Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
Автор: Розмовляла Іванна Рижан

"Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"

Дата публікації: 29-11-2010
5996

Владика Ярослав Приріз: "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"

Цьогорічний Синод єпископів УГКЦ, що проходив у Львові-Брюховичах, 2-9 вересня 2010 року Божого, серед іншого, розглядав питання євангелізації. Щодо цієї актуальної на сьогодні теми з кореспондентом Sobor News поділився єпископ-коад’ютор Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярослав Приріз.

- Преосвященніший Владико, що Ви вкладаєте в поняття «євангелізації»?

Думаю, що це досить глибоке поняття. Сам термін вказує, що це діяльність, спрямована на поглиблення життя, згідно з Євангелієм – Доброю Новиною, котру звістив Христос. Іншими словами, це продовження Церквою Христової місії на виконання Його заповіді: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Тут нам може стати добрим прикладом апостольська місія і проповідь. Завдяки їй невеличка група Христових учнів з Єрусалиму, незважаючи на усі труднощі-переслідування з боку євреїв та поган, переросла у велику Церкву, що охоплює народи усього світу.  

У важливому завданні євангелізації, котре ставить перед собою Церква, я б виокремив два найважливіші рівні:

- по-перше, це народження у вірі, тобто проповідь Євангелія для тих, хто його ніколи не чув або для т. зв. «номінальних» християн – тих, хто хоч і охрещений, насправді не ісповідує Христа і не живе Його Заповідями.

- по-друге, це супровід у християнській вірі з метою її розвитку. Адже мало просто бути християнином, треба щодня ставати кращим християнином, досягати християнської досконалості… Цей етап євангелізації я назвав би «воцерковленням». Тут ідеться про те, що людина зростає у церковній свідомості, прагне відвідувати церковні богослужіння та жити Святими Таїнствами, бо розуміє їх важливість.

Важливо воцерковити хрещених і нехрещених людей: нехрещених привести до хрещення, а хрещених містично глибше впровадити в таїнство Хрещення. Якщо ми відповідально поставимось до цих двох складових євангелізації, то вона буде для нас не тільки незрозумілим науковим терміном, а живою реальністю, що охоплює усі сфери християнського життя.

- Як на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії організовано євангелізаційне служіння?

Якщо говорити про нашу єпархію, про те, як ми пробуємо служити в цій заповіді, в цьому післанництві Господа до повірених нам людей, то наша праця відбувається у двох таких напрямах.

З одного боку, ми, духовенство, тобто ті, до кого передусім звернена заповідь про євангелізацію, намагаємось зробити все, щоб наша місія була якнайуспішнішою. Тут маємо багато повчитись у Христа і його учнів. Не забуваймо, що активну проповідницьку діяльність апостоли розгорнули тільки після того, коли вони, зібрані на молитві у Єрусалимі, зодягнулись силою Святого Духа. Тому й ми молимося, аби стати справжніми його свідками, як і апостоли в Єрусалимській спільноті. З цієї нагоди щороку проводимо реколекції для духовенства, де метою ставимо усвідомити самих себе про цю велику заповідь післанництва з проповіддю Доброї Новини. На мою думку, надзвичайно важливим є те, щоб упродовж тих декількох реколекційних днів духовенство ще раз пережило своє священиче покликання післанництва, служителя Христової Церкви.

З другого боку, ми також намагаємось євангелізувати, так би мовити, систематично: і академічно, і практично. Ми розуміємо важливість зустрічей, наукових конференцій, під час яких можна було б спільно обговорити наші дії, знайти адекватні методи, завдяки яким у XXI ст. проповідь Доброї Новини буде якнайефективнішою.

Для нас, в нашій східній традиції Володимирового хрещення, стало дуже притаманним, дивлячись на євангелізацію, слово «воцерковлення». Наш народ пережив дуже страшну «епідемію більшовизму», вона позначилась на історії, культурі, але найбільше торкнулась людини. Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину. Отож, ми поставили собі за мету привести до Бога «літеплих» християн, допомогти усвідомити їм ближче сутність їхнього хрещення та буття християнином.

Ця стратегія є актуальною стосовно людини на всіх етапах її життя – від немовлятка аж до останніх хвилин людського життя. Сьогодні заохочую наше духовенство, щоб вони нагадували батькам про важливість причастя немовлят, навіть про необхідність цього. Зрозуміло, що це потрібно пояснити, тому ми практикуємо зустрічі з рідними, хресними батьками… Священик як душпастир має розповісти про таїнства Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, про важливість інших хрещальних обрядів… 

Далі Церква супроводжує людину у земному житті, щоб вона могла через свою смерть увійти у Церкву Небесну, в життя вічне. Практично, це означає, що батьки мали б змалечку виховувати своїх дітей не тільки інтелектуально чи фізично, але й духовно. Наприклад, до 6-7 років це вік, коли дитина ще не сповідається, але вже має навчитись бачити власні помилки. Тому маленький хлопчик, чи дівчинка ввечері, поки піде до спочинку, могли б приходити до свого батька і матері та просити благословення на сон, перед тим перепросивши, якщо чимось провинились. Завдяки цьому упродовж шести будніх днів дитина готується до святого, інакшого дня – неділі, коли вона мала б підсумувати своє життя і тоді усією сім’єю, як «домашня Церква», стати причасниками Пресвятого Тіла і Крові Христової. Це готує дитину до самокритики. Вона мала б уже змалечку усвідомлювати, що того, хто є біля неї, слід поважати, шанувати, любити... Коли дитина звертатиметься: «Мамо-тату, пробачте, бо я була нечемною», - і називатиме конкретні випадки, – то це, думаю, дасть їй дуже глибоке розуміння себе. Дитина, котра навчена щодня просити прощення, а у кінці тижня загально оцінювати себе, буде дуже глибоко у своєму дорослому житті переживати святе таїнство Покаяння… 

- Яку  конкретно працю щодо євангелізації ведуть душпастирі на своїх парохіях?

Ми говоримо про відповільність за катехизацію, євангелізацію душпастирями на довіреній їм парохії. Ні катехит, ні будь-хто інший не звільняє священика від Його служіння людям в ім’я Христа. Вони йому можуть тільки допомагати, але саме священик безпосередньо несе за це відповідальність. Ми просимо наших священиків використовувати всі можливості, щоб Добру Новину нести усім вірним парохії (наприклад, суботні, недільні школи). Втішає, що сьогодні у школах є уроки християнської етики, на яких подають основи християнського світогляду. На деканальному та єпархіальному рівнях організовуються сарепти – молодіжні християнські табори, на які з’їжджаються представники різних парохій.

З іншого боку, священик як душпастир несе відповідальність не тільки за молодь, до якої має бути особливо близьким, бути для неї товаришем і супутником на шляху зростання, але й за дорослих парохіян. Для цього він використовує різні можливості – храмові богослужіння і позахрамову діяльність, щоби нести навчання катехизи, містагогії, виховувати своїх парохіян. Християни не можуть бути лише «номінальними» (з метрики, з хрещення), але мають дуже глибоко розуміти таїнства і правди віри; знати історію власної Церкви; вміти дати відповідь, чому вони належать саме до цієї Церкви... Це є нашим завданням. 

Кожен священик не може сьогодні обмежуватись лише храмовою діяльністю. Катехизація, євангелізація повинна бути і позахрамовим богослужінням. Добрими нагодами для цього стають відвідини родин з Йорданською водою, відвідин самотніх у їх домах, хворих у лікарні... Потрібно шукати й інші можливості, щоб євангелізація на парохії стала актуальністю і щоденною діяльністю.

У нашій єпархії розвинуто академічне, медичне, військове, в’язничне капеланство; діє реабілітаційний центр «Назарет», через який ми стараємось  допомогти узалежненим від алкоголю та наркотиків; створено і діють комісії: євангелізаційна, катехитична, молодіжна, християнської родини, мирян, охорони здоров’я, соціальна, через які ми напрацьовуємо практичні програми воцерковлення мирян різної вікової категорії.    

- Хто може євангелізувати і катехизувати?

Як вже було сказано, особлива відповідальність за євангелізацію лягає на священика. Це його обов’язок як душпастиря. Це завдання йому доручила Церква під час уділення священичих свячень.

Крім того, Церква також благословляє і мирян на це служіння. Для цього вона відповідним чином вишколює цих людей, а потім дає їм мандат, благословення на катехизацію. Катехити, котрі мають благословення свого правлячого єпископа, повинні усвідомити, що вони євангелізують не у своєму імені, але в імені Церкви. Думаю, що добрі, молитовні, побожні й, одночасно, глибоковишколені в питаннях віри і моралі миряни сьогодні є дуже потрібними нашій Церкві для того, щоб понести Добру Новину у всі куточки землі, а також для євангелізації-воцерковлення своїх братів і сестер.

- Чи лише дипломовані катехити можуть говорити про Христа?

Ні, звичайно. Силою Хрещення кожний християнин «у Христа зодягнувся» і тому також має покликання до християнського свідчення. Ми, християни, котрі споглядаємо Христа, слухаємо Його слово, переживаємо Його Таїнства, сповнюємось Божественним Духом – не можемо не ділитися досвідом своєї віри. Тому важливо, щоб наші християни – і поодинці, і в своїх родинах та сім’ях – передусім власним прикладом давали свідоцтво вірності, святості свого життя, свого християнського покликання... Сьогодні дуже потрібним є свідчення ділами, адже, як кажуть, «слово зворушує, а приклад порушує». Тому нашою метою є виховати людей, котрі проповідували б християнство більше вчинками, ніж словами. 

Звичайно, євангелізаційне служіння мирян за допомогою слова теж важливе. Кожен має знати правди християнської віри не тільки, щоб її захистити, але й щоб їх проповідувати. Однак тут варто бути обрережними і пам’ятати, що від імені Церкви, як я вже сказав, можуть виступати тільки ті люди, котрим вона це довірила. Людина має усвідомлювати власну відповідальність, адже сьогодні є багато лжемісіонерів, котрі не проповідують в дусі Христової Церкви. Історія вчить нас, що це породжує єресі та непорозуміння у християнських спільнотах. Тому, повторюю, слід дуже відповідально ставитися до служіння словом та готуватися до цього.

- Який стан євангелізації, на Вашу думку, є на сьогодні у нашій Церкві?

Наша Церква вийшла з переслідувань радянським режимом у ХХ ст. дуже зраненою. Ворог намагався знищити її, зруйнувати, але знову справдилися Христові слова про те, що ніяка сила не зможе знищити Його Церкви. У своїй історії маємо дуже явний знак Божої присутності в нашій Церкві, в нашому народі, який довгими роками був свідком «страсної п’ятниці». Тому тепер можемо втішатися тими людьми, нашими мирянами, духовенством, котрі в таких важких умовах дали свідчення вірності і святості свого життя, свого християнського покликання.

Коли наша Церква отримала свободу існувати і розвиватись, то ми зустрілись із багатьма труднощами. Це, наприклад, необхідність віднови та побудови нових храмів, що є дуже важливим завданням, бо храм – місце зустрічі людини з Богом. Це, за умов складної економічної ситуації, забрало в нас досить багато часу. Сьогодні поступово цей етап, дякувати Богу, підходить до свого завершення.

Тому далі нам важливо звернути свою увагу на нерукотворний храм – людину. Слід допомогти їй відродити власний нерукотворний образ і подобу Божу. Немає значення, де і в якому стані є ця людина. Важливо вдивлятися в лик Божий, що у ній, та просити Божу Премудрість допомогти його відчистити, оновити. Церква має послужити духовному зціленню нашого народу, усвідомленню духовної і національної ідентичності, щоб він міг гідно славити Боже ім’я. 

Ми, як українці, зобов’язані чинити благодарення Богові, адже як нація і народ існуємо тільки через те, що Господь зберіг нас і записав на своїх долонях. Де б українець сьогодні не був: у своїй Батьківщині, чи на поселеннях – він повинен чинити це благодарення. 

- Як євангелізаційне служіння може сприяти екуменічному рухові у Церкві?

Євангелізаційне служіння, як зусилля для кращого пізнання Христа,  допоможе християнам різних конфесій краще пізнати одні одних. Адже наближення до Христа означає взаємозближення християн. Ми покликані шукати і зростати у Христовій Істині. Завдяки цьому наш багатостраждальний народ обов’язково знайде спільну дорогу для прослави Бога єдиним серцем і єдиними устами. Це буде запорукою віднови та процвітання нашої Церкви як духовної матері, народу, який є носієм великої історичної і християнсько-духовної спадщини, держави, яка має славне минуле свого державотворення. Тому саме святості і єдності, єдиного серця і єдиних уст прослави Бога я просив би, щоб ми всі шукали в Христовій Істині, якій поклоняємося на Богом благословенні Українській Землі.

http://sobornews.org/index.php?option=com_k2&view=item&id=1556:vladika-yaroslav-pririz

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 8 + 3.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин