Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Тарас Шманько

Як поводитися у храмі

Дата публікації: 23-03-2012

Храм, ризи священнослужителів і церковна утвар

Храм


Спільнотні богослуження відбуваються у спеціяльних приміщеннях – храмах, або по-іншому – церквах. Первісні християни збиралися на молитву в приватних будівлях, але швидко з’явилися окремі приміщення, призначені лише для богослужень. Суттєві елементи християнських церков перейнято з юдейської традиції, однак упродовж століть облаштування храму зазнавало деяких змін, доки набуло звичного для нас вигляду.

Сучасний храм у нашому обряді має три функціональні частини: святилище, храм вірних і притвор. Окрім цього, як правило, поблизу святилища облаштовують допоміжне приміщення – ризницю, яке у нас називають захристією. Традиційно святилище символізує небо і спільноту святих, храм вірних – землю та Церкву Христову, натомість притвор, який спрямований на захід – символізує царство померлих, ад.

Святилище, яке розташоване у східній частині храму, відгороджене від храму вірних іконостасом. У центрі святилища міститься престол, на якому звершується Євхаристія. Ліворуч від престолу стоїть проскомидійник – стіл, на якому готують Дари під час проскомидії. 

Престол вкритий спеціяльними обрусами; на престолі не може стояти нічого, окрім кивоту (дарохранильниці), книги Євангелія та напрестольного хреста. За престолом уміщено семисвічник, обабіч якого можуть стояти рипіди. До святилища не дозволено входити нікому, окрім духовенства та церковного причету.

В іконостасі, перегородці з іконами, влаштовано троє дверей: центральні царські й бічні дияконські. Через царські двері, як правило, входять під час богослужень лише єпископи і священики, а через дияконські – диякони та церковний причет.

Дещо підвищену частину храму вірних між тетраподом й іконостасом називають солеєю; на ній влаштовано амвон – підвищення, з якого читають Євагеліє, виголошують проповіді тощо.

У передній частині храму вірних розташовано стіл, який у нашому обряді називають тетраподом. На ньому покладено ікону для почитання, яку змінюють відповідно до празників церковного року, хрест та свічки. Під час певних церковних богослужень на тетрапод кладуть Євангеліє або литійник (посудину для освячення хлібів, пшениці, вина та єлею). 

У храмі вірних, як правило, є крилоси і хори – місця, призначені для дяків та співців. Вірним, що вони не беруть особливої участи у церковному співі, не слід перебувати в крилосі чи на хорах.

Богослуження відбувається відповідно до функціонального і символічного призначення окремих частин храму. Так само й учасники богослуження займають відведені їм місця. Священнослужителі, як правило, перебувають у святилищі, а вірні – у храмі вірних чи притворі.


Храм стає святим місцем завдяки освяченню, що його здійснює єпископ. Під час такого освячення храм іменують на честь Осіб Пресвятої Тройці, Богородиці, церковних празників, святих тощо. Як правило, день освячення храму стає т. зв. храмовим празником, який урочисто святкують щороку. Святим місцем вважають і церковне подвір’я; в давнину на церковному подвір’ї влаштовували цвинтар, де хоронили померлих парафіян.

• Чи дозволено жінкам під час місячних входити до храму, сповідатися й причащатися?

Заборона входити у храм жінкам, у яких відбувається названий фізіологічний процес, дуже давня й відома ще у Старому Завіті. Вона зумовлена культурними особливостями, які акцентують на «обрядовій чистоті». Сьогодні гігієнічні аспекти цієї проблеми втратили актуальність, а в сучасних церковних приписах, які зобов’язують усіх католиків брати участь у літургії в усі неділі та празники, не знаходимо винятків для жінок у т. зв. «критичні дні». Тому немає правової підстави забороняти жінкам входити до храму. Натомість, поважаючи двотисячолітню християнську традицію, слід з розумінням ставитися до тих, хто дотримується давніх звичаїв, якщо вони не пов’язані з якимись забобонами, що суперечать християнській вірі.

• Чи можна палити на церковному подвір'ї, паперті?

На церковному подвір’ї не палять, рівно ж як і на паперті (ґанку церкви), бо церковне подвір’я є освяченим.

• Чи дозволено входити у храм або на церковне подвір'я з домашніми тваринами?

Від дуже давніх часів існує заборона вводити до храму будь-яких тварин чи птахів. Давні церковні закони приписували покарання за такі дії. В богослужбових книгах є навіть спеціяльні молитви на очищення храму, «якщо забіжить собака». Такі заборони, мабуть, пов’язані з наявним у різних культурах поділом тварин на чистих і нечистих. Так, наприклад, собак завжди сприймали як істот демонічних, пов’язаних із нечистими силами, тому не дивно, що існують такі категоричні заборони. В теперішніх часах, коли трапляється, що бездомні собаки забігають на церковне подвір’я або навіть і до самої церкви, то, мабуть, це свідчить про затрату в нас почуття «святого» та спільної відповідальности за належний порядок у Божому храмі.

• Чи можуть вірні жертвувати ікони та інші речі для оздоблення храму?

З давніх-давен вірні долучалися до оздоблення святинь. Більш майновиті навіть будували храми власним коштом. Будова та облаштування храмів і тепер відбувається старанням вірних. Однак при цьому слід дотримуватися певних приписів, бо відповідальною за належний вигляд і стан храму є церковна влада. Ікони чи інші предмети, які зберігаються у храмі, мають певні (не тільки декоративні) функції. Мало того, кожна річ у храмі, окрім прикладного значення, набула також значення символічного. Тому, бажаючи пожертвувати якусь річ для церкви, потрібно звернутися до настоятеля, який є відповідальним за облаштування храму, і він вирішить, чи доцільно придбати цю річ і як вона має виглядати. Поспішати з придбанням не варто, бо може виявитися, що придбана річ не надається для церковного використання або дублює вже наявну. Не доречно загромаджувати храм численними однаковими іконами невисокої мистецької вартости, фігурками «кустарного» виконання та іншими декоративними предметами, які не відповідають святості місця.

Ризи священнослужителів і церковна утвар


Для богослужень священнослужителі одягають спеціяльний одяг, який називаємо ризами. Цей одяг упродовж віків набув символічного значення і свідчить про надзвичайність усього, що відбувається під час богослуження. Відповідно до ступенів священства відрізняється і богослужбовий одяг: одні ризи належить одягати дияконам, інші – священикам, а ще інші – єпископам. Тут йтиметься про облачення дияконів та священиків.

Отож, богослужбовим одягом для диякона є стихар – довга біла туніка, яку в нашому обряді дещо видозмінено і яку ще називають «далматика». Поверх стихаря диякон одягає орар – довгий широкий пояс, який переперізують через ліве плече і протягують попід праву руку (див. с. 48).

Священик для звершення богослужень одягає стихар, на шию – єпитрахиль. Це зшитий докупи широкий пояс із отвором для голови, який спадає з шиї до колін. Стихар і єпитрахиль підперезують поясом, а рукава стихаря стягують спеціяльними нарукавниками. Поверх цього убранства священик одягає фелон – накидку з багато оздобленого матеріялу (див. с. 47).

Усі ризи священнослужителів мусять відповідати певним вимогам; ризи використовують під час богослуження після відповідного освячення.

Євхаристійний посуд

При звершенні Божественної літургії використовують спеціяльний посуд. До нього належить чаша, дискос, звіздиця, копіє і ложиця. Чашу вживають для приготування і освячення вина, туди у відповідний момент літургії вкладають частиці освяченого Хліба і з неї причащаються священнослужителі та вірні. Дискос служить для приготування євхаристійного Хліба та перенесення його на престол під час великого входу. Звіздицю кладуть на дискос, щоб унеможливити змішування частиць Хліба, складених у певному порядку. Копієм священик під час проскомидії викраює з просфор Агнця та інші частиці, які буде використано на літургії, а ложицею причащає вірних. Усі ці речі, з огляду на їх надзвичайне призначення, прийнято виготовляти з коштовних металів.

При звершенні літургії використовують спеціяльні покровці, якими покривають Чесні Дари. Покровців є три: два малих для чаші й дискоса та один великий. Великий покровець називається воздух. Ним покривають чашу і дискос поверх малих покровців.

Інші речі, які використовуютьпід час богослуження


Неодмінним елементом кожного богослуження є свічки. Свічка – це жертва Богові і Його храмові, її світло виражає теплоту любови до того, в честь кого її запалюють. Свічку не можна сприймати як засіб умилостивлення чи задобрювання. Свічки у храмі запалюють у визначених місцях і тоді, коли це передбачено під час певних богослуженнь. Окрім того існує традиція, згідно з якою присутні на богослуженні вірні запалюють маленькі свічечки за здоров’я чи упокій своїх ближніх.

Під час богослужень храм обкаджують пахучою речовиною – ладаном. Для кадіння використовують спеціяльну посудину на довгих ланцюжках, яку називають кадильницею. 

Серед церковної утварі є процесійні хрести та хоругви, які використовують під час хресних ходів та інших богослужень. Щодо їх використання немає чітких церковних приписів, однак існують різноманітні місцеві традиції.

Приготування до богослуження

До участи в богослуженні, яке є подією небуденною, готуємося тілесно й духовно. Антоній Сурозький з цього приводу писав: «До храму збираєшся з того моменту, коли прокидаєшся, і знаєш: я йду на зустріч з Живим Богом. І одягаєшся по-іншому, і готуєшся по-іншому, намагаєшся, щоб не було зайвих розмов, щоб ніщо недостойне не розсіювало тієї глибини, що в ній одній можна пережити зміст храму» [1]. Святе Письмо містить вимогу примирення з ближніми перед тим, як маємо відвідати храм, вказуючи таким чином на незвичайність того, що відбувається під час богослуження (див. Мт. 5, 23–24). Бо якщо ми не дбаємо про стан своєї душі, то зовнішні прояви нашої релігійности є нещирими.

Віддавна існував звичай іти до церкви, проказуючи певні молитви. Їх можна почати словами: «Благословен Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків». Далі промовляти тропар, кондак чи інші молитви конкретного дня, «Ісусову молитву» [2] або 50-й чи 90-й псалом. Перед самим храмом треба перехреститися і, входячи, можна проказувати молитву:

«Увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого в страсі Твоїм. Господи, настав мене правдою Твоєю, ворогів моїх ради ісправ перед Тобою путь мою. Бо немає в устах їх істини, серце їх суєтне, гріб відкритий – гортань їх, язиками своїми лукавили. Суди їм, Боже, щоб відпали від замислів своїх; по множеству нечестя їх відкинь їх, бо преогірчили Тебе, Господи. І нехай возвеселяться всі, що уповають на Тебе, вовік возрадуються, і вселишся в них; і похваляться Тобою ті, що люблять ім’я Твоє. Бо Ти благословиш праведника, Господи; як оружжям благовоління вінчав Ти нас» [3].

• Чи є якісь вимоги щодо одягу вірних на богослуженнях?

Одяг, окрім основної функції – служити накриттям для нашого тіла, має ще й іншу функцію – виражальну. В сучасному суспільстві ця остання функція хоч дещо знівельована, однак і надалі присутня. В чому вона полягає? Одягаючись у певний одяг, ми ніби являємо себе назовні, «розповідаємо» про себе, про свої наміри тощо. Наприклад, коли ми бачимо людину в уніформі, то розуміємо, що це – військовослужбовець. По-особливому ми одягаємося у відповідальні моменти нашого життя, такі, як шлюб, похорон тощо. Богослуження як незвичайна подія, тобто зустріч з Богом, також передбачає певне зовнішнє приготування, яке ми чинимо, одягаючись відповідно до того, чим маємо намір займатися. Готуючись внутрішньо до молитовного зосередження на літургії, людина не одягатиметься в одіж, яка виражає зовсім інші, часом несумісні з християнським благочестям наміри й прагнення. Хоч «все мені можна...», але не забуваймо, що «...не все корисно» (пор. 1 Кор. 6, 12). Християнське богослуження за своєю природою спільнотне, тому, бажаючи брати у ньому участь, мусимо зважати на добро інших його учасників. Це означає, що, коли ми зібралися молитися разом, то наш зовнішній вигляд не має бути зухвалим, викличним і не відволікати уваги інших від того, що відбувається у храмі. Біблійні приписи щодо одягу в храмі дуже конкретні, однак світська мода мінлива. Те, що тисячу років тому вважалося зухвалим і непристойним, тепер зустрічається на кожному кроці й уже не викликає обурення. Тому, напевно, слушно буде намагатися не лише дотримуватися конкретних біблійних приписів, а зважати на те, для чого ці приписи були встановлені. А в них заборони щодо одягу встановлені для підкреслення святости місця, у якому перебуваємо, святости події, у якій беремо участь, і любови до ближніх, з якими разом молимося.

Окремо слід згадати про мобільні телефони, з якими ми заходимо до храму. Кожний з нас, мабуть, був свідком того, коли у найурочистіший момент літургії звучав телефонний дзвінок. Тому пам’ятаймо, що перед входом до храму дзвінок телефону слід вимикати.

Прийшовши до храму

До храму входимо завжди до початку богослуження, тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10-15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати. В наших часах жінки і поза храмом ходять з непокритим головами, тому тепер складно вимагати беззаперечного виконання біблійного припису, який вимагає, щоб жінки у храмі перебували з покритими головами. Такий припис насамперед треба сприймати як вимогу щодо скромного й благочестивого зовнішнього вигляду на спільній молитві. Недоречно перед дверима храму одягати на голову хустину, якщо інший одяг далеко не відповідає святости місця, у якому людина має намір перебувати.

Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім можна підійти до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз [4].

При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.

Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків за спеціяльною перегородкою. Тепер чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.

Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.

Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослуження. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослуженні. Під час коротких павз у відравах радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.

Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослуження, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослуженням. Храм це – Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе...».

• Чи можемо вважати, що виконали обов'язок участи в недільній літургії, якщо ми запізнилися?

У храм завжди приходять до початку богослуження. Запізнюючись, ми, часом навіть не замислюючись, зневажаємо те, що відбувається в церкві. Бо, наприклад, коли йдемо на зустріч із важливою для нас особою, то приходимо заздалегідь, щоб у жодному разі не запізнитися. Тож як можемо легковажно ставитися до зустріч із самим Господом, що сходить на престол нашого храму під час кожної літургії?

Звичайно, трапляються всілякі обставини, які можуть нам перешкодити прийти на початок богослуження, але немає жодного виправдання для постійних запізнень чи навіть передбачуваного приходу в храм через пів години після початку літургії.

Щоб уникати запізнень, слід заздалегідь довідатися про розклад богослужень, який зазвичай оголошують у храмі, ще напередодні (або вивішують на дошці оголошень). Особливо треба слідкувати за розкладом богослужень у передсвяткові й святкові дні, бо в ньому можуть відбутися зміни.

Якщо вже трапилось, що ми запізнилися, то треба ввійти так, аби не перешкодити молитві інших. Не слід протискатися до тетраподу для цілування ікони, запалення свічок чи до передньої частини храму, якщо при цьому ми розштовхуватимемо інших людей; краще просто зупинитися там, де вільно. Якщо, запізнившись, входимо у храм, коли читають Євангеліє чи під час співу «Ми херувимів...», «Вірую», освячення євхаристійних Дарів, «Отченашу» та ін. важливих частин богослуження, то потрібно зупинитися на вході, дочекатися закінчення цих частин і аж тоді заходити.

Видається некоректно чітко зазначати фрагмент з літургії, від якого можна вважати, що обов’язок участи в недільному богослуженні виконано, коли ми запізнилися. Якщо із якихось поважних обставин ми запізнилися, хоча й мали намір прийти вчасно, то можемо вважати недільний обов’язок виконаним. Звісно, це не може стати нормою, бо і «літургія Слова» з читанням уривків Святого Письма, яку звершуємо на початку відправи, і «літургія жертви», на якій приноситься безкровна жертва, становлять невід’ємну цілість. Таким чином, не можна на власний розсуд «скорочувати» літургії, і якщо ми увійшли до храму під час херувимської пісні, то, напевно, варто задуматися, чи слід приступати до причастя на цій літургії. Зрештою, у містах здебільшого є можливість піти в інший храм, щоб встигнути до початку відправи.

• Як молитись, увійшовши в храм?

Увійшовши до храму перед богослуженням, тихо проказуємо свої приватні молитви. Традиційно вживають молитви, подані у молитовниках, чи інші молитви, які знаємо. Якщо ми прийшли на літургію, то можемо молитися молитви приготування до причастя [5].

Запізнившись на початок богослуження, приватних молитов не мовимо, а приєднуємося до спільної церковної молитви. Дехто радить проказувати приватні молитви по дорозі до храму (якщо запізнюємося).

У храмі ми не глядачі, а учасники відправи, тому співаємо разом з усіма, особливо загальновідомі тексти: Святий Боже, Вірую, Отче наш тощо. Не слід, однак, повторювати вголос тих слів, які має промовляти лише священик. Богослуження має форму діялогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а інші – для усієї зібраної громади. 

Під час богослуження приватних молитов не промовляємо, ані не читаємо з молитовників інших текстів, окрім тих, які проспівують співці чи хор. Перебуваючи в храмі на спільній молитві, не варто виявляти занепокоєння, якщо священнослужителі чи співці допустяться якоїсь неточності. Краще пригадати власні прогріхи й просити за них прощення у Господа. Коли зауважуємо особу, що не знає, як поводитися у храмі, то не осуджуймо її і не повчаймо поспішно. Якщо треба, то можна допомогти доброзичливою порадою, а зауваження слід робити лише тим, хто брутально порушує благочестя спільної молитви.

Діти в храмі

Якщо з нами у храмі перебувають діти, то пам’ятаймо, що час їх присутности в церкві має бути співмірний з їхніми можливостями зосереджуватися. Батьки мають пильнувати, щоб їхні діти поводилися належним чином: не шуміли, не бавилися, а привчалися благоговійного ставлення до святині та знали, якою має бути поведінка в храмі. Якщо діти мусять залишити церкву, то мають перехреститися і вийти, не привертаючи уваги. В деяких випадках треба самому їх вивести. Якщо мала дитина у храмі розплачеться, то одразу треба разом із нею вийти назовні. Дітям у церкві не дають нічого їсти, за винятком антидора або благословенного хліба на всенічній.

Коли і як запалюємо свічки

Свічки (офірки) в храмі перед іконами ставимо так, щоб не перешкоджати іншим вірним молитися. Свічки варто придбати ще перед початком богослуження і покласти їх на свічник, а на початку відправи хтось один їх засвічує. Так можна буде уникнути метушні довкола свічників та ходіння по храмі, яке відволікає увагу інших молільників. Запалені свічки – це наша жертва за померлих чи за тих, що потребують особливої Божої опіки. Некоректно дозволяти нашим дітям бавитися біля свічників, гасячи чи запалюючи свічки, бо у такий спосіб перетворюємо сакральне дійство на розвагу (попри небезпеку для дітей попектися вогнем).

Перед тим, як ставити свічки, треба переконатися у відповідності моменту богослуження, бо на деяких частинах відправи не дозволено переходити через храм, ставити свічки, цілувати ікони на тетраподі тощо. Йдеться про такі складові богослуження:

– на літургії під час читання Апостола і Євангелія, під час херувимської пісні, після виголосу «Станьмо гідно...», під час причащання;

– на ін. богослуженнях: під час шестипсалмія утрені (коли гасять світло), на литії, коли відбувається кадження усього храму, під час читань тощо. 

Збираючись до храму, варто заздалегідь приготувати гроші для пожертв і свічок, подати поминальні записки, щоб під час відправи не порушувати порядку і нікому не заважати. Полишати храм до закінчення відправи без невідкладної потреби не можна. Проповідь після Євангелія це не «перерва» в літургії, тому з храму в цей час не виходять, бо це вияв неповаги до Божого Слова, яке пояснює проповідник. Не можна покидати храм, коли на літургії виголошено: «Двері, двері в премудрості будьмо уважні». Дев’яте апостольське правило [6] з цього приводу приписує церковне покарання. Оскільки запізнення на богослуження є неповагою до церковної служби, то й передчасний вихід з церкви не є чимось іншим. «Забігання» до церкви лише «поставити свічку», як правило, свідчить про нерозуміння сути християнської молитви і намагання замінити її зовнішніми практиками, що нагадують поганські.

На закінчення богослуження потрібно тричі перехреститися і вклонитися до царських дверей. При виході з храму промовляємо ті ж молитви, що й при вході.

• Знак хреста, поклони й інші молитовні жести та постави

Хрестимося і робимо поклони однозгідно з усіма богомольцями. Тобто у той самий час і спосіб, без поспіху і з належним благоговінням.

Хрестимось так: з’єднуємо три пучки правої руки (знак рівности Пресвятої Тройці) і торкаємося ними чола (щоб Господь освятив наш розум), промовляючи: «Во ім’я Отця», потім грудей (щоб Господь освятив наше серце), кажучи: «і Сина», далі – правого плеча зі словами: «і Святого Духа», й завершуємо на лівому плечі (щоб Господь освятив наші сили), кажучи: «Амінь». Опустивши руку, вклоняємось. 

Хрестяться без поспіху, обов’язково торкаючись відповідних частин тіла. Хрестячись недбало, виражаємо неповагу до Господа, бо хресне знамення має на меті нагадувати нам про хресну смерть Ісуса Христа, якою ми були відкуплені для вічного життя.

Хрестяться також, промовляючи інші молитовні формули, як напр., «Святий Боже, святий кріпкий...», «Господи, помилуй», «Пресвята Богородице, спаси нас», «Прийдіте, поклонімся Цареві нашому – Богу...». Поширеним є також звичай хреститися на «Алилуя, алилуя, алилуя! Слава Тобі, Боже!»; під час митаревої молитви на «Боже, милостивий будь мені, грішному» та «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм». Щодо хресного знаку на «Мир всім», то існують дві традиції, одна з яких передбачає на цьому виголосі лише схиляння голови. Відмінність існує і в тому, що в деяких церквах прийнято хрестится на кожне «Господи, помилуй» та «Подай, Господи».

Хрестимось тоді, коли священик благословляє Євангелієм, чашею чи іконою. Коли священик благословляє рукою, кадить людей, а єпископ благословляє свічками, то вірні не хрестяться, лише схиляють голови. В деяких церквах однак хрестяться і на благословення рукою.

Перехрестившись, робимо поклони на знак покори перед Господом. Поклони бувають малі (поясні) і великі (земні). При поясному поклоні нахиляємось до пояса, не згинаючи колін, майже торкаючись правою рукою землі. Земний поклін чинимо, ставши на коліна і торкнувшись головою землі.

Без поклонів хрестимось:

1) на утрені, всенічній у середині шестипсалмія на «Алилуя» (три рази);

2) при виголошенні слів «Силою Чесного і Животворящого Хреста...»;

3) на початку читання Святих Писань (Апостола [якщо є звичай хреститись], Євангелій, старозавітніх читань [паремій]);

5) при відпустах на словах: «Христос, істинний Бог наш....», «...святих, що їх пам’ять світло звершуємо».

З поясним поклоном хрестимось:

1) при вході і виході з храму (тричі);

2) переходячи храм навпроти іконостасу;

3) перед початком кожного богослуження (тричі);

4) на єктеніях після кожного прошення, на словах «Господи, помилуй» чи «Подай, Господи» (якщо є звичай хреститись);

5) при виголошенні прослави Пресвятій Тройці.

6) при виголошенні слів «Прийміть, їжте...», «Пийте з неї всі...», «Твоє від Твоїх...» та «Святеє святим»;

7) тоді, коли священнослужитель виголошує молитви зі словами: «...голови ваші Господеві приклоніть», «...поклонімся», «...припадім» і т. п.;

8) на словах «Алилуя», «Святий Боже...» і після слів «Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше...»;

9) на початку великого славослов’я («Слава во вишніх Богу...»), після слів «Слава Тобі, що показав нам світло», «Сподоби, Господи...», після співу першої половини «Ми херувимів...»;

10) після читання Євангелія під час співу «Слава Тобі, Господи, слава Тобі».

Усі ці приклади вживання хресного знамення у деяких регіонах можуть бути відмінними, оскільки щодо цього немає єдиних церковних приписів.

Коліноприклонення

Постава навколішки означає покаяння, прохання прощення, тому не клякають в суботу, в неділю та в празники, коли радість перебування з воскреслим Спасителем не сумісна з постом і покаянням. Хоч у нашому обряді не прийнято на спільному богослуженні ставати на коліна (за винятком кількох випадків), однак існує традиція клякати у певні моменти літургії. Це допускається у будні дні, тоді клякають після виголошення: «Благодарім Господа...» і до «Тебе оспівуєм». У неділю, дванадесяті празники, від Різдва до Богоявлення та в пасхальний період (до П’ятдесятниці) коліноприклонення не практикують.

У деяких парафіях побутують інші звичаї щодо коліноприклонінь, які не у всьому відповідають викладеному тут.

Цілування ікон та інших святощів

До ікон та інших святощів прикладаємося (цілуємо) або до початку богослуження або після його закінчення. Пам’ятаймо, що неприпустимо прикладатися до святощів із нафарбованими вустами. Зображення на іконах цілуємо не в лики (обличчя), а в руки, плащаницю цілуємо в зображені на ній Христові рани. Підходячи до цілування святощів, бажано залишити (під чиїмсь наглядом) парасолі, торбини тощо. Перед тим, як прикластися до ікони, роблять два поясних поклони і з хресним знаменням, а опісля один також із хресним знаменням [7]. Якщо ми підходимо до священика чи єпископа, який благословляє чи помазує освяченим єлеєм (мирує), то третій поклін робимо після приймання благословення чи помазання.


[1] Антоний Сурожский, «Войду в Дом Твой...», Фонд «Христианская жизнь», 2002 (тут і далі перекл. упорядника).
[2] «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного».
[3] «Прийдіте поклонімся»: Молитовник, Львів 2004, с. 323.
[4] Щодо зовнішніх виявів побожности (поклони, знак хреста) при вході у храм, то у різних місцевостях можуть існувати власні звичаї. Перебуваючи в чужій парафії, слушно буде їх дотримуватися, якщо вони нам відомі. Якщо ж ні, то чинимо так, як прийнято у нашому храмі.
[5] Див., напр., Правило до святого причастя, Львів 2003.
[6] Апостольські правила, або Правила святих апостолів - це давній збірник церковних законів.
[7] У деяких регіонах можуть бути інші звичаї щодо поклонів і хресного знамени при цілуванні ікон. Якщо ці звичаї нам відомі, то доречно буде їх дотримуватися.

http://www.liturgia.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=32&Itemid=103#3

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 3 й 8.

Літургійне життя

УГКЦ

Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ»

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ...

християнство

«П’ятдесятниця - період очікування дару Святого Духа», - о. Василь Рудейко

Ісус Христос на 40-й день після свого воскресіння вознісся на небо, на 50-й зіслав Святого Духа на своїх апостолів. Період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа в Церкві називається П’ятдесятницею. Він має свою структуру і включає в себе три великих свята. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові...

Папа розповів, навіщо у неділю ходити до церкви

Пресвята Євхаристія є великим Божим даром для нас, і саме тому важливо ходити в неділю на Службу Божу, і не лише для того, щоб молитися, але й щоб причащатися. Про це пригадав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 5 лютого...

Папа пояснив, чому мучеництво Стефана згадується на другий день Різдва

Наступного дня після Христового Різдва Церква вшановує святого первомученика Стефана. Цей день в Італії є вихідним, тому численні римляни, прочани з інших італійських міст та паломники з різних кінців світу у четвер, 26 грудня, не зважаючи на проливні дощі та шквальний вітер, заповнили площу Святого Петра, щоб разом з Папою Франциском помолитись молитвою «Ангел Господній»...

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА 27 ВЕРЕСНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРАВОСЛАВНІ І ГРЕКО-КАТОЛИКИ

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва...

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 21 ВЕРЕСНЯ СВЯТКУЮТЬ ХРИСТИЯНИ, ЯКІ ЖИВУТЬ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ

21 вересня православні та греко-католики в Україні (а також християни в деяких інших країнах) святкують Різдво Пресвятої Богородиці. Римо-Католицька, Вірменська та більшість Православних Церков світу дотримуються Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня...

11 ВЕРЕСНЯ ПРАВОСЛАВНІ ТА ГРЕКО-КАТОЛИКИ ВШАНОВУЮТЬ УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря...

«Передайте один одному знак миру»

В Євхаристії ми беремо участь як люди грішні та слабкі. Тому на початку літургії визнаємо: «Сповідаюся Господу Богу всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством...

Архів новин