Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Розмовляла Маріанна Кузан

«Християнська етика не порушує свободу релігійного вибору»: інтерв'ю з о. Іваном Гнатівим, головою Комісії УГКЦ у справах шкільництва

Дата публікації: 06-07-2010
ivan_hnativ
Це питання виникло ще в жовтні минулого року, коли, для покращення співпраці між різними структурами держави і суспільства, голова Комісії УГКЦ у справах шкільництва о. Іван Гнатів запропонував Голові Державного комітету України у справах національностей та релігій Юрію Решетнікову зібрати освітян, науковців та богословів, щоб написати, опрацювати й затвердити всеукраїнську програму з християнської етики для дітей 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Головна вимога – програма має бути погоджена з усіма традиційними й нетрадиційними Церквами держави, а також прийнята Міністерством. Її покликання – стати єдиним оптимальним варіантом християнської етики для викладання в школах всієї країни. Юрій Решетніков, голова Держкомнацрелігій, відреагував оперативно і ефективно – ідею підтримав. Відтоді при громадській раді Міносвіти і науки діє робоча група з розробки навчального курсу «Основи християнської етики». 10 червня 2010 року відбулося її чергове засідання, на якому програму морально-духовного виховання школярів остаточно погодили і одноголосно прийняли. А вже 22 червня ц.р. її розглянули і затвердили члени самої ради. Як це відбувалось і що цьому передувало розказує голова Комісії УГКЦ у справах шкільництва о. Іван Гнатів.  
Шановний отче Іване, поясніть передовсім, що це таке – «Християнська етика»?  

Блаженніший Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Любомир (Гузар) свого часу зазначав, що важливою метою впровадження курсу християнської етики є об‘єднання українців зі Сходу та Заходу на підставі спільних моральних якостей. Тоді він зокрема сказав, що християнська етика - це культурологічний предмет, який знайомить дітей з основами християнської моралі, з поняттями добра та зла. Адже кожна релігія, філософська чи світоглядна система на теоретичному рівні розглядають ці явища дуже подібно, але практичне застосування у всіх різне. Християнство має своє розуміння, пояснення і шляхи втілення їх. Відтак, предмет покликаний відтворювати істинний сенс вчення Ісуса Христа.

Відомо, що в основу всеукраїнської програми з християнської етики головним чином лягли напрацювання львівських фахівців. Однак, існує ще програма, розроблена Національним університетом «Острозька академія». Чим вони різняться?

Ой, там ціла історія! Нашу робочу групу очолює отець Василь Жуковський, професор «Острозької академії», проректор та одночасно священик УПЦ КП в одній особі. Взагалі, в цьому університеті існує навіть магістерська програма з релігієзнавства, за якою готують вчителів з християнської етики. Все дуже серйозно. Однак, там є своя специфіка – острозька концепція навчання базується головним чином на Біблії, що безумовно підсилює духовний аспект програми. Проте, в контексті шкільного курсу з християнської етики цей обсяг знань дещо перевантажений катехитичними елементами. Будучи в Києві на минулому засіданні, я говорив про цю особливість. Зрештою, подібні зауваження озвучили й інші учасники засідання. Наприклад, пропонувалася тема уроку, яка буквально звучала так – «Подвійна природа Ісуса Христа як вияв Його любові до людства». Напевно не кожен дорослий зрозуміє таке формулювання. Безперечно, ті теми також мають в собі морально-етичне і духовне навантаження, але вони не підходять для шкільної освіти.

У львівській програмі, яка діє в регіоні уже понад 20 років, про Бога говориться досить стримано. Бо не варто, на мій погляд, починати з Божої особи, а треба йти певним чином «від феномену» - розповідати про явища в природі, відкривати їхню красу, неповторність, глибину. Або ж подавати окремі типи поведінки. Щоб у гармонії відносин збагнути і впізнати Творця.

Хоча насправді важко говорити про божественне не посилаючись на Бога. Він сказав: «Шануй батька і матір твоїх». Але навіщо? Тільки тому, що Він так захотів? Тоді будь-які пояснення відпадають. Є авторитет Бога, Його заповіді – треба вивчити їх і крапка. Це вже катехиза. Тут головне утвердити в людині віру. Віриш в Бога - слухай Його і не дискутуй…

Християнська етика чи морально-етичний підхід передбачає дещо інше – хочу знати, чому Бог так звелів? Наприклад, навіщо заповідь каже святий день святкувати? Це ж не те саме, що вбити чи вкрасти – посягнути на щось, вчинити деструктивне, агресивне, руйнівне. Тут будь-хто з чисто соціальної, культурної, зрештою, буттєвої позиції розуміє, що це погано. А святий день святкувати?! Лежиш в хаті, нікого не рухаєш – ну і що, що не йдеш до церкви? Це нікого не кривдить. Невже Богові так важлива моя присутність в храмі? Або ще така проблема - молоді люди сьогодні ставлять питання, чому погано жити статевим життям до шлюбу? Адже Бог є Любов і вони люблять один одного. Не міняють хаотично і щоденно партнерів, тобто не чинять те, що називається розпустою, легковажністю. Тож у чому проблема? Бо є заповідь «Не чужолож». Якщо ставити за мету збагнути її суть, тоді заборонене стане зрозумілим.

Хто, крім Святого Духа, сприяв затвердженню програми саме тепер?

Добра воля людей. І можливість фізично зустрітися та полемізувати. Упродовж двох днів в Острозі ми обговорювали програму до другої години ночі, у прямому значенні слова – як поснідали зранку, так вже мали пізню вечерю без обіду. Робота була жорстка, у форс-мажорному режимі. Розглянули всі аспекти, вирішили безліч питань. Позаминулого тижня зустрілися в Києві більшою групою – представники Церков і Міністерства. Знову перечитали все опрацьоване, погодили окремі зауваження. Нам не йшлося про категоричне відстоювання якихось своїх позиції, але аргументування, пояснення їх.

Зрештою, коли я починав роботу, мені казали, що з цього нічого не вийде, бо кожен вже наперед був налаштований на невдачу. Але коли всі разом зустрілися, виявилось, що то дуже милі, гарні люди, відкриті, віруючі, готові йти на здоровий компроміс – тобто особи, здатні робити добру справу для спільного добра.

Але здається не всі поділяють таку позицію, бо у завершенні плідної співпраці не брали участь представники УПЦ МП. Як ви думаєте, чому наші брати у вірі відійшли від процесу?

Я сам до кінця не розумію цієї ситуації – вони не раз є на наших засіданнях, а не раз їх нема. У нас принцип – ми всіх повідомляємо, якщо хтось не приходить, то дивимося, чи є кворум і приймаємо рішення. Справа в тім, що курс з християнської етики не є греко-католицьким чи православним – він всеукраїнський. Колись один з учасників робочої групи пропонував створити різні програми, в залежності від віросповідання. Але тоді ми б надалі ділили суспільство і християнство між конфесіями.

Зрештою, у 150 школах Києва і області вже третій рік діє програма «Основи християнської етики в українській культурі» для 1-4 класів, створена на базі університету ім. Грінченка разом з богословами від УПЦ МП. Вона затверджена МОН як експериментальна. Думаю, що за нею можна спокійно працювати, бо у будь-якому разі завжди існуватимуть регіональні відмінності викладання предмету. Головне, щоб вони не були принциповими. Скажімо, ніхто не проконтролює вчителя, який, наприклад, замість визначення «християнське» вживатиме термін «православне». Водночас я не бачу, щоб православні різних конфесій мали якесь негативне або упереджене ставлення до того, що ми робимо. Є бажання працювати разом й досить часто ми так і діємо.

У нас зараз досить одіозний міністр освіти. Чи здатен він оцінити ваші добрі починання?

Справа не стільки в міністрі, скільки в нас самих. Всі визнають, що морально-духовний рівень суспільства незадовільний. Ми багато говоримо правильних і добрих речей. Але водночас вміємо безліч питань просто заговорити. А міністр освіти – це звичайний чиновник. Він хоче конкретної справи, документу, плану, підручника. Під час першого розгляду програми, коли вона ще потребувала доопрацювання, представник Міносвіти відразу зупинив процес. Його можна зрозуміти - він не хоче, щоб сирий продукт потрапив у його відомство. Тим більше, що такий документ може внести дисонанс у суспільство. Натомість бездоганна, якісна програма охоче буде підтримана ним, бо це і його праця, якою він пишатиметься.

Ви сказали, що на Львівщині предмет з християнської етики викладають вже 20 років. Яким чином відстежуються результати навчання і діяльність вчителів?

Наша комісія і я особисто відвідуємо багато уроків. Маємо складену на цілий рік програму. Мушу зізнатися, що вона стосується здебільшого теренів Самбірсько-Дрогобицької єпархії, бо я фізично тут живу і мені легше моніторити саме цю територію. Часто ми проводимо семінари для викладачів християнської етики на базі якоїсь конкретної школи. На ці заходи запрошуємо вчителів-методистів з 5 районів області. З’їжджається від 15 до 25 осіб і вчитель з християнської етики приймаючої школи проводить відкритий урок. Зрозуміло, що такі лекції є дещо вищого рівня - навіть якщо завітає бодай одна людина, діти реагують геть інакше. Але на то нема ради, не ставити ж сховану камеру, щоб побачити справжню поведінку учнів та викладача. Зрештою, це не наша мета. Ми оцінюємо конспекти вчителя, його мову, як він рухається класом, його активність. Усе стає відразу очевидним - як то кажуть: чим горщик накипів, тим буде його чути. Вчитель видасть з себе те, чим сам наповнений, і не більше. Ми з’їжджаємося на цілий день, тож маємо час на обговорення. Після уроку сідаємо і аналізуємо побачене та почуте. Не тільки критикуємо, але виділяємо й добрі напрацювання чи ідеї. Це дає дуже гарні результати. До нашого візиту готується ціла школа. А як воно звучить! Приїжджають вчителі-методисти з інших шкіл, представники районних або міських, а то й обласних органів влади! Це вже ціла подія у тому селі чи містечку. Семінари мають резонанс, таким чином привертається добра увага до предмету.

До речі, як можна оцінити знання з такої дисципліни – чи достатньо тут навіть 10-бальної системи, адже мова йде про самого Бога?

О, то питання постійно перебуває в дискусії. Скільки вчителів, всяк відповідає по-своєму: точаться суперечки, наводяться аргументи і кожен має свою правду. Одні кажуть, що матеріал однозначно треба оцінювати, тому що тоді дитина інакше вчиться. Звісно, тут не йдеться про оцінювання морального стану самої дитини. Цього робити абсолютно не можна. Балами визначається суто її знання – чи дитя може елементарно перечислити заповіді Божі, чесноти, тощо. Адже ніхто не ставить оцінку за дотримання тих заповідей та чеснот в житті. Також у 2-3 класах ми проводимо опитування малят щодо їх знань найпростішої інформації про своїх батьків – імена дідуся-бабусі, дати народження мами з татом тощо. Бо я навіть зараз, коли працюю з нареченими парами, даю передшлюбні науки, часто маю проблему - потребую зафіксувати в церковній книзі дані про батьків або дівоче прізвище мами і більшість не знає відповіді. А людям по 20-22 роки. Тому важливо в шкільну програму ввести урок про власний родовід. Звідси наступна тема – любов до Батьківщини. Сумніваюсь, чи можна таке оцінити? Переконаний, треба зійтися десь на середині - розробити особливі критерії оцінювання.

Зрештою, з християнської етики існують цілі олімпіади. Я особисто не прихильник таких речей. Хоча й тут є свої позитиви - підтягується рівень, популяризується предмет. До такого заходу серйозно готуються як діти, так і самі вчителі. Проте, олімпіади завжди передбачають переможців і переможених. Тому ті, хто має добру пам‘ять або ерудицію – стають лідерами. Решта учасників можуть бути дуже добрими, гарними дітьми, але після таких конкурсів гіркота поразки породжує відчуття скривдженості. А вони ж лише діти, яким напевно важко це осмислити. Трапляються також підводні течії, коли вчителі протегують своїх учнів, бо для школи це престиж, а для викладача – повага. Починається конкуренція, яка іноді має нездоровий характер – йдуть дзвінки, докладаються зусилля не до самого предмету, а до його визнання. Такі речі негідні християнина. Тому з часом треба буде міняти форму оцінювання, не відкидаючи її суті. Надавати змаганням більше фестивального характеру, в якому головне брати участь, а не перемогти.

Дітей зазвичай вчать, що Бог це тотальне добро, гарне і світле, але забувають сказати, що Царство Боже береться силою. І коли маля стикається з життєвими труднощами, може розчаруватися – казали одне, виявилося інше. Мабуть варто більш серйозно говорити про теологічні речі?

Мені здається, проблема в іншому. Зазвичай дітей катехизують упродовж 2-3 років (як правило готують до першої сповіді) в церковних структурах, а потім залишають без жодної духовної опіки. Натомість у загальноосвітніх закладах християнських істин не вчать. Тому навіть зараз можна зустріти людей, яким по 60-70 років, а їхнє релігійне сприйняття залишилося на дитячому рівні. Для них Бог – дідусь із сивою бородою, така собі малозрозуміла «бозя». Сьогодні, за умови введення нашої програми, школи матимуть обов’язок продовжувати морально-духовне виховання молоді. Курс з християнської етики складений таким чином, що теми повторюються з класу в клас, але щороку зміст предмету поглиблюється, а подача його серйознішає. Це стосується питань створення сім’ї, відношення до світу, стосунків з Богом і людьми.

Водночас я переконаний, що наше навчання має бути дуже позитивним. Бо існує інший підхід – постійно нагадувати людині про пекло, гріх, кару і страждання. Це також метод проповідництва, але я його не сприймаю. Бог, в якого вірю я, справді є добрим. Це ж не Отець Сина розп’яв і завдав Йому смерть, а злі люди, релігійні відчуття і світосприйняття яких залишилися десь далеко в Старому Завіті. Вони вважали, що Творець страшний, жорстокий, караючий. А навіть це треба правильно розуміти - кара Божа не обов’язково мусить бути недугом чи проблемою. З життя Святих Отців знаємо, що коли їм добре велося, легко йшло, їх шанували та обдаровували і нічого не турбувало ні фізично, ні морально, вони починали непокоїтися, чому Господь забув про них? А коли приходили випробування, казали – нарешті Бог повернувся. Бо легке життя в багатстві і задоволенні людині зазвичай пропонує лукавий. Й абсолютний спокій – це стан смерті. На цвинтарі вже нема жодних клопотів. Якщо ж рухатися вгору, до Неба – наче йти сходами, потрібно докладати зусиль. Кожен наступний крок і кожна сходинка вимагають більшого напруження. А падіння вниз – це, вибачте за слово, кайф, розслаблення. Але це політ у прірву.

Сьогодні у багатьох людей розуміння Бога часом є досить примітивне. На цьому сильно маніпулюють. Інколи доводиться чути, що справжнім священиком є той, хто має дар зцілювати. А це не завжди так. Дати фізичне здоров’я може не лише Бог, а й дехто інший. Я не кажу, що Христос не лікує. Просто Він це робить найперше для слави Божої, яка здійснюється через конкретну людину. Коли ж християни одужують, але при цьому відвертаються від Церкви, йдуть в якусь секту або до ворожбитів, це однозначно не добре. Нині на телебаченні діють цілі канали, де в прямому ефірі показують масові зцілення. Й люди тоді кажуть – там є Бог, бо там стаються дива. А насправді диво в тому, що Бог не творить див. Чудо – все те, що нас оточує.

Україна – багатоконфесійна і полірелігійна держава, тож чи варто впроваджувати програму суто з християнської етики?

Від Володимирового хрещення всі родинні, національні, соціальні, економічні, політичні, культурні цінності нашої країни в основі своїй мають християнські принципи. Для нас, наприклад, неприйнятно те, що для ісламу звично – багатоженство або різна суспільна роль чоловіка та жінки тощо. Україна виросла і сформувалася на християнстві. Втім, у програмі з християнської етики не закладено заклик ставати християнами. Свобода релігійного вибору тут не порушена. Але треба знати те, що притаманне саме тій країні, в якій волею Бога доводиться жити. Я вважаю, що в арабських країнах, де панівною релігією є іслам, потрібно вивчати мусульманську культуру, їхній спосіб мислення. Бодай для того, щоб почувати себе комфортно. Відповідно не зашкодить мусульманинові чи юдеєві орієнтуватись в християнстві, розуміти символ хреста, знати поведінку в храмі. Навіть банальний приклад – в синагозі чоловікам треба покривати голову, а в церкві навпаки. Для чого почувати себе незручно, якщо можна пізнати інші звичаї і поводитися відповідно.

Або ікона. У нас була суперечка з цього приводу, бо деякі представники протестантизму категорично противилися введенню в програму теми: «Значення ікони в українській культурі». Для них це ідолопоклонство. Ми пояснили, що ніхто не прагне через предмет християнської етики переконувати дітей у необхідності вшановувати зображення святих. Просто культурна, освічена людина повинна розуміти і вміти читати ікону: її символізм, кольори, сакральність. Взагалі, проблемні пункти дуже легко знімалися у живій розмові, що називається – очі в очі, коли можна передати і зрозуміти емоції та прагнення опонента. Так було із більшістю суперечливих моментів.

Тепер, коли Міністерство освіти України затвердило програму, як плануєте її втілювати в різних куточках держави?

Передовсім старатимемося, щоб християнську етику визнали шкільним предметом, бо зараз такої дисципліни офіційно не існує. Через громадську раду постійно пробуємо озвучити ще одне питання – потребу ввести у класифікатор професій посаду вчителя з християнської етики. Бо не може навчальний заклад готувати спеціалістів з предмету, якого немає.

Також для програми конче потрібні підручники. Ми фактично вже приступаємо до їх створення. 28-30 червня я організовую трьохденну зустріч авторів та співавторів у Трускавці. Намагатимемось працювати дуже інтенсивно. І відразу обговорюватимемо написане, бо готовий продукт переробляти важче. Зараз існує кілька груп по 10-12 осіб, в які входять вчителі, практики, методисти, науковці, богослови. Хочемо визначитися з методикою написання, концепцією, структурою. Це в жодному разі не повинен бути підручник з проповідями. Матеріал має відповідати конкретним вимогам, тож необхідна збалансована співпраця церкви і освіти.

Існує ще одне дуже важливе питання – підготовка самих викладачів. Зараз я ставлю собі завдання створити комплект підручників, за якими мали б готуватися студенти в університетах чи інститутах післядипломної освіти або на факультетах катехитично-педагогічних закладів. Тобто це будуть не спеціалізовані книги з Біблії, Літургіки чи Історії Церкви, а саме посібники з християнської етики. Якщо б нам вдалося опрацювати і видати високоякісні підручники, за якими могли б уніфіковано готуватися майбутні вчителі, тоді такі фахівці професійно працюватимуть у будь-якому регіоні держави. Бо християнська етика сьогодні викладається приблизно в 7 тисячах шкіл України (мова про морально-духовний предмет без якоїсь конкретної конфесійної приналежності). У 14 тисячах такої дисципліни нема. Тож поле діяльності чимале. Зараз ми пробуємо робити краще і новіше, ніж те, що вже є. Але розуміємо, що й наша програма не ідеальна. Мине 2-3 роки – будемо її удосконалювати.

http://www.ugcc.org.ua/?id=1283

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 7 й 3.

Наш співрозмовник

СЕСТРА

Боже благословення сильніше за людське прокляття, — с. Ліджі Пайяппіллі

Сестра Ліджі Пайяппіллі розповідає про своє служіння через заступницьку молитву, ділиться своїм досвідом, який отримала, зустрічаючись із різними людьми, і радить всім постійно перебувати в освячуючій благодаті, приймати Таїнства і якщо турбує здоров’я, то починати ...

допомога

Посттравматичний стресовий розлад у військових. Як із ним боротись?

Військові, які повертаються з фронту, здебільшого морально і розумово ще залишаються там. Буває, що спочатку спілкування з солдатом та його поведінка не викликає тривог, та все ж психологічні проблеми у бійця можуть з’явитись через півроку або рік. Тому ...

отець

Радість починається з чистого сумління, – о. Олег Федоренко

Що ж таке правдива радість? Радість і гумор – чи це одне й те саме? Про це поговоримо з о. Олегом Федоренком, якого знаємо як доброго реколектанта і радісного проповідника. Адже як казав св. Іван Боско: “Сумний святий – сумнівний святий”....

інтервю

«Нові» гріхи, в яких важливо покаятися під час сповіді

Світ змінюється. А з ним – змінюємося й ми. Те, що вчора вважали неможливим, нині — приймаємо як належне. Те, чого боялися, використовуємо у власних інтересах. Ту межу, яку ще вчора боялися переступити, нині залишили далеко ...

десятина

Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя. ...

політик

Євген Нищук: «У храмі знаходжу відчуття гармонії і відповіді на запитання»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з відомими греко-католиками. Євген Нищук – міністр культури України, «голос Майдану’2004», незмінний ведучий Революції гідності, талановитий актор – відповів на запитання Департаменту інформації УГКЦ...

єпископ

Владика Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою»

Напередодні своєї хіротонії владика Григорій (Комар), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії дав інтерв’ю єпархіальному часопису «Жива вода»...

отець

«Життя – це найбільший дар», - о. д-р Ігор Бойко

Уже протягом п’яти років в Українському католицькому університеті, на базі філософсько-богословського факультету, діє Школа біоетики УКУ, яка запрошує на навчання на Сертифікатній програмі з біоетики «На службі охорони життя». Учасниками проекту є лікарі, медичні сестри та працівники паліативних відділень, юристи та біологи, душпастирі лікувальних установ та всі зацікавлені особи...

Архів новин