Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Андрій Доманський

Пояснення окремих частин Літургії

Дата публікації: 22-07-2009

1. Проскомидія.

Вся Літургія поділяється на три частини: Проскомидія, Літургія Слова (Оглашенних) Літургія Жертви(Вірних). Люди мало знають про Проскомидію, як частину Літургії, наче це якийсь неважливий і непотрібний додаток. “Проскомідзо” (др.гр.) – означає приношу, жертвую. У перших віках християнства люди приносили хліб для Літургії. Частину освячували, а решту використовували для АГАПЕ. Також багато людей приносили оливу, мед, овочі. У ІV ст. через зловживання скасовано АГАПЕ, а тому і ці приноси.

Частина хліба і вина використовувалась для утримання духовенства, сиріт, вдів, бідних. З 313 року ввели грошове утримання священиків, хоч матеріальне тривало ще до V – VІ ст. Відтак, Проскомидія стає справою священиків, а народу ні. У VІІІ – ІХ ст. Проскомидія переноситься з Херувимської пісні на початок Літургії (теперішнє місце).

Щойно в ХІ ст. з’явились короткі молитви, витяги з псалмів, бо раніше вона полягала у практичному приготуванні і вливанні вина, без обрядів і молитов. В ХІІ ст. почали використовувати звізду. Лише у ХІV ст. остаточно сформувалися обряди – реформа Філотея.

Символіка була пристосована пізніше. Так в дарах добачали Агнця-Христа (ІС ХС НІКА (д.р. гр.) – означає Ісус Христос перемагає. (дивись напис на просфорі).

• вирізування – це походження Ісуса Христа як чоловіка з людського роду;
• копіє – сотник пробив бік;
• вино і вода – кров і вода з боку Христа витекли;
• частички – це Містичне Тіло Христа;
• Престіл – це Голгофа чи гріб
• Покрівці – це плащаниця;
• Кадило – миро і дорогі олійки (Никодим намастив мертве тіло Ісуса).
 
Страсне пояснення було до того часу, коли Проскомидія знаходилась із Херувимською піснею (див. Історія розвитку), а пізніше її розуміли як Різдво:
 
- Просфора – це Богородиця;
- Агнець, вирізаний з просфори – це Христос, народжений з Діви Марії;
- Копіє – дія Св. Духа;
- Покрівці – пелени;
- Кадило – дари мудреців.
 
- Покривання дарів – укрите життя Христа: Єгипет, Назарет.

Проскомидія поділяється на дві частини:
1. приготування священика – вступна обрядова частина:
З чистим серцем і душею, примиреним, без тяжкого гріха, без гніву на будь-кого. Теж і тіло – піст євхаристійний з ІV ст. Чому піст? – для усвідомлення, що Євхаристія є першою і головною їжею для християнина

1.1. Молитви перед іконостасом вживають з ХV ст.

• покаянні тропарі – хоч священик, але перед Богом грішник і потребує милосердя;
• три поклони і цілування ікон; знак покори (з Х ст);
• вхід у святилище – у Старому Завіті лише раз на рік через пошану;
• три поклони і цілування: Євангелія – Христос-Учитель; Престолу – Христос-Жертва і священик, Хреста – ІС ХС НІКА (перемога над смертю і гріхом.
Символіка храму: Престіл – гріб. Святилище – гробниця; небо, а храм вірних – земля, стіл судді – Христа на другому пришесті.

1.2 Вдягання

Окремі ризи почали вживати з ІV століття, до того вживали ті що й щодня. Одяг ззовні подібний до римського військового і старозавітного Левітського одягу. Символіка риз: Стихар – староримська туніка, або скривавлений одяг Христа;
Фелон – римський подорожній плащ, загортка, або багряниця;
Нарукавниці і єпитрахиль – шнури, мотуззя, якими обв’язали Ісуса;
Молитви для вдягання риз (дивись молитовник) просякнуті Св. Письмом, і підкреслюють символіку риз.

1.3 Вмивання рук.

У Старому Завіті мили все тіло, а потім Мойсей злагіднив цей припис до миття рук і ніг. Символіка: Очищення від бруду гріхів і беззаконня.

2. приготування дарів – основна обрядова частина:

2.1 Вирізування з Х ст.

• три поклони (вкотре вже – четвертий раз) – символ покаяння. копієм проколюється правий бік просфори.
• вино і вода – вливання до чаші – Кров і вода витекли з боку Христа.
Символіка: дві природи Христа: людська і божественна. Жертвуючи хліб і вино віддаємо себе цілком Богові разом з Ісусом на хресті. 

2.2 Поминання

Почали вживати з Х ст., до того часу було лише вирізування, а також молитва предложення вживається з Х ст. Додавання малих частить за давших, померлих і святих.
Кількість просфор різна (1-3-5-7) в різних Церквах:
І-ша – Христос; ІІ-га – Богородиця; ІІІ-тя – святі; IV-та – живі; V-та – померлі.
Повнота Церкви – Церква прославлена в небі; Церква воююча на землі; Церква терпляча в чистилищі.

2.3Накриття

Покривання Дарів – це припис Філотея, щоб не торкатися хлібів і не забруднити. 

Символіка посуду: Звізда – зірка, Дискос – ясла, Кадило – дар трьох мудреців, Покровці – пелени, Жертівник – печера.

2. Літургія Слова (Оглашенних).

Називається Літургія Слова, бо центром і ядром цієї частини є читання Св. Письма- Слова Божого. Інша назва – Літургія оглашених: можуть бути присутні не лише вірні, а й катехумени. Катехейн (гр.) – “голосно навчати”. На старослов’янську мову перекладається “оглашати”. Священик оголошував тих, хто приготовлявся до хрещення.

Цю частину Літургії не установив Ісус Христос, але апостоли запозичили в євреїв порядок її відправи в синагогах.
Служили Літургію Слова і Літургію Жертви окремо. У ІV ст. паломниця Естерія розповідає, що в одній церкві служили Літургію Слова, тоді йшли до іншої, матірньої на Літургію Жертви. У перших віках християнства велика різниця між Літургією Оглашенних і Літургією Вірних, а нині невідчутна, вони немов зливаються. Пізніше злучили разом. Починалася з читання Старого і Нового Завітів, тоді проповідь, спільна молитва, поцілунок миру, Освячення і Причастя.
Ціль Літургії Слова – прославити Бога, подякувати за його добродійства, просвітитись Христовим словом.
Символіка Літургії Оглашенних – це прилюдний виступ Христа і трирічна наука. Христос прийшов, щоб сповнити Старий Завіт (антифони - це наче пророцтва Старого Завіту), і дати Новий Завіт (Євангеліє).

2.1. Кадження

Обряд початкового кадження присутніх має привітальний характер. Це знак того, що у давнину гостеві обмивали ноги і обливали пахощами на знак пошани. Згадаймо як Марія Магдалина своїм волоссям витерла ноги Ісусові і оливою їх намастила. Теж очищальне і освячувальне значення кадила від демонів і нечистоти (поганий запах: піт, дезодоранти і т. д.). Кадження супроводжується молитвою Пс. 50 “...від гріха очисти мене...”. В часи катакомб кадження не вживалося, бо погани теж це робили, тому плутали християн з поганами. Лише з 313 року почали це робити.

Символіка кадила – підкорення, бажання бути милим Богові як цей запах приємний. На Вечірні співаємо “Нехай направиться молитва моя, як кадило перед Тобою...” (Пс. 140). Освячення – бо приємний запах символізує повноту духовних ласок і дібр. Молитва “Царю Небесний” – це призивання Святого Духа. Поцілунок Євангелії, Престолу – це пошана і очищення вуст від скверни гріхів, як колись Серафим очистив дотиком вугілля з Божого Престолу вуста пророка Ісаї, і той пророкував Христа-Месію (Іс.б,7).

2.2. Діалог диякона зі священиком з ХІІ ст.

Диякон як ангел; священик – як Христос. Орар (довгий пояс навколо плечей) диякона – це наче крила ангела, що підносить молитву.
“Благословенне Царство” - це прослава Пресвятої Трійці, бо поширювались єресі, що не визнавали Христа Богом (Свідки Єгови) чи Святого Духа Богом. Перше прослава, а тоді вже прохання про потреби. 
“Амінь” – з др.гр. означає “нехай так буде”. Врочисте підтвердження попередньо сказаних слів. Часто Ісус Христос говорив: “Амінь, амінь, амінь говорю вам...”.  
 Св. Августин: “Амінь – значить щось підписувати”. Вірні немов погоджуються на заклик священика, щоб прославляти Бога.

2.3. Мирна єктенія

Мирна єктенія – мирна, бо основні прохання є про мир: мир з неба, поодинокий мир - 12 прохань. “Ектенес” (др.гр.) – означає продовжувати, протяжна, настійлива молитва. “В мирі помолімся” – в чистоті серця, без гніву, без гріха, без пристрасті. Три прохання про мир підряд – це гармонія всіх рівнів життя. “Господи помилуй” – це відгомін єрихонських співців, жінки хананейки. Тиха молитва священика: колись всі молитви читались вголос. Але тому, що народ хіба що слухав Літургію (вислухати) дещо скоротили молитви потиху, а народ в той час мав щось співати. Кінець тихої молитви священик говорить вголос, а тому і називається він виголосом.

Ця чудова єктенія заторкує потреби всіх людей, цілого світу, що дуже відрізняється від приватної нашої молитви – за себе, ще за рідних і все. Мало хто молиться за інших людей, за світ, і так далі. Літургія – це молитва цілої Церкви і за цілу Церкву.

2.4. Антифони

Антифони (гр.) – означає наперемінний спів. Є Антифони недільні, щоденні, святкові. Може бути ще декламований спів – один в голос читає, а всі слухають; симфонічний – всі одночасно промовляють.
Антифони ввійшли щойно в Х ст. такі як є нині. Співали їх по дорозі до храму, а літургія починалася Малим Входом. Колись співали цілі Псалми, а тепер лиш вибрані стихи. І-ший антифон – прослава Бога, заклик, щоб усі народи славити Бога. ІІ-гий антифон – віддати Богові належну честь і поклін. ІІІ-тій антифон – акт поклону Богові, бо Він входить (Євангеліє є символом Христа Бога). Загальний мотив антифонів – прослава Бога і віддання Йому честі; приготування Ісуса до жертви.

Малі єктенії – це перше і останнє прохання Великої (Мирної) Єктенії, тобто найважливіші прохання. “Єдинородний Сину” ввели через єресь монофізитів, які вважали що Христос має одну природу; це гімн слави Христові.

Малий Вхід – так називається на противагу Великому Входові. Колись він так не називався, а був просто входом до храму, і без Євангелія, бо воно було в храмі, але не на Престолі, як нині, але в окремій прибудові (захристія). Молитва входу чітко підкреслює характер входу в храм, а не винос Євангелія. “Вчини, щоб вхід наш був входом святих ангелів…”. Проситься, щоб служба священика була подібна до служби ангелів в небі. “Вхід святих твоїх” – говорить священик. Ап. Павло називає всіх християн святими. 

Символіка Входу: це Хрещення Ісуса; диякон, свічконосці – це Іван Хреститель, який попереджує прихід Христа, священик – це Ісус. Малий Вхід – це символ Христа Учителя, який приходить навчати людей.

Молитва Трисвятого введена тоді, коли гімн “Святий Боже” (V ст.): єресь монофізитів викрив Халкедонський собор у 451 році. Святий Дух – безсмертний, бо він джерело ласк і вічного життя. На Різдво, Богоявлення, Пасху замість Трисвятого співається “Ви що в Христа хрестилися”, бо тоді хрестили оглашенних.

2.5. Читання

Кульмінація і основна точка на Літургії Слова є Святе Письмо. Спершу не було усталено кількість та тривалість і послідовність читань; кожен ієрей добирав їх згідно події, проблем життя, і т. д. Лише з ІІІ ст. пробують впорядкувати їх, і у ІV-V столітті усталюються круги читань. Вже Іван Золотоустий дораджує вірним читати вдома уривки зі Святого Письма, які читатимуться в Церкві наступного разу. За рік читається цілий Новий Завіт. 
Нині маємо два читання, а Старий Завіт читається хіба на Вечірні. Інші Церкви мають іншу кількість читань: Вірменська Церква – 3: 1 – Старий Завіт; 2 – Послання; 3 – Євангеліє; Коптійська (Єгипет) – 4: 1 – Св. Павло; 2 – Соборне Послання; 3 – Діяння; 4 – Євангеліє; Сирійська – 6: три Старого Завіту і три Нового. Отже у ІХ ст. зникає читання Старого Завіту.

Порядок читання Євангелій: Іван – від Пасхи до Зіслання Святого Духа; Матей – від Заслання Святого Духа до 11 Неділі по Засланні Святого Духа; І частина Марка – від 11 Неділі до 17 Неділі; Лука – від 17 по 29 Неділю; ІІ частина Марка – від 30 Неділі до Великого Посту. Читання Апостола: Діяння – час Пасхи, а тоді послання Апостолів.

По Вході ієрей ішов за своє місце за Престолом, і звідти служив Літургію Слова, а не перед Престолом як нині. Знаком того є відхід після Малого Входу до Горного Сідалища .

Символіка – вихід на гору Тавор і Переображення - місце слави (див. Молитва, що супроводить цей хід). Диякони – ангели, апостоли супроводжуючі священика - Ісуса. Сидження на троні – це символ влади, бо слуги сиділи на землі. Сидіння прийшло теж з синагоги, де той, хто навчав сидів, а слухачі стояли!!! Тому священик сідає в часі читання Апостола. Але ці символи натягнуті. Бо чисто практично: читань було багато і довгих, а тому всі в храмі на той час сиділи. Лише у ІV ст. з’явився звичай стояти в часі читання Євангелія, щоб віддати честь Христові.

“Будьмо уважні. Мир всім - Премудрість прості (станьмо просто)” говориться щоб привернути увагу слухачів; вживається з ІV ст., коли всі стояли. При розсіяній увазі зерно не проросте. “Мир всім” – щоб Божий Мир перебував у нас, коли слухатимемо Слово Боже. “Мир вам” – воскреслий Христос привітав апостолів. Кожна важлива частина попереджується цим виразом. Отже, цей вираз не є лише благословенням, але й початком нових частин.

“Прокойменон” (др.гр.) – означає те, що попереджує друге. Отже, це стих чи пісня, що попереджує Читання. Прокімени є змінні відповідно до дня, свята, так само як і тропар та кондак. Прокімен – це по суті, залишок Старозавітного Читання цілого Псалма, або більшої його частини. Хоч деякі Церкви мають донині цілий Псалом – це Халдейська Церква.

Чому не читається книга Одкровення ? Дуже є важкою до зрозуміння непідготовленим людям; багато-багато її символів перекручували. Чому спершу читається Апостол, а потім Євангеліє? Бо Христос спершу посилав апостолів (Лк. 10,1), куди згодом хотів іти сам. Колись усі читання були лицем до людей. Нині лише Євангеліє. Нині ще по деяких Церквах зберігається ця традиція. Часом читець виходить посеред церкви (у Православній Церкві). Краще сприймати текст, і звернення “Браття” підсилює це значення. 

Алилуя – (євр.) означає “Хваліте Бога”. Співали цей гімн не лише на Літургії, але і моряки при штормі, женці в полі, воїни йдучи до бою, при похоронах. Алилуя, отже, є похвалою, привітанням Христа, Який зараз прийде зі Своїм словом-Євангелієм. Як прокімени є вступом до Апостола, так Алилуя зі стихами є вступом до Євангелія. Колись між кожним читанням співали цілі Псалми. Отже, “Алилуя”  залишок того.

Кадження – це хвала і привітання Христа, а теж благодатні наслідки Його проповіді .
Молитва перед Євангелієм. Євангеліє має бути основою нашого життя. Страх Божий дає сили перемогти всяке зло і пристрасті гріховні. Доки Божа Ласка нас не торкнеться не матимемо досить сили встояти у вірі - це основний зміст цієї молитви.

Горіючі свічі при читанні – символ, що Євангеліє має бути світлом у нашому житті.

Гомілія - проповідь є логічним продовженням читаного Євангелія, тому не зовсім добре коли проповідь говориться по заамвонній молитві, в кінці Літургії.

Колись по Євангелії була молитва за оглашенних і відпуст. Нині бачимо, що порядок подібний до початку Літургії, бо знову є Сугуба Єктенія. Сугуба – означає приліжна, ревна, настійлива. Це є властиво єктенія, а всі інші єктенії мали б називатися по іншому, бо “єктенія” (гр.) означає приліжна, усильна молитва. Тому є потрійне “Господи помилуй” Появилось у ХІІ ст., а сучасна форма почала вживатись щойно з ХV ст. Ця єктенія не є проханням про стани, потреби, але за особи. Місце молитви цієї єктенії не є властиве, яка мала б бути в кінці єктенії, бо возглас є логічним завершенням молитви (порівняй молитви антифонів). Головний мотив єктенії – милість, милосердя.

Єктенія за померлих - прохання про упокій, щасливий кінець земного життя.
Єктенія за Оглашенних. Інші східні Літургії не мають цієї єктенії, навіть римокатолики, а лише наша Церква. Це є залишок давньої практики катехуменату. Остаточне моління над оглашенними, благословення їх і випровадження з храму. З VІІ ст. нема цієї практики, але єктенія залишилась. Прохання, щоб вони дочекались Тайни Хрещення, купелі відродження, коли стануть повноправними членами Церкви, прилічені до вибраного стада. Що ж, викинути цю єктенію? Гоголь сказав: “Хоч і рідко бувають тепер оглашенні, то кожний з присутніх (вірних) зважить те, як далеко відстає він і вірою і ділами від вірних...”, а отже подібний своїм життям до оглашенних. Вона є закликом до щирої покути, до поправи свого грішного життя. Щоб лише з чистою душею і серцем брати участь у Літургії Вірних, приносячи Богові безкровну жертву Тіла і Крові ГНІХ.

3. Літургія Вірних (Жертви).

Літургія Слова і Літургія Вірних – це колись дві окремі відправи, однак злучені разом. Чому така назва? Бо лиш вірні, тобто охрещені мають право брати в ній участь. Хоч і не всі були вірні, бо були каяники, покутники, біснуваті, публічні грішники, які стояли в притворі. Чому так строго? Бо всі присутні, приносячи Жертву потім причащались – УСІ. Отже вірні, згідно давнього розуміння, це не ті, що охрещені, а ті, що можуть причащатися Тіла і Крови.

Якщо Літургія Слова повчала, то на Літургії Вірних приноситься Безкровна Жертва, тому вона ще називається Літургією Жертви. Це не є тільки пригадувальний символ, як вважають Кальвіністи, Лютерани чи інші протестанти), але правдиве повторення Голготи Христової. Там Христос через Святе Письмо, інші обряди являвся, Сам приходить з Тілом і Кров’ю.

Літургію Слова вложили апостоли, а Літургію Жертви – сам Ісус Христос. Літургія Слова довго творилась і змінювалась, а ця – ні, лише частково, додавали елементи, а суть та сама. І протягом року не змінюється, а в Літургії Слова багато змін – змінні тропарі, кондаки, Апостол, Євангеліє. Літургія Жертви – це реальна жертва, яку здійснив Христос на Голготі, а тепер ми довершуємо, звершуємо. Так що це не є лише символічний обряд.

Літургія вірних поділяється на три частини:

1. Приготування до Євхаристійного Жертвоприношення.

Сюди належать: 1. молитва вірних; 2. Великий Вхід; 3. просительна єктенія; 4. поцілунок миру; 5. Символ віри. Колись Літургія Вірних починалася з поцілунку миру.

1.1.Молитва вірних і єктенія за них.

В цей час священик розгортає ілитон. Ілитон – символ простирадла, в яке було загорнуте тіло Христа. Антимінс – це по суті ілитон з вшитими мощами. На антимінсі зображене погребання Христа. Нагадує він Плащаницю.
Розгортання ілитону - це початок Літургії Жертви. Колись у цей час покривали стіл простирадлом. Саме тепер ієрей вперше приступав до Престолу, бо Літургію Слова служив ззаду Престолу. Як піднесення Євангелія на початку Літургії Слова є символом центру Слова Божого і проповіді, то тут розгортання ілитону є знаком початку Жертви Тіла і Крови Христової. У всіх молитвах від тепер і далі йде згадка про жертву, гідне прийняття Причастя. Колись між першою та другою молитвою вірних була Велика Єктенія і диякон доти читав єктенію доки ієрей не закінчив читати ці молитви. Як же закінчив, то диякон виголошував “Премудрість” – як знак, що вже кінець прохань і молитви вірних, і зараз буде виголос.

1.2. Великий вхід

Великий вхід – найбільш врочиста подія Служби Божої. Як Св. Євангеліє на Малому Вході, так Дари на Великому Вході – є знаком центрального характеру Літургії. Там – навчати, а тут – жертвувати. Вхід до храму був реальним як на Малому вході, так і на Великому, бо Дари приносили з окремої будови – скевофілакіону (гр.) означає “посудохранительниця”. І саме тепер відбувалось приготування дарів. Лише у VІІІ ст. Проскомидія переноситься на початок літургії (дивись пояснення Проскомидії). Хоч нині давню Проскомидію має Римо-католицька Церква, а зі Східних Церков – Халдейська.

Умивання рук перед Проскомидією, а нині цей обряд збережений на Архієрейській Літургії. Більше того, сам єпископ доповнює проскомидію саме тепер, тобто ставить частиці і відмовляє молитву приношення. Це знаки давньої традиції.

Херувимська Пісня ввійшла у 573 році – це по суті Псалом 23 – одинокий Псалом, де говориться про Царя. Христос-Цар входить (дивись текст Херувимської Пісні на літургії Передосвячених Дарів). А херувимський гімн був приспівом до цього Псалма. Згодом Псалом викинули, а гімн залишили. Тому співали гімн без перерви, не як нині. Згодом у ХV ст. вставили поминання. “Ми херувимів” – стаємо подібними до ангелів, а тому повинні відкинути всяку печаль, щоденну турботу , бо зараз буде Тайна – щоб могти збагнути і прийняти Царя всіх. Старо-словянський переклад “Дориносима” до слів “що Його супроводять” краще виражають зміст гімну. Переможця-царя воїни піднімали догори на щит і так несли. Подібно і християни з ангелами несуть свого Царя-Бога. Інші тлумачі вважають, що тут є натяк на причастя, яке згодом настане: “щоб і царя всіх ми прийняли” - гідно прийняти Христа. Порівняй Літургію Передосвячених Дарів – “причасниками бути”. У Великий Четвер і Велику Суботу інші пісні.

Молитва Херувимської пісні – це єдина молитва, де ієрей молиться за себе, в інших молитвах - за всіх присутніх вірних. Прекрасна за своїм змістом молитва: “Ніхто не достойний ...” (прочитай весь текст).

Вмивання рук на цьому місці вживалось до ХІІІ-ХІV ст. Нині хіба на архієрейській літургії. Пишність входу. Один священик ніс воздух, який був великий із зображенням погребення. (З нього у ХV ст. виникла плащаниця). Інший – ложечку, ще інший – копіє, і т. д. Падіння до землі в часі Входу на Літургії Передосвячених Дарів перенесли і на Літургію Івана Золотоустого: це помилка, лиш голови треба приклонити, бо Дари ще не освячені.

До ХV ст. поминання були короткі, прості і потиху. Символ Входу – в’їзд до Єрусалиму. Царя вітаємо. Інший символ – похорону погребення: з ХІV ст., тому додають по вході тропар “Благообразний Йосиф...”(Тропар-пісня Великої П’ятниці).

1.3. Єктенія

“Сповнім” – тут нема логіки. Порівняй із Літургією Передосвячених Дарів, де після цієї єктенії відбувається обряд Причастя. Тобто там вона є закінченням прохань, а тут ні, бодалі слідують іншіпрохання. У багатьох Церквах ця єктенія йде по читанні Євангелії, і означає кінець молитви, тобто виражає “сповнім”. Перше прохання взято з Великої Єктенії і далі є 6 закликів “Подай Господи”. Головна ідея єктенії – досконале християнське життя і свята смерть. Отже освячення і спасіння людини.

Молитва Предложення – це дублювання молитви в часі Великого входу. Колись саме Молитва Предложення читалась в часі Великого входу. Проскомидія перейшла на початок Літургії, а молитва залишилась.

1.4. Поцілунок

Колись усі присутні це робили, але чоловіки з чоловіками, а жінки з жінками, не чоловіки і жінки, бо вони стояли окремо. Згодом навіть перегородку ставили (нині по селах цей спосіб стояння окремо зберігається, тобто жінки зліва, а чоловіки - зправа). Ап. Павло казав вітати один одного святим поцілунком, поцілунком миру. Поцілунок – це вияв любові, приязні, дружби. Коли відійшов звичай взаємного поцілунку, і щоб не стояти мовчки, і надати сенсу першій частині заклику додали вираз “щоб однодумно визнавати”. “Христос між нами - є і буде” – це слова поцілунку.

1.5. Символ Віри

“Двері, двері” – двері серця, бо настає тайна. Ввели з VІ ст. через єресь монофізитів. Римокатолики і Малабарці читають Символ Віри зразу ж після Євангелія. Трясти Воздухом, щоб відганяти мух, а символ цієї дії – землетрус, дар Святого Духа. Зняття Воздуха – знак початку анафори. Від тоді Дари є відкриті, а тому часом рипідами помахують, або покрівцем. На архієрейській Літургії Воздухом махають над головою єпископа.

2. Канон, Євхаристійна молитва. 

Все попереднє дійство було лише детальною і послідовною підготовкою. З цього моменту основа, ядро Літургії. Євхаристійну молитву називають Анафора (гр). – означає “жертвоприношення”, “Євхаристія”. У Римокатолиькій Церкві її називають Каноном. Походження Канону. Сам Ісус Христос дав тільки слова встановлення, а все решта – ширші обряди, як ми бачимо з попередніх частин, добудова в часі розвитку Церкви, а тому є різні обряди Канонів.

Сьогоднішній вигляд – це поділ на вісім частин:
 
1. Євхаристійний діалог,
2.похвально-благодарна молитва,
3. Серафимський гимн,
4. Євхаристійна молитва (освячення),
5. Молитва анамнези,
6. Єпіклеза,
7. Євхаристій не поминання,
8. кінцеве славослов’я.
 
Лиш у ІV ст. маємо всі вісім частин. Більше того, перші пам’ятки-записки тексту Літургії маємо щойно з VІІІ-ІХ ст., а тому всі ці пояснення досить приблизні. Раніше весь Канон говорили вголос. Лише з VІ-VІІІ ст. через довготу відправи ввели тихе читання, а може і через надання таїнственності чину.

2.1. Євхаристійний діалог

Діалог є введенням до самого Канону. “Милість, мир, жертва хвалення”. Так звучить цей вираз в оригінальному тексті. Через складність грецької мови зробили переклад “милість миру”, а тому змінився зміст слів. Подібно і слова “маємо в Господі” переклали “піднесли до Господа”.  

2.2. Похвально-благодарна молитва

Хвала, прослава за велич і могутність Бога. Благодарення - це подяка за діло створення; відкуплення, різні добродійства. Взята ця молитва із благодарних (подячних) молитов євреїв перед трапезою.

2.3. Серафимський гимн

Вводиться в ІV ст. Поділяється на дві частини: видіння Ісаї і в’їзд Ісуса в Єрусалим.
Це немов би тріумфальний марш, звуки якого сповіщають про близький прихід до нас Христа.

2.4. Євхаристій на молитва

Характер подібний до похвально-благодарної, але мотив тут один – відкуплення Христа. Слова освячення від першої особи, тобто священик немов другий Христос і вголос, коли римокатолики тихо. Люди відповідають “Амінь” – нехай так буде – наче підпис; в римокатоликів цього живого діалогу немає.

2.5. Молитва анамнези

“Анамнеза” – з (гр.) означає “спомин, пригадування”: “згадуючи отже”, “це робіть на мій спомин”; минуле, сучасне і майбутнє – в одному моменті показане все життя. Факт приношення Богові Отцеві жертви-Христа; “Твоє від Твоїх” – це неточний переклад виразу “Твоє із твоїх...” тобто з Божих дарів Богові даємо. Ще одне неточно перекладене: “За всіх і за все”,а правильно “заради всього і за все”, тобто заради всього, що Христос зробив для нас і ради вдячності за все (пор. Хронік 29, 14). Олександрійська Літургія Св. Марка має вираз “Тобі з твоїх дарів ми предложили перед Тобою” – подібне є і в римо-католиків. Бо не маємо нічого власного, що могли б ми Богові дарувати, приносити. Все йому належить.
“Тебе блогодаримо...” – вдячність Богові за його добродійства.

2.6. Епіклеза - ІVст.

“Епіклеза” - з (гр.) означає прикликання Святого Духа. Хоч багато разів просимо про зішестя Святого Духа, то тут в особливіший спосіб, щоб Він освятив Дари. Спори православних і католиків, в який момент відбувається освячення Дарів. Отже православні кажуть, що лиш на слова епіклези, а римокатолики – лиш на слова “Прийміть...”, а Греко-Католицька Церква приймає інтегральний характер, тобто весь обряд освяченням. Просто треба розуміти, що на епіклезі довершується освячення. Роль Святого Духа є завершувати.

2.7. Євхаристійне поминання.

Це свого роду молитви заступництва, посередництва. Інтегральний характер поминань, тобто не поіменно, бо часу замало, щоб імена всіх святих читати. Чому є поминання святих? Щоб подякувати Богові за їхню святість, і щоб ми брали приклад з них. Поминання померлих – за упокій, Чистилище; живих – за святість життя. Всі вони разом представляють повноту Церкви: Прославлену, Страждаючу і Воюючу - весь народ Божий.

2.8. Закінчення Євхаристійного канону.

Це кінцева прослава. Отже, Євхаристійний Канон – це сам по собі цілісний твір: прослава, подяка, перепросьба і прохання - всі види молитви. До ХVІ ст. не було гімну Богородиці “Достойно є воістину”.

3. Святе Причастя.

Остання частина Літургії Вірних. Це є жертво споживання. Тайна Євхаристії – одна із семи Святих Тайн, що стали джерелами Божої Благодаті й Божого життя для християн. Лише в ІІ ст. з’явилося кілька підготовчих молитов до Причастя і подячних після прийняття; змінився характер Євхаристії. Вірним не розносили Причастя, але вони самі приступали до єпископа. Причастя відбувалось окремо Тіла і окремо Крові. Тоді було сильне пошанування і глибока віра в освячення Дарами всього тіла і всього, до чого ними доторкались. Тому після прийняття на руки тіла підносили їх до очей і торкались і тоді тільки споживали, а після споживання Крові з чаші з рук диякона, своїми руками дотикали вогких уст і руками торкались очей, чола. Вражаюче, чи не так? Окреме Причастя існувало до VІІІ ст. і лише тоді почали використовувати ложечку, і отже, Причастя разом Тіла і Крові. Хоч Римо-католицька Церква має обряд Причастя окремо Тіла і Крові.

Обряд поділяється на: 1. Приготування до Святого Причастя; 2 Святе Причастя; 3.Подячні молитви.

1. Приготування до Святого Причастя.

Молитви на єктенії, “Отче наш”, головоприклонна молитва, “Зглянься Господи...”, “Вірую Господи...”

“Всіх святих пом’янувши...” Святі – це поняття ширше і означає всіх: святих на небі, померлих і живих, тобто всіх кого щойно згадували на Каноні.

Отче наш – у римокатоликів священик сам промовляє, введено у кінці ІV ст.

Центр Отче наш – це хліб наш насущний. Для душі також корм потрібен.
Главоприклонна молитва з ІІІ ст. – ще швидше ніж Отче Наш. Сенс головоприклонних молитов (у всіх Богослужіннях майже вони є), на знак закінчення відправи і тоді було благословення ієрея вірних на відхід.
Передлежачі дари – те що предлежить, чекає на вірних, це означає радше життєві турботи.
Хворим розносили, а подорожні брали Святі Дари зі собою в дорогу для охорони.
“Зглянся Ісусе” – попередньо було звернення до Бога Отця, а тут до Бога Сина. Він сам є Жертвою.

2. Святе Причастя.

а) піднесення Агнця – з V ст.;
б) ламання Агнця;
в) з’єднання двох видів;
г) Причастя священика;
д) причастя вірних.
 
а) Підносимо вгору, щоб усі могли бачити – знак приближення жертво споживання, а тому всі мають душевно приготуватись. З часом це розуміння затратилось, а потім і Царські Двері зачинялись і завіса засувалась, так що вірні не бачать. Лиш святі, чисті, вільні від гріха можуть прийняти Святеє.
Але хто є справді святим окрім Христа, і лиш через нього ми освячуємось “Нема бо людини, що жила б, а не грішила, Ти бо єдиний без гріха...” (Молитва Панахиди).
“Як наставити багато дзеркал проти сонця, то вони відбиватимуть його світло і здається, що є багато сонць”, і так є з людьми, котрі наставлені до Сонця-Христа (Микола Кавасила).
б) Ламати – не різати. Жиди не різали. Хліб був як паляниця круглий. Ось практика:
На 3 частини – римокатолики; на 2 частини – сирійці і копти; на 9 частин – Мозарабська Літургія; на 4 частини – (УГКЦ) Візантія і то з ІХ-Х ст., а до того на три.
В кожній частиці, хоч Агнець ділиться, він є Нерозділюваний, є Цілим Христом.
в) Нема точних пояснень для чого? Символ – це немов воскресіння: смертне тіло, яке щойно на Хресті зломилось, з’єдналося із Кров’ю, і так стають живим, воскреслим Христом.
Таємниця Теплоти. Вона використовується лише у нас у Візантійському Обряді з VІ ст. (Юстиніан). З ХVІІ ст. почали опускати вживання, бо інші Церкви не використовували, але практика така, що хто як хоче.
Пояснення символу – на Хресті із боку Христа витекла кров і вода, інше – це символ Святого Духа, гарячі води – це символ Святого Духа. Коли буде причастя, щоб у вірних було відчуття теплої Крови і тіла, немов живої особи Христа, а також символ любові і гарячої віри.
г) окремо Тіла і Крови. Різні молитви священик сам добирав. Лише Філотей у ХІV ст. визначив те, що нині маємо.
Вірні в той час співають Причасний. Колись – Пс.33. для чого він? Щоб заповнити час причастя ієрея. Колись же вірні приступали по заклику “Святеє святим”.
д) Колись вірні з єреєм кругом Престолу служили.
Причастя окремо Тіла і окремо Крови, а з Х ст. – разом через незручність, а на Заході під одним видом Тіла. Через байдужість не причащаються люди, вважаючи, що це привілей побожних – проблема нині всіх людей. Сповідь 1, 2 в місяць без тяжкого гріха.

3. Подячні молитви.

Замвонна молитва була первісно відпустом. 
Роздавання антидоту – анти (гр.) – проти, дор (гр.) – дари. 
Для тих, хто не міг прийняти Святе Причастя. Це теж символ залишку трапези агапе після Святої Літургії.
Нинішній відпуст прийшов щойно у ХV ст. “Нині відпускаєш” говорить ієрей по відпусті. Поцілунок Престолу, - відхід.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 6 + 5.

Літургійне життя

УГКЦ

Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ»

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ...

християнство

«П’ятдесятниця - період очікування дару Святого Духа», - о. Василь Рудейко

Ісус Христос на 40-й день після свого воскресіння вознісся на небо, на 50-й зіслав Святого Духа на своїх апостолів. Період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа в Церкві називається П’ятдесятницею. Він має свою структуру і включає в себе три великих свята. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові...

Папа розповів, навіщо у неділю ходити до церкви

Пресвята Євхаристія є великим Божим даром для нас, і саме тому важливо ходити в неділю на Службу Божу, і не лише для того, щоб молитися, але й щоб причащатися. Про це пригадав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 5 лютого...

Папа пояснив, чому мучеництво Стефана згадується на другий день Різдва

Наступного дня після Христового Різдва Церква вшановує святого первомученика Стефана. Цей день в Італії є вихідним, тому численні римляни, прочани з інших італійських міст та паломники з різних кінців світу у четвер, 26 грудня, не зважаючи на проливні дощі та шквальний вітер, заповнили площу Святого Петра, щоб разом з Папою Франциском помолитись молитвою «Ангел Господній»...

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА 27 ВЕРЕСНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРАВОСЛАВНІ І ГРЕКО-КАТОЛИКИ

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва...

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 21 ВЕРЕСНЯ СВЯТКУЮТЬ ХРИСТИЯНИ, ЯКІ ЖИВУТЬ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ

21 вересня православні та греко-католики в Україні (а також християни в деяких інших країнах) святкують Різдво Пресвятої Богородиці. Римо-Католицька, Вірменська та більшість Православних Церков світу дотримуються Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня...

11 ВЕРЕСНЯ ПРАВОСЛАВНІ ТА ГРЕКО-КАТОЛИКИ ВШАНОВУЮТЬ УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря...

«Передайте один одному знак миру»

В Євхаристії ми беремо участь як люди грішні та слабкі. Тому на початку літургії визнаємо: «Сповідаюся Господу Богу всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством...

Архів новин