Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Жива Вервиця
Автор: credo-ua.org

Як убити частину жінки

Дата публікації: 24-12-2012

Коли саме я став «людською особою»? Інакше кажучи: в які періоди життя мене можна було вбити як «не-людину»?

Я був зачатий десь у листопаді 1977 року. В липні 1978-го народився, в серпні вже мав свідоцтво про народження, 1996 року отримав паспорт. Питання: коли саме я став людською особою? Інакше кажучи: в які періоди мого життя мене можна було зі спокійним сумлінням убити як не-людину?

1. Хто має право «зватися людьми»?

У статті «К проблеме аборта: философский взгляд» автор вдало визначила центральний пункт незгоди між прихильниками і супротивниками заборони абортів: коли починається людське життя? Погляд, що воно починається від зачаття, автор зарахувала до числа «релігійних», а право на аборт обґрунтувала тим, що «ні в учених відповідного профілю, ні у філософів немає згідних міркувань [щодо моменту початку життя людини]». Сама автор пропонує два критерії «буття людиною»: розумність і тілесна цілісність. Пригляньмося до цих критеріїв.

Що мається на увазі під розумністю? Актуальна розумність (стан інтелектуальної активності) чи потенційна розумність (здатність виконувати розумні дії)? І за будь-якої інтерпретації: яким чином установити, що якийсь Х упродовж певного відрізку часу – «нерозумний» (а отже, його можна вбити), а в інший час – розумний (а отже, його вбивати не можна)? Трохи далі у статті автор констатує, що «розумність нерозривно пов’язана з тілесною цілісністю». Це ніяк не з’ясовує поняття розумності, зате породжує подальші питання: що таке «тілесна цілісність»? Чому вона така ключова у визначенні «розумності»? І чому, власне кажучи, ця концепція розумності-цільності покладена в основу визначення критерію буття або не-буття людиною.

Щодо «розумності» і «тілесної цілісності» – так, серед учених і філософів немає згоди, чим це є. Таким чином, з’ясувавши, що заборона вбивати ненароджених дітей є суто релігійною позицією, варто б розібратися, чи заборона вбивати, наприклад, неповнолітніх або інвалідів будь-якого віку, або психічно хворих – чи вони не суперечать секулярній вірі?

2. Віра в існування людини

Давайте розглянемо різні імперативи, скеровані на збереження людського життя:

(1) Не вбивай євреїв [бо євреї – люди]. (2) Не вбивай куркулів і буржуїв [бо куркулі і буржуї – люди]. (3) Не вбивай кріпосних селян [бо кріпосні селяни – люди]. (4) Не вбивай негрів [бо негри – люди]. (5) Не вбивай білорусів [бо білоруси – люди]. (6) Не вбивай іммігрантів [бо іммігранти – люди]. (7) Не вбивай прихильників абортів [бо прихильники абортів – люди].

Додамо ще кілька, інакшого типу: (8) Не вбивай сиріт, удів і бездомних [бо вони – люди]; (9) Не вбивай старих [бо вони – люди]; (10) Не вбивай інвалідів і психічно хворих [бо вони – люди]; (11) Не вбивай новонароджених дітей [бо вони – люди].

У секулярному світі на сьогодні, здається, панує досить стійкий консенсус стосовно обов’язковості імперативів 1–11. Щоправда, стосовно п.11 уже справа не така ясна. Недавно в авторитетному часописі «The Journal of Medical Ethics» було опубліковано статтю з доказами, що новонароджене дитя не можна вважати людською особою в повному сенсі, а отже, батьки повинні мати право вирішувати, вбити це дитя чи залишити його жити.

(12) Не вбивай людських зародків [бо людські зародки – люди].

У чому проблема з імперативом 12?

Секуляристи хором заявляють: проблема в тому, що обґрунтувальна теза [вони – люди] має релігійний характер, що це об’єкт віри, а віра, мовляв, повинна мати приватний характер. Мене як філософа тут цікавить методологічне питання: звідкіля ми знаємо, що імперативи 1–11 ґрунтуються на знанні, а 12 – на вірі? І ще: чи розподіл віра–знання або релігійне–наукове узагалі придатний для класифікації констатацій на кшталт «Х. є людиною»?

Отож усі перелічені тут імперативи, від 1 до 12, ґрунтуються ні на чому іншому, як на етичній вірі. У біологічному сенсі всі перелічені категорії живих істот (євреї, білоруси, буржуї, бомжі, сироти, людські ембріони) належать до роду homo sapiens, а ось чи за всіма ними ми визнаємо право на життя – це вже питання етичної віри, моральної зрілості, відваги, благородства, т.зв. позанаукових цінностей. Дехто відмовлявся (чи й відмовляється) визнати людьми класових ворогів, інші – євреїв, ще інші – новородків.

І справа не в тому, володіють вони чи не володіють відповідним знанням. Проблема в тому, що вони не вірять в існування людини: чи то у негрі, чи то у кріпакові, чи ще в комусь. Невіра в існування людини у лоні матері – точнісінько того самого штибу.

Проблема в тому, що вони не вірять в існування людини: чи то у негрі, чи то у кріпакові, чи ще в комусь. Невіра в існування людини у лоні матері – точнісінько того самого штибу.

3. Презумпція невинуватості і презумпція людяності

Я не буду оригінальним, коли зазначу, що ярлик «релігійний» у багатьох секулярних середовищах виконує ту ж само функцію, що ярлик «буржуазний» у радянському – до речі, наскрізь секулярному – дискурсі.

Коли бракне аргументів або інтелектуальних сил для дискусії, то нерідко дуже зручно стає охарактеризувати щось як «релігійне» (а ще краще – «релігійно-консервативне»), щоби поставити крапку та ухилитись від подальших обговорень.

Такий підхід відзначається у ході дискусії на тему абортів. «Наділення людських ембріонів людською гідністю – суто релігійна позиція». Сказавши це, дехто почувається вільним від подальшого мислення та спроб критично осмислити сказане ними самими. А таке осмислення тут вельми потрібне. Бо коли хтось відмовляється визнати виникнення зиготи як критерій початку людського життя, то зобов’язаний представити і обґрунтувати альтернативний критерій. І оскільки ціна можливої помилки надзвичайно велика, – життя людини! – то цей критерій має виконувати строгі умови: а)має бути докладний і однозначний не в меншому ступені, аніж критерій виникнення зиготи; б)повинен містити виразну відповідь на питання, з яких причин істота І. до моменту М вважається не-людиною, а від моменту М – людиною; в)відповідь на питання, викладене у пункті б, має бути обґрунтована на 100%.

Противники охорони життя-від-зачаття мають серйозні проблеми вже на «етапі а». «Розумність, тілесна цілісність» – такі розпливчасті, піддатливі на десятки різних інтерпретацій критерії тут повністю неприйнятні.

Й тут секулярні ідеологи пускають у хід свій улюблений «аргумент»: оскільки існують різні погляди на початок життя людини, то аборти допустимі. Чому цей «аргумент» улюблений – здогадатися неважко: він скидається на вираження ліберальної віри. Тільки ось дивна суперечність: цей тип «лібералізму» вельми полюбляють різні диктатори, коли заявляють іншим: існують різні погляди на те, що таке демократія, тож не втручайтеся у наші внутрішні справи, ми маємо право втілювати власне розуміння демократії.

При обмірковуванні дилеми людина–не-людина щодо людського ембріону мають діяти не менш строгі принципи, аніж при обмірковуванні дилеми винний–невинуватий у контексті юриспруденції. Як відомо, тут діє принцип презумпції невинуватості. Здається, ми всі згідні, що тягар доведення лежить на тому, хто виступає з тезою про винуватість цієї особи (і постулює відібрання у неї свободи). Уявімо прокурора, який пропонує ув’язнити особу А. на 10-річний строк, і обґрунтовує це таким чином: серед експертів та слідчих немає одностайної думки про те, чи А. невинуватий, а отже, ми маємо право посадити А. у в’язницю.

