Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Лілія Сеньків

Сила молитви

Дата публікації: 13-12-2009
18 вересня 1999 року мій син Миколка разом зі своїм татом вирішили піти до бабусі в с Гузіїв. Але не судилося їм там побувати. Вже коло самого села їх спіткало велике нещастя. П'яний водій, їдучи на великій швидкості, не справився з керуванням і вбив на смерть літнього чоловіка з с. Підбереж, а мого синочка Миколку тяжко травмував.
...Коли я прибігла в лікарню, то перше, що зауважила - це свого чоловіка, який був увесь оббризканий кров'ю. Тоді я збагнула, що сталося горе, може, й непоправне. В цей час я нічого не думала, лише сказала: "Боже, дай сили витримати те, що є, а є щось страшне".
І не помилилася. Згодом, коли лікарі зробили все, що могли, мене впустили до дитини, напевно, щоб попрощалася, тому що картина була страшною. Голівка дитини перев'язана, кров просочувалася крізь бинти, ручка і обидві ніженьки також забинтовані, а маленьке личко мого сина було настільки набряклим, що годі було його впізнати. Пізніше мій чоловік розказував, що шкіра з голівки дитини була знята на очі, кістки ніг проривали штанці, а череп був наче сокирою розрубаний. Лікарі робили все, що могли, але ніхто не міг сказати, чи буде Миколка жити.
А що я, мама, котра має лише єдиного сина, єдину радість, могла зробити? І тут мною почала керувати велика Божа сила, котра підказала: "Помолися". Я згадала, що маю біля себе образок св. Філомени і книжечку з молитвами, тому негайно почала щиро молитися, бо зрозуміла, що більше нічим не зможу допомогти своїй дитині. Мене втішало лише одне - мій синочок напередодні прийняв Святе Причастя. Я знала і вірила, що лише щира молитва може або врятувати мого Миколку, або полегшити його страждання.
Мій батько пішов до священика, пароха Болехова о. Володимира Серемчука, щоб він помолився за хлопчика, адже ще зрання Миколка сам попросив його: "Дідусю, давай помолимося!". І дитина молилась так щиро, що у всіх дорослих на очах виступили сльози.
Лише тато пішов до душпастиря, як сталося чудо. До цього часу ми питали лікарів: "Може, Миколці потрібна кров, тому що втратив її багато?" Нам відповіли, що нема кому кров вливати -організм надзвичайно ослаблений (адже гемоглобін лише 40, а еритроцити - 0). Але буквально за кілька хвилин ввійшла медсестра і розпорядилася знайти донора. Почали вливати кров, і це дозволило дочекатися нейрохірурга з Івано-Франківська. В дитини починалися спазми і здавалося, що це вже кінець. Але ні. Лікар п. Юліан Худецький негайно розпочав оперувати нашого синочка. Скільки тривала операція - точно сказати не можу, тому що цей час мені здавався вічністю. Післяопераційний стан нашого хлопчика був тяжкий. Єдине нас тішило - синочок всіх пам'ятав. Це вже була маленька надія на краще.
З цього дня почалися великі страждання нашого Миколки, бо ніжка була невправлена, а в ній всі кістки поламані. Дитині страшенно боліли рани, а в усіх рідних і близьких - серце. Ми надіялися лише на Божу поміч, а тому щиро молилися за одужання хлопчика. Дитина, коли пробуджувалася, говорила: "Боже, яке горе!". Це було настільки тяжко слухати, що я, пересилюючи сльози, говорила "Нічого, синочку, лише молися!". І наш Миколка так щиро молився, що шикали всі дорослі.
21 вересня ми змушені були їхати в Івано-Франківськ, де дізнались про страшний діагноз нашої дитини: поєднана політравма. У Миколки був відкритий перелом лівої стегнової кістки зі зміщенням відламків, відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, перелом лобної кістки, закритий перелом кісток лівої гомілки зі зміщенням відламків, закритий перелом правої в/гомілкової кістки без зміщення відламків, рвана рана тильної поверхні лівої кисті з пошкодженням сухожилків-розгиначів третього-четвертого пальців. Крім цього всього, післятравматмчний остеомієліт лівої стегнової кістки.
Але Бог нас не залишив у біді. Коли дитину оглянули, то сказали, що потрібно негайно оперувати ліву ногу, в противному випадку її можна втратити. Проте операцію змушені були відкласти через тяжкий стан Миколки. Три дні очікувань були дуже тяжкими, бо ніхто не гарантував, що дитина буде володіти ногою. Але вже по операції появилася надія на краще-лікарям за допомогою апарату вдалося врятувати ніжку. Хіба це не ласка Божа!?
Проте сталася інша біда - почав розвиватися післятравматичний остеомієліт (гноїлася кістка). Почалися регулярні перев'язки. Гноїлася рука, голова, а нога була прошита спицями та ще й утворилася така порожнина, в котру вміщався добрий кулак. При перев'язці оброблялася ця страшна рана. Дивлячись на свої рани, зіниці Миколки від болю і страху збільшувалися вдвічі. Так тривало три місяці.
Але Господь нас не залишив, а зіслав нам ласку, що навіть лікарі дивувалися.
Коли нейрохірург п. Юліан Худецький перевірив усі рефлекси, то сказав, що в дитини все добре, а потім додав: "А ви знаєте, що в Миколки був пошкоджений мозок? Пройшов би скальпель на міліметр нижче чи вище - і дитина залишилась би калікою". А Миколка все пам'ятав, мав логічне мислення, володів руками і ногами.
Але цим чудом Господь не обмежився. При перев'язці лікар п. Воробець виявив, що третій і четвертий пальці в дитини не розгинаються, що згодом, коли будуть знімати апарат з ноги, зроблять ще одну операцію, тому що пошкоджені сухожилки. Це було в жовтні, а в січні, коли ми повторно пішли в лікарню, то лікар помітив, що Миколка цілком володіє пальцями. Він стверджував, що в своїй практиці такого ще не бачив. Так Господь потішив всю родину якраз тоді, коли здавалося все безнадійним.
З вересня по квітень лікарі боролися за видужання нашого Миколки. За цей час він з Божою допомогою пережив чотири операції на лівій нозі і дві - на голові. У березні зняли приспосіблення і помітили, що дитина ходить погано. Миколка був вимучений лікарняною атмосферою, тому лікар порадив нам їхати додому і всі процедури робити вдома, а згодом приїхати на консультацію. З одного боку, ми були щасливі, адже дитина жива і практично здорова, а з іншого - душили сльози, дивлячись, як Миколка сильно налягав на ніжку, яка в коліні практично не згиналася. А найбільше боліло, коли на Великдень діти біля церкви водили гаївки, а Миколка стояв осторонь.
Але Господь і тут нас втішив. Те, що неможливо у нас, людей, для Бога все під силу. За той час, що ми перебували вдома, нога практично цілком розгиналася. Коли я дякувала масажистові п. Парахонякові, то він сказав: "Дякуйте Богові, а не мені. А в тебе, синочку, дуже сильний Ангел-Хоронитель, що врятував від такого горя".
Під час наступного огляду лікарі констатували, що Миколка ногою володіє, але зауважили ще одну велику ваду - права нога довша за ліву. Лікар втішав: "Зі страшнішого вийшли, то вийдемо і з цього. За півроку поставимо витяжку і все буде добре". Але це мене дуже мало потішило, адже в дитини всі кістки були поламані, що вже там тягнути?
Але я вірила, що Господь і Матінка Божа і тут не опустять нас. І дійсно, коли через два місяці ми прийшли на операцію на голівку, то лікар, сам собі не вірячи, зауважив, що ніжки рівні.
За два дні ми з Божою допомогою перенесли ще одну операцію (за рахунком вона була шостою). Ми дуже хвилювалися, тому що в Миколки на той час було хворе серце. Чи зможе витримати? Але ласка Божа нас і тут не залишала. Дитині поставили пластинку в середу, а в п'ятницю він уже почав бігати.
Так Господня ласка, щирі молитви поставили на ноги дитину, котра, здавалося, була приречена на смерть чи на довічне каліцтво. За все це ми щиро дякуємо своєму Творцеві, Пречистій Діві Мари, нашим Ангелам-Хоронителям, які за нас заступаються і ревно моляться.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 3 й 5.

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...