні за рік проходить близько 100 таких операцій. У нас ще немає цієї культури та свідомості.

Люди мають певний страх та часто невиправдані стереотипи, що органи можна купити, продати, про «чорних трансплантологів». Я не схвалюю цієї думки. Тут я не побоюся стати на захист лікарів: багато медиків намагаються робити добрі справи, рятуючи людські життя. Без сумніву, якщо хтось робить якісь злочини, – цього не можна толерувати. Однак я б не хотів, щоб через зловживання, які трапляються в Україні, люди ставили хрест на цій добрій, благородній справі.

 Як ви гадаєте, чи можна в Україні сформувати позитивну і здорову громадську думку про донорство?

На мою думку, Церква, суспільство, громадськість, держава, навчальні заклади та багато інших інституцій повинні формувати позитивну культуру трансплантації органів у руслі: «Я можу бути даром для іншої людини, можу подарувати щось від себе. Я усвідомлюю, що після смерті мої органи більше мені не служать, тому можу віддати їх тому, хто потребує. А можу померти як егоїст». Христос подає нам власний приклад на Тайній вечері, коли говорить до учнів: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт. 26, 26), «Пийте з неї всі, бо це кров моя» (Мт. 26, 27–28). Христос не лише навчав та помножував хліби – Він віддав Себе у наші руки: віддав Своє тіло, кров, щоби ми могли жити. Якщо хочемо бути християнами вповні, то чи не відкриває нам трансплантація органів нову можливість любити нашого ближнього: віддати частинку себе, щоб хтось міг жити? Якщо плекати таку культуру життя та дарування в українському суспільстві, думаю можна багато добрих речей зробити.

Однак, видається, що сама держава не зацікавлена розвивати культуру дарування органів, а українське законодавство недосконале у цих питаннях. Сьогодні, щоб здійснити трансплантацію і взяти органи після смерті донора, потрібна згода родичів, які дуже часто не  хочуть іти на такий крок. На мою думку, культуру трансплантації органів треба пропагувати, виховувати і розвивати в українському суспільстві. Я вірю, що є багато людей, які б могли змінити свою думку з цього приводу.

На завершення розповім один приклад, який трапився з моїм добрим приятелем, з яким я навчався у семінарії у Римі. Вже після навчання у нього виникли проблеми з нирками, і мій друг був змушений перейти на діаліз, тобто очищення крові, яке потрібно робити кілька разів на тиждень (принаймні на кілька годин лягати на процедуру, це дуже не просто). Після трьох років діалізу, лікарі запропонували моєму товаришеві пересадку нирки. Без сумніву, це був виклик. На той час він був в священиком у Канаді. З України приїхав його батько та рідний брат. Після обстежень, виявилося, що обидва могли стати донорами хворого. Лікарі  вибрали батька, який віддав власну нирку для свого сина.

Декілька місяців по тому, я зустрівся з своїм другом у Канаді. Його життя кардинально змінилося – він може спокійно жити, не повинен тепер думати про діаліз. Звісно треба приймати певні ліки, щоб не відбулось відторгнення, але попри все, його життя змінилося на краще. Його батько і брат повернулися в Україну.

Підсумовуючи, хочу наголосити – не треба боятися трансплантації, про неї треба говорити, виховувати цю культуру та свідомість. Щоб після нашої смерті, органи які нам більше не служать у потойбіччі, могли  врятувати тут комусь життя на землі.

http://ucu.edu.ua/library/5911/

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 6 й 8.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин