Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: credo-ua.org

Велике серце, відкрите Богові: інтерв’ю з Папою Франциском (ч. 4)

Дата публікації: 24-09-2013

Мене вражає посилання Папи на «Турандот» Пуччіні в контексті розмови про таємницю надії. Я хотів би краще зрозуміти його художні й літературні посилання. Нагадую йому, як 2006 року він заявив, що великі митці знають, як представити трагічні та болісні реалії життя з красою. Тож питаю, кому з художників та письменників він надає перевагу, і чи мають вони щось спільне.

«Я завжди любив різних авторів. Мені дуже подобаються Достоєвський та Хьольдерлін. Я пам’ятаю Хьольдерліна із-за вірша, який він написав на день народження своєї бабусі, він прекрасний і надзвичайно збагатив мене духовно. Вірш закінчується рядком: «Хай чоловік тримається того, що обіцяла ще дитина». Я був вражений, бо любив свою бабусю Розу, а в цьому вірші Хьольдерлін порівнює свою бабусю з Дівою Марією, яка народила Ісуса, друга землі, який нікого не вважав іноземцем.

Я тричі перечитав книгу Алессандро Мандзоні «Заручені», й тепер вона лежить у мене на столі, бо хочу перечитати її ще раз. Мандзоні багато мені дав. Коли я був дитиною, з допомогою бабусі завчив початок «Заручених»: «Той рукав озера Комо, що повертає на південь між двома суцільними гірськими ланцюгами…» Ще мені дуже подобався Джерард Менлі Гопкінс.

Із великих художників я захоплююсь Караваджо: його картини промовляють до мене. І ще Шагал, з його «Білим Розп’яттям». Із композиторів, Моцарт, звичайно. Його Et incarnatus est із Меси в до-мінор незрівнянне; воно підносить вас до Бога! Мені подобається Моцарт у виконанні Клари Гескіл. Моцарт надає мені відчуття завершеності. Але я не можу думати про його музику; її треба слухати. Мені подобається Бетховен, але у такий прометеїв спосіб, і найбільш прометеєвим виконавцем для мене є Фюртвенглер. Є ще Пасії Баха. З Баха я дуже люблю Erbarme Dich, сльози Петра у «Страстях за Матеєм». Піднесено. І ще, на іншому рівні, не так само особисто, мені подобається Вагнер. Люблю його слухати, але не завжди. Найкращим виконанням «Кільця» вважаю Фюртвенглера в Ла Скала у Мілані 1950 року. Але ще і «Парсифаль» у виконанні Кнаппертсбуща в 1962.

Треба ще згадати кіно. «Дорога» Фелліні — це стрічка, яку я, мабуть, люблю найбільше. Ідентифікую себе з цим фільмом, у якому міститься беззаперечне посилання на св. Франциска. Також я, мабуть, передивився всі фільми з Анною Маньяні та Альдо Фабріці, коли мені було 10-12 років. Ще один фільм, який мені подобається, — «Рим, відкрите місто». Своєю кінематографічною культурою я завдячую батькам, які часто брали мене з собою в кіно.

В будь-якому разі, загалом я люблю трагіків, особливо класичних. Є непогане визначення, вкладене Сервантесом у вуста холостяка Карраско, який хвалить оповідь про Дон Кіхота: «Діти тримають у руках, молодь читає, дорослі розуміють, старші хвалять». Для мене це хороше визначення класики.

Питаю Папу про викладання ним літератури.

«Це було ризиковано, — каже він. — Мені треба було, щоб учні прочитали «Сида». Але хлопцям це не подобалося. Вони хотіли читати Гарсіа Лорку. Тоді я вирішив, що вони читатимуть «Сида» вдома, а в класі я викладатиму те, що хлопцям більше до вподоби. Звичайно ж, молодим людям хотілося читати більш пікантну літературу, як от сучасну Невірну дружину Лорки або класичну La Celestina Фернандо де Рохаса. Але, читаючи це, вони набували досвіду в літературі, поезії, і ми переходили до інших авторів. Для мене це був великий досвід. Я завершив програму, але неструктуровано — не в тому порядку, на який розраховував спершу, а в порядку, який склався сам собою, коли ми читали цих авторів. І цей спосіб мені пасував: мені не подобався жорсткий графік; радше мені подобалося розуміти, до чого ми прямуємо з цими читаннями, мати приблизне відчуття, куди йдемо. Потім я почав із ними писати. Зрештою я вирішив відправити Борхесові два оповідання, написані моїми хлопцями. Я знав його секретаря, він вчив мене грати на піаніно. А Борхесові ці оповідання дуже сподобались. Він навіть написав вступ до збірки їхніх оповідань».

«То, Святіший Отче, творчість важлива в житті людини?» — питаю я. Він сміється і каже: «Для єзуїта — надзвичайно важлива! Єзуїт мусить бути креативним».

Передові та лабораторії

Під час візиту отців та персоналу La Civiltà Cattolica Папа висловився про важливість тріади «діалог, розпізнання, передова». Він особливо наголосив на останньому, процитувавши Павла VI, його слова зі знаменної промови про єзуїтів: «Де б не була Церква, — навіть у найнебезпечніших та екстремальних умовах, на перехрестях ідеологій, у соціальних траншеях, — де була і є розмова між найглибшими бажаннями людських істот та одвічним посланням Євангелія, єзуїти були і є там». Я питаю Папу Франциска, якими мають бути пріоритети видань Товариства Ісуса.

«Три ключові слова, які я порекомендував La Civiltà Cattolica, можна розширити на всі друковані органи Товариства, можливо, з дещо відмінними наголосами відповідно до їхньої природи й завдань. Коли я наполягаю на передовій, то посилаюсь на потребу тих, хто працює у світі культури, бути нерозривними з контекстом їхньої діяльності та роздумів. Завжди існує небезпека жити у лабораторії. Наша віра — не віра лабораторії, а віра подорожі, історична віра. Бог об’явив себе як історію, а не як компендіум абстрактних істин. Я боюся лабораторій, бо в них ти береш якусь проблему й переносиш її додому, аби приручити, вирвати з контексту. Передову не можна перенести додому, треба жити на межі та бути зухвалим».

Я прошу навести особистий приклад.

«Що стосується соціальних питань, одна справа — провести зустріч, аби вивчити проблему наркотиків у нетрях, і геть інша справа — піти туди, жити там і зрозуміти проблему зсередини, вивчати її. Є чудовий лист про бідність від о. Аррупе до Центру соціальних досліджень та дій. Він там чітко каже, що ніхто не може говорити про злидні, якщо сам не пережив їх, у прямому зв’язку з місцями, де існують злидні. Поняття «входження у середовище» — небезпечне, бо це стало у деяких ченців пунктиком, і через нестачу розпізнання сталися катастрофи. Але це справді важливо.

Передових багато. Згадаймо сестер, які живуть у госпіталях. Вони живуть на передовій. Я живий завдяки одній з них. Коли мені лікували легеню в госпіталі, лікар призначив мені пеніцилін та стрептоміцин у певних дозах. Чергова сестра потроїла дозу, бо була відважною та проникливою; вона знала, що робити, бо весь день була з людьми. Лікар, хоча й справді хороший, жив у лабораторії; сестра жила на передовій і провадила з нею діалог щодня. Одомашнити передову означає розмовляти на відстані, замкнутись у лабораторії. Лабораторії корисні, але роздуми завжди мають починатися з досвіду».

Людське розуміння себе

Я питаю Папу Франциска про величезні зміни, що відбуваються в суспільстві та спосіб, у який люди себе ре-інтерпретують. Він підводиться й бере зі столу свій бревіарій. Це видання латиною, потерте від довгого користування. Папа розгортає Годину Читань п’ятниці 27 неділі звичайного періоду і зачитує зCommonitorium Primum св. Вікентія Лерінського: «Навіть догма християнської релігії має слідувати цим законам, консолідуючись із роками, розвиваючись із часом, глибшаючи з віком».

Папа пояснює: «Святий Вікентій порівнює біологічний розвиток людини та перехід скарбу віри з епохи в епоху, скарбу, який росте та підсилюється з часом. Тут людське самозрозуміння змінюється, і таким чином поглиблюється людська свідомість. Згадаймо про часи, коли було прийнятним рабство, або коли смертну кару дозволяли без заперечень. Так ми зростаємо в розумінні віри. Екзегети й теологи допомагають Церкві зріти у Її судженнях. Навіть інші науки та їх розвиток допомагають Церкві зростати у розумінні. Існують церковні правила та приписи, які колись були ефективні, а тепер втратили цінність або значення. Розглядати Вчення Церкви як моноліту, який треба захищати, не розбираючи нюансів та подробиць, це неправильно.

Врешті-решт, у кожну епоху люди намагалися зрозуміти й виразити свою думку якнайкраще. Так люди з часом змінюють сприйняття самих себе. Одна річ — людина, яка виражає себе через «Ніку Самофракійську», інша — Караваджо, Шагал, і зовсім інша — Далі. Навіть форм вираження істини може бути множина, і це надважливо для передачі Євангелія у його позачасовому значенні.

Люди шукають себе, і, звичайно, у цьому пошукові вони також помиляються. Церква переживала блискучі періоди, як от із Томою Аквінським. Але Церква також переживала й часи зниження своєї здатності мислити. Наприклад, ми повинні не плутати геній Томи Аквінського з епохою занепадницьких томістичних коментарів. На жаль, я вивчав філософію за книжками, що походили з зогнилого або збанкрутілого томізму. Отже, в мисленні про людську істоту Церква повинна прагнути до геніальності, а не занепадництва.

Коли сформульована думка перестає бути актуальною? Коли втрачає бачення людини або коли боїться людини, помиляється стосовно себе. Обмануту думку можна зобразити як Одисея, який зіткнувся зі співом сирен, або Тангейзера під час оргії сатирів і вакханок, або Парсифаля в другому акті опери Вагнера, у палаці Клінгзор. Мислення Церкви має відновити геніальність і краще зрозуміти, як людська істота розуміє себе у наші часи, щоб розвинути й поглибити Вчення Церкви».

Молитва

Я питаю Папу Франциска про його улюблений спосіб молитись.

«Я молюсь Бревіарієм кожен ранок. Люблю молитися псалмами. Потім служу Месу. Молюсь Розарій. Що мені справді подобається, то це адорація ввечері, навіть якщо я відволікаюсь і думаю про інше, ба навіть засинаю. Тож увечері, між сьомою та восьмою годинами, я залишаюсь перед Пресвятими Дарами на годинну адорацію. Але я подумки молюсь навіть у черзі до стоматолога, і взагалі протягом дня.

Молитва для мене — це завжди молитва, повна спогадів, навіть таких, як спогади з власної історії, або що Господь зробив у своїй Церкві або в окремій парафії. Для мене це пам’ять, про яку каже св. Ігнатій у Першому Тижні своїх «Вправ», про зустріч із милосердним Розіп’ятим Христом. І я питаю себе: що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я маю робити для Христа? Це — пам’ять, про яку св. Ігнатій каже у «Спогляданні переживання Божественної Любові», коли закликає згадати дари, які ми отримали. Але перш за все я знаю, що Господь пам’ятає про мене. Я можу забути про Нього, але знаю, що Він ніколи-ніколи не забуває про мене. Пам’ять фундаментальна для серця єзуїта: пам’ять про благодать, пам’ять, про яку згадує Второзаконня, пам’ять про Божі діла, які є основою завіту між Богом та людьми. Ця пам’ять робить мене Його сином, і вона також робить мене отцем».

 

За матеріалами: America

Переклад: Антон Герасименко, СREDO

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 2 й 9.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин