Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Марія Колодій
Автор: truechristianity.info

Повчання Святого Йоана Золотоустого

Дата публікації: 07-09-2012

Повчання Святого Йоана Золотоустого

1. Господь заповідає не лише прощати тому, хто обкрадає тебе і займається лихварством, а ще й каже любити його якнайсильніше та щиро. Бо це, саме це бажаючи прищепити, сказав Він: Моліться за тих, що вас зневажають (Лк. 6, 28) — що ми зазвичай робимо для тих, кого сильно любимо. Так Христос заповів молитися за кривдників — ми ж засідки їм влаштовуємо; і, отримавши наказ благословляти тих, що нас клянуть, заки-дуємо їх тисячами проклять.

2. Помолитися, кажеш, я і вдома можу, але чути бесіди й науки вдома не можу (викриваються ті, що вийшли з церкви, прослухавши бесіду Золотоустого після Євангелія). Обманюєшся, чоловіче. Помолитися, звичайно, можна і вдома, але так помолитися, як у церкві, не можна, — де так багато отців і де такий однодушний зойк засилається до Бога. Не будеш ти так почутий, коли молишся до Бога за себе сам-один, аніж (коли молишся Йому) зі своїми братами. Бо тут є щось більше, як-от: однодумність, згода, союз любови й молитви єреїв. Єреї для того й поставлені предстояти в зібраннях, щоб слабші самі по собі молитви народу були піднесені їхніми сильнішими молитвами і разом із ними піднімалися на небеса. До того ж, яка користь із проповіді, якщо з нею не поєднується молитва? Спочатку мо­литва, а потім слово. Так і апостоли кажуть: Самі ж ми будемо перебувати пильно у молитві та служінні слова (Ді. 6, 4). Так робить і Павло, завжди починаючи свої послання молитвою, щоб як світло передує смолоскипові, так світло молитви випе­реджувало слово. Якщо привчишся старанно молитися, то не матимеш потреби в поученні від рівних тобі рабів, тоді-бо Бог сам без будь-якого посередника просвітлюватиме ум твій. Якщо ж молитва одного має таку силу, то тим більшу — молитва, спіль­на з багатьма. У неї більше сили й відваги, аніж у тієї, що творить­ся вдома, наодинці. Звідки це бачимо? Послухай, як говорить про це Павло: Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас, якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас (2 Кор. 10-11). Так і Петро визволився із в'язниці, бо Церква молилася горливо Богові за нього (Ді. 12, 5). Якщо ж Петрові молитва Церкви принесла користь, то чому ти, скажи мені, зневажаєш її силу і якого можеш очікувати проба­чення? Послухай ще — ось і сам Бог каже, що Він не може не прислухатися, коли многота народу слушно надокучає Йому в молитві. Бо, виправдовуючи перед Йоною швидке помилування ніневітян, Він каже: Тобі жаль тикви, дарма що ти не поравсь коло неї й не зростив її, — що за одну ніч виросла і за одну ніч пропала. А мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ (Йона 4, 10-11). Він не просто нагадує тут про многоту народу, а щоб затямити тобі, що суголосна молитва багатьох має велику силу.

3. Предмет моїх постійних повчань — щоб із ревною молитвою поєднати нам тверезу думку та пильну душу (це в храмі, на Літургії). Диявол, бачачи твою полум'яну й збуджену на молитві душу, зрозуміє, що шлях до твоїх помислів для нього недоступний. Побачивши, що ти позіхаєш і не дослухаєшся до себе, він притьмом заскоче в тебе, немов у порожнє, полишене житло. Якщо ж побачить, що ти зосереджений, пильний і неначе приєднаний до небес, то навіть не посміє на тебе поглянути. Тож пош­кодуй себе й загороди лукавому демонові вхід у свою душу. Ніщо гак не перегороджує йому дороги, як належна й тепла молитва.

4. Як думаєш, що наказує диякон, проголошуючи: прості (орvоі— випроставшись), станьмо гідної Не що инше, як те, щоб ми скинули свої розлогі помисли й, струсивши духовне роз­тління, породжене в нас життєвими клопотами, поставили свою душу просто перед лицем Бога. А що це істинно так є, що слово це стосується не тіла, а душі, що велить воно її поставити просто, послухаємо Павла, який саме в цьому сенсі ужив цей вислів. Бо, простираючи слово до людей, що були готові впасти духом під тягарем бід, він говорив: Випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна (Євр. 12, 12). Невже скажеш, що він говорить тут про ті­лесні руки й ноги? Зовсім ні, бо звертається він не до тих, що змагаються в бігові й боротьбі, а цими словами він переконує відбудувати силу внутрішніх помислів, розбитих спокусами.

5. Подумай, біля кого ти стоїш? З ким приступаєш при­зивати Бога? Із херувимами. Тож дослухайся до тих, що стоять в однім хорі з тобою, і цього буде тобі досить для підтримання тверезости, коли пам'ятатимеш, що ти, обтяжений тілом і спле­тений із плоттю, удостоєний оспівувати спільного Владику ра­зом із безтілесними. Отож, беручи участь у цих священних і таїнственних піснях, нехай ніхто не сміє стояти тут із розшар­паною увагою і розслабленою ревністю, ніхто хай у той час не переймається житейськими помислами, а, прогнавши з ума все земне й усеціло перенісшись на небо, так підноси всесвяту піс­ню Богові слави й величі, неначеб ти стояв побіля самого прес­толу слави обіруч із серафимами. Для цього й звелено нам стоя­ти гідно в цей час. Бо стояти гідно не що инше означає, як стояти так, як належить людині перед лицем Бога, — зі страхом і трепетом, з тверезою і пильною душею.

6. Те, що й цей заклик (станьмо; перед цим тлумачили ми орvoі — випроставшись) стосується до душі, знову показав апос­тол Павло, мовлячи: Стійте так у Господі (Фил. 4, 1). Бо як стрілець, бажаючи влучити стрілою просто в ціль, насамперед стає сам і, правильно вставши навпроти цілі, починає стріляти, так і ти, бажаючи влучити в злу голову диявола, передше потру­дися встановити помисли, щоб, утвердившись у правильному і безперешкодному стоянні, влучно кидати в нього стріли.

7. Молитва — це велика зброя, невичерпний скарб, багат­ство, що ніколи не зміліє, супокійне пристановище, несхитний затишок і корінь незліченних благ; і джерело, і матір є молитва: вона могутніша за саму царську владу. Молитвою ж я називаю не будь-яку, не недбалу і розсіяну, а полум'яну й многотрудну, що виходить зі зболеної душі й глибоко зосередженого ума. Лишень така молитва сходить до неба.

8. Як вода, що тече по рівнині й широко розливається, не підноситься вгору доти, доки руки умільців притіснять її зусібічною огорожею, — тоді вона від власного напору швидше за стрілу струмує вгору, так і людське серце, насолоджуючись усі­ляким спокоєм, розсіюється і розливається; коли ж обставини притіснять його, то, пригнітившись, воно засилає вгору чисті й ревні молитви. І щоб упевнитися тобі, що саме ці зі скорботи проказані молитви найбільш сильними бувають на небі, послу­хай, що каже пророк: До Господа в скорботі моїй взивав я, і Він вислухав мене (Пс. 119, 1). Запалімо ж своє серце й зворушмо душу пам'яттю про гріхи, зворушмо не лише для того, щоб при­тіснити, а щоб приготувати й молитву її для слухання, вчинив­ши її тверезою, пильною і такою, що торкається самих небес.

9. Боже, милостивий будь мені, грішному, — взивав митар і вийшов з храму виправданим більше, ніж фарисей (Лк. 8, 13). І вийшло, що слова виявилися вищими за вчинки, і вимовлене перевершило сподіяне. Той хизувався своєю праведністю, пос­том, десятинами, а цей промовив лише слова (без діл) і здобув прощення всіх гріхів. Чому ж? Бо Бог не лише слова слухав, а радше дослухався до почуття, з яким вони проказані, і, знай­шовши його сокрушеним і смиренним, помилував і явив своє чоловіколюб'я. Це кажу я для того, щоб не грішили, а були смиренними. Бо якщо митар, чоловік ниций, не здобувся на смирення (бо що за смирення в того, в кого все погано?), а лише на розсудливість, і гріхи свої висловив, і висповідався з того, чим був, таке привернув до себе Боже благовоління, то нас­кільки більшу Божу поміч привернуть до себе ті, які, вчинивши багато добрих діл, доволі невисокої про себе думки! Ось тому я завжди прошу, молю і благаю кожного з вас якомога частіше сповідатися з гріхів своїх перед Богом. Не виводжу я тебе перед публіку, як на видовищі, і не змушую відкривати свої гріхи перед людьми. Перед Богом відкрий своє сумління. Йому пока­жи свої рани й у Нього проси ліку. Покажи Йому, який не. зне­важить, а подасть лік (Як. 1,5). Він усе бачить, хоча ти й мов­чиш. То ж виговорися — і скористаєш. Виговорися, щоб, склав­ши весь тягар гріхів тут, туди перейти тобі чистим, без усіляких гріховних ран, і позбудешся їх нестерпного оприлюднення на Страшному суді. Три юнаки віддали свою душу за визнання єдиного істинного Владики й Бога, і кинуто їх у піч вогненну, одначе після такої мужности вони мовлять: / нині нема як нам уста розтулити наші: ганьба і сором покрили слуг твоїх і тих, що тебе шанують (Дан. З, 33). Тож навіщо ви розтуляєте уста свої? — Щоб це одне, — кажуть, — мовити, що нема як нам уста роз­тулити, і цим одним вмилостивити Господа.

10. Сила молитви гасила силу вогню, приборкувала розлю­чених левів, припиняла боротьбу, відчиняла небесні ворота, розривала узи смерти, проганяла геть недуги, відбивала напади, рятувала міста від землетрусу, відвертала й удари, що спости­гали згори, і замовляння, що готували людям, і взагалі усілякі біди. Під молитвою ж розумію не те, що на Вустах, а те, що виходить із глибини серця. Бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і мо­литви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів. Тому й пророк каже: Із глибини взивав я до тебе, Господи (Пс. 129, 1).

11. Хоча немало ми вже говорили про молитву, все ж треба поговорити про неї і нині. Бо як буває з нашою одежею: якщо тканина, з якої зшита одіж, пофарбована лише раз, то фарба ця вицвітає швидко й легко, а якщо той, що фарбує, покриє тка­нину фарбою кілька разів, то її колір назавжди залишиться нез­мінним. Те ж саме буває з нашими душами: якщо часто чуємо якесь поучения, то, приймаючи його, як фарбу, що проникає глибоко, нелегко його забуваємо. Отож слухайте слова про мо­литву не мимохіть. Бо немає нічого сильнішого за молитву й нічого їй рівного. Не настільки розкішний цар, що облечений у багрянець, наскільки молільник, оздоблений розмовою із Бо­гом. Бо якщо б хто-небудь перед усім воїнством, воєводами та різними високими особами, приступивши до царя, почав бесі­дувати з ним наодинці, то погляди всіх звернув би на себе, а водночас постав би в їхніх очах особливо гідним вирізнення та поваги, то так буває і з молільниками. Уяви собі, як це людині за присутности ангелів, предстояння архангелів, серафимів і херувимів й усіх инших безплотних сил з великою відвагою приступити до Царя цих сил і бесідувати з Ним? У яку честь облекає це його? Та не лише честь, а й надзвичайно велика користь буває нам від молитви, навіть до того, як одержимо те, що просимо. Бо тоді ж, коли хто здійме до неба руки й призове Бога, тут-таки відходить він від усіх земних людських діл і дум­кою переноситься у прийдешнє життя й тоді споглядає вже лишень тільки небесне, не дослухаючись ні до чого, що стосу­ється до тутешнього життя, якщо він молиться ревно. Тому, якщо в нім до того й повставав гнів, то легко влягається, коли палила похіть, вона гасне, або точила заздрість, то легко вона відходить. У душі ж звершується те, що й у природі, коли сходить сонце, як говорив пророк. Чи пам'ятаєш, що він казав: Ти навів темряву, і настала ніч; у ній ходитимуть усі звірі лісовії. Лев 'ята ричать по здобич, щоб поживу здобути собі від Бога. Зійде сонце, і вони зберуться та в леговищах своїх полягають (Пс. 103, 20-22). Отож як після появи сонячного світла втікають усі звірі, хо­ваючись у своїх леговищах, так і коли молитва, немов промінь, з'явиться на наших устах і на язиці, тоді просвічується ум, а всі нерозумні й звірячі пристрасті відступають, розбігаються і хо­ваються у свої нори — лишень би ми належно молилися з пиль­ною душею і тверезою думкою. Тоді нехай навіть і близько дия­вол — він проганяється, чи демон — він утікає.

12. Господь, щоб показати нам приклад, вершив багато. І ба­гато молитов Він звершував з тим самим наміром. Коли учні при­ступили до Нього й просили навчити їх молитися (див. Лк. 11, 1), вповідж мені, що Він мав зробити? Не навчити їх молитися? Та Він на те й прийшов, аби залучити їх до всілякого подвиж­ництва. Але коли Він мав навчити молитися, то мусив і сам це робити. Скажеш, що це можна зробити лише словом? Але пов­чання словом не так сильно діє на учнів, як повчання ділом. Тому Він не тільки словом вчить їх молитися, а й сам це робить, упродовж ночей молиться, усамітнившись, цим повчаючи нас уникати шуму й поговору, коли хочемо бесідувати з Богом, та віддалятись у пустельне місце, вибираючи для цього ще й час. Пустеля — не лише гора, а й будь-яке житло, недоступне для шуму. Також коли Він благословив хліби, то споглянув на небо, помолившися (Мр. 6, 41), щоб навчити нас не приступати до трапези без подяки Богові, Творцеві плодів.

13. Правість і чистоту життя ніщо не може так встановити й утвердити, як часта присутність тут, у храмі, і старанне слу­хання слова Божого. Бо що пожива для тіла, те для душі пов­чання у божественних словах. Однак не тільки хлібом живе лю­дина, але всім, що виходить з уст Господніх (Втор. 8,3). Тому йнепричащання цієї трапези спричинює своєрідний голод. І Бог погрожує ним і наводить його як покарання. Я, — каже, — пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього (Ам. 8, 11). Тож як після всього цього не недоречно буде клопотатися заспокоєнням тілесного голоду, а самим собі добровільно спричинювати душевний го­лод, коли він набагато згубніший за перший — настільки, нас­кільки важливіші від нього наслідки. Тож прошу вас і молю: не куймо супроти себе такого лиха, а перед усіляким иншим занят­тям і ділом надаваймо перевагу перебуванню в храмі. Бо, скажи мені, що можеш ти придбати такого, що могло б зрівнятися у шкоді і для тебе, і для твого дому із полишенням церковного зібрання? Нехай би ти й знайшов скарбницю, вщерть напов­нену золотом, і заради цього не прийшов би сюди, — то більшої зазнаєш шкоди, настільки більшої, наскільки духовне ціннішеза чуттєве. Нехай його було б багато і звідусюди воно б усе при­ бувало й прибувало — велике діло! Бо ж не піде воно з нами у потойбічне життя, не переселиться з нами на небо й не постане перед страшним престолом, а часто й навіть раніше полишає нас і розпливається, а якщо й залишиться в наших руках до кін­ця життя, то сам кінець відбере його в нас. А духовний скарб — неокрадний здобуток — завжди з нами, він буде при нас й коли відходитимемо звідси, та й перед престолом судді подасть нам неабияку сміливість.

14. Ми отримуємо двоякий плід від присутности на цер­ковних зібраннях. Не лише те є плодом, що ми свої душі напоємо божественними словами, а й те, що через це ми своїх ворогів покриваємо найбільшим соромом, а нашим братам приносимо потіху й оживлюємо їх. Бо коли, підійшовши до цих священних дверей, хтось побачить, що зібраних тут небагато, тут-таки ости­гає умом і в тій старанності до храму, яку мав, віддається напа­дам розлінення і, цілком розслабившись, іде геть із храму. Якщо ж побачить, що християни звідусіль квапляться старанно і схо­дяться на служіння Богові, тоді, хоч би він був найнедбаліший і безпечний, це споглядання старанних запалює в нім таке ж саме старання. Бо якщо навіть коли камінь холодний, а вогонь гарячий, то взаємний удар каменів перемагає природу — і від цього з'являється іскра, то якщо це буває з камінням, чи ж не тим більше станеться це з душами, коли вони одна з одною будуть стикатися і взаємно зігріватися вогнем духу?

15. Чоловік — голова жінки (див. Еф. 5,23), а жінка — поміч­ниця чоловікові. Отож нехай голова не наважується без свого тіла стати на дорозі, що провадить до того священного місця, ітіло тут хай не з'являється без голови, а нехай заходять сюди іголова, і тіло, маючи зі собою і своїх дітей. Бо якщо приємно бачити дерево з пагонами від його коріння, тим більше приємно бачити людину, що має при собі дитя, — як пагін зі свого кореня. І не лише приємно є це, а й благотворно, і похвально. Благо­творно для тих, що зібралися, у тому сенсі, про що я вже казав, похвально для батьків і служителів слова. Бо й землеробові ми дивуємося не тоді, коли він обробляє вже не раз оброблену зем­лю, а лише тоді, коли він, узявши неорану й несіяну землю, клопочеться біля неї всіляко, щоб зробити її родючою. Так чинив і апостол Павло, маючи собі за честь проповідувати Євангеліє не там, де вже проповідувано Христа, а там, де ще ні. Насліду­ватимемо його й ми і для поширення Церкви, і собі на користь.

16. Не так царська корона прикрашає голову, як хрест, чесніший понад увесь світ. Те, від чого колись усі з жахом від­верталися, стало нині для всіх найбільш бажаним, й усюди ти зустрінеш його — у начальників і в підначальних, у жінок і в чо­ловіків, у дівчат і в заміжніх, у рабів і у вільних. Усі часто зобра­жують його на найважливішій частині свого тіла і на чолі в себе, як на колоні, щоденно його носять. Він на священній трапезі, він — у хиротоніях єреїв, він, знову ж таки, з тілом Христовим сяє на Тайній вечері. Його як панівного може всюди побачити кожен: у хатах, на ринках, в пустелях, на дорогах, на горах і пагорбах, на морі, на кораблях і на островах, на ложках, одежі й на зброї, на срібних і золотих посудинах, на коштовних каменях і оздобах стін, на тілах, опанованих демонами, у час війни і миру, вдень і вночі. Таким бажаним для всіх став цей дивний дар, ця невимовна благодать! Ніхто його не соромиться, ніхто не закриває свого обличчя, думаючи, що він — знак ганебної смер­ти, а всі приоздоблюємося ним, більше, ніж коронами, дія­демами й численними перлами.

17. Чи хочеш бачити найкращу окрасу ложа? Зараз я по­кажу тобі окрасу ложа не якогось простого селянина, не воїна, а ложа царського. Я абсолютно впевнений, що навіть коли ти найбільший з усіх самолюбів, усе ж не забажаєш ложа кращого, ніж ложе царя, і царя не якого-небудь, а першого, царя понад царями, якого й донині славить уся вселенна. Вказую тобі на ложе блаженного Давида. Знаєш, яким воно було? Воно було приоздоблене не золотом і сріблом, а слізьми і сповіддю. Про це він сам оповідає, кажучи: Кожну ніч омиватиму ложе моє, сльо­зами моїми зрошу постіль мою (Пс. 6,7). Сльозами, немов перла­ми, звідусіль було воно зрошене. І поглянь, яка в нього боголюбива душа! Позаяк вдень відволікали його численні турботи й клопоти про справи народу і війська, то для сповіді, молитви та сліз він використовував час відпочинку, коли всі насолоджують­ся спокоєм. І робив він не так, що одної ночі не спав, а наступної відпочивав, чи по дві й по три ночі не вкладався, а поміж тим відпочивав, а чинив він так щоночі. Кожну ніч — каже, — оми­ватиму ложе моє, сльозами моїми зрошу постіль мою, — висловлю­ючи цим і рясність сліз, і постійність у них. Коли всі в спокої відпочивали, він один бесідував із Богом і не склеплював повік, зі скрухою і плачем сповідаючись зі своїх гріхів. І ти приготуй со­бі таке ж ложе. Ложе, обкладене золотом, з одного боку, розбуд­жує людську заздрість, а з иншого — розпалює Божий гнів. А сльо­зи, що подібні до сліз Давида, гасять навіть геєнський вогонь.

18. Навіщо Бог вклав у нашу душу такого і вдень, і вночі пильного й ревного суддю — сумління. Серед людей немає тако­го невсипущого судді, як наше сумління. Зовнішніх суддів і гроші псують, і підлабузництво розслабляє, і страх змушує схи­бити на терезах, та й багато иншого відхиляє їх від правильного вирішення справ. А судові сумління ніщо таке не шкодить. Хоч гроші давай, хоч підлещуйся чи лякай або й що инше роби, — усе ж воно чинить праведне осудження грішних помислів: і сам грішник себе осуджує, нехай би й ніхто инший не звинувачував його в грісі. І це не раз, і не двічі, а часто упродовж усього життя воно робить. Нехай і багато часу мине, воно ніколи не забуде сподіяного. І в час скоєння гріха, і перед ним, і після налягає на нас строгим судом, особливо після прогрішення. Тоді, коли чинимо гріх, одурманені його солодкістю, не так відчуваємо докори сумління. Але коли гріх скоєний і грішне діло доведене до кінця, тоді гріховна солодкість зникає і приходить гірке жало покаяння. Навпаки буває в тих, що народжують. У них перед народженням болі нестерпні, муки шматування, а після народ­ження — радість і спокій, бо коли вийшов плід із черева, вийшли геть усі болі. А тут не так: коли приймаємо гріховні помисли й зачинаємо злочинні бажання, радіємо й веселимося, коли ж народжуємо погане дитинча — гріх, — тоді, побачивши сором на­родженого, починаємо мучитися і терзатися болями, що гірші, ніж у породіллі. Тому, прошу вас, не прийматимемо особливо спочатку розбещувальної похоті, а якщо приймемо, то знищимо її сім'я всередині (раніше, ніж дозріє й народиться з нього плід). Але якщо й це допустимо з недбалости, поквапмося сповіддю, слізьми й самоосудженням убити гріх, який довершили на ділі. Бо ніщо не руйнує так гріх, як самоосудження з покаянням і сльозами. Засудив ти себе в грісі? — скинув із себе його ярмо. І хто це каже — сам Бог — Суддя. ...Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! Чому ж, скажи мені, ти соромишся і чер­вонієш, сповідаючись у гріхах своїх? Хіба ти чоловікові їх від­криваєш, щоб зневажав тебе? Чи розповідаєш такому ж, як і ти, рабові, аби він всім про це розповів? Ні, а Господу милосерд­ному, лікареві чоловіколюбному показуєш свої рани.

19. Ти грішник? Не споневірюйся, а ввійди в храм і по­кайся. Ти згрішив? Скажи Богові: "Згрішив я". Чи ж важко мовити: згрішив я? Хіба коли не назвеш себе грішником, не матимеш диявола своїм викривачем? Тож випереди його й від­бери в нього цю можливість, бо осуджувати - його привілей. Та й чому тобі не випередити його і не висловити гріха й не загла­дити його, коли знаєш, що в дияволі маєш ти такого викривача що не мовчатиме? — Згрішив? — Зайди в храм і скажи Богові: "Згрішив". Нічого иншого, окрім цього єдиного, я не вимагаю від тебе. Бо Письмо каже: Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись! (Іс. 43, 26). Вислови гріх, щоб його позбутися. Праці тут докладати не потрібно, та й многословити теж, ані нічого не витрачати. Прокажи слово, постався розважливо до свого гріха, мовивши: "Згрішив я". Ти скажеш: з чого знатиму, що коли я сам висловлю свій гріх, то отримаю в нім розрішення? У Письмі маєш приклад того, як один висловив свій гріх і отримав прощення, і того, як инший не висловив гріха свого й був осуджений. Це — Каїн і Давид.

20. Молися повсякчас; але, молячися, не нудьгуй і не лі­нуйся просити милости в Бога Чоловіколюбця, і Він не поли­шить тебе за твою невідступність, але простить тобі твої гріхи й дасть тобі те, про що просиш. Коли, молячися, буде тебе почуто, перебувай у молитві, дякуючи (за милість); а якщо не буде тебе почуто, перебувай у молитві, щоб було тебе почуто. Не кажи: багато я молився, а не був вислуханий, — бо й це часто буває для твоєї ж користи. Знає Бог, що ти ледащо й поблажливий до себе і якщо одержиш те, про що просиш, підеш та й не молитимешся більше. Чому відкладає тебе вислухати? Аби, коли маєш по­требу, змусити тебе частіше з Ним бесідувати й провадити час у молитві. Тож перебувай у молитві й не допускай, аби тобі в ній розлінитися. Молитва, любий, може багато, тому розпочинай її не як якусь мізерну справу.

21. Згрішив? Увійди в храм і загладь свій гріх (покаянням). Скільки разів упадеш на торжищі, щоразу підведешся; так і скільки разів згрішиш, квапся покаятися, не допускай зневіри. Ще згрішиш — ще покайся. Не опускай рук і не відпадай від надії отримати належні нам блага. Нехай ти вже й старець та й згрішив — іди в храм і покайся. Тут лічниця, а не суд, тут не муки за гріхи накладають, а відпускають гріхи. Богові єдиному скажи свій гріх: Проти Тебе єдиного згрішив і лукаве перед Тобою вчинив я(Пс. 50,6), — і відпуститься тобі гріх твій.

22. Маєш і инший шлях покаяння — не важкий, але дуже зручний. Це ж який? Плач над своїм гріхом, навчаючись цього з Євангелія. Петро, верховний апостол, товариш Христа, який не від людини прийняв одкровення, а від Отця, як свідчить про нього Владика Христос, кажучи: Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Отець мій небесний (Мт. 16, 17), — цей Петро вчинив не якийсь малий гріх, а архи­великий — зрікся самого Господа; кажу це не щоб осудити Пет­ра, а щоб скерувати тебе до покаяння, — самого Господа, Влади­ки всесвіту, Спасителя всіх зрікся. Та й коли? Тієї ночі, коли бу­ло зраджено Христа. Стояв, каже евангелист, Петро біля вогню і грівся. Підходить служниця та й каже йому: / ти був з Ісусом (Мт. 26,69). А він що на це? — Не знаю цього чоловіка (Мр. 14,71). А потім вдруге і втретє те ж. І збулося те, що сказав був Господь. Тоді поглянув на Петра Христос і поглядом подав голос (вик­риття). Не вустами сказав Він йому слово, щоб не викрити його перед юдеями й не засоромити свого учня, а поглядом подав голос (викриття), немовби: "Петре, сталося, те, що Я говорив тобі". — Тоді відчув Петро своє падіння й почав плакати, і пла­кати не просто, а гірко, сльозами творячи своє друге хрещення. Таким гірким плачем загладив він свій гріх. Якщо ж такий гріх загладжено плачем, то невже ти, якщо заплачеш, не загладиш свого гріха? Не малий був гріх — зректися свого Владики й Гос­пода, а вкрай великий і тяжкий, та все ж сльози загладили цей гріх. Тож і ти плач над гріхом своїм, і плач не просто й не лише для вигляду, а гірко, як Петро. Зі самої глибини виточи джерела сліз, щоб, змилосердившися над тобою, Господь простив тобі твій гріх. Бо Він чоловіколюбний, як сам мовив: Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив (Єз. 33, 11). Малого труду хоче Він від тебе, а Сам тобі дає велике. Приводу чекає Він від тебе, щоб дати тобі скарб спа­сіння. Принеси сльози, а Він подарує тобі прощення; принеси покаяння — і Він подасть тобі відпущення гріхів.

23. Як схилити Господа до милости? Ось як! Помістімо молитву у своєму серці й додаймо до неї смирення і лагідність. Бо каже Господь: Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим (Мт. 11, 29). І Давид співав: Жертва Богові дух сокрушений, серцем сокрушеним та упокореним Бог не погордує (Пс. 50, 19). Нічого так не любить Господь, як душу лагідну і смиренну. Гляди, брате, і ти не вда­вайся до людей, коли щось раптом обтяжить тебе, а, минаючи всіх, підіймися своєю думкою до Лікаря душ, бо зцілити серце може Він один, що створив кожне зокрема серце і що розуміє всі діла наші (Пс. 32, 15). Він може увійти в сумління наше, торк­нутися ума, втішити душу. Якщо Він не втішить наших сердець, то людські втішання зайві й беззмістовні; як і навпаки: коли Він втішає, то хоча б люди й багацько нас кривдили, ані на волосину не зможуть нам пошкодити. Коли Він зміцнить серце, ніхто не може стривожити його. Знаючи це, любі, будемо завжди при­бігати до Бога, що хоче й може розвіяти хмари скорбот, що налягли на нас.

24. Якщо доводиться звертатися до людей з якимось про­ханням, треба всіляко прилаштовуватись і до часу, і до місця, й до особи, й обдумано провадити свою розмову. Якщо ж присту­паємо до Бога, нічого такого не потрібно. Лишень взивай із серця, а не самими вустами воруши, — та й усе! Ти, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6, 6). Бачиш, яка тобі честь надмірна? Коли просиш мене, нехай, — каже, — ніхто не бачить, а коли я вина­городжу тебе (вислухавши й обдарувавши), то увесь всесвіт зроб­лю свідком благодіяння. Послухаємо ж Господнього слова й не молитимемося напоказ, а також не станемо вказувати Господеві й способу, як нам помогти. Сказав ти Йому свою потребу, ска­зав, за чим вболіваєш душею? Не кажи вже того, як тобі до­помогти. Він сам краще за тебе знає, що тобі корисно. Дехто багато говорить у своїх молитвах: "Господи, подай мені здо­ров'я, помнож мої статки, помcтися моєму ворогові". Це вкрай нерозумно. Нам належить, усе це полишивши, благати Бога словами митаря: Боже, змилуйся надо мною грішним!(Як. 18, 13). А Він уже знає, як нам допомогти. Тож будьмо розсудливі в молитві, молімося, вболіваючи серцем, і смиренно б'ючи себе в груди, як митар, — і одержимо те, що просимо. Якщо ж моли­тимемося, маючи на серці озлоблення і гнів, то постанемо перед Богом бридкими й ненависними. Тож сокрушімо серце своє, смирімо свої душі й молитимемося як за себе, так і за тих, що нас образили. Бог до тих більше дослухається і радше виконує прохання тих, які моляться за ворогів, які незлопам'ятні, які не повстають супроти своїх ворогів. І що більше вони так чинять, тим більше Бог мcтиться їхнім ворогам — хіба б вони розкаялися.

25. Ніневітяни за три дні яку многоту гріхів відмолили і який страшний Божий присуд відхилили? Як лінива (не енер­гійна) душа, хоча багато часу проведе в покаянні, нічого особ­ливого не зробить й не осягне примирення з Богом, так, нав­паки, душа збуджена, що пломеніє ревністю і являє всескрушне покаяння, може многолітні гріхи загладити за короткий час. Чи ж не тричі зрікся Петро? І, втретє присягнувшись, чи не зля­кався слів нікчемної служниці? Що ж, чи багато років потрібно було йому на покаяння? Аніскільки. А тієї ж ночі й посковзнув­ся, і встав, і скалічився, і зцілився, і в недугу запав, і до здоров'я піднісся. Як і яким робом? Плачучи й роздираючись серцем; не просто плачучи, а з великою скрухою і глибоким вболіванням серця. Тому і евангелист мовив: заплакав гірко, а не лише запла­кав. Яким сильним був плач і якими рясними були сльози, цього жодне слово виразити не може, але це чітко показує сам вислід справи. Бо після такого лихого падіння (адже немає нічо­го лихішого за відречення від Господа), після такого падіння Господь знову підніс Петра до попередньої гідности. Тож і ти не падай під тягарем гріхів. Згубніше в грісі є перебувати в грісі і лихіше в падінні є перебувати в падінні.

26. Великою є сила печалі за Богом, і велику користь вона приносить. Бажаючи це показати, ось що говорить пророк Ісая, чи радше сам Бог через Ісаю: За гріх ледве що покарав його, але побачивши, що він зажурився та пішов немічний, зцілив його (Іс. 57, 17)[1]. Не відповідну, каже, я поклав кару за гріх. Бо в нагородах за чесноти Бог перевищує необхідну міру. За гріхи ж здебільшого викриває, а кару, якщо коли й посилає, то завжди набагато легшу, аніж прогрішення. Та й її усуває, якщо хто скоро розкається у своїх гріхах. На це й вказують наведені слова. Бачиш, яка невідкладна й велика користь походить від покаяння? Ледве що, каже, покаравши його за гріхи, коли побачив, що той зажурився та й пішов немічний, і цю невелику кару про­бачив йому. Такий швидкий і готовий Бог на примирення з нами й чекає приводу до цього, хоч би й найменшого. Тож завж­ди надаватимемо Йому нагоду виявити Його любов до нас, усі­ляко намагаючись пильнуватися від гріхів, а якщо впадемо, поквапмося підвестися, гірко плачучи над гріхами, щоб успад­кувати радість у Господі. Якщо той, що пішов зажурений і не­мічний, примирився з Богом, то чого не зробить той, який пла­че й ревно благає Його?

27. Біля берега Червоного моря Бог каже Мойсееві: Чого голосиш до мене? У той час, коли Мойсей не мовив нічого. Цим Бог відкрив ось що: Я — Бог, що чує не лише те, що виходить з вуст, а знаю й те, що є в серці; молитва — це не те, що голосять вуста, а те, що ворушиться в серці. Чого голосиш до мене? Вуста його нічого не мовили, а голосило серце. Скоро буває вислухана та молитва, що виходить із благого серця, а не лише сильним го­лосом промовляється.

28. Заради двох причин належить почитати блаженними святих рабів Божих і чудуватися ними: і тому, що вони надію свого спасіння покладали в теплих молитвах, і тому, що завдяки Писанню зберігши пісні й молитвослов'я, які зі страхом і радіс­тю приносили вони Господеві, передали й нам цей свій скарб, щоб і всі наступні покоління заохотити до наслідування своєї молитовної ревности (бо триб життя учителів має переходити на учнів, і слухачам пророків слід бути послідовниками їхньої пра­ведности), — щоб і ми весь час життя проводили в молитвах, богослуженні, роздумах про Бога, то життям, то здоров'ям і багатством, то вершиною благ вважали, щоб чистою і непороч­ною душею безнастанно молитися Богові.

29. Як сонце — світло для тіла, так молитва — для душі. Якщо для незрячого великою кривдою є не бачити сонця, то наскільки більшою кривдою для християнина є не молитися часто, щоб молитвою вводити душу у світло Христове?

30. Хто не здивується чоловіколюб'ю і хто не вразиться ним, яке являє до нас Бог, даруючи людям таку честь, що вдостоює їх

розмови зі собою в молитві? Бо воістину з Богом розмовляємо ми в час молитви і через це торкаємось ангелів і віддаляємося від живих, але нерозумних сотворінь. Молитва — діло ангелів; вона перевищує навіть їхню гідність, позаяк розмовляти з Богом вище ангельської гідности.

31. Ангели, з великим страхом і радістю приносячи свої молитви, навчають нас, що й нам, приступаючи до Бога в мо­литвах, слід творити це зі страхом і радістю: зі страхом, боячись, щоб не стати нам негідними молитви, а сповненими радістю при цьому слід нам бути з причини величности тої чести, що наш смертний рід удостоєний такого Божого благовоління, що йому дано часто розмовляти з Господом, завдяки чому ми пере­станемо бути смертними й дочасними. За природою ми смерт­ні, а через розмову з Богом переходимо до життя безсмертного. Бо тому, хто розмовляє з Богом, не можна не стати вище за смерть і тління. Як тому, кого обіймає світло сонячного про­міння, не можна не бути далеким навіть від найменшої темря­ви, так не можна тому, хто сподоблюється розмови з Богом, не стати вищим за смерть. Так величність чести переносить нас у царину безсмертя (дає дихнути повітрям безсмертя). Якщо ті, які розмовляють з царем і від нього сподоблюються чести, не можуть бути в чомусь обділені, тим більше не можна тим, які приступають до Бога в молитві і з Ним бесідують, мати смертні душі, бо смерть душі є нечестя і беззаконне життя; і навпаки: життя душі — це служіння Богові й відповідне до цього життя. Преподобне і відповідне до служіння Богові життя приготовляє і дивно збирає в наших душах, немов скарб, молитва.

32. Чи полюбив хто дівицтво, чи ревно почитає подружню доброчесність, або хто й гнів приборкує і хоче своєю співжитель­кою зробити лагідність, чи пильнуватися чистим від заздрости, або запрагнув ще щось инше належне звершувати, — довершить свій благочесний хід легко і вдатно, якщо прийме собі за очільницю молитву й нею заздалегідь вигладжуватиме життєвий шлях. Бо хто просить у Бога доброчесности, праведности, лагідности й милостивости, тому неможливо не отримати цього. Просіть, — каже, — / дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють. Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь ?Або коли попросить рибу, дасть йому гадюку? Тож, коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7, 7-11), чи як в иншому місці сказано: Дасть Святого Духа тим, що у Нього просять (Лк. 11, 13). Такими словами й такими обіцянками Господь усіх нас переконує плекати молитву; а нам пристало, скоряючися Його божественному наставлению, провадити своє життя в піс­неспівах і молитвах, стараючись якнайпильніше догоджати Бого­ві. Тільки так живучи, житимемо справжнім людським життям.

33. Хто не молиться і не має бажання насолоджуватися частою бесідою з Богом, той мертвий, бездушний і позбавлений ума. Те, що він не любить молитви й не вважає смертю для душі, якщо вона не поклоняється Богові, є певний знак відсутности в нім ума. Як наше тіло, коли позбувається душі, стає мертвим і смердячим, так і душа, не маючи поруху, що спонукає до мо­литви, перебуває в скрушному стані — мертва є вона і смердяча. Те, що гіршим злом за саму смерть треба вважати стан, коли позбавляємо себе молитви, добре показав нам великий пророк Даниїл, який вирішив, що краще йому вмерти, аніж лише три дні провести без молитви. Бо персидський цар велів йому не якесь безчестя чинити, а лише на три дні припинити свої мо­литви.

34. Без Божої тайнодії і милости нічого доброго не увійде до наших душ. Божа ж тайнодія сходить на наші труди й суттєво їх полегшує, коли Він бачить, що ми любимо молитву, часто звер­таємося до Бога з проханнями й відтоді очікуємо, що зійде на нас усіляке благо. Тому коли я бачу такого, що не любить мо­литви й не має теплого і сильного до неї нахилу, то з цього буває для мене явним, що цей чоловік нічого шляхетного й високого не має у своїй душі. А коли бачу того, що ненаситно хапається за богослужения й опущення частої молитви вважає за одну з найбільших втрат і кривд, то запевнююсь, що він є вірний под­вижник всілякої чесноти і храм Божий. Бо якщо одяг у мужа, а в зубах усміх і хода чоловіка — оповідають, хто він (Сир. 19, ЗО), — за словом Премудрого, що більше молитва і служіння Богові є знаком усілякої Праведности, оскільки є духовним і божествен­ним одіянням, що приносить нашим помислам велику окрасу й чарівність, благовлаштовує життя кожного, не допускає три­мати в умі щось недоречне й негідне, заохочує до благоговіння перед Богом і поважає честь, якою Він благоволив ушанувати нас, навчає відвертатися від усякого забобонного пророкування, проганяє сороміцькі й пусті помисли і налаштовує душу кож­ного погорджувати тілесні насолоди. Цю єдину гордість прис­тало мати тим, що почитають Христа, — не бути рабом нічого сороміцького, а пильнувати свою душу у свободі від усього в непорочнім житті.

35. Думаю, кожному зрозуміло, що без молитви аж ніяк не можна мати своєю співжителькою чесноту і з нею прямувати життєвою дорогою. Бо ж як би хто почав подвизатися в чесноті, не приступаючи й не припадаючи до Того, Хто є її Подателем і її Дарувателем? Хто навіть був би сильним постійно живити в собі бажання дотримуватися доброчесности й праведности, не розмовляючи із задоволенням з Тим, Хто потребує від нас цьо­го, ба навіть і більшого? Але я беруся кількома словами довести, що молитви (які в нас зродилися і які ми почали), які б навіть застали нас переповненими всілякими гріхами, скоро очища­ють від них. І в такому разі що буде більше й божественніше за молитву, якщо вона виявиться цілющими ліками для недужих душею? Ось, ніневітяни першими очистилися молитвою від багатьох своїх гріхів перед Богом. Щойно взяла їх молитва (під свою опіку), одразу ж зробила праведними, та й місто, що звик­ло жити розпусно, лукаво й беззаконно, швидко виправила, пе­ресиливши застарілі погані звички й насадивши небесні закони, привівши зі собою і доброчесність, і чоловіколюб'я, і лагідність, й опіку над убогими. Без цих чеснот вона й не поселяється в душі, але, зазвичай, в яку душу вона вселяється, ту чинить пов­ною всілякої праведности, налаштовує її на всіляку чесноту, а всі­ляке зло проганяє з неї геть. Якщо б того часу той, що добре знав Ніневію, зайшов у неї, то не впізнав би цього міста, — так швидко перейшло воно від блудного життя до благочестя.

36. Може, хтось із ледачих і не охочих старанно та ретельно молитися надумає виправдовуватися словами самого Господа: Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лиш той, хто чинить волю Отця мого, що на небі (Мт. 7, 21). Скажу на це, що якби я вважав саму молитву достатньою для спасіння, то хтось инший слушно міг би вико­ристати ці слова проти мене. Але оскільки я кажу, що молитва є голова всіх чеснот, корінь і основа спасительного життя, то нехай ніхто не прикриває такими словами своєї ледачости до молитви. Ні сама доброчесність без инших чеснот не може спас­ти, ні турбота про вбогих, ані доброта чи й жодне з инших пох­вальних діл. Потрібно ж, щоб усі чесноти стеклися в нашу душу, а молитва щоб лежала як корінь і основа під ними. Як в кораблі і в домі нижні частини роблять міцними й суцільними, так і наше життя зміцнюють молитви, а без них нічого доброго й спасенного в нас немає. Тому апостол Павло наполегливо ве­лить нам пильнувати молитву: Будьте в молитві витривалі й чувайте у ній в подяці (Кол. 4, 2), і в иншому місці: Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі (1 Сол. 5, 17), і ще: Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням... чуваючи з повною витривалістю (Еф. 6, 18). Так ба­гатьма божественними словами благає нас у молитві цей апос­ тольський очільник. Тому нам, його учням, слід із молитвою прямувати шляхом нашого життя й частіше зрошувати й напу­вати нею свою душу, бо всі ми маємо в ній потребу не менше, ніж дерева у воді. Ні вони не можуть плодоносити, якщо не питимуть своїм корінням воду, ані ми — виточувати многоцінні плоди благочестя, якщо не напуватимемося молитвами.

37. Вставши з постелі, слід нам завжди випереджувати схід сонця служінням Богові, і, до трапези приступаючи, треба мо­литися, так само, як і відходячи до сну. Але й повсякчасно треба приносити якусь молитву Богові, плинно проводячи день. Взим­ку більшу частину ночі треба проводити в молитвах і, з великим страхом схиляючи коліна, старанно дослухатися до молитви, маючи себе за блаженних, бо служимо єдиному істинному Бо­гові. Скажи мені, як поглянеш ти на сонце, раніше не поклонившися тому, хто послав це найсолодше для твоїх очей світло? Як споживеш трапезу, не вклонившись Дарувателю й Подателю цих благ? З якою надією увійдеш ти в морок ночі? Які сни очі­куєш ти зустріти, не відгородившись молитвами, а віддавшись снові без огорожі? Погорджений ти будеш (за немолитовність) і доступний для найлихіших демонів, що завжди вештаються по­біля нас, дожидаючи часу, коли хтось позбудеться молитовного покрову, щоб зненацька захопити й викрасти такого. Отож, побачивши, що ми огородилися молитвою, притьмом відска­кують, як крадії і злочинці, коли в головах воїна побачать меч. Але якщо трапиться комусь бути позбавленим молитовного покрову, того, викравши, демони затягують до гріхів і злодіянь. Боячися цього, завжди огороджуймо себе молитвами й пісне-співами.

38. У пророчих видіннях ангели постають такими, що з великим страхом приносять свої похвальні пісні Владиці су­щого: вони з великого благоговіння покривають свої руки й ноги, а коли потрібно літати, звершують це з великим трепетом. У цьому приклад і урок, як і нам слід звершувати свої молитви.

39. Під час молитви пристало нам забувати свою людську природу і, проймаючись до Бога теплим устремлінням, разом із благоговійним страхом не бачити нічого сущого внизу, а ду­мати, що стоїмо посеред ангелів і звершуємо однакову з ними службу Всевишньому Богові.

40. Усі инші атрибути в нас і в ангелів, як-от: природа, і образ буття, мудрість, знання й усе, що б ти не заторкнув, —різні, а молитва є спільне діло ангелів і людей, і тут немає нічого І між ними й нами (один хор). Але хто якнайстаранніше дбає про [молитву й про устремління серця до Бога, той скоро уподіб­ниться до них і в знанні, й у мудрості, і в шляхетності, й у спо­собі життя.

41. Якщо той, кому трапиться розмовляти з мудрими мужами, завдяки частій розмові з ними засвоює їхню мудрість і стає у ній подібним до них, то що ж сказати про тих, які у своїх старанних молитвах часто бесідують з Богом? Якою мудрістю, якою чеснотою, яким знанням, доброчесністю і благою вдачею Не сповнить їх молитва й безнастанне спілкування з Богом! Отож не грішить той, хто скаже, що молитва є джерело всілякої чесноти й праведности і що в душу, позбавлену молитви й мо­ління, не може увійти ніщо, сприятливе благочестю.

42. Як місто, не обгороджене стінами, легко піддається владі ворогів через відсутність перепони, так і душу, не обго­роджену молитвами, диявол легко бере під свою владу й на­повнює її всілякими гріхами. Однак біля тих, що пильнують молитву, він не має жодного успіху. Бачачи душу, обгороджену молитвами, він не наважується наближатися до неї, боячися сили, яку молитви приносять душі і живлять її більше, ніж хліб живить тіло. До того ж старанні молільники не допускають у себе нічого, не гідного молитви, а, благоговіючи перед Богом, з яким щойно бесідували, тут-таки відбивають усілякі підступи лукавого, пригадуючи, як безглуздо й зле тому, хто щойно в молитві до Бога просив чеснотливости і святости, одразу ж пере­ходити на бік ворога, дозволяючи душі пожадати сороміцьких пристрастей і цим відкривати дияволові вхід у серце, до якого щойно навідувався Бог.

43. Без співдії Святого Духа людина не може належно про­вадити божественної бесіди, тому насамперед треба молитися, щоб Його благодать перебувала з нами й сходила на наш мо­литовний труд, коли входимо до церкви або вдома до нашої комірчини, щоб вклякнути й піднести Богові наші молитви та моління. Коли ж упевнишся, що, звершуючи молитви, ти й з Богом бесідуєш, і приймаєш співдію Святого Духа, то вже ніяк не допустиш, щоб диявол мав доступ до твоєї душі, освяченої Духом.

44. Хто скаже, що молитви суть нерви душі, той скаже щиру правду. Бо як за цілісних нервів тіло перебуває в порядку, живе, стоїть і ходить, так за їх порушення цілковито розлад­нується. Так і душі: за дії молитов вони благовлаштовані, тверді й легко прямують дорогою благочестя. Якщо ж ти позбавиш себе молитви, то вчиниш в душі те саме, що діється з тілом за порушення нервів, - вона завмре. Або ще одне порівняння: це буде те саме, що й рибу вийняти з води, бо як для риби вода є життям, так молитва для твоєї душі.

45. Бажаючи привернути людей до молитви і явити нашим душам те, наскільки великим благом є молитва, Христос Гос­подь уводить такого ось суддю, злого й жорстокого, що сорому перед людьми позбувся й страх Божий прогнав із душі. Дос­татньо би було запропонувати особу правдиву й милостиву й, порівнявши її правдивість з Божим чоловіколюб'ям, через це показати силу молитви. Бо якщо добрий і лагідний чоловік милостиво приймає тих, що звертаються до нього з проханням, то ж чи не тим більше Бог, велич чоловіколюбства якого не лише підноситься понад наш ум, але й незбагненна й для самих ангелів. Отож, кажу, достатньо було запропонувати особу судді праведного, проте Господь уводить суддю жорстокого, нечести­вого, нелюдського, кажучи при цьому, що й він, у всіх випадках являючи непогамовну лють, не дотримував цього характеру перед наполегливим і невідступним проханням і постав тут благим і лагідним. Заради чого ж так сказав Господь? Аби ти затямив, що прохання й моління навіть зле єство легко робить добрим і милостивим, і щоб таким чином ні для кого вже не залишалася невідомою сила молитви. Для цього Він, поста­вивши вдову перед найлютішим суддею і показавши його не за властивим йому характером чоловіколюбним, від нього, злого, переносить слово до свого Отця, благого, лагідного, чоловіколюбного, що перевищує беззаконня, прощає многі гріхи, Того, що перетерпів хулу, того, що бачить поклоніння демонам і за образу свою й свого Сина не мститься. Він, що зніс хулу, так лагідно зносить своїх кривдників. Тож коли ми з належним страхом припадемо до Нього, чи не помилує Він нас скоро й усещедро? Слухайте, що каже Господь: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся, але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню (Лк. 18, 4-5). Якщо вдова, припадаючи, жорстокого зробила таким лагідним, то чого ж можемо не очікувати від чоловіколюбного Бога ми, припадаючи до Нього?

46. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той (Мт. 18, 26-27). Послухаймо, ледачі до молитви, яку силу має благання. Цей раб ані посту особливого не показав і нічого иншого подібного, але тільки тому, що благав свого пана, схи­лив його до милости. Тож не занепадатимемо й не споневірюватимемось у моліннях. Хто був нікчемніший за цього раба, що лишень множив борги й нічого доброго, ні великого, ані малого в собі не мав? Все ж він не мовив сам у собі: немає в мене відва­ги, сором покриває моє лице, як можу приступити? Як може розкрити вуста до благання? Так кажуть багато грішників, неду­жих диявольським благоговінням. Не маєш відваги? Тому й приступи, щоб її здобути. Хіба людина Той, кого ти хочеш уми­лосердити, щоб соромитись і червоніти? Він — Бог, що більше за тебе хоче очистити тебе від твоїх перед Ним боргів. Не так ти бажаєш опинитися в зусібіч безпечному місці, як Він бажає твого спасіння. Це показав Він на ділі. Не маєш відваги? Але ж саме тому тобі й слід дерзати, що ти таким себе усвідомлюєш. Бо велика відвага є вважати себе не відважним, як великий сором є виправдовувати себе перед Господом. Такий нечистий є, нехай би був святішим за всіх людей, як, навпаки, праведний той, хто вва­жає себе найостаннішим із людей. Свідки цього фарисей і митар. Тож не зневірюймося й не падаймо духом через гріхи, а присту­пімо до Бога, припадемо до Нього й будемо благати, як зробив це раб, будучи до того в істинно доброму налаштуванні. Бо не па­дати духом, не зневірюватися, визнавати гріхи, просити полегші й терпеливости — все це добре й це ознака серця сокрушеного й душі смиренної. Але те, що зробив він потім, зовсім не схоже на те, що зробив спочатку. Що здобув він благаючи, те згубив неми-лосердністю до свого співраба. Але перейдімо до образу помилу­вання й подивімося, як пан простив йому і як дійшов до цього. Той прохав потерпіти, а цей простив йому весь борг, так, що той отримав більше, ніж просив. Тому Павло й каже: Тому, хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо... Йому слава (Еф. 3,20). Ти не можеш навіть уявити, скільки Він споготовив тобі дати. Тож не соромся й не червоній. Правда, соромся гріхів, але не зневірюйся й не відступай від молитви, а приступи, будучи гріш­ним, щоб умилостивити Господа й дати Йому нагоду явити на тобі своє чоловіколюбство відпущенням тобі твоїх гріхів. Якщо ж налякаєшся приступити, то покладеш перепону Його благості й вчиниш заваду, аби пролилася на тебе Його щедрість.

47. (Я не кажу: перебувай весь день у церкві), а подаруй мені дві години на день, решту ж залиши для себе. Але й ці дві го­дини ти подаруєш не мені, а собі — щоб втішитися молитвою от­ців, щоб сповнитися їх благословеннями, щоб вийти звідси все­бічно захищеним, щоб, зодягнувшись тут у духовну всезброю, стати тобі недосяжним і нездоланним для диявола. Що, вповідж мені, приємніше від перебування тут? Нехай навіть і весь день належало б тут провести, що почесніше за це? Де безпечніше, ніж тут, де стільки братів, де Святий Дух, де Ісус посеред нас і Отець Його? Яке инше зібрання, подібне до цього, знайдеш ти? Яка рада? Який синод? Тут такі блага на трапезі (Господній), у слуханні (слова Божого й поучень), у благословеннях, у молит­вах, у взаємоспілкуванні — а ти звертаєш свої очі в инші місця зібрань? Яке пробачення ти можеш мати за це? Це я кажу не для вас (що тут присутні), бо ви не маєте потреби в таких зціленнях, показуючи своє здоров'я на ділі, послух і теплу любов до пере­бування в церкві. Але я кажу це вам, аби через вас почули це ті, що тут не присутні. Утім, не кажіть їм, що я лише осуджую тих, що не прийшли сюди, а передайте їм від початку все моє слово. Скажіть їм, наскільки краще за инші це зібрання, скажіть, яку велику нагороду отримують ті, що сюди сходяться. Бо якщо скажете лише, що я засудив їх, то тільки їх розсердите — спри­чините рану, а ліків не накладете на неї. Якщо ж дасте їм зро­зуміти, що я не як ворог засудив їх, а як друг вболівав за них, і переконаєте їх, що рани від люблячого щирі, а поцілунки від ворога зрадливі (Прип. 27, 6), то вони з більшим задоволенням приймуть викривання, бо у такому разі звертатимуть увагу не на слова, а на намір промовця. Так лікуйте ваших братів. Ми від­повідальні за спасіння вас, тут присутніх, а ви — за спасіння відсутніх. Ми не можемо розмовляти з ними лицем до лиця, тож розмовлятимемо з ними через вас, через вашу для них науку. Нехай мостом для нас буде ваша до них любов. Зробіть, щоб наші слова через ваш язик дійшли до їхнього слуху.

48. Дивлячись на вашу нечисленність і на те, що зібрання наші дедалі більше зменшуються, і журюся, і радію. Радію за вас, присутніх, журюся за відсутніх. Ви гідні похвали за те, що й нечисленність присутніх не зменшила вашої ревности й не зробила вас безпечними, а ті тим більше винні, бо навіть вашою ревністю не стали трудолюбнішими. Чому вас я ублажаю і нази­ваю ревнителями: бо зменшення кількости тих, що сюди при­ходять, зовсім не пошкодило вам, а цих вважаю за нещасних і плачу, що жодної користи не принесла їм ваша ревність. Не послухали вони пророка, що каже: Я волів бути погордженим у домі Бога мого, ніж в оселях грішників жити (Пс. 83, 11). Не сказав волів жити в домі мого Бога, перебувати в нім, ані навіть ввійти досередини, а волів бути погордженим — поблизу або біля нього. Любо мені хоч до останніх бути зарахованим, буду вдово­лений, каже, якщо хоч за поріг увійти вдостоюся, за великий дар матиму, якщо хоч до останніх в домі Бога мого зарахують мене. Спільного для всіх Владику любов чинить для кожного своїм власним, така-бо любов. Люблячий не лише любого любить бачити, і не лише його дім, а й сіни, і не тільки сіни дому, а й ґанок і двір. Він хоч одяг або хоч взуття побачить свого любого, думає, що перед ним він сам. Такими були пророки. Хоч не бачили вони Бога безтілесного, зате бачили Його дім і через нього уявляли Його присутність. Я волів бути погордженим у домі Бога мого, ніж в оселях грішників жити. Кожне місце порів­няно з домом Божим є оселею грішників, назви ти суд чи при­ватний дім. Бувають і там молитви й моління, але бувають і суперечки, й сварки та прирікання і незгоди у справах житей­ських. А цей дім (церква) від усього цього чистий. Тому ці суть оселі грішників, а цей є дім Божий. Як пристань, відгороджена від вітрів і хвиль, надає велику безпеку кораблям, що входять до неї, так і Божий дім, захищаючи тих, що входять до нього, від неспокою житейських справ, як від бурі, дає їм стояти у великій тиші й спокої та слухати слово Боже. Це місце є налаштуванням до чесноти, училищем благочестивого життя, не тільки в час зібрання, коли слухають Писання, духовні поучения і пред­стоять шановані отці, а й повсякчас: зайди лише в притвір й одразу відкладеш житейські турботи. Ввійди всередину, й одразу якесь духовне віяння обійме твою душу. Тиша, що в нім панує, трепетно твердить і налаштовує до благочестивого життя, збуд­жує ум, відбирає пам'ять про все тутешнє й переносить тебе від землі до неба. Якщо ж така користь тут без зібрання (богослуження), то, коли звучить голос пророків, коли благовістують апостоли, коли Христос перебуває посеред них, коли Отець приймає жертву, коли Святий Дух сповнює духовними радо­щами, якими наситившись благами відійдуть звідси ті, що тут перебували! А відсутні, якої вони зазнають шкоди!

49. Хотів би я знати, де проводять час ті, що погордували на­шим зібранням, що втримало їх і відігнало від цієї священної тра­пези (тобто слухання слова), про що вони розмовляють. Проте я вже напевне знаю, що вони або плещуть про недоречні й варті сміху речі, або оплутані життєвими турботами. Ні те, ані це не варто пробачати, і вкрай заслуговує воно на викриття. Про пер­ше не варт навіть говорити, воно само себе викриває. Та й ті, що виставляють нам домашні справи й говорять про їх невідклад­ність, не можуть очікувати поблажливосте, коли раз на тиждень сюди їх закликано, — це явно з Євангелія, і тут не хочуть вони надати перевагу духовному над земним. І в притчі запрошені на весілля так само виправдовувалися: один купив волів, инший придбав поле, ще инший одружився (див. Лк. 14, 18-20), а все ж не уникнули царського гніву. Ці причини справді поважні, але коли Бог кличе, ціни вони не мають. Усіляка потреба має від­ступати перед богопочитанням. Вшануй Бога, тоді клопочися про инше. Який раб, скажи мені, перш ніж послужити панові, візьметься прибирати щось у своєму житлі. Тож як не безглуздо панам — людям, де панування є одним пустим словом, виявляти такий страх і послух, а Того, Хто є воістину Владикою, не лише нашим, а й вишніх сил, не вдостоювати такого служіння і почи-гання, яке виявляємо співрабам? Коли б можливо було проник­нути в їхнє сумління, ви б побачили, які вони покалічені, скіль­ки в них терня! Як земля, якої не торкається рука землероба, пустіє і заростає всіляким бур'яном, так і душа, що її не порушує духовне вчення, поростає терням і будяками. Бо якщо ми, які щодня слухаємо пророків і апостолів, ледве стримуємо гнів, приборкуємо лють, заледве висмикуємо скалку заздрости, ледве що, навіть часті наспівування (проказування) з божественних писань наспівуючи нашим пристрастям, встигаємо вкласти цих безсоромних звірів, — то вони, що ніколи не приймають таких ліків, ніколи не слухають уроків божественного подвижництва, а скажи мені, яку можуть мати надію на спасіння? Хотів би я показати вашим очам їхні душі, і ви побачили б їх покритими всілякою сквернотою, неохайними, розтріпаними, приниже­ними, що не сміють навіть перед очима з'явитися. Як тіло, коли його не миють, покривається брудом і нечистотою, так і душа, яку не обдає духовне вчення, буває обкладена силою-силенною гріхів. А все, що відбувається в церкві, є духовною купіллю, що теплотою Духа випаровує всіляку нечистоту. Вогонь Духа не лише випаровує всіляку нечистоту, а й колір, який вона наво­дить. Бо Господь каже: Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг (Іс. 1, 18). Хоча б, каже, нечистота грі­ховна так глибоко в'їлася в природу душі, що стала б у ній неру­хомою, подібно до природного кольору речей, то й тоді навіть Я можу перемінити її в протилежну якість. Досить однієї незбаг­ненної дії, і будь-який гріх зникне.

50. (Чим тільки не виправдовуються ледачі, щоб не ходити до церкви). Одні згадують про спеку. Задуха, кажуть, нині, спека нестерпна, не можемо зносити тисняви й товкотнечі серед лю­ду, коли так і обливаємося потом. Повірте, соромно мені за них. Бо це — відмовки для жінок, хоча і їх це не досить виправ­довує, нехай їхні тіла ніжніші й природа слабша. Соромно вик­ривати такі викрутаси, але мушу. Бо якщо вони, цим виправ­довуючись, не червоніють, тим більше нам не слід соромитися говорити про це. Що ж скажемо тим, що так виправдовуються? Хочу нагадати їм трьох отроків у полум'ї печі. Вогонь звідусіль обіймав їх, палив очі, вливався в уста, захоплював дихання, а вони не припиняли від імени всього сотворіння співати Богові похвальну пісню, а, стоячи серед полум'я, немов проходжую­чись лукою, ревно засилали своє хваління нашому Владиці. Піс­ля цих трьох отроків приведу вам на гадку рів з левами й Да­ниїла серед них. Та й не лише це, але попрошу їх згадати й про инший рів і про иншого пророка — про рів із нечистотами, куди по саму шию був занурений пророк Єремія. Піднявшись із цих ровів, хочу я тих, що віднікуються тиснявою і спекою, запро­вадити у в'язницю й показати їм Павла і Силу, прив'язаних до колоди, покритих рубцями й болячками, у яких все тіло було червоне від многоти ран, а попри те опівночі вони співали Богові пісню й молилися всенічну. Тож як тепер не буде ні з чим від­повідно, що коли ж ці святі, перебуваючи в печі, у вогні, в рові, серед звірів, у нечистотах, у в'язниці, зранені, терплячи болі й страждання, нічим таким себе не виправдовують, а з надзви­чайною ревністю проводять час у молитвах і співі священних пісень, ми, не терплячи нічого подібного до сказаного, через невелику спеку й піт дозволяємо собі мати відвагу не дбати про своє спасіння і, залишивши священні зібрання, блукати деинде, вступаючи в розпусні зборища, що не мають нічого здорового?

51. Скажи йому (тому, що не ходить до церкви): чи ж не соромно тобі й чи не маєш ти червоніти перед юдеями, які так ретельно дотримуються своєї суботи і ще в її навечір'я полиша­ють будь-яку роботу? Вони, щойно зауваживши в п'ятницю, що сонце наближається до заходу, одразу припиняють усі справи й торгівлю. Якщо хтось, узявши в них що-небудь перед вечором, увечері принесе оплату за куплене, вони не згодяться прийняти її й узяти до рук срібло. Та що я кажу про вартість купленого? Хоч би скарб доводилося одержати, вони згодяться радше втра­тити таке надбання, аніж порушити закон. Отож, юдеї так стро­го дотримуються свого закону, хоч це дотримання вже не при­носить їм користи, а радше шкодить. А ти, що став понад тінню закону, сподобився узріти саме Сонце правди, що належиш уже до Небесного Царства, не хочеш виявити такої ж ревности до спасенного, яку вони виявляють до вічного не на добро собі, а, буває, коли закликаємо тебе сюди на якусь коротку часину, ти ж навіть того не маєш терпіння присвятити на слухання бо­жественних слів. Яке, скажи мені, можеш ти отримати прощен­ня? Яке вичерпне й поважне виправдання можеш ти собі уяви­ти? Ні, не можна, зовсім не можна отримати якесь прощення тому, хто такий недбалий і безпечний, хоча б він згадував чис­ленні життєві лиха. До того ж, хіба не знаєш ти, що коли, прий­шовши сюди, ти поклонишся Богові й пробудеш тут усю Службу, то справи, якими ти займаєшся, ітимуть успішніше. Маєш жит­тєві турботи? Тож для того й поспішай сюди, щоб, здобувши Бо­же благовоління завдяки молитовному перебуванню тут, вийти звідси з надією на успіх, щоб мати Бога за свого помічника у боротьбі з труднощами, щоб завдяки допомозі десниці згори стати тобі непоборним для демонів. Коли сподобишся тут от­цівських (єреїв) молитов, коли причастишся сили спільної (бра­тів) молитви, коли послухаєш божественних слів, коли при­вернеш Божу поміч, коли вийдеш звідси обгороджений такою зброєю, то сам диявол навіть глянути не зможе на тебе, не те що злі люди, в яких одна турбота — як би кого спокусити й оббре­хати. Якщо ж просто з дому підеш на торжище, то, будучи поз­бавлений усієї такої зброї, станеш відкритим для всіх проти тебе спокус.

52. (Другий шлюб дозволяється). Заборонений лише блуд і перелюб. Їх уникатимемо, як ті, що одружені, так ті, що ні. Тож не соромитимемо життя свого, не житимемо життям, гідним висміяння, не вводитимемо в душу свою злого сумління. Як прийдеш до церкви після спілкування з блудницями? Як прос­тягнеш ти руки до неба, якими обіймав блудницю? Як под­вигаєш на призивання Божого імени язик і вуста, якими цілу­вав блудницю? Якими очима дивитимешся на своїх найчесніших друзів? Бо навіть якби ніхто не знав про твій гріх, ти сам швидше за всіх инших муситимеш соромити себе й змушувати червоніти, і більше за всіх гидувати своїм тілом. Коли ж не так, то навіщо біжиш ти до лазні після такого гріха? Чи не тому, що вважаєш себе більше нечистим, аніж нечистота? Якого иншого доказу шукати тобі, наскільки нечистим є те, що ти вчинив? Чи якого рішення чекати тобі від Бога, коли сам ти, що впав у гріх, так само мислиш? Те, що вони вважають себе нечестивими, хвалю й одобрюю, але те, що не в належне місце йдуть вони для очищення, за те осуджую й ганю. Якщо б тут була лише тілесна скверна, то слушно бажав би ти від цих нечистот омитися во­дами купелі; та, осквернивши й зробивши нечистою душу, шу­кай такого очищення, якому під силу омити її скверну. Яка ж купіль може такий гріх омити? Гарячі джерела сліз, стогони, що з глибини серця вириваються, скруха безнастанна, молитви ревні, милостині й милостині щедрі, розкаяння у скоєному, обіт не вдаватися більше до таких вчинків. Як відмивається гріх, так очищається душевна скверна: отож, якщо не зробимо цього, то нехай би ми обійшли всі джерела вод, усе ж і мачини гріха не відмиємо сороміцький гріх. Але якщо вже хтось і посковзнувся на ньому, нехай квапиться накласти на рану ці ось ліки, насамперед даю­чи обіт більше не падати в це ж саме осквернення. Якщо, згрі­шивши, покаємося, а потім знову спокусимося, то жодної ко­ристи від здійсненого очищення не буде. Той, що омився і знову впав у нечистоти, все одно, що той, який руйнує своє збудоване та й знову будує, щоб зруйнувати, жодної він користи не отри­мує, а лиш трудиться й обтяжується.

53. Чого не можемо ми виправити власними зусиллями, то можемо довершити молитвами, молитвами ж, розумію, без­настанними. Бо молитися слід безнастанно всім: і тому, що в скорботі, й тому, що в радості, і тому, хто в бідах, і тому, хто в благополуччі. Хто в радості й у благополуччі, тому слід моли­тися, щоб такий стан був непорушним і незмінним й ніколи не минав він; хто ж у скорботах і бідах, — щоб врешті побачити щасливу переміну свого становища й зазнати солодкого спокою від лих. Спокійно тобі живеться? Моли Бога, щоб не порушу­вався спокій цей. Бачиш, що здіймається гроза? Моли старанно Бога благополучно знести бурю й відновити непорушний спо­кій. Почуто тебе? Дякуй за те, що почуто. Не почуто? Продов­жуй молитися, щоб було тебе почуто. Бог часто відтерміновує дарування за молитвою не тому, що гнівається і відвертається, але для того, щоб відтермінуванням дарування довше притри­мувати тебе біля Себе, — так чинять і чадолюбні отці. Недостой­ний ти? Невідступністю моління вчиниш себе достойним. При­ступила до Господа хананеянка і сильно взивала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно (Мт. 15, 22). Хто була вона? Чужа, варварка, подібна до пса. Але невідступністю моління стала достойною вислухання, і не лише вислухання, а й похвали: О, жінко, велика твоя віра! (28). Коли вона починала просити, Господь нічого їй не відповів, але коли вона двічі й тричі приступила з молінням, лише тоді Він явив їй свою милість: Хай тобі буде, як бажаєш. Цим кінцем Він запевнив нас, що й спочатку, відкладаючи дарування, не мав наміру зовсім відмовити у проханні, а хотів показати терпіння жінки й нам дати урок витривалости в молитві (див. Кол. 4, 2). Нічого немає сильнішого за теплу й ревну молитву. Коли молимося, тоді найбільше нападає на нас злісний до нас диявол. Він бачить величезну для нас користь від мо­литви, тому всіляко примудряється вчинити, щоб ми повер­нулися звідси, з церкви, додому з порожніми руками. Знає він, добре знає, що коли присутні в храмі приступлять до Бога з тверезою молитвою, висповідають свої гріхи й теплою сокру­шаться про це душею, то підуть звідси, отримавши повне про­щення, бо Бог є чоловіколюбець. Тому й наввипередки нама­гається відвернути їх чимось від молитви, щоб вони нічого не отримали. І це він робить не насильницьки, а розважаючи ум приємними мріяннями, і так наводить лінь до молитви. Ми самі є винні, що самовільно віддаємося в його сіті, тому самі себе позбавляємо благ молитви, і жодного пробачення в цьому не маємо. Старанна молитва є світло ума і серця, світло нез­гасне, безнастанне. Тому ворог навіює в наші уми численні помисли, як хмари пилу, навіть і таке, про що ми ніколи й не думали, збираючи, вливає в душі наші під час молитви. Як де­коли порив вітру, напавши на світло каганця, гасить його, так і диявол, побачивши запалене в душі полум'я молитви, квапить­ся навіяти звідси й звідти численні турботливі помисли й не відходить доти, поки не погасить жевріючого вогню. Тоді чини­тимемо так, як чинять ті, що розпалюють каганець. Що вони роблять? Зауваживши, що наближається сильний подув вітру, вони загороджують долонею отвір каганця і так не дають вітрові доступити всередину, бо, увірвавшись туди, він одразу погасить вогонь. Те саме й у нас. Поки помисли пнуться ззовні, то ми ще можемо їм протистояти, коли ж прочинимо двері серця й прий­мемо ворога досередини, то вже зовсім не зможемо їм проти­стояти. Ворог, погасивши в нас усіляку добру пам'ять і святе роздумування, чинить з нас кіптявий каганець, коли в молитві лиш вуста проказують порожні слова. Тому як ті, що долонею затуляють отвір каганця, так і ми загородимо двері серця тве­резим помислом і так перекриємо злому духові туди вхід, щоб, увійшовши, він не погасив нам світла молитви.

54. Молився Ісаак, щоб позбулася бездітности Ревека, дру­жина його, і вислухав Бог Ісаака (Бут. 25, 21). Не думай, що тільки-но Ісаак призвав Бога, Той одразу вислухав його. Ні, багато часу збігло, коли він молився про це. Двадцять років мо­лився Ісаак. Сорок років мав він, коли одружився з Ревекою (20), а коли народилися в нього діти, — шістдесят. Двадцять років Ревека була бездітною, й увесь цей час Ісаак молився Бо­гові. Отож, чи не соромно нам, чи на варто нам закривати свої обличчя, бачачи, як праведник двадцять літ терпить у молитві й не відступає, а ми після першої чи другої молитви часто нудь­гуємо й наважуємося бути невдоволеними, бо нас не почуто? Та й при тім він мав до Бога велику сміливість й усе ж таки не нарікав на те, що відкладено дарування, а терпляче очікував на нього. Ми ж, завалені численними гріхами, живучи з лукавим сумлінням, ні разу не благовгодивши Господеві, якщо не вислу­хає нас швидше, ніж ми попросимо, тратимо терпець, падаємо духом і полишаємо молитву. Тому й виходимо звідси з порож­німи руками. Хто ж із нас двадцять років молився Богові про щось, чи хоча б якихось двадцять місяців?

56. Не вистачає для нашого спасіння молитися, якщо при тім не молитимемося за тими законами, які для цього встановив Христос. Які ж Він установив закони? Молитися за ворогів, нехай навіть вони б сильно нас засмутили. І якщо не вико­нуватимемо цього, то згинемо ми, як бачимо з того, що було з фарисеєм. Бо якщо він, не проти ворогів молячись, а лише вдав­шись до марнослав'я, зазнав такої кари, то ж яка кара очікує на тих, які довго й багато моляться проти ворогів! Що робиш ти, чоловіче? Стоїш, прохаючи прощення гріхів, і гнівом сповнюєш свою душу? Коли маємо бути лагідніші за всіх, бо звертаємося до всемилосердного Бога, молимося Йому за свої гріхи, просимо собі милости, чоловіколюбности й прощення, чи ж пристало тоді лютувати, звіріти й гіркотою сповнювати свої вуста? І як, скажи мені, можемо ми з тобою осягнути спасіння, зберігаючи вигляд тих, що просять, а слова проказуючи горді й цим засму­чуючи свого Владику? Ти увійшов, щоб зцілити свої власні ра­ни: це час умилостивления, час благань і зойків, а не гніву, сліз чи роздратування: скрухи, а не люті. Навіщо порушуєш порядок речей? Навіщо воюєш супроти себе самого? Навіщо руйнуєш те, що сам збудував? Молільникові насамперед слід мати мир у душі, смиренно налаштований ум і сокрушене серце, а той, що волає проти ворогів, нічого такого виконати не може, бо спов­нений він гніву й не здатен мати лагідні почуття.

57. Коли побачиш, що з'явилися якісь ускладнення чи в подружжі, чи деинде в житті, призивай Бога на поміч. Це най­кращий спосіб розв'язання труднощів. Зброя молитви найсиль­ніша. Це я часто говорив, кажу й нині, і говорити не перестану. Хоч ти — грішник, — дивися на митаря, якому не було відмовлено і який стільки гріхів своїх очистив. Чи хочеш знати, яка сила молитви? Не така сильна в Бога дружба, як молитва. І це не моє слово, не посмів би я сам від себе вивести таке судження. З писань послухай, як дружба не зробила того, що вчинила мо­литва: Якби хтось із вас мав приятеля і той прийшов до вас опівночі та й сказав до вас: Друже, позич мені три хліби, бо прия­тель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зі мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує (Лк. 11, 5-8). Бачиш, що не під силу було зробити дружбі, те зробила невідступність (моління). Позаяк прохач був приятелем, то, аби не подумав ти, що саме тому було виконано прохання, Господь мовив: Коли й не встане та й не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з-за його настирливости підве­деться і дасть, скільки той потребує. Якщо, каже, і не зробить цього дружба, то невідступність зробить те, що не під силу друж­бі. Де ж приклад цього? Ось, митар. Він не був Богові другом, але став ним. Так і ти, хоча б і ворогом був, то невідступністю станеш другом. Поглянь і на хананеянку й послухай, що каже їй Господь: Неличить брати хлібу дітей і кидати щенятам (Мт. 15, 26). Як же Він зробив це, якщо воно не є добре? Невідступністю жінка осягнула це благо, щоб зрозумів ти, що те, чого ми негідні, того стаємо гідні завдяки невідступному молінню.

58. Не кажи: грішний я, не маю відваги, не смію молитися. Саме той має відвагу, хто думає, що не має її, і навпаки: хто думає, що має відвагу, віднімає в неї силу, як фарисей. Хто вважає себе відкиненим і невідважним, того швидше буде вислухано, як митаря. Дивися, скільки маєш прикладів цього: хананеянку, митаря, розбійника на хресті, приятеля в притчі, що просив три хліби й отримав їх не через дружбу, а через невід­ступність. Кожен з них міг сказати: я грішний, ганебний, тому не можу наблизитися з проханням, бо нічого не отримаю. Але оскільки кожен із них не на многоту гріхів своїх поглядав, а на багатство Божого чоловіколюб'я, то здобувся на відвагу й смі­ливість і, будучи грішником, став просити того, що понад його гідність, та й отримав те, чого бажав. Згадуючи все це, моли­тимемося безнастанно, з тверезістю й відвагою, з добрими спо­діваннями й ревно. Молитимемось і за ворогів, і за друзів, то, звичайно, отримаємо все - благопотрібне. Бо Датель — чоловіколюбець, і не так ми бажаємо отримати, як Він бажає давати.

59. Хоча перебуваєш поза храмом, постійно взивай: поми­луй мене! Нє лише ворушачи вустами, а голосячи серцем. Бо Гос­подь чує і тих, що мовчки взивають до Нього. Не місце потріб­не, а доброспрямоване серце. Єремія перебував у рові з нечис­тотами й мав зі собою Бога; Даниїл сидів у ямі з левами, і його покривало Боже благовоління; три отроки, вкинені в огненну піч, похвальними піснями схилили Бога до милости; розбійник був розіп'ятий, але хрест не перешкодив йому відчинити рай; Йов сидів на попелищі — й умилосердив Бога; Йона перебував у череві кита — і Бог вислухав його. Хоч у лазні будеш — молися, хоч в дорозі чи на одрі — де б ти не був, молися. Ти сам — храм Божий, не шукай иншого місця для молитви; потрібне лише молитовне налаштування ума й серця. Море було попереду, позаду — єгиптяни, посередині — Мойсей. Якнайнесприятли­віші умови для молитви, проте молитва була розлогою. Позаду гналися єгиптяни, попереду стояло море, посередині — молитва. Мойсей не говорив нічого, але Бог мовив: Чого голосиш домене? (Вих. 14, 15). Вуста не говорили, але голосило серце. І ти, лю­бий, завжди й усюди так прибігай до Бога. Він — не людина, щоб йти до Нього в певне місце. Він всюди й завжди поблизу. Якщо хочеш про щось просити людину, то питаєш, що вона робить, чи зайнята чи відпочиває. Йдучи до Бога, про ніщо таке питати не потрібно. Де лишень не приступиш до Нього й де не при­зовеш, — почує. Промов: помилуй, мене, — і Бог вже близько. Тоді візвеш, і Господь відповість...Ось я!(1с. 58, 9). О голосе, що спов­нений чоловіколюб'я! Не чекає навіть на кінець молитви, не встигнеш її закінчити, а відразу отримаєш дарування.

60. Коли скажу: молися, проси в Бога, благай Його, — від­казує той: просив раз, двічі, тричі просив, десять, двадцять разів, однак не одержую того, про що прошу. Не відступай, брате, допоки не отримаєш. Кінцем моління нехай буде отримання того, про що просиш. Тоді припиняй, коли отримаєш; або рад­ше й тоді не припиняй, а продовжуй молитися. Поки не отри­маєш, молися, щоб отримати, коли ж одержиш, молися, дя­куючи, за те, що одержав.

61. Багато людей приходять до церкви, прочитують тисячі стихів і йдуть геть, але не пам'ятають, що читали. Вуста вору­шилися, а слух не чув. Ти сам не чуєш своєї молитви, а хочеш, щоб Бог її почув? Я, кажеш, вклякнув; та ум твій блукав зовні. Тіло твоє було в церкві, а думка поза нею. Вуста проказували молитву, а ум лічив прибутки, обдумував ґендель і обмін това­рів, оглядав поля та инші маєтності й бесідував із друзями. Злий диявол, знаючи, якою корисною є для нас молитва, саме тоді й нападає найбільше помислами. Часто просто лежимо ми в пос­телі, не маючи жодних помислів, а прийшли помолитися — і помислам нема ліку. Це ворог старається, аби ми ні з чим відійшли від молитви.

62. Бачиш, любий, що все, написане в Божественному Пи­санні, не для чогось иншого віддано пам'яті, а для нашої користи й спасіння людського роду. Повчаючись в ньому, кожен із нас знаходить і накладає на свої рани відповідний лік. Тому кожному до нього відкритий доступ і кожному зручно знайти для виснажливої недуги потрібний лік, скористатися ним й отримати найшвидше оздоровлення. Тільки нехай не відкидає запропонованого ліку, а з охочою покорою прийме його. Бо немає жодної недуги, ні душевної, ані тілесної, яка поневолює природу людини, що для неї не знайшлося б тут ліку. Ось, пог­лянь! Чи заходить хто сюди пригнічений печаллю і житейськи­ми обставинами ущемлений, і тому долає його слабкодухість, але, увійшовши сюди й відразу почувши слова пророка: Чому сумна ecu, душе моя, і чому тривожиш мене ? Надійся на Бога, бо я буду прославляти Його; Він спасения лиця мого — Бог мій (Пс. 41, 6), — приймає достатню потіху й відходить, позбувшись усілякої слаб­кодухости. Инший виснажений крайньою вбогістю, журиться й мучиться, особливо бачачи, як до когось тече багатство і він пнеться й виступає пихато, але почує слова пророка: Здай на Господа турботу свою, і Він буде живити тебе (Пс. 54, 23) і ще: Не бійся, коли забагатіє чоловік і коли помножиться слава дому його. Бо коли помре Він, не забере всього і не зійде з ним слава його (Пс. 48, 17-18) — і надихається сумирно зносити свою долю. Ще инший знову журиться, зазнаючи наклепів і брехні, і життя йому не життя, ніде не знаходить людської помочі. Але й цей від того ж пророка отримує урок — у подібних обставинах не до людської вдаватися оборони, а чинити, як він каже про себе: Замість того, щоб любити мене, вони обмовляли мене — а я мо­лився! (Пс. 108, 4). Бачиш, де він шукає співдії та помочі? Одні, каже, плетуть наклепи, брехні й витівки, а я вдаюся до стіни непоборної, до якоря надійного, до пристані тихої — до молит­ви, якою всі труднощі стають для мене легкими й здоланними. Той, кого відкинули і зневажили ті, що колись йому допома­гали, і покинули друзі, хвилюється й непокоїться помислами. Але й він, якщо захоче прийти сюди, почує необхідні для себе слова цього блаженного пророка: Друзі мої і близькі мої наблизи­лися і передо мною стали, а найближчі мої здалека стали. Напру­жувалися ті, що шукали душі моєї, і ті, що шукали зла для мене, говорили марне, і цілий день вигадували підступи (Пс. 37, 17-18). Бачиш, як вони до самої смерти сплітали наклепи й провадили безнастанну війну, бо цілий день означає все життя? Що ж робив він, коли ті так набріхували на нього і такі вигадували підступи? А я, — каже, — наче глухий, не чув і, наче німий, не відкривав уст своїх. І я став, як чоловік, що не чує і не має в устах своїх оправ­дання (14, 15). Бачиш надлишок чеснотливости, як він, чинячи протилежне, отримував гору? Ті вигадували підступи, а він на­віть вуха затулив, щоб і не чути про це. Ті весь час вправлялися язиком та повчалися в марнотності й підступах, а він мовчан­ням обеззброював їх злі замисли. Чому ж він так чинив, а коли задумували проти нього підступи, був немов німий і глухий, що не має ні язика, ані слуху? Послухай, що ж сам він каже з при­чини такого подвижництва: Бо на Тебе, Господи, я надіявся (16). Позаяк, каже, я на Тебе поклав усе моє уповання, то я вже не турбуюся про те, що оці роблять. Бо єдиного твого діяння виста­чить для того, аби розсіяти й вчинити безплідними всі їхні нак­лепи й підступи, і ніщо з їхніх видумок не звершиться. Бачите, як у всілякій біді, нужді й скорботі можна тут отримати від­повідне лікування й піти звідси, позбувшись усілякої житей­ської печалі. Тому і я благаю вас якнайчастіше приходити сюди й ревно дослухатися до того, що тут читають із Божественних Писань, та й не лише тут дослухатися до Писань, а й вдома брати до рук священні книги й старанно засвоювати прочитане. Бо велику з цього користь матимете.

63. З постом слід поєднувати молитву. А що справді так слід чинити, послухай, що каже Христос: А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом (Мт. 17, 20). І про апостолів написано, що, утвердивши у вірі душі учнів у Дер­бі, Лістрі й Лікаоні, вони після молитви й посту передали їх Господеві (Ді. 12, 23). Знову ж і апостол каже: Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві (1 Кор. 7, 5). Бачиш, наскільки потрібен піст з цього огляду? І моляться тоді більш тверезо, бо ум стає рухливіший, не обтяжений злою ношею пристрастей.

64. Молитва є велика зброя, велика огорожа, великий скарб і велике пристановище, безпечне прибіжище, тільки якщо тве­резо приступаємо до Владики, звідусюди зібравши свій ум, в такому настрої стаємо перед Ним, не допускаючи ворогові на­шого спасіння прокрастися до нас. Бо він, знаючи, що в цей час ми, висповідавшись зі своїх гріхів і показавши лікареві свої рани, можемо отримати досконале лікування, нападає на нас сильніше й вдається до всіляких хитрощів, щоб відбити нас від молитви й вкинути у недбалість і розсіяння. Тому, благаю вас, будемо тверезитися і, знаючи підступи ворога, найбільше в цей час старатися відбивати їх, немовби бачачи його присутнім перед своїми очима, відкидаючи всілякий помисел, що бентежить наш ум, всеціло підносячись вгору, чинячи наше моління справжньою молитвою, щоб не лише язик проказував слова молитви, але й ум товаришував із тим, що ми проказуємо. Якщо ж язик проказуватиме слова, а ум вештатиметься зовні, то перегля­даючи домашні речі, то уявляючи справи торгів, то жодної не матимемо користи, а радше осудження. Апостол Павло вмовляє нас молитися завжди в дусі всякою молитвою (Еф. 6, 18), — не лише язиком, а в самій душі, духом. Нехай ваші моління будуть духовними, нехай тверезиться при цьому помисел й ум нехай простягається разом зі словами.

65. Велике благо — молитва. Якщо, розмовляючи з чеснот­ливою людиною, отримуємо немалу користь, то той, що спо­добився розмовляти з Богом, яких благ тільки не отримає? Бо молитва є розмова з Богом. А що це так, послухай, що каже пророк: Нехай буде до вподоби йому бесіда моя (Пс. 103, 34), тобто розмова моя з Богом нехай буде Йому приємна.

66. Хіба ж не може Бог дарувати нам необхідне раніше, ніж ми попросимо в Нього? Але Він очікує на наше моління, щоб мати привід праведно сподобити нас Своєї особливої опіки.

67. Чи отримаємо те, про що просимо, чи ні — перебуваймо в молитві. І будьмо вдячні не тільки тоді, коли отримаємо, а й коли не отримаємо. Бо не отримати, коли того хоче Бог, є не меншим благом, як отримати. Бо ми не знаємо, що нам ко­рисне, так, як це знає Бог. Тому й отримання, і не отримання вважаючи однаковим благом, за те й те маємо ми дякувати Бо­гові. Не дивуйся, що ми не знаємо, що нам корисне. І Павло, що споглядав дивні тайни, не знав, що йому корисніше, і в неві­данні молився Богові про некорисне. Було дещо, що обтяжувало його, і він молився про те, щоб позбутися цього. І не раз мо­лився і казав: Я тричі благав Господа (2 Кор. 12, 8). Але не отри­мав того, про що просив. То що ж? Важко було йому? Скор­ботно? Неприємно? Зовсім ні. Господь сказав йому: Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила виявляється в безсиллі. І святий Павло ось що відповів на це: Я краще радо буду хвалитися своїми немо­чами (9). Не лише, каже, не шукаю визволитися від обтяжливого для мене, але мені любо навіть цим хвалитися. Бачиш, яка вдяч­на ця душа? Бачиш, якою є її любов до Бога? Послухай, що ще каже цей апостол в иншому місці: Про що бо нам молитися як слід ми не знаємо (Рим. 8, 26). Неможливо, каже, нам, людям, знати все достеменно. Тому слід надати Творцеві нашої природи визначення корисного для нас і те з радістю й повним задо­воленням приймати, що Він схвалить, не на видимість того, що трапляється, дивитися, а на те, що благовгодно Богові.

68. Нехай нашим повсякчасним ділом буде пильнування молитов і не занепадання від повільности почутого, а явлення терпеливої благодушности. Привчатимемо себе до того, щоб припасти до молитви й молитися вдень і вночі, особливо ж уночі, коли ніхто не надокучає справами, коли влягаються по­мисли, коли все навколо мовчить й ум має повну свободу підно­ситися до Лікаря душ. Якщо блаженний Давид, цар і пророк, що турбувався й втомлювався стількома справами, північ присвя­чував молитві, як сам каже: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62), то ми, живучи приватним незаклопотаним життям, що можемо сказати собі на виправ­дання, не чинячи так, як він? Тож будемо й ми наслідувати його, прості люди, — царя, ми, що живемо не діловито й спо­кійно, того, хто в діядемі й кармазині перевершив життя мо­нахів. Бо слухай, що ще він говорить в иншому місці: Стали сльози мої, як хліб, для мене вдень і вночі (Пс. 41, 4). Бачиш душу, що перебуває в безнастанній скрусі? Моєю поживою, каже, хлі­бом моїм, моєю трапезою було не що инше, як мої сльози, які я день і ніч проливала. І ще: Змучився я зітханням моїм, кожну ніч омиватиму ложе моє (Пс. 6, 7). Що є прекрасніше за ці очі, немов перлами, приоздоблені таким рясним дощем сліз? Чи бачив ти царя, що вдень і вночі віддається молитві; поглянь лиш тепер на учителя всесвіту, ув'язненого разом із Силою, що всю ніч проводить у молитві, попри кайдани, попри страждання від побоїв, які не лише не перешкодили молитві, але вчинили її ще гарячішою і полум'янішою в любові до Бога. Павло та Сила, оповідають Діяння, опівночі молилися і співали Богу (16, 25). Да­вид на царстві в діядемі й у сльозах та молитві провадив усе життя. Апостол, що був узятий до третього неба й сподобився одкровень невимовних таїн, перебуваючи в кайданах, опівночі підносив до Господа молитви й пісні. І цар, встаючи опівночі, сповідався Господеві, й апостоли опівночі звершували належні піснеспіви й молитви. їх і ми будемо наслідувати, безперерв­ністю молитов огороджуючи життя своє від усього неприємного й лихого. Усяке місце й усякий час слушні для такого діяння. Коли ум твій звільнився від нечистих пристрастей, то чи будеш ти на торжищі чи вдома, будеш в дорозі чи на судилищі, на морі чи в майстерні, — де б ти не був, завжди призивай Бога й отри­маєш те, про що просиш.

69. Анна, матір Самуїла, окрилена любов'ю до Бога, під­несла ум свій до небес і, неначе б самого Бога споглядаючи, молилася Йому з усією теплотою. Що ж вона говорила? Спо­чатку нічого, але перед тим, як почати молитву, глибоко зітхала і зойкала та проливала потоки гарячих сліз. Як суха й тверда земля, зросившись і злагіднившись дощем, стає здатною при­нести плоди, так сталося і з тією жінкою. Злагіднена плачем душа породила сильну молитву: В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко: «Господи Сил...» (1 Сам. 1, 10-11). Не одним призвала вона Його словом, а багатьма зверненими до Нього, являючи Йому свою любов і гарячу відданість. Саму ж молитву принесла болюча скорбота серця. Її скоро було вислу­хано, бо прохання її було написано якнайрозумніше. Такими зазвичай бувають молитви, що зроджені душею, яку розриває скорбота. Замість хартій був у жінки ум, замість пера язик, за­мість чорнила сльози. Чому й донині читаємо її прохання, бо письмо, що написане таким чорнилом, нетлінне.

70. Нічого немає рівного молитві, нічого немає сильнішого за віру. Те й те показала нам Анна. Бо, приступивши до Бога з цими дарами, вона отримала все, чого бажала: і природу свою безплідну виправила, і сорому бездітности позбулася, й зневагу своєї ревнивої пари відкинула й вдалася до великої відваги, коли з неплідного каменя пожала щедрий колос. Ви чули й знаєте, як вона молилася й просила, як ублагала й отримала, як народила, виховала й посвятила Богові свого Самуїла, отож не згрішить той, хто цю жінку назве матір'ю і батьком дитини. Її молитви, сльози й віра були початком народин, хоча й без сі­мени. Її наслідуймо, мужі, її наслідуйте й жінки. Ця жінка є вчителем для обох родів. Ті з вас, що безплідні, не споневі­рюйтеся, ті, що стали матерями, виховуйте дітей, як вона. Усі намагаймося наслідувати чеснотливе життя цієї жінки перед народженням дитини, віру під час народження й опіку після народження.

71. От як вона довго перед Господом молилась (1 Сам. 1, 12). Ці слова свідчать про дві чесноти в Анни: терпеливе перебуван­ня в молитві й невсипущість ума. Про першу — слово довго, про другу — перед Господом. Усі ми молимося, але не всі перед Гос­подом. Бо якщо тіло простерте на землі й у вустах жебонить молитва, а ум витає то по торжищу, то по дому, як потім такий може сказати, що він молився перед Господом? Перед Господом молився той, хто звідусюди збирає свою душу і, розлучившись зі землею, весь переселюється на небеса й усякий людський помисел викидає з душі, що й ця жінка тоді вчинила. Бо вона, вся зосередившись й ум піднісши до Бога, призивала Його з наболілої душі. Але ж як сказано довго, коли молитва її не була велемовна? Довго — значить часто повторювала одні й ті ж слова, не втомлюючись і не відступаючи. Так і Христос Господь звелів у Євангелії молитися. Бо, сказавши учням, щоб не молилися, як погани, велемовно, Він вказав міру молитвослов'я (Мт. 6, 7), показавши цим, що для того, аби бути тобі вислуханим, не мно­гота слів потрібна, а духовна тверезість і невсипущість ума. Але ж, скаже хтось, як у притчі вчив Він, що слід молитися постійно й не занепадати, якщо не треба многословити? Як і Павло запо­відає перебувати в молитві (див. Рим. 12, 12) й молитися без перерви (див. Сол. 5, 17)? Бо не бути велемовним у молитві, а тим часом безнастанно молитися — одне суперечить иншому. Ні, зовсім це не суперечливо, а, навпаки, одне з одним ціл­ковито згідне. І Христос Господь, і апостол Павло заповідають творити молитви короткі, але часто і з невеликими перервами.

72. Про святу Анну написано, що під час молитви її вуста ворушилися, а слів не було чути. Це і є справжня молитва, коли голосіння походить з нутра, коли молитва виражається не то­ном голосу, а устремлінням ума. Так і Мойсей молився, якому, коли він нічого не промовляв вустами, Бог сказав: Чого голосиш дo мене? (Вих. 14, 15). Люди чують тільки цей чутний голос, а Бог ще перед тим чує, що сказано всередині. Тому можна, і не голосивши, бути почутому, і, ходячи по торжищу, якнайрев­ніше молитися умом, і, сидячи з друзями чи що инше роблячи, голосним криком призивати Бога — тобто внутрішнім, — не виявляючи цього нікому з присутніх. Це тоді й робила свята Анна. Голосу її не було чути (1 Сам. 1, 13). Але Господь почув її. Таким був її внутрішній крик.

73. ...Як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом (1 Сам. 1, 9). Чи бачиш? Час, який инші чинять часом солодкого відпочинку, вона зробила часом мо­литви і після трапези поквапилася до місця молитви й пролила потоки сліз, представляючи Богові ум доброчесний і тверезий. Вона й після трапези так належно й старанно молилася, що отримала дар надприродний. Так ця жінка подає нам приклад — молитися по трапезі. І скільки було б користи, якби ми взялися це наслідувати! Бо той, хто думає про молитву після трапези, не буде багато пити й не допустить себе до сп'яніння і не їстиме ба­гато та не допуститься до переситу. Очікування, що треба буде молитися після трапези, буде для нього вуздечкою для помислів, аби в міру торкатися всього запропонованого, а це буде великим благом для душі й тіла. Трапеза, що починається молитвою і нею завершується, ніколи не збідніє, а щедріше за всіляке джерело принесе нам благо. Де молитва й подяка, там наглядає благодать Святого Духа, звідти втікають демони й відступають усі супро­тивні сили. Той, хто після трапези має намір молитися, не нава­житься за трапезою мовити недоречне, а якщо й скаже, тут-таки спам'ятається і розкається. Тому слід, і приступаючи до трапези, і після неї молитися Богові й дякувати Йому.

74. Візьмімо святу Анну собі за вчительку й завжди і в усьо­му вдаваймося до Бога й у Нього просімо собі всього необхід­ного. Бо немає нічого рівного молитві: вона чинить можливим неможливе, легким важке, гладким криве. Її дотримувався і блаженний Давид, тому й казав: Сім разів на день я хвалив Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 64). Якщо цар, муж, що його відвертали звідусюди численні турботи, стільки разів на день призиває Бога, то яке ж виправдання можемо мати ми, що жи­вемо так безтурботно, у тім, що не молимося так часто, до того ж маючи отримати від цього такі великі плоди? Бо чоловікові, що молиться з належною старанністю й часто призиває Бога, неможливо, зовсім неможливо колись згрішити. І ось чому це так. Хто, зігрівши своє серце й розворушивши душу, завжди переселяється на небо й так призиває свого Владику, випо­відаючи свої гріхи й просячи за них прощення, той за такого налаштування природно відкидає всіляку життєву турботу, ок­рилюється й стає вищим за людські пристрасті. Тому після мо­литви чи ворога він побачить, уже не дивитиметься на нього як на ворога, чи жінку вродливу, то не захопиться її виглядом, бо вогонь, що розпалився всередині молитвою, ще перебуває в ньому й відбиває всілякий недоречний помисел. Проте нам, що суть людьми, звично охолоджуватися, то коли мине дві чи три години після молитви, зауважиш, що теплота, яка зародилася в тобі, поволі починає розсіюватися й слабшати, — тоді якнай­швидше вдавайся знову до молитви й зігрівай своє серце, що почало охолоджуватися. Якщо так робитимеш протягом дня, зігріваючись частими молитвами через зручні відтинки часу, то не даси дияволові приводу чи доступу до своїх помислів. Якщо так чинитимеш, то які б вітри не подули проти тебе — спокуси, скорботи, неприємні помисли, і що б то не було важке — не змо­же воно зруйнувати твого дому, що зміцнений частими молит­вами. Скажеш: але ж як можна чоловікові житейському чи тому, хто розглядає судні діла, по три години на день стояти на мо­литві та ще й ходити до церкви? Можна, і навіть дуже легко. До церкви ходити не всяк може, а молитися всюди й завжди може кожен. Бо в молитві потрібно не так молитовного голосу, як думки, зверненої до Бога, не стільки піднесення рук, скільки піднесення душі вгору, не так положення молільника, як моли­товного налаштування серця. Так і чини. Заголоси гірко, пом'я­ни свої гріхи, поглянь на небо й скажи у своєму серці: Помилуй мене, Боже! І ти звершив молитву.

75. Не прикриватимемося відмовками, мовляв, немає поб­лизу дому молитви. Нас самих благодать Святого Духа благо­волить вчинити Божими храмами, якщо будемо пильнувати тверезости, отож, нам усюди цілком сприятливо молитися. Наше служіння Богові не таке, як колись було в юдеїв, що мало багато чуттєвого й потребувало видимих речей і дій. Там молільник мусив прийти в храм і принести якусь річ для жертви, що для неї необхідні ніж, вогонь, дрова й ще щось. Тут нічого такого, і де б ти не був, маєш зі собою і жертовник, і ніж, і святилище — сам будучи і єреєм, і жертовником, і святилищем. Де б ти не був, можеш поставити вівтар, лише виявивши тверезе налаштуван­ня, не перешкодить ні місце, ані час. Хоча й не вклякнеш, хоч не битимешся в груди, ані рук до неба не простягнеш, а лише покажеш теплоту почуття до Бога, — ти належно звершив діло молитви. Може й жінка, що сидить за прядивом чи ткацьким верстатом, умом споглянути на небо й тепло призвати Бога. Можна й чоловікові, що ступив на торжище чи йде собі са­мотньо, творити гідні молитви. І тому, що сидить у майстерні й шиє щось зі шкіри, можна душею своєю підноситися до Бога. І слузі, коли щось купує, чи бігає туди-сюди, служачи господареві дому, чи стоїть перед вогнищем в кухні, можна творити в серці ревні молитви, якщо ніколи піти до церкви. Бог не соромиться місця; шукає лишень одного — теплого серця й душі чеснот­ливої. Отож переконую вас: і до церкви ходіть частіше, й удома в мирі моліться; коли можливо це, прихиляйте коліна і здій­майте руки, а коли трапиться вам перебувати серед багатьох инших, то не залишайте через це молитви, а тим способом, що Його я вказав для вашої любови, призивайте Бога у певності, що все одно отримаєте те, про що просите.

76. Не багатослів'я ублагає Бога, а чиста душа, що ревно Просить про добре діло. До тих людей, що живуть порочно, але многослів'ям сподіваються ублагати Бога, глянь, що Він каже: Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі (Іс. 1, 15). Пророк Давид каже: Коли взивав я, почув мене Бог правди моєї (Пс. 4, 2), — тобто Бог, що бачить мою правду. Нехай ніхто не думає, що він пишається, кажучи це. Він каже це не для того, щоб себе вивищити, а щоб подати певну науку й настанову, надзвичайно корисну для всіх. Аби хто-небудь не сказав: його вислухано, бо ж він — Давид, а мене не вислухають, бо малий я й мізерний, — він переконує, що і його Бог слухає не без причини, та й те не намарно чує й не випадково, а завжди дивиться на вчинки. Якщо ти маєш вчинки, що можуть клопотати за тебе, то, звичайно, будеш вислуханий, і, навпаки, коли їх не маєш, то хоч би й був Давидом, не зможеш ублагати Бога. Хто приступає до Бога, що любить правду, із правдою, той не відійде від Нього з нічим; навпаки, хто приступає до Нього без неї або осквер­нившись протилежними до неї пороками, той, хоч би й тисячу разів просив, не матиме успіху, бо не має він того, що може ублагати Бога.

77. Якщо той, що спілкується з якимось надзвичайним мужем, отримує велику користь від самого спілкування, то тим більше матиме її той, що безнастанно спілкується з Богом. Та не знаємо ми належно, скільки користи буває від молитви, бо мо­лимося неуважно й молитви звершуємо не як Бог заповідав. Коли маємо намір розмовляти з кимось із людей, що вищі за нас, то заздалегідь впорядковуємо і свій зовнішній вигляд, і положення тіла, й одіж — все-все, а вже потім розпочинаємо бесіду. Коли ж приступаємо до Бога, то позіхаємо, пересуває­мося з місця на місце, озираємося, нудимося і хоча деколи й приклякаємо, то все ж думками вештаємося по торжищу. Якби ми з належним благоговінням приступили до молитви, пам'я­таючи, що в ній маємо розмовляти з Богом, то ще до того, як отримали б те, що просимо, дізналися б, яку велику користь отримуємо від самої молитви як від молитви. Чоловік, що нав­чився в молитві розмовляти з Богом, як належно з Ним бесі­дувати, врешті буде як ангел. Його душа при цьому позбав­ляється пут тіла; як помисел його буває високим у польоті, так переноситься на небеса, так не дослухається ні до чого житей­ського, так стає перед самим царським престолом, хоча б був він бідним, чи слугою, або простаком і невченим.

78. Бог також не потребує від молільника красномовности й мистецтва поєднувати слова, а бажає душевної теплоти й ста­ранности. Якщо людина за такого налаштування прокаже передНим усе благовгодне Йому, то відійде від Нього, одержавши все. Бачиш, яка вигода? У людей буває так, що, наближаючись до когось з проханням, треба підібрати й особливі слова. А тут нічого такого не потрібно, але май тверезий ум, і ніщо не перешкодить тобі перебувати близько до Бога. Чи то ж я Бог лише зблизька, — слово Господнє, а не Бог і здалека? (Єр. 23, 23), отже, якщо ми й далеко від Нього, то причина цього — ми самі, а Він завжди є близько. Та що я кажу, що тут не треба дбати про мистецтво слова? Часто навіть голосу тут не потрібно. Бо якщо лише в серці своєму виповіси Йому свою нужду й належно призовет Його, і тоді Він тебе почує. Так почув Він Мойсея, так почув і Анну.

79. Ось вгодний Богові образ молитви! Приступивши до Бога з тверезим умом, з душею сокрушеною і з потоками сліз, не промини нічого житейського, шукай майбутнього, благай про духовне, не молися проти ворогів, не будь злопам'ятний супро­ти когось, прожени з душі всі пристрасті, сокрушайся над грі­хами, тримай у порядку своє внутрішнє, виявляй готовність на всяку поступливість і на те, щоб свій язик звертати лише на доб­рі речі про инших, не втручайся в жодне діло ні згодою, ані спів­дією, не май нічого спільного зі спільним ворогом всесвіту — дияволом. Бо так ти будеш праведний; а коли будеш праведний, буде тебе почуто, бо матимеш правду своєю заступницею.

80. Помилуй мене і вислухай молитву мою (Пс. 4, 2). Що ти кажеш? Щойно згадував про правду, а тут звертаєшся до щедрот і милости? І яка тут може бути послідовність? — Велика й доволі суголосна з попереднім. Бо хоча б ми й зробили незліченну многоту добрих діл, та почуті буваємо за щедротами й чолові­колюб'ям; хоча б ми вийшли на саму вершину чесноти, усе ж спасемося за милістю. Звідси й вчимося, що з правдою слід мати серце сокрушене. Коли хто й грішником буде, та стане сми­ренно молитися, що вже є частиною чесноти, то може отримати багато; навпаки, якщо хто й праведником буде, але приступить до молитви Богові з гордістю, позбудеться всіх благ. Того й того навчили нас своїм прикладом митар і фарисей. Повчися в ми­таря, не соромлячись взяти собі за вчителя того, хто так прек­ расно звершив діло молитви, що всього досягнув одними слова­ми. Оскільки душа його була добре приготована, то й одному слову під силу було розкрити небо. То ж як вона була пригото­вана? Він самого себе осуджував, бився в груди й не наважувався навіть очей підвести до неба. Якщо й ти так молитимешся, то вчиниш свою молитву легшою за пух.

81. Вислухані бувають не всі молитви, якими б вони не були, а ті, що звершено їх за Божим законом. То ж які це? Ті, в яких просять того, що Богові пристало дарувати, а не того, що суперечить Його законам. Хто ж, скажеш ти, вий, щоб просити в Бога вчинити те, що суперечить Його зако­нам? Той, хто молиться на своїх ворогів, бо це не згідне зі зако­ном, що Він поклав. Він каже: прощайте довжникам своїм (Мт. 6, 14). А ти Того, хто велить тобі прощати ворогам, призи­ваєш на них. Чи може бути що гірше за таке безумство? Моліль­ник мусить мати і вигляд, і думки, й почуття прохача. Навіщо ж ти приймаєш инший образ, образ обвинувача? Як можеш ти отримати прощення власних гріхів, коли молиш Бога бути ка­рателем гріхів, що їх скоїли инші? Отож нехай твоя молитва буде лагідна, тиха, зі щирим і доброзичливим обличчям. Тільки така молитва гідна слуху Небесного Царя, гідна небес, тільки така є мовою ангельською. Коли вона приступає просити за кривдників, тоді й ангели, стоячи, слухають її у великому мов­чанні, а коли змовкне, не припиняють рукоплескати їй, її хва­лити й нею дивуватися. Коли приступатимемо до Бога в мо­литві, не думаймо, що це звичайне видовище. Ні, це таке ви­довище, глядачами якого є увесь Всесвіт, мало того, сонми виш­ніх небесних Сил і серед них — Цар Небесний, готовий вислу­хати нашу молитву. Тож звершуватимемо її так, щоб вона була гідною цього видовища. Нехай жоден гітарист, жоден лірник не буде настільки старанний у приготуванні до виступу на сцені зі страху не допустити якогось неприємного звуку, як ми, маючи намір вступити перед очі ангелів. Пиліктором (тим, чим вда­ряють по струнах) нехай буде в нас язик, який не вимовляв би нічого неприємного, лише одне вдатне й милозвучне з належ­ною налаштованістю душі. Приступаючи до Бога, просячи Його й благаючи, будемо й до своїх ворогів умилостивлювати Його: тоді й, молячись за себе самих, будемо вислухані.

82. Сини людськії! Доки будете ви твердосерді? (Пс. 4, 3). Синами людськими називає пророк людей, що віддаються лише життєвим турботам і схильні до зла. Тому що означатиме твер­досердії Плотські, прив'язані до землі, схильні до зла, віддані порокам, розбещені ласолюбством. А що може вчинити душу легкою? Надзвичайне життя, таке, щоб не захоплюватися нічим тутешнім і навіть до ніг своїх не чіпляти нічого, що б тягнуло додолу. Із природних речей одні зазвичай тяжіють вниз, як наприклад, камінь, дерево й подібні, а инші — вгору, наприклад вогонь, повітря, пух, що легкі за своєю природою. Якщо до легкої речі прив'яжеш щось, що тяжіє донизу, то їй аж ніяк не допоможе її природна легкість. Так буває і з серцем. За своєю природою воно створене легким і таким, що прагне вгору, ми ж, всупереч його природі, чинимо його важким, прив'язуючи до землі. Тож не робитимемо його важким, щоб воно не втопилося, як перевантажений корабель.

