Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Марія Колодій
Автор: Жан Корбон

Неділя помноження хлібів

Дата публікації: 17-07-2010
хліби

Ми – «маленьке стадо». На те, що ми вперто залишаємося тут, є численні поважні причини, у кожного свої, але є одна причина, дуже глибока. Вона не завжди очевидна, але Євангеліє мало б широко розплющити на неї наші очі. Ми залишаємося, бо є Церквою. Це і є те «маленьке стадо» (Лк. 12, 32).

Подія, про яку оповідає нам сьогоднішнє Євангеліє, допомагає нам усвідомити, чим є та Церква, яку становимо ми, те «маленьке стадо» (Лк. 12, 32), яка й далі залишається в західній частині Бейруту, – допомагає зрозуміти, чому ми тут. Не забуваймо, що ми як Церква є Божим чудом. Я кажу це зовсім не для того, щоб надиматися, а щоби сповнилися подивом, – чудо не в тому сенсі, що воно суперечить певним законам природи, це чудо – неначе спалах світла. Бо чудо в цьому і полягає: воно, неначе спалах світла, освічує те, що існувало завжди, але чого ми раніше не бачили, дає побачити, що наш Бог завжди поряд, що Він є з нами. І Він з нами не просто для того, щоб захищати нас, а щоби працювати разом з нами. Ісус каже: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю» (Йо. 5, 17). Воскреслий Господь творить разом з нами.

Що насправді відбувається в тій євангельській події? Той численний люд, що перебував з Ісусом, був настільки захоплений Його словом, людей так вабила та нечувана любов, якою є Бог, що вони забували їсти. Поміняймо місцями складові ситуації, і побачимо, що йдеться точнісінько про те ж чудо, що й зараз у нашому випадку. Бо зараз ми і всі наші брати і сестри, які живуть поряд, справді настільки поглинуті численними клопотами, тривогами, страхом, непевністю, що забуваємо брати поживу в Господа, живитися Ним. Як не були б розташовані складові, чудо залишається тим самим. Подивімося, як Ісус реагує і діє в нашому випадку.

На самому початку, і саме це є стрижнем Церкви, є Боже співчуття. «Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними» (Мт. 14, 14). А зараз тут у нас є більше як п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. Як би то міг Ісус не мати до нас співчуття? Співчуття, що сьогодні, як і тоді, не різнить людей. Співчуття Ісуса – немов той спалах світла, що раптом усуває пелену і веде нас за собою. Справді, відразу після того учні підходять до Ісуса, щоби звернути Його увагу на те, що всі ці люди, які залишалися на місці, насичуючись Його словом, мають також тіло, яке мусять годувати і про яке вони тепер забувають. Инакше кажучи, учням починає передаватися співчуття Ісуса, і це стає для них першим усвідомленням їх ролі. Саме таким чином починає діяти Церква. В міру того, наскільки ми є Церквою, починаємо відчувати правдивий голод і правдиву спрагу, про які раніше забував численний люд, що слідував за Ісусом, як забуває про Нього велика кількість тих, хто залишається зараз у західній частині Бейрута. На щастя, вони думають про те, як роздобути мазут, борошно тощо, та чи думають про те, щоби прийняти того, хто є їхнім життям, любов’ю? Усвідомлюючи це, ми приймаємо до свого серця співчуття Ісуса і стаємо Церквою.

У відповідь на турботу учнів, які звертаються до Ісуса: «Та відпусти ж їх! Нехай підуть по селах та куплять собі поживи» (див. Мт. 14, 15), Він каже: «Ні! Дайте ви їм їсти» (Мт. 14, 16). Саме з нашою допомогою Ісус хоче наситити душі тих, які живуть зараз разом з нами цим життям, що є життям вічним уже тепер. Не без нас! Ось для чого послані ми, тобто Церква, ось для чого вона існує.

Що відповідають учні? «Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби» (Мт. 14, 17). В буквальному сенсі, вони мають рацію, і ми також, коли даємо таку ж відповідь: «Нас лиш біля сорока осіб. Ми не вміємо любити. Як же ми можемо давати любов иншим? Наше серце сповнене гіркоти, образи, иноді ненависти, навіть у стосунках з найближчими нам людьми. То як же можемо давати живу воду, той хліб, який, як ми казали на початку сьогоднішньої Божественної літургії, походить від Отця, для цілого світу? Як ми можемо давати його, якщо самі знемагаємо, якщо про нас також всі забули?». Це усвідомлення нашого безсилля є важливим моментом у житті Церкви. Ми не можемо бути Церквою, якщо не переконані у своїй нездатності живити світ тією правдивою їжею, якої Він чекає. Можна змінювати державні структури – уряд, дипломатію тощо, в цьому може і є необхідність на відповідному державному рівні, але це, щоб втамувати основний голод – голод серця – тих людей, поряд з якими живемо, всі ці заходи абсолютно безсилі.

Що ж нам робити? Зупинитися на цьому, кажучи, що ми нічого не можемо? Ні! Ісус каже далі: «Принесіть мені їх сюди» (Мт. 14, 18). Чи розуміємо ми, що саме це ми й маємо переживати, коли приходимо сюди на Божественну літургію? Нам не треба приносити Йому свої бажання або те, що робили впродовж тижня, бо воно може й не є непотрібним, але нічого не дає для втамування того основного голоду – голоду серця. Ми нічого не можемо, починаючи з того, що не можемо мати миру в серці. І цю нашу нездатність, ту безплідність, про яку йшлося в сьогоднішньому посланні апостола (див. 1 Кор. 1, 10 – 18), треба принести. Якщо ми принесемо її, через неї Ісус може здійснити все. То ж ми маємо принести її Йому зі спокоєм у серці, сказати: «Так, я не можу любити і давати любов, але для Тебе нема нічого неможливого, для Тебе разом із нами!». Ти разом із нами є Церквою.

Ісус встановлює певний порядок. Він «звелів людям сісти» (див. Мт. 14, 19). Це маленька деталь, але вона може допомогти нам дещо зрозуміти. У Церкві ми всі маємо неоднакові функції. В кожного з нас – своя особлива місія. Можливо, цими днями багато хто з нас, вимушено залишаючись безробітним з технічних причин, запитує себе, що він зараз робить тут, у цьому місті, і яка з нього користь. Ми виживаємо, але чим можемо бути корисні иншим? Кожен з нас необхідний, у кожного є свій особливий сенс існування. Якби в цій євангельській події не було певної організації, як організоване тіло, що складається з багатьох органів, які мають неоднакові функції, не могло би бути того щедрого помноження їжі. Ким би ми не були, наша присутність має свій сенс.

І тут ми підходимо до центрального моменту події, до того моменту, який творить Церкву кожної миті: «Ісус підвів очі до неба, поблагословив» (Мт. 14, 19). Євангеліє показує нам, як відбулася епіклеза. Епіклеза – це той момент, коли священик припадає до землі, і ми разом з ним, – у всій своїй порожнечі, що попри все, непохитною надією чекає всього від животворного Духа. І на тому місці, де нічого нема, запалає вогонь любови. Йдеться не просто про помноження, бо помноження полягає в кількості. Йдеться про ту надзвичайну Божу щедрість. Святий Дух сходить на нас, якщо маємо відвагу принести Господу свою цілковиту нездатність давати иншим живу воду та любов – ту їжу, якою є Ісус для всіх людей. Від початку до кінця наша Божественна літургія наповнена тим благословенням, яке ми отримуємо в епіклезі. Воно щедро сходить на нас, дається нам. У прочитаній євангельській події Ісус вже дає самого себе, дає своє животворне Тіло. Так, він дав хліб і рибу учням, а ті роздали їх усім людям. Це і є сенс нашого існування: Ісус дає себе, Він дає свого Духа, дає життя, Він дає їх через нас усім людям.

І не забуваймо про ще один момент: «Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних» (Мт. 14, 20). Ця деталь укотре акцентує на Божій любові. У Господі є справжній достаток! Той дар самого себе, який Бог дає через нас иншим, не має меж. Він нескінченний і безмежно щедрий, тому ми розпочали сьогоднішню Божественну літургію словами: «Благослови, душе моя, Господа! Благословенний ти, Господи!». Наше благословення відповідає на безмежну щедрість Його любови.

Якщо перечитаємо Євангеліє в тиші свого серця, краще зрозуміємо, чим є Церква. Це не просто спільнота кількох тисяч людей поряд з иншими – так є в суспільному плані – це світло Божого співчуття. Не важливо, що нас тут якихось сорок осіб, і що в усіх церквах західного Бейрута залишилось лише «маленьке стадо»! Важлива та переміна, яка здійснюється через це «маленьке стадо» (Лк. 12, 32).

То ж підімо й ми помолитися на самоті, щоб усвідомити, яким дивом є наша Церква, бо через неї Боже співчуття щедро сходить на світ.

Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 3 + 3.

Літургійне життя

УГКЦ

Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ»

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ...

християнство

«П’ятдесятниця - період очікування дару Святого Духа», - о. Василь Рудейко

Ісус Христос на 40-й день після свого воскресіння вознісся на небо, на 50-й зіслав Святого Духа на своїх апостолів. Період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа в Церкві називається П’ятдесятницею. Він має свою структуру і включає в себе три великих свята. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові...

Папа розповів, навіщо у неділю ходити до церкви

Пресвята Євхаристія є великим Божим даром для нас, і саме тому важливо ходити в неділю на Службу Божу, і не лише для того, щоб молитися, але й щоб причащатися. Про це пригадав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 5 лютого...

Папа пояснив, чому мучеництво Стефана згадується на другий день Різдва

Наступного дня після Христового Різдва Церква вшановує святого первомученика Стефана. Цей день в Італії є вихідним, тому численні римляни, прочани з інших італійських міст та паломники з різних кінців світу у четвер, 26 грудня, не зважаючи на проливні дощі та шквальний вітер, заповнили площу Святого Петра, щоб разом з Папою Франциском помолитись молитвою «Ангел Господній»...

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА 27 ВЕРЕСНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРАВОСЛАВНІ І ГРЕКО-КАТОЛИКИ

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва...

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 21 ВЕРЕСНЯ СВЯТКУЮТЬ ХРИСТИЯНИ, ЯКІ ЖИВУТЬ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ

21 вересня православні та греко-католики в Україні (а також християни в деяких інших країнах) святкують Різдво Пресвятої Богородиці. Римо-Католицька, Вірменська та більшість Православних Церков світу дотримуються Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня...

11 ВЕРЕСНЯ ПРАВОСЛАВНІ ТА ГРЕКО-КАТОЛИКИ ВШАНОВУЮТЬ УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря...

«Передайте один одному знак миру»

В Євхаристії ми беремо участь як люди грішні та слабкі. Тому на початку літургії визнаємо: «Сповідаюся Господу Богу всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством...

Архів новин