Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: christusimperat.org

ПРОБЛЕМА ХРИСТИЯНСЬКОГО ПРОРОЦТВА

Дата публікації: 09-04-2010
6708

У свідомості багатьох богословів слово "пророцтво" асоціюється із Старим Завітом, Іваном Хрестителем або ж з пророчим аспектом Вчення Церкви. Сама Церква дуже рідко звертається до теми пророцтв. Церковна історія наповнена фігурами пророків, багато з яких до сьогоднішнього часу не канонізовані, хоча за життя вони сповіщали Слово, Слово не своє, але Боже.

Ніколи не існувало якоїсь систематизованої думки з приводу феномену пророцтв, відносно того, що відрізняє тих, що пророкують від представників офіційної інституційної Церкви, і як слово, що відкривається через пророцтва, співвідноситься із Словом, що відкривається в Христу і донесене до нас апостолами. Богослів'я Християнського пророцтва ніколи не було повною мірою розроблене. Насправді існує всього кілька досліджень цієї проблематики (2).

Кардинал Йозеф Ратцінгер звернувся до поняття Одкровення дуже давно, ще в самому початку своїх праць на дорозі богослів'я, і досліджував його досить глибоко. Теза його роботи на отримання наукової міри "Die Geschichtstheologie des hl. Bonaventura" (Теологія історії Святого Бонавентури) (3) носила настільки новаторський характер для свого часу, що була відразу ж знехтувана (4). В той момент Одкровення все ще сприймалося як набір божественних вказівок. Головним чином його розглядали як раціональну галузь знання. Проте в своєму дослідженні Ратцінгер встановив, що, на думку Бонавентури, Одкровення відсилає нас до діянь Бога в історії, в ході якої з істини поступово спадає завіса таємниці. Одкровення - є постійним зростом Церкви в повноті Логосу (5). Ця робота була прийнята лише після того, як піддалася серйозним скороченням і переробці. З тих пір Ратцінгер невпинно розробляв і обґрунтовував динамічне розуміння Одкровення, в світлі якого "Слово (Христос) завжди більше, ніж будь-яке інше слово, і жодне інше слово ніколи не зможе повністю виразити його. Насправді слова мають свою частку в невичерпній повноті Слова. Завдяки Слову вони відкриваються і з кожним новим поколінням людей множаться" (6).

Будь-яке богословське визначення Християнського пророцтва може бути виведене лише в контексті цієї динамічної концепції Одкровення. В 1993 році кардинал Ратцінгер заявив, що " всестороннє дослідження, яке встановило б, що означає бути пророком, є насущною необхідністю " (7). І саме тому ми попросили кардинала про зустріч, щоб обговорити тему Християнського пророцтва.

Одкровення в Старому Завіті - це, по суті, слово пророка, який виступає з критикою на адресу історії Ізраїлю, яке супроводжує Ізраїль на всьому його шляху. Що, по-вашому, є пророцтво в житті Церкви?

ЙОЗЕФ РАТЦІНГЕР: Перш за все, давайте зупинимося на секунду на пророцтві в Старому Завіті. Щоб уникнути будь-якого нерозуміння, необхідно чітко встановити, хто насправді є пророком. Пророк - це не віщун і не ворожбит. Сутнісним елементом пророцтва є не передбачення майбутніх подій; пророк - це хтось, що говорить істину, натхнений до цього своїм зв'язком з Богом; хтось, хто виголошує істину, значиму для сьогоднішнього дня, яка також, природно, проливає світло на майбутнє. Її предметом не є передбачення майбутнього в деталях, але сповіщення Божої істини, явленої в даний момент, і вказівка вірного шляху. У випадку з Ізраїлем, раз вже ми його торкнулися, слово пророка має особливу функцію в тому сенсі, що віра по своїй суті розуміється як надія на Грядущого. Бо слово віри - це завжди реалізація віри, головним чином, в структурі надії. Слово віри охоплює надію і підтримує в ній життя. Не менше важливо підкреслити, що пророк - це не той, хто отримує апокаліпсичні одкровення, хоча часто так здається. По суті ж, пророк не описує останні часи, а допомагає нам зрозуміти віру і жити у вірі, у вірі як надії. Навіть якщо зараз пророк повинен проголошувати Слово Бога так, ніби воно подібне до гострого меча, він не обов'язково обрушується з критикою на встановлений культ і установи. Його покликання і обов'язок - протистояти в цьому світі нерозумінню і помилковому тлумаченню Слова і установ, відкриваючи у всі часи угодне Богові; проте було б невірно представляти Старий Завіт як полемічне протистояння пророцтв і Закону. Оскільки і те і інше виходить від Бога, значить, і те і інше наділене пророчою функцією. На мій погляд, це дуже важливий момент, тому що він приводить нас до Нового Завіту. В кінці Второзаконня Мойсей з'являється як пророк, він сам себе так позиціонує. Він говорить Ізраїлю: "Бог пошле тобі пророка, подібного до мене". Що означає "пророка, подібного до мене"? Знову ж таки у Второзаконні - і мені здається, що це вирішальний момент - особливість Мойсея полягає в тому, що він говорить з Богом, як з другом (8). Я вбачаю вузлову компоненту або коріння пророчого елементу в цьому знаходженні "віч-на-віч з Богом, в "розмові з ним, як з другом". Лише благодаттю цього прямого спілкування з Богом пророк може говорити в той чи інший момент.

Як концепція пророцтва може бути співвіднесена з Христом? Чи можна назвати Христа пророком?