83. Чому багато хто залишається невислуханим? Інколи тому, що просить некорисного; в такому разі краще бути не вис­луханим, аніж вислуханим. А инколи тому, що просимо недбало: тоді Бог, зволікаючи, навчає нас старанности в молитві. Бог вміє давати й знає, коли й що подати (див. Мт. 7,11). І Павло просив, та не отримав, бо просив некорисного (див. 2 Кор. 12, 8), і Мойсей просив, та Бог не вислухав його (див. Вих. 32, 32). Отож не будемо відступати, коли буваємо не вислухані, не будемо розча­ровуватися й слабшати, але продовжуватимемо старанно про­сити, бо Бог чинить все на користь.

84. Що говорите в серцях ваших, у тому кайтеся на ложах ва­ших (Пс. 4,5). Що означають ці слова? У час після вечері, коли ти вкладаєшся до сну, коли готуєшся лягти в ліжко, коли за відсут­ности всіх настає великий спокій, коли ніхто не турбує і встанов­люється глибока тиша, ти починай суд сумління, вимагай від нього звіту, і які протягом дня мав порочні помисли, куючи об­мани чи підступи на ближнього, чи допускаючи розпусні бажан­ня, усе це в час такого спокою повитягуй нагору, постав сумління суддею цих порочних помислів, очисть їх, суди, карай душу грішницю. Так чини щодня і не засинай, ти, чоловіче, поки не роздумаєш про гріхи, що їх вчинив ти протягом дня. Тоді, без сумніву, наступного дня ти не так скоро спокусишся на подібне.

85. Дякуючи Тобі, треба випереджувати сонце (Муд. 16, 28). У царя ти б не допустив, щоб хтось нижчий за тебе поклонився йому перед тобою. А тут, коли вже все поклоняється Богові, ти ще спиш, поступаєшся першістю сотвореному, не випереджуєш усіх творінь, створених для тебе, і не віддаєш Йому подяки, але, вста­ючи, вмиваєш обличчя й руки, душу ж свою залишаєш нечистою. Чи ти не знаєш, що як тіло очищується водою, так душа — мо­литвою? Отож перед тілом омий свою душу. До неї прилипло багато плям зла. Змиємо їх молитвою. Якщо ми таким чином обгородимося з перших хвилин після пробудження, то покла­демо добру основу денній діяльності.

86. Піч не розпалиться, коли не підкладеш вогню, — не розгориться й похіть, якщо не даси їй поживи: не задивляти­мешся на вродливі обличчя, не ходитимеш на видовища, не будеш додавати жиру плоті переситом, не топитимеш ума у вині. Скажеш: і цього досить? Ні, цього одного не досить, треба додати й щось инше: безнастанні молитви, спілкування зі свя­тими, доречний піст, постійне стримання, монотонне заняття і, насамперед, — страх Божий, пам'ять про прийдешній суд, не­стерпні муки й обіцяні блага. Дотримуючись усього цього, ти зможеш погамувати буйну хіть.

87. Завжди слід пам'ятати, що треба не просто лише мо­литися, а молитися так, щоб бути вислуханим. Бо самої мо­литви не вистачає для отримання бажаного, якщо ми не під­носитимемо її так, як це вгодно Богові. І фарисей молився, та не отримав користи, і юдеї молилися, та Бог відвернувся від їхніх молінь, — бо молилися не так, як треба молитися. Що ж потріб­но? Потрібні сльози, ридання, зітхання, відвернення від пороч­них людей, страх і осторога перед Божим судом. Скажу загально: будемо почуті, коли виявимося гідними отримати те, про що просимо; якщо молимося згідно з Божими законами про мо­литву, якщо молимося безнастанно, якщо не просимо нічого, не гідного Бога, якщо просимо корисного, якщо виконуємо необхідне й зі свого боку. Таким чином багато кого було вислу­хано: Корнилія було вислухано за життя, хананеянку за невід­ступність у молитві, Соломона за гідне прохання, митаря за смирення, инших за инше. Буваємо не вислухані, коли просимо некорисного, а також коли, молячись, не залишаємо своїх грі­хів, а ще коли просимо помститися ворогам.

88. Чи мають силу молитви святих, чи вони зайві й непо­трібні? Ні, не зайві, а мають велику силу, коли ти співдієш їм. Святий Петро воскресив Тавиту не самою своєю молитвою, а в силу її милостині. Таким чином молитва святих допомогла всім, кому співдіяла. Але так буває лише тут, на землі, а там не так, - там твоє спасіння залежить лише від твоїх діл.

89. Із глибини взивав я до Тебе, Господи (Пс. 129, 1). Що означає з глибини?Не просто вустами, не просто язиком: бо слова можуть проливатися й без думки, а з глибини серця, з великим старанням і ревністю, зі самих підвалин душі. Такі молитви мають велику силу й міць, не розсіюються і не хита­ються, нехай навіть і диявол нападав би з великою сміливістю. Як міцне дерево, що доволі глибоко запустило в землю коріння й охопило її глибини, протистоїть усілякому поривові вітру, а дерево, що тримається на поверхні, хилиться за найменшого подуву, виривається з коренем і падає на землю, так само й молитви, що виходять з глибин душі, маючи там корінь, є міцні й неослабні та не хитаються, хоча б і приступили численні по­мисли й усі полчища диявола. А молитви, що сходять лише з вуст і язика, а не з глибини душі, не можуть навіть піднятися до Бога, оскільки серце непричетне до них. Хто так молиться, в того вуста видають звук, а серце й ум порожні.

90. Той, хто молиться від душі, ще поки отримає те, про що просить, уже дістає великі блага від самої дії молитви. Така молитва приборкує всі пристрасті, впокорює гнів, проганяє заздрість, пригнічує хіть, послаблює любов до житейських ре­чей, приносить душі великий спокій, підіймається на саме небо. Як дощ, падаючи на твердий ґрунт, розпушує його, або як во­гонь пом'якшує залізо, так гідна молитва сильніше за вогонь і краще за дощ пом'якшує й зрошує затверділу від пристрастей душу. Сама по собі душа є ніжна і вразлива, але як вода Дунаю часто кам'яніє від холоду, так душа наша від гріха й безпеч­ности твердне і стає каменем. Тому нам потрібно багато жару, щоб пом'якшити її затверділість. Це насамперед звершує мо­литва. Отож, коли починаєш молитися, то не тільки турбуйся, щоб отримати те, про що просиш, але щоб і душу свою вчинити кращою за посередництвом молитви.

91. Ночами здіймайте руки ваші до святині (Пс. 133, 2). Чому мовив він ночами? Бо хоче нас навчити, щоб ми не всю ніч вит­рачали на сон, і показати, що коли молитви бувають чистіші, тоді буває легшим ум і меншає турбот. Якщо ж уночі слід вхо­дити в святилище, то подумай, яке прощення може отримати той, хто й удома не звершує в цей час молитви. Пророк піднімає тебе з ложа й провадить до храму, заповідаючи проводити ніч у молитві, ти ж, навіть залишаючись удома, не робиш цього.

92. Що означає:і перед ангелами буду співати Тобі (Пс. 137,1)? — Постараюся співати разом з ангелами, буду змагати з ними, ликувати разом з вишніми силами; хоча й инша в мене природа, усе ж намагатимуся старанністю зрівнятися з ними.

93. Ми особливо тоді буваємо вислухані, коли молитва наша благовгодна Богові. Отож від нас залежить, щоб ми були почуті. Коли ми просимо того, що Бог гідно може дати, коли просимо старанно, коли самі чинимо себе гідними отримати, тоді Він чує моління й подає те, що ми просимо.

94. Поклонюся святому храмові Твоєму (Пс. 137, 2). Не мала це чеснота, коли хто може заходити в храм і, заходячи, покло­нятися з чистим сумлінням. Не в тім справа, щоб тільки ввійти в храм і прихилити коліна, а в тім, щоб увійти з ревною душею й уважним умом, аби перебувати в храмі не лише тілом, а й душею.

95. Господи, взивав я до Тебе, вислухай мене (Пс. 140, 1). Не те висловлює пророк, що, аби бути вислуханим, треба мати гучний і сильний голос; пророк має на думці внутрішнє взивання, що його проказує полум'яне серце і сокрушений дух, промов­ляючи яке, і Мойсей був вислуханий. Як чоловік, що, закли­каючи гучним голосом, напружує всю свою силу, так і той, що взиває серцем, напружує весь свій ум. Такого взивання вимагає Бог, взивання, яке виходить із серця і не дозволяє відволікатися й озиратися навсебіч. Є багато людей, що стоять на молитві, але не взивають до Бога; вуста їхні взивають до Бога й проказують Боже ім'я, але ум не супроводжує увагою жодного слова. Така людина не взиває до Бога, не молиться Йому, хоча й виглядає молільником.

96. Не нахили серця мого до слів лукавих, щоб не виправдувавсь я у гріхах (Пс. 140, 4). Грішити — зло, але ще більшим злом є відпиратися від вчиненого гріха. Особливо це і є зброєю диявола. Так було і з першими людьми. Коли Адамові слід було зізнатися в грісі, він перекидає вину на Єву, а вона потім на диявола. Тоді коли варто казати: згрішили, допустилися до безза­коння, дехто не лише не зізнається, а ще й виправдовується. Бо диявол, знаючи, що сповідь з гріха є звільненням від нього, схиляє душу до безсоромної впертости. Ти ж, любий, коли згрі­шиш, кажи: я згрішив. Таким чином і Бога умилосердиш, і себе вчиниш не таким прудким до гріха.

97. Згадав я дні стародавні і розважав над усіма ділами Твоїми, навчався з творіння рук Твоїх. Я звів до Тебе руки мої (Пс. 142, 6). Не сказав: простягнув, а звів, бажаючи виразити сильне налаш­тування серця, що прагнуло неначе вирватися з тіла й наблизитися до Бога. Надихнувшись, каже, спогадами про великі події, роздумавши про чоловіколюб'я, про поучения через не­щастя і спокій, який приносить визволення від них, я вдався до Тебе. Душа моя, — наче земля безводна, перед Тобою. Як пересохла земля прагне дощу, так і я бажаю постійно бути з Тобою.

98. Самі молитви святих не допоможуть, якщо ми не вчи­нимо себе гідними бути вислуханими й не молитимемось. Даю­чи це зрозуміти, пророк мовив: Брат не визволяє (Пс. 48, 8) — чи він Мойсей, чи Самуїл, чи Єремія. Бо послухай, що сам Бог каже до святого Єремії: Не молися за цей народ, бо не почую тебе (Єр. 11, 14). Й не дивуйся, що не хочу тебе слухати. Якщо б навіть і Мойсей приєднався до тебе, й Самуїл, навіть і тоді не вислухаю вашої молитви за цих людей (Єр. 15, 1). Так Мойсей і за сестру молився, але не було його вислухано. Тож не будемо дивитися на инших, самі опустивши руки. Молитви святих мають дуже велику силу, але коли ми самі каємося і виявляємо гідне життя. Якщо ж самі не дбаємо, то через инших не отри­маємо нічого й не будемо спасенні. Бог більше готовий нам дати потрібне заради нашої молитви, аніж заради молитви инших. Це кажу я не тому, щоб не молилися ми святим, а для того, щоб не віддавалися ми недбальству і, віддавшись сну й безпечності, не покладали всього на инших.

99. Така властивість духовного вогню, що він не допускає мати пристрасть до чогось тутешнього, а переповнює нас лю­бов'ю до иншого світу. Коли ж тому, хто його полюбив, нале­жало заради нього хоча б втратити весь маєток, хоча б розлу­читися з усіма втіхами й славою, хоча б душу свою віддати, — вінзробить усе це охоче й не зволікатиме. Бо теплота того вогню, ввійшовши в душу, руйнує тягар лінощів і чинить кожного легшим за перо. Такий, усім, врешті, погордувавши, перебуває в безнастанній скрусі й зворушенні, виточуючи завжди рясні джерела сліз й у цьому знаходячи найсолодшу втіху. Ніщо так не прилучає до Бога й не поєднує з Ним, як сльози. Такий, навіть живучи посеред міста, перебуває неначе в пустелі, в горах і пе­черах, не дослухаючись ні до чого сущого й не насичуючись плачем і сльозами, — чи за себе їх проливає, чи за инших.

100. Ти ж, коли молишся, увійди в свою кімнату (Мт. 6, 6). Але ще поки зачиниш двері своєї кімнати, Господь хоче, щоб ти замкнув двері твого ума і серця. Починаючи молитву, все по­лиши, і гляди на Того єдиного, Хто має владу дарувати те, що ти просиш. Якщо ж, полишивши Його, всюди блукатимеш і кружлятимеш умом, то відійдеш ні з чим. Якщо так буде в тебе, то, хоч в кімнату ввійдеш і замкнеш двері, жодної користи з цього не матимеш. Не обмежуватимемо свою молитву поло­женням тіла, а радше будемо засилати її з палаючого серця, з тихістю, зворушливою скрухою і слізьми. Але ти болієш душею і не можеш не взивати? Але ж скорботному якраз властиво мо­литися так, як я сказав. І Мойсей скорбів душею й молився в такий спосіб, і було його почуто, тому й сказав йому Господь: Чого голосиш до мене? Й Анна, коли голосу її не було чути, вип­росила того, що бажала, бо голосило її серце. Зойкай і ти, як вони — не перечу. Розірви, як звелів пророк, своє серце, а не одіж (див. Йоіла 2, 13). З глибини душі призивай Бога, наслідуючи св. Давида, який казав: Із глибини взивав я до Тебе, Господи (Пс. 129, 1). З глибини серця підноси голос, тримаючи свою молитву сокровенною. Ти стоїш у хорі ангелів, є спільником архангелів, співаєш зі серафимами. Але всі ці сонми дотри­муються великої благочинности перед Богом, Царем сущого, з трепетом засилаючи свої сокровенні гимни. До них, молячись, зачисли й себе, і змагай до їх таємної краси. Не людям молишся ти, а Богові всюдисущому, що чує швидше, ніж візвеш до Нього і знає тайни твого серця. Оскільки сам Він є невидимий, то хоче, щоб такою була і твоя молитва.

101. Дякуватимемо Богові завжди. Бо вкрай недоречно щодня насолоджуватися Його благодіяннями і навіть словом не сповідувати Його благодаті, притому тоді, коли таке сповіду­вання приносить нам нове благо. Бог ні в чому нашому не має потреби, а ми маємо потребу в Його всьому. Благодарення не додає Йому нічого, а нас чинить більш своїми щодо Нього. Якщо, пам'ятаючи про благодіяння людей, зігріваємося сильні­шою до них любов'ю, то тим більше, безнастанно пам'ятаючи численні благодіяння до нас Владики нашого й Господа, стане­мо теплішими до Нього й ревнішими до Його заповідей. Тому й каже Павло: будьте вдячні (Кол. З, 15). Пильнування дару благодіяння є найкраща пам'ять про нього й справді постійна подяка на ділі. І страшні Христові Таїнства, що переповнені спасительних сил, які звершуємо на кожному церковному зіб­ранні, називаються Євхаристією, бо є спогадуванням про багато великих благодіянь і самі являють вершину Божественної опіки щодо нас. Якщо народитися від Діви є великим чудом, то при­нести Себе в жертву задля нас — де, на який ступінь висоти поставимо? Як назовемо розп'яття за нас і пролиття Своєї Кро­ви й дарування самого Себе нам на поживу й духовне наси­чення? Тож будемо безнастанно благодарити Його. Нехай завж­ди передує і словам, і ділам нашим благодарення. Благодарення ж творитимемо не лише за себе, а й за инших. Так і заздрість у собі знищимо, і любов вчинимо тіснішою і щирішою. Бо вже буде тобі недоречно заздрити тому, за кого благодариш Господа. Тому і єрей перед страшною жертвою призиває нас благо дарити Бога за колишніх і теперішніх отців і братів наших. Це нас і від землі відділяє, і на небо переселяє, і з людей чинить ангелами. Бо й ангели, творячи хор, благодарять Бога за Його блага, що на нас пролиті, співаючи: Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання (Лк. 2, 14). Що їм до нас, коли вони не на землі й не люди є? Але вони показують нам приклад і нав­чають нас любити співрабів Божих та їх благо вважати своїм. Тому й Павло в усіх посланнях благодарить Бога за благодіяння для всього всесвіту. Тож і ми благодарімо Бога за свої блага і за блага иншим — і за великі, й за малі. Нехай і невелике те, що да­ровано, але воно дароване Богом. Ніщо, що буває від Нього, не є малим. Але й таких благодіянь від Нього, які за своєю власти­вістю великі, не тому лише, що від Нього суть, сила-силенна, більше, ніж піску. Попри все инше, що може зрівнятися з іко­номією нашого спасіння? Хто був Йому найцінніший — Єдино­родний Син, — Того дав Він за нас, що були ворогами, і не лише дав, а запропонував нам для трапези, все Сам за нас роблячи — і те, щоб дарувати, й те, щоб вчинити нас вдячними за дарування. Роздумуючи про це, де знайдемо гідні слова для вираження пов­ного благодарення? Почуття місткіше за слова й ум, але і йому не сягнути до висоти, глибини й ширини цього невимовного блага.

102. Хто слухає або читає слово Боже й любить бесіди на ду­ховні теми, той приносить душі великі й спасительні блага. Дба­ючи про це, можемо ми догодити Богові, і вуста наші, коли тре­нуємо їх духовними бесідами, не оскверняться докорами, осуд­женням, сороміцькими словами й брутальністю. Ми вчинимо себе страшними для демонів, коли озброїмо свій язик такими бесідами. Ми більшою мірою привернемо до себе Божу благодать, і погляд наш стане проникливіший; зір, слух і всі члени нав­чаться істинно служити Богові, говорити й чинити лише вгодне Йому. Йому засилати безнастанні пісні хвали й благодарення. Як тіло, насолоджуючись чистим повітрям, буває здоровішим, так і душа, живлячись цими заняттями, стає мудрішою.

103. Багато хто каже: Коли перебуваємо в храмі й беремо до серця почуте, то спам'ятовуємося, а щойно йдемо звідси, знову стаємо иншими, й вогонь ревности в нас гасне. Як цьому запобігти? — Усунути те, від чого це стається. А від чого це стається? Бо, вийшовши звідси, робимо що не пристало й марнуємо час з поганими людьми. Вийшовши з церкви, не слід нам братися до справ, що не гідні церкви, а, прийшовши додому, треба взяти Святе Письмо й разом з дружиною і дітьми відтворити в пам'яті, що було сказано, а вже потім братися до справ житейських., Якщо, вийшовши з лазні, не хочемо йти на торжище, аби не позбутися там користи від лазні, то чи не тим більше маєш ти остерігатися цього, вийшовши з церкви? Але ми чинимо нав­паки, тому й тратимо все. Ще не утвердилося в нас те, що було корисного в оповідженому, як коловорот предметів, прямуючи до нас, усе спотворює й викидає геть, та й лишає в душі саму порожнечу.