У становищі розбіжності думок щодо того, чи людський ембріон є людиною, презумпція «буття людиною» має безумовну моральну (а повинна мати і юридичну) перевагу, а не навпаки. Коли аналогічна презумпція діє у контексті позбавлення/непозбавлення свободи стосовно дорослої людини, то вона тим більше повинна діяти у контексті позбавити життя/залишити при житті, стосовно безпомічної і невинуватої людської істоти. Особисто я не бачу сумнівів, що людський ембріон – це людина, але навіть якщо і прийняти, що немає певності щодо того, чи ембріон є людиною, то й так більш раціональною є поведінка захисників життя-від-зачаття. Тоді як ірраціональними – причому небезпечно ірраціональними – є ті, хто застосовує такі розумування: ніхто не довів, що Х. – людина, отже, Х. можна вбити. Тягар доказів лежить по стороні прихильників убивства, а не по стороні прихильників збереження життя. Сумніви (якщо вони взагалі чимось виправдані) щодо того, чи ембріон є людиною, – не підстава для виправдання його вбивства.

Мінімального сумніву щодо того, чи справді людський ембріон не є людиною, достатньо, щоб заборонити їх знищувати!

Щоб дозволити убивати, необхідна 100% впевненість, що це – не людина.

У становищі розбіжності думок щодо того, чи людський ембріон є людиною, презумпція «буття людиною» має безумовну моральну (а повинна мати і юридичну) перевагу, а не навпаки.

4. Аборт як метод визволення жінки

(13а) Людський ембріон – це частка жіночого тіла. Ця констатація стала підставою для висновку: (13б) жінка має право вбити людський ембріон.

Ну так, у лексиконі розпливчастих понять (окрім розумності й тілесної цілісності) бракувало ще одного розпливчастого поняття – частки. Щоби розкрити його проблемність, пропоную придивитися, як воно функціонує у різних контекстах: 14а) Палець – частка мого тіла… 15а) Людина – частка суспільства… 16а) Жінка – частка сім’ї…

Тепер, якщо ми визнаємо універсальну важливість аргументу, що відповідає схемі «Y є часткою Х, отже, Х має право знищити Y», – то так само правосильними мають бути подальші висновки: 14б) я маю право знищити свій палець; 15б) суспільство має право знищити людину; 16б) сім’я має право вбити жінку.

Навіть якщо ми погоджуємося з тезою 13а (щоправда, вона потребує подальших пояснень), то це не означає, що ми можемо погодитися і з 13б. Не кожну «частку» можна знищити, деякі частки є чимось більшим, аніж просто частки. Неправда, що в будь-якому випадку Тіло може знищувати і викидати свої «частки»; є ситуації, коли Тіло зобов’язане оберігати свої «частки» як щось цінне саме по собі.

Є, однак, щось інформативне і водночас драматичне у цьому формулюванні: жінка має право вбити частку себе самої.

Бо і справді: аборт – це не що інше як знищення частки жінки, причому вельми істотної і фундаментальної: знищення її материнського виміру. Аборт – це ґвалт над материнським інстинктом; ґвалт, який у вимірі фізичних, психічних і моральних наслідків не менш руйнівний і принизливий, аніж сексуальне насильство. І якщо першою жертвою аборту є маленьке, безпомічне дитятко, то жертвою номер два завжди є жінка, у лоні якої скоюється цей злочин.

Я не вірю, що «право на аборт» робить жінку щасливішою, радіснішою і вільнішою. Так само сумніваюся, що «абортоспроможні» жінки більш емансиповані й автономні у стосунках із чоловіками. Право на аборт фаворизує насамперед певний тип чоловіків, а саме – тих, хто зацікавлений мати у своєму розпорядженні певний набір жіночих тіл, які можна вільно використовувати без думок про наслідки.

Право на аборт у свідомості згаданої категорії чоловіків означає просто мінімізацію відповідальності за випадкові сексуальні пригоди з жінками. Завагітніла? От там, дурниці, можеш зробити аборт. Ризик для фізичного здоров’я, постабортний синдром, ризик безпліддя, моральна травма – усе це не стосується чоловіків; розплата за аборт лягає зазвичай на плечі самої жінки.

Я погоджуюся з тим, що в минулі століття права жінок були багато де і багато в чому порушувані, так само як згоден, що порушувалися права пролетаріату в ХІХ ст. Але я не погоджуюся з тим, що «право на аборт» має для жінок визвольний характер – приблизно з тих само причин, з яких я не вважаю, що «диктатура пролетаріату» означала визволення пролетарів.

