Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Тарас CИДІЛО

Сутність обряду

Дата публікації: 04-10-2010
6357
Шлях християнина – це постійний пошук, який проявляє себе двояко – чи то у зовнішньому волевиявленні, чи ж у внутрішньому діялозі раціонального мислення та чуттєвого сприйняття. Сам акт такого пошуку допомагає християнину пізнавати невідоме та непізнане і перейти від світу матеріяльного до світу ірраціонального. Цей факт допомагає сконцентрувати увагу на собі, на Богові та на посередникові – на обряді.

Коли вживаємо слово «обряд», то маємо на увазі знаки богоспілкування, які містять в собі символіку, зміст та форму. Повне значення обряду присутнє лише тоді, коли у ньому усі ці три компоненти будуть тісно пов’язані з вірою. Слід наголосити, що не існує єдиного обрядового чинонаслідування. У багатьох виникає питання – чому? Колорит обряду існує завдяки різноманітності народів та їх ментальности. Тому існують різні обряди на абсолютно різних територіях. Для прикладу, існує гама з семи нот, проте їхня комбінація є настільки різноманітна, що можемо отримати будь-яку мелодію.

Обряд як вияв зовнішнього богопочитання 1 та його форма диктується, насамперед, нашою природою. Тому, що наші думки та відчуття виражаються природнім способом у нашій поведінці і, навпаки, наша поведінка і навколишнє середовище впливають на внутрішній світ. 2 Все це є важливе тоді, коли буде присутнє найважли­віше в обряді, – віра, яка представляє світ нашого «буття» у вигляді форми та її символіки. Наприклад випадок, про який описує авва Доротей. Він говорить про символіку монашого одягу, про мантію без рукавів як нагадування про те, що ми «без рук», без самовільних дій: «…перед тим, як згрішити – вдарити чи вкрасти – подивись на свою одіж, […] щоб у цей момент вона нагадала тобі про обіти, які ти склав». 3

Сутність обряду не у формі та не в символіці, хоча вони є дуже важливі, і про це мова буде йти далі. Справа в тім, що обряд у християн завжди творився навколо якоїсь практики, заснованої земною діяльністю Христа. Протягом років апостольська традиція не фіксує церемоніялу навколо конкретної практики. Перші християни намагались передати і зберегти все те, що робив Христос: ламання хліба (євхаристійна трапеза) 4, проповідницька діяльність, хрещення тощо. Усе це чітко відображає безцеремоніяльне життя перших християнських спільнот. Лише з ІV ст. починає розвиватись, досягнувши свого апогею у V ст., – т. зв. катедральний тип богослуження. Саме такий тип богослуження, з його пишнотою та церемоніями, витворив той обряд, який ми сьогодні, в приблизній формі можемо спостерігати на богослужіннях. Причиною виникнення такого стилю богослужень був розвиток богословської думки як захисту від єресей. Також вагомою причиною, яка стала поштовхом до розвитку подібного типу богослуження, є історичні та політичні події того часу. У богослужіннях неодноразово брав участь імператор Візантії. Його особу сприйми на рівні помазаника Господнього. Подібно, як старозавітні царі були помазаниками Бога, у Новому Завіті Христос – Син Божий і помазаник. В цьому ж руслі розвивалась думка про те, що імператор також є помазаником, якщо він охрещений. Це все спонукало до створення нових церемоніяльних чинонаслідувань, які повинні були мати форму та символ, оскільки імператор урочисто входив до храму як помазаник. Такий невеликий історичний екскурс допомагає краще зрозуміти важливість обряду, що підкреслював культову важливість особи Христа, яку на богослужінні часто втілював імператор.

Водночас обряд з його формою було створено не для атеїстів, які через пишноту богослужінь мали би навертатись, але для віруючих, які мали би утверджуватись у своїй вірі та молитовній практиці 5. Адже обряд несе в собі глибоку віру тих, які його чинять і, більше того, допомагають сіяти цю віру в инших.

Проте існує вагома небезпека. Існує занадто тонка лінія між здоровим обрядом та фанатичним його виконуванням. Важливо їх розрізнити найперше у самому собі. Оскільки фанатичне сповідування обряду є пусте та ганебне, не приносить жодної користи, а радше – руйнацію віри християнина. В такому випадку людина стає немовби фарисеєм, яка сповідує закон, але його не розуміє, не відрізняє форми від змісту.

Сутність обряду полягає у змісті, який ми вкладаємо своєю вірою. Від нього вже буде залежати форма, а від форми – символ. Це подібне до процесу малювання картини. На початку художникові потрібне натхнення та ідея, яку би він міг втілити в реальність. Тоді він малює ескіз і переносить цей ескіз на приготоване полотно. У кінцевому результаті є гарна картина, про яку художник готовий поділитись своїми переживаннями, говорити про те, що він у ній бачить. Подібно є з обрядом, який є своєрідним мистецтвом, що поєднує світ Бога та світ людини. Проте таке поєднання залежить від людського фактора, від того, наскільки вона (людина) прагне цього поєднання.

Символ є не лише додатком до обряду чи поясненням його форми. Проте символіка в богослужіннях та у літургійному богослов’ї є однією з найважливіших складових будь-якого чинонаслідування. Оскільки Христос вознісся, апостоли залишились лише з усним переданням, яке не мало в собі нічого, окрім сильної віри та символів. Ці символи проявлялись лише у заснованих Христом Таїнствах. Наприклад, у Хрещенні апостоли вбачали символ очищення від гріхів та нового народження у Святому Дусі6. Як у Таїнствах, так і в богослужбовій практиці символ завжди є присутній, оскільки він ніколи не описує, а завжди вказує на предмет 7. Якщо обряд поєднує світ Бога і людини, то символ безпосередньо поєднує людину з Богом. Це своєрідне таїнство віри, яке постійно відбувається на богослужіннях, проте є часто нерозпізнане через духовну хворобу – гріх.

Обряд, який творився, видозмінювався та удосконалювався, існує для людини, яка ступила на дорогу боговгодного життя, для її життєвого шляху до святости. І він не є театральним дійством, що часто закидають сектанти чи атеїстичні науковці, але це Таїнство, яке зближує та спонукає двох осіб – людину та Бога – до діялогу. Так уможливлюється комунікація та пізнання. Розуміючи обряд, його сутність, завдання, тоді лише можливо зрозуміти та пізнати Бога, Його волю та роль у житті кожного.

--------------------------------------------------------------------------------------
1 о. Ю. Катрій. Наша християнська традиція. Львів 2007, с. 14.
2 о. д-н А. Кураєв. Традиция. Догмат. Обряд, с. 85.
3 Авва Дорофей. Душеполезные научения и послания. Троице-Сергиева Лавра 1900, с. 33.
4 Ді. 2,46.
5 о. д-н А. Кураєв. Традиция. Догмат. Обряд, с. 89.
6 Пор. Ді. 2,38; Ів. 3,5.
7 о. д-н А. Кураєв. Традиция. Догмат. Обряд, с. 89.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 4 й 1.

Літургійне життя

УГКЦ

Владика Венедикт: «Різдвяний піст – період доброго приготування до усвідомленого переживання Різдва ГНІХ»

28 листопада розпочався Різдвяний піст (Пилипівка). Він завершується в навечір’я Різдва, 6 січня. Як відомо, Великий та Різдвяний пости є найбільшими в нашій церковній традиції. Про те, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, і про його духовну складову розповідає владика Венедикт (Алексійчук), голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ...

християнство

«П’ятдесятниця - період очікування дару Святого Духа», - о. Василь Рудейко

Ісус Христос на 40-й день після свого воскресіння вознісся на небо, на 50-й зіслав Святого Духа на своїх апостолів. Період від Воскресіння до Зіслання Святого Духа в Церкві називається П’ятдесятницею. Він має свою структуру і включає в себе три великих свята. Про це розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов'я, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові...

Папа розповів, навіщо у неділю ходити до церкви

Пресвята Євхаристія є великим Божим даром для нас, і саме тому важливо ходити в неділю на Службу Божу, і не лише для того, щоб молитися, але й щоб причащатися. Про це пригадав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 5 лютого...

Папа пояснив, чому мучеництво Стефана згадується на другий день Різдва

Наступного дня після Христового Різдва Церква вшановує святого первомученика Стефана. Цей день в Італії є вихідним, тому численні римляни, прочани з інших італійських міст та паломники з різних кінців світу у четвер, 26 грудня, не зважаючи на проливні дощі та шквальний вітер, заповнили площу Святого Петра, щоб разом з Папою Франциском помолитись молитвою «Ангел Господній»...

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА 27 ВЕРЕСНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ПРАВОСЛАВНІ І ГРЕКО-КАТОЛИКИ

Християни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів попразництва...

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 21 ВЕРЕСНЯ СВЯТКУЮТЬ ХРИСТИЯНИ, ЯКІ ЖИВУТЬ ЗА ЮЛІАНСЬКИМ КАЛЕНДАРЕМ

21 вересня православні та греко-католики в Україні (а також християни в деяких інших країнах) святкують Різдво Пресвятої Богородиці. Римо-Католицька, Вірменська та більшість Православних Церков світу дотримуються Григоріанського або Неоюліанського календаря і відзначають цю подію на 13 днів раніше, тобто 8 вересня...

11 ВЕРЕСНЯ ПРАВОСЛАВНІ ТА ГРЕКО-КАТОЛИКИ ВШАНОВУЮТЬ УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пам’ять про усікновення чесної голови св. Івана Хрестителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики, які дотримуються Юліанського календаря...

«Передайте один одному знак миру»

В Євхаристії ми беремо участь як люди грішні та слабкі. Тому на початку літургії визнаємо: «Сповідаюся Господу Богу всемогутньому і вам, брати і сестри, що безмірно согрішив я думкою, словом, учинком і недбальством...

Архів новин