Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Марія Колодій
Автор: Юлія Щербініна

АПОСТОЛ ЄДНОСТІ

Дата публікації: 08-06-2010
йосафат
    "Нехай кожен з нас усвідомить, що єдність досягається не стільки через дискусії або інші штучні речі, скільки через власний приклад святого життя і доброї праці"
Ecclesiam Dei, 18

     "Аби були усі одне"
     
     1054 рік - сумний рік для історії християнства, адже саме в цей рік відбувся розрив між східною церквою з центром у Константинополі та західною церквою з центром у Римі. Напруження, викликане культурними, політичними та богословськими відмінностями (як наприклад, візантійський обряд літургії, одруження священиків, походження Святого Духа від Отця і Сина), зростало протягом віків. Нарешті, у 1054 р. кардинал Гумберт був висланий папою для вирішення цих питань та остаточного примирення з Константинополем. Замість цього, останній екскомунікував патріарха, котрий в свою чергу екскомунікував Гмуберта. Від тих часів розрив зростав, а головною перепоною для з'єднання ставали межі влади Папи Римського. 
     
Майже 5 сторіч по тому православний митрополит Київський та 5 інших єпископів вирішили відновити єдність з Римом. Йосафат був ще юнаком, коли на синоді у Берестейську було вирішено відновити єдність з Римом (1595-96). І хоча унія залишала недоторканою візантійську літургійну і пасторальну традиції, вона була підтримана не всіма. А згодом суперечки між прихильниками унії та її противниками почали набувати агресивного характеру. 
     
Йосафат був покликаний жити саме в такому суперечливому павутинні часу. І як часто трапляється з тими, хто прагне бути Божим провісником миру в історичному хаосі, був жорстоко критикований як православними, так і католиками. Твердо стоячи за єдність з Римом, він викликав ворожість у православних. Однак його духовний світогляд завжди був східним: він знав слов'янські книги богослужіння напам'ять, постився згідно візантійського календарю (котрий є набагато вимогливішим, ніж латинський), його улюбленою молитвою була Ісусова, молитва багатьох східних містиків та аскетів. Опираючись латинізації віруючих східного обряду та відмовляючись поступитися візантійським, заради, мов, полегшення єдності, Йосафат набув супротивників і серед польського католицького кліру. Але змішані політичні мотиви прихильників православ'я чи католицизму були далекими для Йосафата. Він не розумів, як віра його народу може бути несумісною з вірністю бажанню Христа "аби усі були одне". І тому своє життя Йосафат, апостол єдності, як називає його енцикліка "Ecclesiam Dei", вирішив посвятити виконанню цього бажання.
     
     Душеловець
     
     Св. Йосафат Кунцевич народився в м. Володимир на Волині близько 1580 року (за деякими джерелами у 1584) у купецькій родині християн східної традиції. Коли Іван (саме таке ім'я дали хлопцю при хрещенні) був дитиною, мати пояснювала йому ікони в церкві. Багато років по тому він зізнався своєму другові, що в певний момент він відчув, як спалах вогню, що вийшов з раненого боку Христа простромив його серце, яке наповнилось радістю. Ця подія вплинула на все його життя. Вже з дитинства багато часу він був особливою дитиною, віддаючи перевагу молитві та спогляданню, ніж дитячим іграм. 
    
 Йдучи проти бажання батька, котрий віддав його на навчання до купця Поповича у Вільнюсі, Іван замість засвоєння крамарської науки весь час проводить у молитві та читанні духовних книг і часослову. І нарешті у 1604 р. поступає до василіанського монастирю Св. Трійці у Вільнюсі, приймаючи ім'я Йосафат. Слава про його чесноти поширюється, до нього починають приїжджати по пораду люди. Згодом він стає настоятелем, а невдовзі хоч і проти свого бажання був посвячений на єпископа у Вітебську (1617), а через рік стає архієпископом Полоцьким. 
     
