Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Ірина, CREDO №2 (124), 2011

Велике навернення

Дата публікації: 30-05-2011
Про те як Господь вилікував душу і тіло мого, приреченого на смерть, дідуся

Подія, яку я хотіла б описати, трапилася влітку 2005 року. Був кінець липня. Інтенсивно і з великою радістю я готувалась до виїзду на реколекції, на які, однак, мені не вдалось поїхати через несподівану хворобу мого 83-річного дідуся. Йому була потрібна термінова операція: в нього виявили пухлину. Це була вже четверта операція в його житті. Окрім того, вже близько 50-ти років він жив з однією ниркою. Лікар поставив мою сім’ю перед фактом, що шанси на його життя – мінімальні.

Усе своє життя мій дідусь вважав себе атеїстом. Він завжди відверто декларував свої погляди, насміхаючись з Бога, Церкви, і навіть з моєї бабусі, яка таємно молилась.

В усій цій ситуації, пов’язаній з його хворобою, найгірше було те, що, погоджуючись на операцію, він продовжував залишатися вірним своїм переконаннями. Дозволив лише, на моє прохання, повісити собі на шию чудодійний медальйон Непорочної Діви Марії, адже в таку хвилину соромився відмовити своїй турботливій онуці.

У палаті разом з моїм дідусем, лежав ще один чоловік, колишній учитель фізвиховання, який вже кілька десятків років не приступав до таїнства сповіді і взагалі не відчував такої потреби. Тоді мені, а також моїй мамі Господь дав благодать свідчити про Нього. Незабаром після цього, по всій великій обласній лікарні розійшлась про нас чутка. Лікарі та медсестри не могли надивуватися тій турботі і любові, якою сім’я огортала старенького дідуся, котрий уже майже перебував на тому світі. Вони також були дуже вражені тим, з якою великою довірою ми говорили про Бога, про Його любов та присутність у нашому стражданні. Однак, думаю, що найбільш незрозумілим для них було постійно бачити нас із якимось дивними „намистинками” в руках, тобто з вервицею. З вервицею ми тоді не розлучалися взагалі, навіть під час розмови з лікарем у його кабінеті.

Після закінчення операції дідусь був у критичному стані. Нам не вдавалось стримувати сліз. Ми постійно плакали, відчували біль та велику фізичну і психічну втому, адже 24 години на добу перебували біля ліжка хворого. Стискаючи в долонях вервицю, ми не переставали молитися до Милосердного Ісуса та Його Матері, а єдиним нашим відпочинком були 45 хвилин щоденної Євхаристії.

Одного разу дідусь, дещо отямившись, почав плакати. З його слів можна було зрозуміти, що він благає Марію про якийсь подарунок. Коли я запитала, про яку Марію йдеться, він, показуючи медальйон, сказав: „Про цю, про Матір Христа!”, а на запитання, що то має бути за подарунок, вибухнув плачем і закричав: „Пробачення! Пробачення!” Була 15:00 година. Ми з мамою вийшли на вулицю і, сівши просто на тротуарі, зі сльозами на очах почали молитися Коронкою до Божого Милосердя. Люди, оминаючи нас, дивувалися, що за дивний ритуал ми виконуємо. Відразу ж після закінчення молитви, я повернула голову - і раптом побачила чорну рясу. Це був католицький священик, котрий неподалік, в глухому селі, вів пустельницьке життя. Чудом було зустріти його саме в оту хвилину, на території лікарні, в багатотисячному місті.

Після сповіді дідусь усміхався, розповідаючи, що чув спів прекрасного церковного хору. Глибоке навернення та сповідь з усього життя пережив також вчитель фізвиховання, котрий, перебуваючи у важкому стані після своєї операції, був свідком усіх молитов, розмов і подій. Пам’ятаю, як тоді він взяв мене за руку, і щиро дякував за те, що я поділилася з ним вірою в Того, хто зберіг йому життя та повернув цьому життю сенс. Разом із дружиною вони одягли чудодійні медальйони, які отримали від мене у подарунок.

Натомість стан здоров’я мого дідуся погіршувався з кожною хвилиною. Увесь час ми сиділи біля його ліжка. Я не могла дивитися на його опухле тіло. Він був повністю непритомний. Час від часу кликав осіб, котрі вже давно відійшли до вічності. Перестав їсти, пити... Не було жодної надії. Лікар порадив забрати дідуся додому, щоб він зміг спокійно померти на своєму власному ліжку. Його організм вже не засвоював жодних ліків. Отож, ми забрали дідуся додому, але навіть там ми не припиняли молитися, а щодня о 15:00 та ввечері збирались біля його ліжка на спільну коронку та розарій.

Минали дні. Одного разу ми запросили священика, щоб уділив йому Таїнство Єлеопомазання. Через кілька днів ми почали помічати раптові зміни. Дідусь почав їсти, повертатися до свідомості. Сьогодні він повністю здоровий. Хвороба не залишила після себе жодного сліду. Через декілька місяців були проведені повторні обстеження. Шокований лікар зізнався, що не зважаючи на те, що він не є і ніколи не був людиною віруючою, він вважає, що без втручання Бога тут не обійшлося. Тепер до мого, вже дуже старенького дідуся, щомісяця приїздить священик з таїнствами. Дідусь же, зрозумівши, що це ще один шанс, дарований йому Богом, постійно Йому дякує у щоденній молитві.

Бог вкотре підтвердив мені вірність обітницям, які нам дає. Я дуже вдячна Йому за те, що дозволив мені пережити саме такі реколекції. Це був час ВЕЛИКОГО НАВЕРНЕННЯ, але не тільки для мого дідуся чи його товариша по палаті, котрі примирилися з Богом в таїнствах, але також для всієї моєї сім’ї, друзів, знайомих. Це був час мого особистого покаяння. Я зрозуміла, що найкраща школа любові – це страждання, і що щира молитва насправді може змінити світ.

http://www.credo-ua.org/2011/05/45664

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 6 і 9?

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...