У різні епохи та в різних релігійно-культурних контекстах були і є жінки, які поводилися і поводяться справді автономно щодо чоловіків, не дозволяють використовувати себе, високо цінують свою жіночу і людську честь. І сьогодні серед активістів pro-life – величезна кількість таких жінок. Вони розуміють, що, борючись проти вбивства зачатих дітей, водночас борються за власну гідність. Борються за те, щоби жіноче тіло було об’єктом поваги і любові, а не інструментом задоволення чоловічих примх. Ось такі жінки справді сильні, здатні в разі потреби поставити чоловіка на місце й ефективно заявити про свої жіночі та людські права.

Я погоджуюся з тим, що в минулі століття права жінок були багато де і багато в чому порушувані, так само як згоден, що порушувалися права пролетаріату в ХІХ ст. Але я не погоджуюся з тим, що «право на аборт» має для жінок визвольний характер – приблизно з тих само причин, з яких я не вважаю, що «диктатура пролетаріату» означала визволення пролетарів.



* * *

Так сталося, що – за статистикою – переважна кількість захисників життя зачатих дітей походить із християнської спільності. Це один із тих моментів, завдяки яким справді хочеться пишатися приналежністю до християнства. Діяльність рухів pro-life тим більше заслуговує на повагу й солідарність, коли зважимо, що вона зазвичай означає нонконформістську позицію, необхідність протиставитися пресингу середовища і панівної ідеології, вимагає відваги і моральної рішучості.

Тим не менш, потрібно пам’ятати, що кола християн і кола захисників життя не тотожні. Є християни (також і католики), які виправдовують або підтримують практику абортів; з іншого боку, існують агностики й атеїсти, які виступають за захист людського життя від самого зачаття. Відсоток цих останніх дуже нечисленний, але вони є. Немало противників абортів також і серед представників нехристиянських релігій, особливо в юдаїзмі та ісламі.

Усіх захисників життя об’єднує віра у цінність життя кожної людини, об’єднує глибокий моральний біль, тривога за майбуття гуманістичних традицій і несприйняття селективного гуманізму, який захищає права людини у вибірковий спосіб.

Петро Рудковський ОР, Наша Ніва



Богослов, філософ. Народився 1978 р. у містечку Канвелішки на Гродненщині. 2000 року вступив в Орден Проповідників. Захистив магістерську дисертацію з богослов’я у домініканському колегіумі в Кракові, і з філософії – у Ягеллонському університеті. Займається соціальною етикою і методологією наук, докторант Інституту філософії Варшавського університету.

credo-ua.org

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 5 й 1.

Дорога спасіння

ДЕПРЕСІЯ

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ДІЗНАТИСЯ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ДЕПРЕСІЮ

У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся ...

спеції

Приправи до… Великого Посту

Ну що ж, Великий Піст іде повним ходом. Ви вже взяли собі постанови? Ну то добре. А що якби ми підійшли до посту «від кухні», але не в ...

піст

ЩО МОЖНА І ЩО НЕ МОЖНА ЇСТИ В ПІСТ

Більшість християн знає, що у піст не можна їсти м’яса. Та це не зовсім точне визначеня. Виявляється, за деякими винятками більшу частину тижня під час Великого посту Українська Греко-Католицька Церква їсти м’ясо… дозволяє. То як тоді правильно постити? Розповідає о. Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ...

думки

20 думок святого Хосемарії Ескріви про духовність, молитву та життя

Є речі, які видаються нам очевидними. Однак, пропущені через особистий досвід, вони промовляють значно більше. Пропонуємо 20 тез отця Хосемарії Ескріви про речі, які стосуються кожного...

поради

Перемогти стрес: 5 практичних порад

Прокинувшись вранці, ви, можливо, вирішили, скільки разів натисните на кнопку будильника, у що одягнетесь чи скільки чашок кави вип’єте. Однак виникають проблеми, над якими ви не задумувались заздалегідь. Про що йдеться? Ви обирали ...

людина

10 ознак того, що ти приймаєш себе

Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку ...

молитва

Божі Дари є для того, щоб сховати в собі чи щоб послужити іншим?

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Матея 25:14-30 Ісус оповідає нам притчу про Таланти та їх помноження. Зауважуємо, що ці дари не беруться з нічого, а є їх ...

любов

Крізь вушко голки побачити Іншого

Книжка "Крізь вушко голки" – це чотирнадцять історій людей, які мають розумову неповносправність, які живуть поряд із нами, які люблять, страждають, відчувають і радіють...

Архів новин