Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: о. Петро Павлишин

Євхаристія – таїна Церкви

Дата публікації: 01-10-2009
Перед Своєю смертю наш Божественний Спаситель Ісус Христос залишив людству неоціненний скарб – Святу Тайну Євхаристії. Це Таїнство є центральним у богослужбовому циклі. Для багатьох християн Євхаристія, так і залишається просто таїнством, з якого вони дуже рідко користають. Слова Ісуса Христа: “Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі” (Йо. 6, 53), для них стали неактуальними і далекою, незреалізованою реальністю. Це є наслідком зміни у сприйнятті Святої Тайни Євхаристії і самого Її значення, що й відбивається на житті християн. 

tl_files/articles/EV.jpgЗ Діянь апостолів ми довідуємось, що апостоли після зіслання Святого Духа “пильно і однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса”. (Ді. 1, 14), а також перші громади, які повставали через проповідь апостолів “постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба, молитвах” (Ді. 2, 42). Перебувати в церкві після П’ятдесятниці було рівноцінне тому, що кожний християнин брав участь у Євхаристії. Не було відмежування між перебуванням у Церкві під час Літургії та участю в Євхаристії, так як ми спостерігаємо нині. Християнин, котрий приходив на Літургію приймав Євхаристію, він був свідомий того, що Христос дав нам Євхаристію, щоб людина уподібнювалася на Христа. Актуальність слів апостола Павла для ранньої Церкви: “Як, отже, ви прийняли Господа Ісуса Христа, так у ньому перебувайте” (Кол. 2, 6) підкреслює той факт, що хто без причини в ранній Церкві не брав участі в Євхаристії – підлягав виключенню, оскільки сам себе відділяв від Церкви. До IV ст. не знаходимо згадки про те, щоб хтось із учасників євхаристійного зібрання себе виключав із нього не приймаючи Євхаристії. Таким чином, на Євхаристії не було присутніх, як це спостерігаємо у наш час, а були усі учасники.

Розуміння Церкви в перших християн випливало з Євхаристійного Таїнства. Саме там, де звершується Євхаристія, там і є Церква і де є Церква, там є зібрання задля Євхаристії (пор.: 1 Кор. 11, 18 “коли сходитесь разом на збори [як Церква]”). У Посланні до Коринтян ми читаємо: “Якщо, отже, зійдеться уся Церква разом” (1 Кор. 14, 23). Для чого сходиться люд Божий? Цей збір євхаристійний, бо на ньому здійснюється “ламання хліба”, “Вечеря Господня”. Від початку була єдність Збору вірних і Євхаристії Церкви. “Церква – це Тіло Христове, Євхаристія – також Тіло Христове. Тому без Євхаристії немає Церкви, немає і не може бути життя в Церкві”, - говорить архимадрит Кипріян Керн. Власне, у розкритті змісту і сенсу Церкви, як збору вірних і Євхаристії у Церкві і полягає основне завдання літургічного богослов’я.

Ця єдність перестала бути очевидною для сучасної церковної свідомості. У богослов’ї, яке прийнято називати “шкільним” зовсім не згадується про зв’язок Збору Євхаристії і Церкви. Церква для “шкільного” богослов’я є ієрархія і вірні, а Євхаристія визначається і розглядається як одне з Таїнств. У цій схоластичній догматиці просто ігнорується церковний сенс Євхаристії! Літургічне пошанування стало чимось індивідуальним. Хоча ми не йдемо до Церкви, щоб індивідуально молитися, а щоб “згуртуватися в Церкву” (пор. 1 Кор. 11, 18). У Євхаристії молитва, віра, надія, любов перестають бути моїми, а стають нашими. Усі стосунки з Богом стають зв’язком Бога з його народом. Моя спільність з Христом у Євхаристії переображується і стає єдністю з Христом. Сучасна практика Причастя підпорядкована “духовним потребам” окремих вірних. Ніхто не сприймає її в дусі самої євхаристійної молитви “… а нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одно з одним на причастя єдиного Духа Святого…”. Рання Церква твердо знала, що “ закон віри” (lex credendi) є “законом молитви” (lex orandi) і вони невіддільні один від одного, тобто як я вірю, так і молюся і навпаки наскільки моя молитва з’єднана з Богом, настільки сильна моя віра. Святий Іриней Ліонський каже: “Вчення наше згідне з Євхаристією, Євхаристія підтверджує вчення” (“Проти єресей”).

В описах храму майже нема згадки про зв’язок християнського храму із Церквою вірних. Храм переживається і відчувається як собор, як збір у Христі неба, землі і всього створіння, як вияв суті та призначення Церкви. Дехто розуміє іконостас як, перш за все, стіну, що відділяє святилище від мирян і кладе непрохідну між ними перепону. Але іконостас виник із буквально протилежних причин: не як відділення, а як з’єднання. Іконостас виник на початку із переживання храму як “неба на землі”, як свідоцтво про те, що “наблизилось Царство Боже”. Як і весь іконопис у храмі, він є неначе втіленням бачення Церкви як собору, як єдності світу видимого і невидимого, як з’явлення і присутності нового і преображеного створіння. Наші храми тепер не розписуються, а завішуються багатьма іконами, які часто не мають до цілого храму жодного відношення. Це нове відчуття святилища та іконостасу як поділу, помилкове, тому що, очевидно, суперечить самому літургічному переданню Церкви! Це передання знає тільки посвячення храму й престолу, але не посвячення святилища окремо від усього “корабля” церкви. Увесь храм помазується святим миром і внесенням мощів, які мають бути поміщенні у престолі, що відбувається при закритих зовнішніх дверях.

До храму не йдемо для індивідуальної молитви, але щоб зібратися в Церкву і бути тими, ким стали в день хрещення – членами Тіла Христового! Це пригадують нам вступні молитви, які мовить священик перед Літургією. Вони дають нам правдиве розуміння християнина, котрий завжди керується Святим Духом (молитва “Царю Небесний”). Молитва “Святий Боже…” скеровує наш погляд на Єдино Святого Бога, від Котрого походить всяка святість. Лише у причастності з Богом людина може бути святою. Зустрівшись з Богом і Його святістю людина відкриває свою грішність. І чудо церковного Збору полягає в тому, що він – не “сума” грішних і недостойних людей, з яких воно складається, а Тіло Христове – Церква святих. Святість Церкви не є нашою святістю, а Христовою, який самого себе видав на смерть, аби її освятити (пор. Еф. 5, 25-27). Молитви перед іконами пригадують нам, куди ми прийшли і перед ким ми перебуваємо, адже ікона є присутністю Христа.

Часто кажемо, що вступаємо в Церкву, щоб від неї отримати допомогу, благодатну силу, розраду, але забуваємо, що ми і є Церква, що ми становимо її, що Христос перебуває у Своїх членах і що Церква не поза нами, не над нами, а ми у Христі і Христос у нас. Суть Літургії порушує сучасне “індивідуальне” входження у храм в будь-який момент богослужіння. Ніби зберігаючи, таким чином свою “індивідуальність”і “свободу”, людина не бере, фактично участі в таїнстві Збору вірних.

У Тайні Євхаристії священик – сам Христос, а Збір вірних – Тіло Його. Тому й одягання священника, навіть якщо в наші дні воно відбувається до Літургії, пов’язане зі Збором вірних, бо воно є образом, іконою єдності Христа і церкви, нерозривоної єдності багатьох, які становлять одне. Білий одяг (стихар), який кожен із нас отримав при хрещенні – це одяг усіх хрещених, одяг самої Церкви. Одягаючи його, священик показує єдність Збору вірних, що неначе об’єднує всіх нас у собі. Епітрахиль – це образ прийняття Спасителем нашої природи для спасіння і обожествлення, знак того, що це священство Самого Христа. І також нарукавники на руки священика – уже не його руки, а Христові. Пояс – завжди знак послуху, готовності до служіння, певне відображення подорожі. Фелон – це слава Церкви як нового творіння, це радість, правда і краса нового життя, прообраз Царства Божого і Царя, котрий навіки “воцарився і у красу зодягнувся”. Якщо умова початку Євхаристійного священнодійства – Збір у Церкві, то умова його завершення – сходження Церкви на небо, в Царство Христове. Тому теперішній Чин Літургії починається із торжественного благословення Царства.

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 2 і 6?

Літургійне життя

УГКЦ

Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ»

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ...

християнство

«П’ятдесятниця - період очікування дару Святого Духа», - о. Василь Рудейко

Ісус Христос на 40-й день після свого воскресіння вознісся на небо, на 50-й зіслав Святого Духа на своїх апостолів. Період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа в Церкві називається П’ятдесятницею. Він має свою структуру і включає в себе три великих свята. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові...

Папа розповів, навіщо у неділю ходити до церкви

Пресвята Євхаристія є великим Божим даром для нас, і саме тому важливо ходити в неділю на Службу Божу, і не лише для того, щоб молитися, але й щоб причащатися. Про це пригадав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 5 лютого...

Папа пояснив, чому мучеництво Стефана згадується на другий день Різдва

Наступного дня після Христового Різдва Церква вшановує святого первомученика Стефана. Цей день в Італії є вихідним, тому численні римляни, прочани з інших італійських міст та паломники з різних кінців світу у четвер, 26 грудня, не зважаючи на проливні дощі та шквальний вітер, заповнили площу Святого Петра, щоб разом з Папою Франциском помолитись молитвою «Ангел Господній»...

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА 27 ВЕРЕСНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРАВОСЛАВНІ І ГРЕКО-КАТОЛИКИ

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва...

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 21 ВЕРЕСНЯ СВЯТКУЮТЬ ХРИСТИЯНИ, ЯКІ ЖИВУТЬ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ

21 вересня православні та греко-католики в Україні (а також християни в деяких інших країнах) святкують Різдво Пресвятої Богородиці. Римо-Католицька, Вірменська та більшість Православних Церков світу дотримуються Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня...

11 ВЕРЕСНЯ ПРАВОСЛАВНІ ТА ГРЕКО-КАТОЛИКИ ВШАНОВУЮТЬ УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря...

«Передайте один одному знак миру»

В Євхаристії ми беремо участь як люди грішні та слабкі. Тому на початку літургії визнаємо: «Сповідаюся Господу Богу всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством...

Архів новин