Це був нелегкий час: Йосафат знаходить церкву у руїнах як в прямому, так і в переносному смислі: церковні будівлі розвалювались, клір одружувався по три-чотири рази, монахи були абсолютно незацікавлені у пасторальній роботі чи надаванні прикладу християнського життя. Йосафат починає відбудовувати церкви, видає катехізис, складає правила священицького життя, реформує чернече життя, встановлює синоди у різних містах дієцезії. Все це робить з пристрастю, проповідуючи, наставляючи в вірі, віддаючи всього себе іншим. 
    
 Господь наділив Йосафата внутрішньою красою і сильним даром красномовства. Саме тому люди називали його "душеловцем", бо сяйвом свого чеснотливого життя прихиляв до себе навіть найбільш ворожо наставлених. Одного разу вирішивши податися до Лаври, аби переконати братів у необхідності єдності, не побоявся погроз з боку лаврських монахів кинути його в річку. Наприкінці розмови лаврські монахи подихали з сумом: "Ой, душеловцю, як би ти був наш, Йосафате!" 
     
Центром життя Йосафата була східна літургія. В ній знаходив правду і славу Божу, в ній черпав духовні сили для проповіді, в ній знаходив багато доказів єдності церкви. Ця жагуча пристрасть до літургії стала джерелом неймовірної доброти та серця, відкритого для бідних. Сучасники свідчать, що одного разу не маючи що дати бідній вдові, Йосафат наказав віддати в заставу свою єпископську порфіру. Разом з тим сам він вів дуже аскетичне життя, за що навіть отримував нарікання з боку своїх власних братів. 
     
Діяльність Йосафата та його особистий приклад святості сприяли зростанню освітнього і релігійного рівня духовенства та поглибленню релігійності населення, що не могло не викликати сильне незадоволення противників єдності.
     
     Мучеництво за єдність
     
     Вітебськ був одним з осередків такого протистояння. Йосафат, незважаючи на небезпеку, спрямовує свої кроки туди, аби принести мир, проповідуючи примирення і єдність. На всі погрози та попередження про замах він відповідає: "Господь, дай мені ласку пролити кров для єдності Церкви під пастирством Петра та його наступників".
    
 12 листопада 1623 р. натовп, підбурюваний ворогами Йосафата, увірвався на подвір'я будинку, де він мешкав, накинувшись на його помічників. Йосафат закінчивши молитися, почув шум надворі. Коли його струнка постать у чорній чернечій рясі та з хрестом на шиї з'явилася на подвір'ї, а голос з любов'ю та покорою вимовив: "Діточки, що ви робите з моїми слугами? Якщо ви маєте щось проти мене, ось я, але їх залиште у спокої!", натовп притих. Але двоє підбурювачів за хвилю вигукнули "Бий папіста!", кинулися до Йосафата і розсікли йому голову. Цього їм було не досить. Вбивці стріляли в нього, а натовп по-звірячому знущався над вже мертвим тілом Йосафата, яке згодом було кинуте до річки... 
     
Але дійсно, кров мучеників - насіння християнської віри. Серед численних чудес, що мали місце після смерті Йосафату, знаходимо каяття і навернення вбивць до унії. Ідея християнської єдності була прийнята тисячами віруючих, і навіть полоцький "конкурент" Йосафата, православний єпископ Мелетій Смотрицький, що розпалював ворожнечу проти уніатів, навернувся і примирився з Римом. 
     
Йосафат був беатифікований через 20 років після смерті і канонізований Папою Пієм IX у 1867. Він став першим святим Східної Церкви, офіційно канонізований Римом. У троьхсотрічницю мучеництва св. Йосафата, 12 листопада 1923, Папа Пій XI проголосив його небесним покровителем з'єднання Східної і Західної церков. А під час ІІ Ватиканського Собору за бажанням Папи Івана XXIII тіло св. Йосафата було перенесено до одного з олтарів базиліки св. Петра в Римі.

http://www.socium.org.ua/Socium.files/pages/march_april2003/josafat.htm

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 7 й 6.

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...