Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: Іван Фаріон

Про «неформала» і непрофесіонала

Дата публікації: 26-06-2012

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал» – неголене обличчя, «круті» окуляри, на голові хустка-бандана, на руках – шкіряні рукавички з обрізаними краями, у вухах – сережки і навушники від плеєра.

"Байкер або рок-музикант, який квапиться на свій фестиваль", – подумалося мені.

Заколисаний дорогою, салон дрімає. Аж раптом за півтора десятка кілометрів, за Рогатином, в «Еталоні» зчинився шум. Із задніх сидінь хтось гукнув: «Зупиніться – людині погано!». Водій пригальмував, відчинив двері. А половина автобуса, сподіваючись, що все ось-ось вирішиться, продовжувала додивлятися свої сни – завжди когось закачує...

Сусіди по «гальорці» провели вперед зблідлого чоловіка років шістдесяти. Пасажир тримався за серце. «Потухлі» очі виказували, що справи його кепські. Літня жіночка порилася у сумочці і запропонувала таблетки. Небогу посадили поруч з водієм, легенько рушили, маючи намір доставити його до найближчої лікарні - у Бібрці. Всі пасажири у напрузі, не зводять очей з хворого. В якийсь момент він якось неприродно нахилився, упав поруч з водієм на спину. Сили його покидали...

Водій ударив по гальмах. Побіг за аптечкою. І тут, розпихаючи у проході стривожених людей, до напівживого чоловіка протиснувся... «неформал». Видно, теж щойно прокинувся. Скомандував: «Отойдите, я – врач!». Помацав пульс, склав свої руки навхрест, кількома впевненими, акцентованими рухами натиснув на лівий бік грудей і «завів» серце – хворий розплющив очі. Молодик попросив водія продовжувати їзду, на ходу відчинити двері та люки – щоб забезпечити надходження прохолодного повітря. Тримаючи за зап'ястя, весь час стежив за самопочуттям автобусного пацієнта...

Пасажири по мобільнику зв'язалися зі «швидкою». Чомусь з'єднало з віддаленими Перемишлянами, а не з Бібр­кою, куди значно ближче. Але вихід знайшли: перемишлянські медики підказали код, номер стаціонарного телефону колег, і пасажири швидко вийшли з ними на зв'язок, дали свої дорожні координати, можливий діагноз. Водій, піддав газу, увімкнув фари, даючи зрозуміти зустрічним машинам, що у нього – «НП».

«Неформал» контролював ситуацію, аж поки не вигулькнула «швидка». Допоміг покласти хворого на ноші, винести із салону, розповів старенькому лікареві, як розвивалися події, підказав ймовірну причину біди.

Детально описую цю пригоду, бо знаю про зовсім іншу поведінку лікаря у схожій екстремальній ситуації. Два місяці тому у рідній хаті несподівано впала, не подаючи ознак життя, 41-річна жителька села під Львовом. Спантеличена дочка і сусідка кинулися на допомогу. Заодно по мобільнику подзвонили до сільського сімейного лікаря. Та відповіла: «Мене тут немає». Заочно давала поради: приставити до обличчя дзеркальце (чи ще жива?), перевернути на бік, засунути під язик подрібнений валідол. Скористатися цими порадами рідні не могли – бо уста зімкнені, та й самих від страху теліпало. Потрібен був професіонал...

Жінка, на жаль, померла. Уже після похорону її чоловік дізнався, що коли донька викликала сімейного лікаря, вона таки була у селі, більше того – проїжджала... неподалік їхньої хати. Але не потрудилася зайти і допомогти. Коли згодом автор цих рядків запитав у сімейного лікаря, чому не примчала на виклик, хоча така можливість у неї була, то у відповідь почув: «Це не був мій робочий час...».

«Неробочий час», «неробоче місце» було і у того «неформала» у бурштинському автобусі. Однак він, на відміну від липниківського медика, вчинив як справжній лікар, як громадянин. Зреш­тою – як християнин.

У тій автобусній круговерті ми не встигли розпитати рятівника, хто він і звідки. Нагода побачити його трапилася минулої неділі – у тому ж автобусі, з тим же водієм. Як і першого разу, підсів у Рогатині. На голові – знайома бандана. На руках – шкіряні рукавички. У вухах – сережки і навушники, слухає музику. Питаємо дозволу порушити його відпочинок. Каже, що звати його – «Паша». За фахом – сімейний лікар. Так сталося, що два останні роки не працює за фахом. Сам з Тернополя, а одружився до Рогатина. Захоплюється грою на гітарі, машинами, альпінізмом...

До Львова я доїхав, будучи твердо впевненим, що у дорозі ні з ким нічого поганого не трапиться. Бо з нами був отой «неформал».

http://dyvensvit.org

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 8 і 1?

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...