Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Юліана Лавриш

Три дотики до серця

Дата публікації: 15-04-2010
Василь прокинувся і помітив щось надзвичайне: навколо нього сіріли стіни, які здавалися якоюсь дешевою декорацією. Попри такий незвичний краєвид ще щось ніби сколихнулося у ньому, невимовний біль у ногах, наче блискавка пронизував тіло, а ще змінювалися у підсвідомості якісь невідомі сюжети, наче уривки голлівудського трилера. Лише пізніше Василь усвідомив, що перебуває на лікарняному ліжку, а страшні сюжети – вчорашня аварія. Після усвідомлення у Василевій голові з’явилось ще одне: “Люда”. Це ім’я асоціюється з усім багатогранним життям, з усім спектром його почуттів. Він кохав, але не був коханим…Кохати…Яке страшне слово. Саме воно нагадувало Василеві келих з отрутою, яку він, мабуть, допиває до дна. Навіть недавня аварія – це одна з граней цього жорстокого почуття. І у Василевій голові виринає ще один сюжет вчорашньої пригоди: п’яна Людина компанійка за кермом, відмова гальм у машині вульгарного молодика (випадкового Людиного товариша), спонтанне пригальмовування Василевого авто, фари зустрічної машини. І все заради чого? Вигаданих ілюзій, намріяних стосунків? Через деякий час хлопець познайомився з лікарем, який приємно усміхнувся йому ще з дверей палати. Але найстрашнішим видалася підслухана розмова матері з ним (лікарем). Він чув пронизливий плач і фатальну фразу: “Він - паралізований”. Невимовний біль важким клубком застряг хлопцеві у горлі. Паралізований – інвалід… Страшно… В якусь мить він схопив мобільний телефон і набрав Людин номер. У трубці почулися звичні для всіх користувачів мобільного зв’язку гудки, але ці гудки здавалися довшими за все життя. Почувся Людин голосок. Василь довго готувався до цієї розмови, а тут раптом пролунало кілька фраз: “Дякую, Васько, за вчорашній вчинок. Вибач, але я не кохаю тебе, ти не в моєму стилі.” Не в її стилі? Звичайно, кому потрібен інвалід зі зламаною душею.

Ненависть підступно вдерлася до Василевого серця. Але ще більше хлопцеві захотілося показати цій Люді, тій, яка спричинила невимовні страждань, свою силу. Проходив місяць.. Василеві дозволили їздити на інвалідному візку. Той період, мабуть, був найстрашнішим у житті. Мати доходила до безмовних депресій через те, що її дитина залишиться калікою назавжди, батько переніс серцевий напад після звістки про аварію. Лише Василь щовечора тихо плакав над вервицею і просив, щоб Господь дав сили на наступний день. Хлопець твердо вирішив, що має стати на ноги, хоча шанси у нього були невеликими. Кожна спроба підвестися викликала спазми болю і сірої слабкості. Про Люду Василь не розпитував, але чомусь усіх наче тягнуло за язик розповісти свіжу подробицю з її гулящого життя: вчора її бачили з невідомим типом з тильного боку диско-клубу, сьогодні зловили з наркотиками. Всі ці звістки аж ніяк не подобалися Василеві, вони ранили його серце, яке вже і так обливалось кров’ю.

Сірими буднями, холодною зливою пройшли ці два роки. Вони вражали прагненням людини звільнитися від своєї суєтної слабості. Але хлопець подолав свій рубікон, він все-таки став на ноги, маючи двадцять п’ять відсотків зі ста шансу. Крім того, Василь закінчив улюблений університет після довгої академвідпустки, здобув фах міжнародника, а ще влаштувався на роботу у престижній львівській туристичній фірмі. Він справді довів собі, що може більше. Про Люду він намагався забути, картав себе за те, що міг легко позбутися життя заради ілюзії. Та й тепер вона ніяк не годилася йому до пари. Він – перспективний хлопець з дипломом престижного вузу, вона ж ледве закінчила училище. Але не все буває випадковим у нашому житті. Одного разу, прогулюючись у час обідньої перерви Львовом, Василь зустрів свого давнього друга Толю. Мабуть, ця зустріч перевернула хлопцеві все життя. Толя розповів, що у Люди виявлено пухлину, якщо не операція, то дівчині залишилися лічені тижні. Звичайно, у батьків не було стільки коштів, щоб заплатити за лікування. Василь в якусь мить забув той телефонний дзвінок з палати, образи, ненависть. Він прожогом кинувся до лікарні, не знаючи чому. Біля палати хлопець побачив заплакану матір, яка бідкалася, що розпестила свою Людочку і вона зовсім не слухала її порад. Знаючи м’який характер матері, Василь усміхнувся. Мама невимовно зраділа Василеві, адже завжди хотіла мати такого зятя, як він. Хлопець підійшов до засмученої жінки, розрадив її, він чомусь пригадав свою матір два роки тому.

Василь запропонував їй грошову підтримку(перші дві зарплати ще залишилися невитраченими). Мама попросила, щоб хлопець зайшов у палату до її Людочки, адже вона дуже самотня(недавні дружки покинули її). Коли Василь увійшов, він чомусь згадав своє перебування у лікарні два роки тому, а ще з порога помітив бліде обличчя, яке зливалося з білою лікарняною ковдрою. В цю мить він не тримав на Люду зла, адже саме вона додала йому наснаги здійснити мрію – стати сильним, хоча це підкорення своєї людської вершини було схоже на тернисту стежку. Василь ніяково запитав про здоров’я, на що Люда хитнула головою, мовляв могло бути і краще. Вже з перших хвилин спільної розмови Василь зрозумів, що це не та Люда, яку він знав раніше, два роки змінили її. Ця дівчина, яку він бачив перед собою схожа лише ззовні, в неї нема тої темпераментності і навіженості, вона – І Н Ш А. Через кілька хвилин Василь згадав про те, що запізнюється на роботу, він пообіцяв Люді, що зайде наступного дня. Ніколи не міг подумати , що ця людина, яка чи не щодня була у новому оточенні, залишилася настільки самотньою.

Життя зовсім змінило свій звичний графік. Кожного дня Василь навідував Люду, старався втиснути свій візит у обідню перерву, після зустрічі біг на роботу, а вночі розробляв нові проекти для туристів. Бог додавав йому неймовірних сил, сил в ім’я справжньої людської доброти. Вони настільки з Людою злилися душами, що не мислили дня без зустрічі. Василь запевняв дівчину, що вона видужає, навчив молитися на вервичці і взагалі спричинився до того, щоб Люда висповідалася, попросила вибачення за минуле життя (для них воно справді було вже минулим, адже Василь та Люда розпочали все з чистого аркуша).

Пройшов час, а час шліфує і камінь. Дівчині зробили операцію, яка пройшла успішно, Василь за наполегливу працю отримав підвищення. Люда поринула у вир кохання, вона тисячу разів просила вибачення у Василя за свою поведінку у минулому, але це для нього вже не мало значення, він давно вибачив. Що ж спричинило Люду закохатися у Василя? Його жертовність? Його порядність? Чи щось інше? Василь просто доторкнувся до її змученого серця, яке справді було змученим, адже у тих насолодах, у яких поринала з головою, вона не була справжньою. Василь торкнувся до її серця тричі: він вірив, надіявся, ЛЮБИВ.

Джерело: молодіжний часопис “З любов’ю у світ” (№ 6, 2009)

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 9 й 7.

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...