Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: Credo-Ua

Дитяча довіра – це взірець для «дорослої» віри

Дата публікації: 18-06-2012

Коли я дивився, як бавилися двійко маленьких дітей, дві відзнаки особливо зачепили моє серце. Перша – здатність дивуватися і відкритість на нове. Дитина пізнає світ ротом та очима: вивчає предмети, тягнучи їх до рота, і при цьому робить великі очі, дивується і радується.

Другий момент – це дитяча довіра, відкритість, покладання на когось. Дитина розуміє, що потребує допомоги, опіки, підтримки, і спроможна з вірою та довірою про все це просити. Дитина – символ спонтанності, природності, простоти, відсутності ускладнень.

Сьогодні дитину вважають прекрасною іграшкою: буває, дітей розпещують, ними надміру захоплюються. У юдейській ментальності дітей приймали насамперед як Боже благословення. На порозі дому або намету під час шлюбної церемонії розбивали гранатовий плід, так, щоб стало видно численні зернята – символ дітей, яких бажають молодятам. Однак діти не мали жодних привілеїв або прав.

Розуміння таємниці Бога закладає життєву позицію дитинства у дорослому, зрілому житті. А це означає духовний розвиток у напрямку простоти, відкритості, довіри, покори та чистоти. Євангельське дитинство – це постійне вчення простоти, щирості, чистоти, любові. Простота і сердечна щирість дозволяють дивитися на дійсність очами, сповненими подиву, захвату й подяки; дозволяють помітити Бога і Його присутність у щоденності.

Елен Розвір, англійська лікарка, близько 20 років працювала на місіях у Конго. В той час вона не раз стояла перед парадоксом таємниці Бога та впевненості в Ньому, зокрема у час страждань, які зачепили її, коли вибухнули громадянські війни 1960-х. В одному з інтерв’ю вона сказала: «Я дійшла висновку, що маю дякувати Богові за довіру, якою Він обдарував мене у стражданні, навіть якщо Він ніколи не казав мені, для чого я через це пройшла».

Довіра, і разом із нею ввірення себе у таємниці співпраці з Богом, супроводжувало Елен Розвір упродовж усієї місійної діяльності. В автобіографічній книжці «Дай мені цю гору» вона розповідає історію, яка показує парадокс таємниці та дитячої довіри, а водночас гумору Господа Бога:

«Однієї ночі я приймала пологи. Ми зробили все, що лиш могли, однак мати померла, залишаючи нас із малесеньким передчасно народженим немовлям і дворічною донечкою. Важко було підтримувати життя у новонародженому. В нас не було інкубатора, струму, ба навіть дитячого харчування.

Попри те, що ми мешкали на екваторі, ночі нерідко були холодні й вітряні. Одна з молодших породіль принесла коробку, в яку ми клали дітей, і вату, щоб їх загорнути. Інша пішла докласти вогню і налити грілку. За хвилину повернулася в розпачі, кажучи, що грілка луснула. Гума дуже легко зіпріває в тропічному кліматі.

– Це була наша остання! – скрикнула вона.

Як на Заході «не плачуть над розлитим молоком», так у центральній Африці пасувало би сказати – «над тріснутою грілкою». Зрештою, на дереві вони не ростуть, а на аптеку за рогом нема як лічити.

– Ну то що ж, – сказала я. – Поклади дитя якнайближче до вогню, спи поміж ним і дверима, щоб уберегти його від звірів. Твоє завдання – забезпечити йому тепло.

Наступного дня, близько полудня – як завше о цій порі, – я пішла молитися з дітьми з сиротинця. Подала їм кілька молитовних намірів і розповіла про новонароджене немовля. Пояснила нашу проблему з підтримуванням належно високої температури, згадавши про грілку. Малюк міг би померти, якби простудився. Розповіла я і про дворічну сестричку, яка плаче, бо її мама померла.

Під час молитви десятирічна Рут молилася щиро і просто, у характерний для африканських дітей спосіб:

– Прошу Тебе, Боже, зішли нам грілку. Завтра буде запізно, бо дитина помре, отже я прошу, зішли нам її сьогодні пополудні…

Я аж подумки скрикнула від зухвалості цієї молитви, але дівчинка продовжувала:

– …ну і заодно, може, Ти б міг, я прошу, прислати ляльку для цієї малої дівчинки, щоб вона знала, що Ти насправді її любиш.

Як це часто буває під час дитячих молитов, як почувалася ніяково. Чи могла я щиро сказати «амінь»? Я просто не вірила, що Бог щось таке зробить. Вочевидь я знаю, що Він всемогутній. Біблія так вчить. Але ж є певні межі, чи не так? Єдиний спосіб, яким Бог міг відповісти, була би посилка з моєї батьківщини. Перебуваючи в Африці майже чотири роки, я ще ніколи, жодного разу не отримувала посилок із дому. І в будь-якому разі, навіть якби я її отримала, то хто б туди вклав грілку? Я ж на екваторі!

Пополудні, коли я давала урок в акушерській школі, мені повідомили, що перед моїм будинком бачили автомобіль. Перш ніж я дісталася додому, машини вже не було, зате на веранді лежала велика, майже 10-кілограмова посилка. Сльози заболіли мені в очах. Я сама не могла розпакувати посилку, отож послала по дітей із сиротинця. Разом ми зняли шнурок, обережно розв’язуючи кожен вузол. Розгорнули папір так, щоб він не рвався. Напруження постійно зростало. Від 30 до 40 пар очей зосереджено дивилися на картонну коробку.

Зверху лежали кольорові светри з вишивкою. Очі дітей аж світилися, коли я їх роздавала. Під светрами лежали упаковки марлі для хворих на проказу. Дітям стало нудно. Під марлею була коробочка з сухофруктами – це приблизно як для нас булки на кілька днів. Далі, засунувши руку в коробку, я намацала… чи ж це можливо? Схопила й витягла – так! Новесенька грілка!

Я розплакалася. Зрештою, я не просила Бога про грілку, бо не вірила, що Він міг би її прислати.

Рут висунулася наперед із дитячого гурту з криком:

– Якщо Бог прислав грілку, то ще має бути лялька!

Мацаючи рукою по дну коробки, я витягла невеличку, гарно вбрану лялечку. Очі дівчинки засяяли. Вона ж бо не сумнівалася!

Дивлячись на мене, запитала:

– Можу я піти з тобою, матусю, і дати дівчинці ляльку, щоб вона знала, що Ісус справді її любить?

Посилка була в дорозі п’ять місяців! Її вислав мій клас із недільної школи. Керівник цього класу прислухався до Божої підказки прислати грілку навіть на екватор. А одна з дівчаток поклала ляльку «для африканської дитини» – п’ятьма місяцями раніше, аби у відповідь на сповнену віри молитву 10-річної дитини ця посилка прибула точнісінько цього дня пополудні.

В духовному житті найважливішим є не пізнання Бога, а дитяча довіра, ввірення себе Його таємниці. А разом із довірою, з прийняттям Його, поступово прийде і пізнання, і розуміння».

Stanisław Biel SJ, DEON.pl

Список коментарів

Коментовано: Анастасія | 2015-02-25

Гарна стаття!А ще про довіру ви можете прочитати у 4-ому номері україномовного психологічного журналу Експеримент

Коментовано: Анастасія | 2015-02-25

Гарна стаття!А ще про довіру ви можете прочитати у 4-ому номері україномовного психологічного журналу Експеримент

Коментовано: Анастасія | 2015-02-25

Гарна стаття!А ще про довіру ви можете прочитати у 4-ому номері україномовного психологічного журналу Експеримент

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 9 й 6.

Дорога спасіння

ДЕПРЕСІЯ

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ДІЗНАТИСЯ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ДЕПРЕСІЮ

У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся ...

спеції

Приправи до… Великого Посту

Ну що ж, Великий Піст іде повним ходом. Ви вже взяли собі постанови? Ну то добре. А що якби ми підійшли до посту «від кухні», але не в ...

піст

ЩО МОЖНА І ЩО НЕ МОЖНА ЇСТИ В ПІСТ

Більшість християн знає, що у піст не можна їсти м’яса. Та це не зовсім точне визначеня. Виявляється, за деякими винятками більшу частину тижня під час Великого посту Українська Греко-Католицька Церква їсти м’ясо… дозволяє. То як тоді правильно постити? Розповідає о. Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ...

думки

20 думок святого Хосемарії Ескріви про духовність, молитву та життя

Є речі, які видаються нам очевидними. Однак, пропущені через особистий досвід, вони промовляють значно більше. Пропонуємо 20 тез отця Хосемарії Ескріви про речі, які стосуються кожного...

поради

Перемогти стрес: 5 практичних порад

Прокинувшись вранці, ви, можливо, вирішили, скільки разів натисните на кнопку будильника, у що одягнетесь чи скільки чашок кави вип’єте. Однак виникають проблеми, над якими ви не задумувались заздалегідь. Про що йдеться? Ви обирали ...

людина

10 ознак того, що ти приймаєш себе

Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку ...

молитва

Божі Дари є для того, щоб сховати в собі чи щоб послужити іншим?

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Матея 25:14-30 Ісус оповідає нам притчу про Таланти та їх помноження. Зауважуємо, що ці дари не беруться з нічого, а є їх ...

любов

Крізь вушко голки побачити Іншого

Книжка "Крізь вушко голки" – це чотирнадцять історій людей, які мають розумову неповносправність, які живуть поряд із нами, які люблять, страждають, відчувають і радіють...

Архів новин