РАТЦІНГЕР: Отці Церкви розуміли згадане вище пророцтво Второзаконня як обітницю грядущого Христа, і я з цим згоден. Мойсей говорить: "Пророк, подібний до мене". Він передає Слово Ізраїлю, і Слово стає людиною; цим своїм перебуванням "віч-на-віч з Богом він виконує свою місію, направляючи людей до зустрічі з Богом. Всі інші пророки перебувають в служінні цьому пророцтву і завжди повинні знову і знову визволяти Закон з пут закостенілості і знову перетворювати його на дорогу життя. Істинний і найбільший Мойсей, таким чином, це сам Христос, Той, Хто дійсно перебуває "віч-на-віч з Богом, бо він Його Син. В зв'язку з цим між Второзаконням і явлінням Христа ми можемо розгледіти один момент, дуже важливий для розуміння єдності двох Завітів. Христос є справжній істинний Мойсей, як Син дійсно перебуває "віч-на-віч з Богом. Він більше не просто направляє нас до Бога через Слово і заповіді, а своїм життям і стражданнями приводить нас до Нього і Своїм втіленням перетворює нас в Тіло Христове. Це означає, що пророцтво також явно представлене в Новому Завіті. Якщо Христос, будучи Сином, є справжнім пророком, значить Христологічно-пророчий аспект також входить в Новий Завіт внаслідок спільного буття з Сином.

На Вашу думку, як це конкретно виявляється в Новому Завіті? Чи не поклала смерть останнього апостола остаточний кінець подальшим претензіям на присутність в Церкві пророцтв, виключивши будь-яку подібну можливість?

РАТЦИНГЕР: Так, існує твердження, що сповнення Одкровення (Прим. пер.: Одкровення Св. Івана Богослова) позначило закінчення всіх пророцтв. Думаю, в цій тезі криється подвійне нерозуміння. По-перше, вона містить ідею про те, що пророк, який, по суті своїй, пов'язаний з аспектом надії, віднині позбавлений усіляких своїх функцій, бо тепер Христос з нами, і тому надія поступилася місцем Божій присутності. Це помилка, тому що Христос прийшов в тілі, а потім повстав знову "в Дусі Святому". Ця нова присутність Христа в історії, в таїнстві, в світі, в житті Церкви, в серці кожної людини - є виразом і початком істинного пришестя Христа, який "наповнює все" (9). Це означає, що Християнство в своєму внутрішньому русі завжди звернене до Господа грядущого. Так відбувається і зараз, хоча і в нових формах, бо Христос вже тут. Однак, несучою опорою конструкції Християнства завжди була надія. Євхаристія завжди розумілася як наш рух до Господа, що прийшов. Таким чином в цьому таїнстві втілюється єдина Церква. Уявлення, ніби Християнство вже передбачає повну і досконалу Божу присутність і що воно не містить жодного структурного елементу, заснованого на надії, - є перша помилка, яку слід відкинути. Новий Завіт несе в собі елемент надії, відмінний від колишнього, але надія завжди залишається фундаментальним елементом. Для нового Народу Божого суттєвою є вимога бути служителями надії. Другий момент, що виявляє нерозуміння, полягає в принижуючому інтелектуальному розумінні Одкровення як безцінних фрагментів переданого нам знання, абсолютно повного, до якого нічого не може бути додано. Справжній момент Одкровення полягає в тому факті, що ми предстаємо саме "віч-на-віч з Богом. По суті, Одкровення - це Бог, який дає Себе нам, творить історію разом з нами, об'єднуючий, збираючий всіх нас разом. Це розширення спілкування, для якого характерні як природний комунікативний вимір, так і когнітивна структура. У ньому також поміщені передумови для пізнання істини Одкровення. Належним чином зрозуміле Одкровення, досягає своєї мети з Христом, тому що, як прекрасно сказав Св. Іван від Хреста (Прим. пер.: Св. Хуан де ла Крус, католицький святий і містик, вчитель Церкви, який жив в XVI столітті), "коли Господь говорить сам, додати нічого". Нічого більш про Логос не може бути сказано. Він між нами у всій повноті, і у Бога немає нічого більшого, що він міг би дати або сказати нам, ніж Він Сам.

Проте ця сама повнота Божественної самовіддачі, самодарування - тобто Його, Логосу, присутність в плоті - означає, що ми повинні і далі продовжувати свої спроби проникнути в це Таїнство. І це повертає нас до елементу надії. Прихід Христа є початок пізнання, яке постійно поглиблюється, і поступового відкриття того, що дається в Логосі. Так нова дорога покликана вести людину до повноти істини, як стверджує Ісус в Євангелії від Івана, кажучи про грядуще зішестя Духа Святого (10). Переконаний, що тлумачення Останньої розмови Христа з апостолами (11) з позицій пневматологічної Христології (прим. пер.: пневматологія - церковне вчення про Святого Духа) дуже важливе при обговоренні нашої теми, оскільки дає розуміння того, що Христос прагнув пояснити - його прихід в плоті є лише першим кроком. Справжній прихід станеться, коли Христос більше не буде пов'язаний з якимсь місцем або з тілом, обмеженим в просторі, але коли він прийде до всіх нас в Дусі, як Воскреслий, так що входження в істину може набувати все більшої глибини. Здається абсолютно зрозумілим, - враховуючи, що час Церкви, тобто час, коли Христос приходить до нас в Дусі, визначений тією самою пневматологічною Христологією - що пророчий елемент, як елемент надії і сподівання, не може бути природним чином відкинутий, також як і не може зникнути з часом.

далі буде

http://christusimperat.org/uk/node/26500

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 4 + 4.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин