Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: Кредо

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Дата публікації: 11-06-2013

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові.

Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві. Він створив СМС – Спільноту молитовного служіння, яка діє уже декілька років.

Зараз уперше за 8 років та 11 місяців боротьби за життя у нього з’явився шанс на повне одужання. Тому просимо вашої допомоги у зборі коштів. Загальна сума витрат на підготовку, трансплантацію кісткового мозку та післяопераційний період становить 150.000 .

Рахунки для переказу коштів:

- Приватбанку № 6762 4685 0075 7699 (отримувач - Тимощук Володимир Олексійович)

- Укрсоцбанку № 5571 0126 1835 4388 (отримувач - Тимощук Володимир Олексійович)

Ось що пише Володимир про себе:

Мене звати Володимир Тимощук, мені повних 45 років. 1-е червня 2004 року – день молоді – поділило моє життя на дві частини: життя до діагнозу «рак крові» та боротьбу за життя…

Я народився в місті Рівному, там закінчив із золотою медаллю школу №6, після якої 1984 року вступив на факультет кібернетики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Моє навчання в університеті мало перерву на два роки служби в Радянській Армії, які я провів за 7 тисяч кілометрів від рідних місць – на сопках Хабаровського краю в Приамурській тайзі поблизу селища Єлабуга (комуністичний режим понад 60 років пам’ятав, що мій рідний дядько був у лавах ОУН-УПА).

Повернувшись з армії, продовжив навчання в університеті. У вільний від навчання час активно включився в боротьбу проти комуністичного режиму, разом з однодумцями випускали антирадянські стінгазети, розклеювали листівки, агітували на виборах, а 1989 року надрукували в Прибалтиці та поширили в Україні самостійницьку газету «Хвиля».

9 червня 1990 року, навчаючись на 4-му курсі, я одружився. Старший син Олексій народився, коли я вчився на 5-му курсі.

По закінченню університету я створив невелику фірму, де в різний час працювало 5-9 осіб. Головний напрямок бізнесу – організація наукових досліджень, впровадження нових медичних технологій та продаж сучасного європейського медичного обладнання лікарням і санаторіям України.

Другий син Сашко народився 1994 року, третій – Тарас – 1995-го, а Миколка – 2000 року.

То ж наша щаслива родина мала чотирьох синів до 1 червня 2004 року.

Володимир Тимощук

Цього дня провідні онкогематологи України встановили у мене діагноз «хронічна мієлоїдна лейкемія» (ХМЛ, рак крові) в стадії акселерації. Простою мовою мені одна лікарка пояснила, що жити залишилось півроку, а може, протягну й півтора, якщо продам квартиру в Києві та машину для оплати медикаментів.

Від хандри і розпачу мне врятувала Біблія, яку я запоєм став читати по 8-12 годин на день, а також підтримка родини і друзів. Біблія, на відміну від лікарів, що констатували факт хвороби й не могли пояснити її причини, чітко говорила: для Того, Хто створив небо і землю, немає невиліковних хвороб…

Так почався мій другий етап – боротьби за життя.

У ньому було багато злетів та падінь. Перші майже два роки хвороби я лікувався різними медикаментами несистемно (оскільки якісні препарати страшно дорогі,  а доступні допомагають приблизно так, як кетанов проти зубного болю – біль приглушає на короткий час, але проблему не лікує).

Від липня 2005 року я мав суттєве покращення протягом півроку, на цей час припинив лікування (сподівався, що назавжди). Але, як виявилося за рік, ця затримка у лікуванні потрібна була для того, щоби п’ята наша дитина була зачата після тривалої перерви у прийомі медикаментів (адже антиканцерні препарати негативно впливають на розвиток майбутньої дитини).

Тож на початку третього року лікування, у вересні 2006-го, у нас народилася донька Тетянка. У цей час мене включили в програму забезпечення новим (станом на 2006р.) препаратом глівек, який, за очікуваннями науковців, мав підтримувати пацієнтів протягом тривалого часу.  Глівек діяв добре до листопада 2008 року. То ж ці два роки я активно працював, навчався (на формаційних курсах при парафії Марії Матері Церкви, Біблійних семінарах та катехитичних курсах УКУ) й розпочав служіння на Біблійній Формації та євангелізаційних курсах у церкві св.Василія Великого в Києві.

На початку літа 2008 року дози Глівеку, які я вживав, були у 3-4 рази менші від стандартних, що, як виявилося через 9 місяців, дало змогу нормально зародитися новому життю. В квітні 2009 у нас народився ще один синочок – Андрійчик. Його народження було ще одним підтвердженням, що Господь нами постійно опікується, допомагає і показує надію на найкраще.

Відтоді, як глівек перестав допомагати, хвороба прогресувала, працездатність стала падати, інші ліки – тасігна, гідреа, цитозар – допомагали тиждень-три і переставали діяти, тож я просив про молитовну підтримку рідних та близьких. Це, власне, й додавало сили та допомагало протриматись якийсь час до винайдення нових ліків.

Влітку 2011р. стан погіршився настільки, що довелось оформити пенсію по інвалідності (2-га група).

У грудні 2011р. завдяки фінансовій підтримці друзів мені вдалось розпочати лікування новим препаратом спрайсел, розробленим спеціально для таких пацієнтів, як я, – кому глівек і тасігна не давали позитивного ефекту. Та, на жаль, і спрайсел діяв усього два з половиною місяці. Так дійшло до найкритичнішого моменту влітку 2012 року, коли лікарі підтвердили стадію бластного кризу (або термінальну – згідно з європейською класифікацією). Стан був такий поганий, що під час перекомісії профільна комісія призначила мені першу групу інвалідності.

У грудні 2012 року друзі зібрали кошти й відправили мене на обстеження та лікування до онкоклініки Інституту Жюля Борде в Брюсселі. Саме в той час в онкогематології клініки св.Луки в Брюсселі набирали групу пацієнтів для програми лікування експериментальним препаратом понатініб, який проходить другу фазу клінічних досліджень у Європі (це означає, що в Україні препарат якщо з'явиться, то не раніше ніж зв два-чотири роки) і розрахований виключно на пацієнтів із ХМЛ, кому ні глівек, ні тасігна, ні спрайсел не допомагають. І мене включили до цієї групи.

Перші два місяці лікування були проблемні, мене вже планували виключати з групи, але понатініб нарешті подіяв, і останні три тижні поспіль результати аналізів – позитивні й сталі. Професор, якиймене лікує, каже: дуже добре, що ми нарешті маємо позитивні результати – трансплантація кісткового мозку, яку планують мені робити, щойно буде знайдено відповідного донора, за хороших показників крові вдвічі-втричі позитивніша, ніж при загостренні хвороби. А позитивний результат трансплантації означає повне зцілення та життя без діагнозу, без хвороби, без інвалідних обмежень.

Володимир Тимощук

Отака картина на день сьогоднішній. Наша родина складається з вісьмох осіб. Душа нашої родини, організатор сімейного життя та моральна опора родини – моя кохана дружина Тетяна.

Старший син Олексій (22 роки, закінчує Університет інформаційно-комунікаційних технологій, де навчається на 1 курсі), другий син Сашко (18років); третій – Тарас – студент Київського технікуму електронних приладів. Вони троє протягом останніх чотирьох місяців – і тато,  і мама для менших: ведуть домашнє господарство, доглядають та виховують меншеньких.

Четвертий – Миколка – 13 років, учень 7-го класу СШ№115.

Найменші – Тетянка (6 років) та Андрійчик (4 роки) – ходять в садочок №478 м.Києва.

Нині вперше за 8 років та 11 місяців боротьби за життя у мене з’явився шанс на повне одужання.

Тому прошу вашої допомоги у зборі коштів. Загальна сума витрат на підготовку, трансплантацію кісткового мозку та післяопераційний період складає 150.000Є. Перший внесок у розмірі 7.000Є ми вже оплатили – процедуру пошуку донора запущено. То ж ваша допомога може дати мені шанс на нормальне повноцінне і здорове життя.

І нехай Милосердний Господь благословить вас, укріпить та допоможе вам на вашій життєвій дорозі!

http://www.credo-ua.org/2013/05/82274

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 4 й 6.

Історії з життя

ВРЯТОВАНІ ВІД АБОРТУ БЛИЗНЮКИ СТАЛИ СВЯЩЕНИКАМИ

Двоє чилійських католицьких священиків-близнюків вважають, що рішення їх матері відмовитись від аборту, рекомендованого лікарями, сприяло їх покликанню до священства. Священики Паоло та Феліпе Лізама народилися...

Зруйнований храм

Закінчувались весняні роботи на селі. Погідного вечора, коли ще не зайшло сонце, селом йшов завідувач клубу зі шкільним дзвінком, дзвонячи, зупиняючись біля кожної хати, викрикував...

Засновник спільноти молитовного служіння потребує коштів на операцію

Володимир Тимощук, батько 6-х дітей, майже 9 років бореться з раком крові. Незважаючи на хворобу, Володимир не здався, а навпаки – продовжує служити людям і Церкві...

Урок для усіх

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але...

Цінуймо найдорожче

Вона поспішала на роботу. Йшла як завжди поспіхом, не надто роздивляючись довкола. Та раптом зупинилась. О жах, ледве її нога не ступила...

Про «неформала» і непрофесіонала

Сталася ця пригода на другий день після Зелених свят. У вранішньому автобусі Бурштин – Львів повно студентів з клунками і містян середнього віку, які на вихідні їздили провідати батьків у рідних селах. У Рогатині підсів молодий «неформал»...

Крадені привітальні слова, або про меланхолічний настрій після свят

У святковий час крім дарунків, нам дарують ще й слова привітання. Написані чи сказані, прозою чи у віршовані формі – вони завжди бажані та очікувані, навіть, якщо із запізненням...

Бачити на молитві тільки Бога

Одного разу син запитав у матері: « Чому ти, коли хочеш молитися, запалюєш свічку?»...