104. Не лише самим треба мати ревність щодо виконання заповідей, а й прикликати для цього поміч згори, яка неодмінно прийде й полегшить наші подвиги й усе зробить для нас легким. Тому Господь звелів просити й обіцяв виконати прохання. Утім, звелів не просто просити, а з великим старанням і зусиллям. Бо це означає: шукайте; оскільки той, хто шукає, викинувши з голови всі инші думки, напружує свою увагу лише до того, про що просить, й ні про що стороннє не помишляє. Оце ось і ок­реслює Спаситель словом: шукайте. А мовивши: стукайте, по­казує, що слід приступати з твердою рішучістю — просити тер­пеливо й невідступно, аби, якщо й не скоро відчинить Він двері милосердя, не споневірюватися, не опускати рук, а чекати з упованням — й отримає неодмінно.

105. Ніхто хай не соромиться гідно поклонятися знаменню нашого спасіння, цій главі духовних благ, що ним живемо й ним існуємо. Але, як вінець, носитимемо Христовий хрест, бо ним звершується все в ділі нашого спасіння. Чи народитися згори потрібно — присутній хрест, чи поживитися тайною по­живою (Тілом і Кров'ю), чи рукоположити когось або що інше звершити — всюди присутнє це знамення перемоги. Тому ми з усіляким старанням зображаємо його на домівках, на стінах, на дверях, і на чолі, й на серці. Бо хрест є знаменням нашого спасін­ня, спільного визволення й милосердя нашого Владики. Тому, коли кладеш на собі знак хреста, то уявляй все його значення, гаси гнів й усі инші пристрасті. Коли хрестишся, сповнюй чоло (ум) своє повним упованням і душу роби свобідною. Бо не прос­то пальцями слід його творити, а найбільше з виявом повної віри. Якщо так зобразиш його на своєму чолі, то жоден з не­чистих духів не зможе наблизитися до тебе, бачачи той меч, яким він прошитий, бачачи ту зброю, що смертельно його пора­нила. Тож не соромся такого блага, і нехай не посоромить тебе Христос, коли прийде у своїй славі й коли це знамення явиться перед Ним світлішим за саме сонячне проміння. Це знамення і при праотцях наших, і нині розчиняло замкнені двері, відні­мало силу в шкідливих речей, знешкоджувало отруту й лікувало смертельні укуси звірів. Твори ж його в своєму умі й серцем обнімай це спасіння наших душ. Цей хрест спас вселенну, прог­нав огріх, встановив істину, землю перемінив на небо, вчинив людей ангелами. Його силою вже не страшні демони, і смерть не смерть. Хрест усе нам вороже скинув і подолав.

106. Як можливо, скажеш, щоб ми, перебуваючи тут, пред­стояли перед вишнім Божим престолом? Так само, як і Павло, перебуваючи на землі, був там, де херувими й серафими. Якщо захочемо, і для нас це стане можливим. Бо якщо Господа від­даляло б місце, то ти мав би причину сумніватися. Якщо ж Він усюдисущий, то й близький до кожного, що спрямовує до Нього свій ум. Тому й пророк мовив: Не боятимуся зла, бо Ти зо мною (Пс. 22, 4); і сам Бог каже: Чи ж то я Бог лише зблизька...а не Бог і здалека (Єр. 23, 23). Але й про Нього сказано: Він скаже: Ось я! (Іс. 58, 9). Який батько був коли такий уважний до своїх дітей? Ти ще не закінчиш висловлювати свої прохання, а Бог уже по­чув і наближається до тебе. Тож завжди визнаватимемо Його, як Він того хоче.

107. Дехто розмовляє в церкві, коли твориться молитва. Яке нахабство! Тож як можемо сподіватися спасіння? Як уми­лосердимо Бога? Як на лірі, що влаштована різноманітно й разом з тим злагоджено, від налаштування кожної з частин зале­жить мелодійність, саме так і тут з усіх мала б творитися єдина відлагоджена однозгідність. Бо ми творимо одну Церкву, злагоджено складені члени однієї голови; всі ми — одне тіло. Якщо знехтуємо якийсь один член, то знехтуємо все тіло, яке підпаде розпадові. Так безчинством одного порушується відлагодже­ність усіх. Хіба ти не знаєш, що стоїш разом з ангелами? З ними співаєш, з ними засилаєш хвалу, але, стоячи тут, смієшся? Сто­їть цар, дивиться (небесне) військо, а ти перед ними смієшся? Коли ж утримаються від сміху в такий грізний час? Коли утри­маються від пустослів'я ті, що розмовляють під час благосло­вення? Невже вони не соромляться присутніх? Невже не бо­яться Бога? Для нас не досить душевної неуважности, не досить того, що, молячись, блукаємо всюди думками, — ми привно­симо ще сміх. Хіба ж тут видовище?

108. Коли апостола Петра посаджено до в'язниці й засуджено на смерть, у ніч перед тим зібралися всі віруючі й моли­лися за нього (Ді. 12, 5). Де ж тепер жінки, що сплять усю ніч? Де мужі, що не хочуть навіть обернутися на ложі? Бачиш, якою невсипущою була їхня душа? З дружинами, дітьми й служниця­ми співали вони, зі скорботи ставши чистішими за небо. Немає нічого світлішого за тодішню Церкву. Тож будемо наслідувати її зі старанністю. Не для того дано ніч, щоб ми всю її спали й перебували в бездіяльності. Свідки тому ремісники, погоничі мулів, торговці, Церква Божа, що встає серед ночі. Тож устань і ти, поглянь на хор зірок, на глибоку тишу, на велику безмов­ність і дивуйся ділам твого Господа. Тоді душа буває чистішою, легшою та жвавішою, буває особливо здібною здійматися й під­носитися вгору. Сама пітьма й цілковита безмовність доволі налаштовують до зворушення. Тож приклякни, зітхни й моли твого Господа бути до тебе милосердним. Він особливо схиля­ється до милости нічними молитвами, коли ти час відпочинку чиниш часом плачу. Згадай про царя, який каже про себе: Зму­чився я зітханням моїм, кожну ніч омиватиму ложе моє, сльозами моїми зрошу постіль мою (Пс. 6, 7). І ще в иншому місці: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118, 62). Роби те саме й ти, чоловіче, і ти, жінко. Нехай ваш дім стане церквою. Не вважай за перепону лише те, що чоловік тільки один і жінка лише одна. Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім 'я, там Я серед них (Мт. 18, 20). А де Христос, там ангели, архангели й инші сили. Тому ви не одні, коли з вами Господь усіх. Якщо маєш дітей, то підніми і їх, нехай в нічну годину весь дім стане церквою. Немає нічого прекраснішого за житло, в якому тво­ряться такі молитви.

109. Але коли я кажу: присвячуйте ніч для молитви, дехто, можливо, скаже: я дуже втомився протягом дня і не можу вночі молитися. Це відмовка. Бо скільки б ти не трудився, не потру­дишся більше за коваля міді, який, працюючи таким важким молотом, по всьому тілові закоптившись димом, все ж так про­водить більшу частину ночі в молитві. І ви, жінки, що ходите на зібрання, знаєте, як там легко проводять усю ніч без сну. Тож нехай і в тебе буде духовна кузня, щоб клепати не казанки й миски, а свою душу, яка набагато краща від усякого виробу з міді й золота.Її, що постаріла з гріхів, вкинь у горнило покаян­ня, як молотом, вдаряй її сповіддю з гріхів, запали вогонь Духа. Таке мистецтво набагато краще. Ти клепаєш не золоті посу­дини, а душу, що цінніша за всіляке золото. Ти не матеріальну посудину готуєш, а звільняєш душу від усякої житейської тур­боти. Нехай стоїть перед тобою смолоскип, не той, що згоряє, а той, що його мав пророк, про що сам казав: Закон Твій сві­тильник для ніг моїх (Пс. 118,105). Запали душу молитвою. Якщо побачиш, що вона вже досить розгорілася, вийми її й обробляй, як хочеш. Повір мені, що не так вогонь нищить іржу металу, як нічна молитва іржу наших гріхів.

110. Навіщо сам Христос провів на горі всю ніч (Лк. 16,12)? Чи не для того, аби показати нам приклад? Тож будемо хоча б частково наслідувати Його, щоб не просто прикрашатися Його іменем. Коли, скажи мені, рослини відновлюють свої сили? Вночі. Тоді особливо й душа ще більше за них потребує прий­няти росу. Що вдень палить сонце, те вночі відсвіжує роса. Нічні сльози краще за всіляку росу спадають і на побажання, й на всіляку полум'яну печію й не дозволять вчинити щось шкід­ливе. Якщо душі не живити й не освіжувати цією росою, то з часом уся вона згорить.

111. Дехто каже: ми утримуємо церкву, служби в нас звер­шуються за звичним порядком, ми збираємося й молимося. То ж чого ще треба? Це все добре, але не одним цим треба хвали­тися, а тим, якщо від цього серед вас підноситься благочестя, якщо завжди відходимо додому з церкви з користю, зібравши більше чи менше плодів. Чи став хто кращий, буваючи так часто в церкві? Ось про що слід дбати. Коли ви перебуваєте на цер­ковних зібраннях, до вас промовляють пророки, євангелисти, апостоли, і всі вони пропонують вам спасительні догми й пере­конують виправитися. То ж наскільки ці уроки ввійшли у ваше життя? Вояк, що приходить на навчання, стає майстерніший у військовій справі, борець, що приходить на бій, стає досвід­ченіший у боротьбі, той, що вивчає лікарську справу, приходячи до вчителя, стає більш тямущий, більше дізнається й більшого вчиться. А ви яку віднаходите користь від перебування в церкві? Чи ви вважаєте верхом благочестя саме ходження до церкви?! Ні, цього мало. Церква є немов би фарбівня. Якщо ви завжди йдете звідси, аніскільки не забарвившись (не прийнявши доб­рих намірів), то яка користь від того, що ви часто тут буваєте? Тішуся, що ви часто буваєте в церкві, але прошу й благаю: ста­райтеся не лише про те, щоб тільки приходити до церкви, а щоб іти додому, отримавши якийсь лік проти своїх пристрастей.

112. У давнину всі сходилися й співали разом. Це ми ро­бимо й нині. Але тоді громада вірних мала одне серце й одну душу (Ді. 4, 32), а нині навіть в одній душі не видно такої згоди, а всюди — велика боротьба. І нині предстоятель церкви бажає миру всім, але попри те, що слово «мир» повторюється часто, самого миру ніде немає. Тоді й доми були церквами, нині ж церкви стали домом або навіть гіршими за всякий дім. У домі можемо бачити всілякі гаразди: господиня сидить благоприс­тойно на сідалищі, служниці мовчки прядуть, і кожний з до­машніх тримає в руках те, що йому довірено. А тут — сильний гамір і безлад; наше зібрання нічим не відрізняється від готелю; тут такий самий сміх і галас, як у купальнях, як на торжищах, де всі кричать і здіймають крик. І це буває тільки тут. В инших церквах не вільно навіть слова мовити сусідові, навіть якби хтось і зустрів старого приятеля — і це слушно. Церква — не крамниця, не торжище, а місце ангелів, архангелів, Царство Боже, саме небо. Якщо б хтось розкрив небо й увів тебе в нього, то ти б не наважився розмовляти, навіть якби побачив батька чи брата. Так само й тут не личить ні про що розмовляти, бо тут — небо. Якщо не віриш, то поглянь на цю трапезу, згадай, для кого й для чого її поставлено, подумай, хто сюди приходить, і зля­кайся ще до того. Хто побачить трон царя, одразу тверезіє ду­шею, очікуючи виходу царя, так що й ти, ще до страшного часу (звершення таїнства), лякайся й будь пильним, і ще до того, як побачиш підняті завіси й сонм ангелів, що виступає попереду, підносися до самого неба.

113. Що каже багато хто? Не чую, що читають, не розумію, що кажуть. Але це тому, що ти розмовляєш, галасуєш, не при­ходиш з душею, сповненою благоговіння. Не розумію, кажеш, що читають. Та тому тобі й слід бути уважним, аби зрозуміти. Ти не розумієш, що кажуть? Тож молися, аби зрозуміти. Або краще сказати: неможливо, щоб ти всього не розумів, бо багато само по собі зрозуміло. Але навіть якби ти всього й не розумів, то й тоді слід тобі мовчати, щоб не прогнати тих, котрі уважно слухають, і щоб Бог, бачачи твоє мовчання і благоговіння, зробив незро­зуміле для тебе зрозумілим. Але ти не можеш мовчати? То вийди геть, щоб не шкодити иншим. У церкві завжди має бути чутно лише один голос, бо вона є одне тіло.

114. Старанно збиратимемося в церкві на молитві й мо­литимемось одне за одного. Роблячи це, виконаємо заповідь (Як. 5, 16) і зробимо поступ у любові, й навчимося ревно дяку­вати Богові. Бо хто дякує Богові за благодіяння, виявлені ин­шим, той тим більше дякуватиме Йому за свої. Так чинив Да­вид, бо каже: Величайте Господа зо мною і вознесімо ім 'я його вкупі (Пс. 33, 4). Те саме й ми маємо чинити — перед усіма пропові­дувати Божі благодіяння, щоб усіх спонукати до прослави Бога. Заздалегідь молитимемо святих, щоб вони дякували Богові за нас, але й самі одні за одних дякуватимемо Йому. Правда, це особливий обов'язок священиків, тому, приступаючи до Бога, ми спочатку приносимо благодарения за вселенну й за спільні блага. Але й кожен мусить брати участь у цій подяці за всіх. Бо благодіяння Божі торкаються усіх взагалі, в числі всіх і ти отри­мав спасіння. Так, хоча Господь і не для тебе одного, а для всіх засвітив сонце, ти користуєшся ним стільки, скільки й усі. Тому й ти зобов'язаний такою ж вдячністю, яку мають Йому від­давати всі разом.

115. Завжди слід мати перед очима суд Божий, і всі най­лютіші пристрасті згаснуть. Таким чином і під час молитви можемо утримувати тверезу увагу, якщо пам'ятатимемо, з Ким розмовляємо. Гляди ж, не дозволяй жодному помислові в цей час займати твою душу. Молитва — це жертва Богові. Пам'ятай, що й Авраам під час свого жертвоприношення не дозволив бути ні дружині, ні рабові, ані кому иншому. Так і ти не залишай біля себе жодної пристрасті, а сам, відсторонений від усього, підій­мися на гору молитви. Якщо ж якісь із негідних помислів сил­куватимуться вийти з тобою на цю гору, заборони їм це, як їхній пан, і промов: Побудьте тут з ослом, а я з хлоп 'ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас (Бут. 22, 5). Усе, що є безсловесного й нерозумного — віслюка й рабів — зали­ши біля підніжжя гори, піднімися, взявши зі собою тільки ро­зумне, як Авраам Ісаака. Так, як він, улаштуй жертовник, поли­шивши все людське і ставши понад своєю природою, бо й він, якби не піднісся понад свою природу, не наважився б заколоти сина. Отож нехай ніщо тебе в цей час не бентежить, а будь вище за самі небеса. Гірко плач і зойкай, замість жертви принеси сповідь з гріхів і сердечну скруху. Ці жертви не перетворюються в попіл і не зникають з димом. Не потрібні для них ні дрова, ані вогонь, лише зворушене серце. Це — дрова, це — вогонь, що обіймає їх полум'ям, але не спалює. Бо хто молиться з полу­м'яною ревністю, той горить і не згоряє, а подібно до золота, яке випробовують вогнем, стає лише чистішим і світлішим.

116. Від благодаті духа, каже апостол: Співайте Богові з по­дякою від свого серця (Кол. З, 16). Не лише вустами заповідає співати, а й серцем, бо саме це й означає співати Богові, а те — повітрю, бо голос розливається в повітрі. Так співати можна на будь-якому місці. Навіть якщо перебуваєш ти на торжищі, мо­жеш самозаглибитися й там співати Богові, коли тебе ніхто не чутиме. Так молився й Мойсей і був вислуханий: Чого голосиш до мене?— каже йому Бог. А він нічого не казав словом, а взивав мисленно зі сокрушеним серцем. Ніщо не перешкоджає й під час дороги молитися серцем і перебувати на висоті. / все, що б ви тільки говорили пробили, — все чиніть в ім'я Господа Ісуса, дякую­чи Богові Отцеві через Нього (Кол. З, 17). Якщо ми так чини­тимемо, то там, де прикликають Христа, не буде місця нічому гидкому, нічому нечистому. Чи їси, чи п'єш, а чи вирушаєш в дорогу — все роби в Боже ім'я, тобто прикликаючи Бога на по­міч. Берися за діло, помолившись Богові. Чи хочеш щось ска­зати? Спочатку вчини це. Усе роби в ім'я Господнє, й усе буде в тебе благополучно.

117. Коли згадував я Тебе на постелі моїй, удосвіта я розду­мував про Тебе (Пс. 62, 7). Хоч про Бога слід пам'ятати завжди, але особливо це треба відчути тоді, коли ум супокійний, тобто вночі. Вдень, навіть якщо намагаєшся пам'ятати про Бога, тур­боти, що насуваються, загладжують цю пам'ять, вночі ж можемо пам'ятати постійно: тоді душа перебуває в мирі й спокої. І вдень треба пам'ятати про Бога, але тоді ви відволікаєтеся житейськи­ми справами. Тому згадуйте про Бога принаймні на ложі, розду­муйте про Нього зранку. Якщо ми роздумаємо про це зранку, то безпечно можемо виходити до своїх справ. Нам потрібна зброя, а молитва є великою зброєю. Тож нехай у нас кожна ніч буде всенічною службою. Старатимемося, щоб нам, вийшовши вдень, не бути осміяними. Перед нами сидить праворуч Отця Той, Хто здійснив подвиг, й уважно слухає, чи не скажемо ми чогось непристойного або марного, Він-бо є суддею не лише наших учинків, а й слів.

118. Христос молився, не маючи потреби в молитві, а ба­жаючи навчити тебе бути постійно уважним до молитви, звер­шувати її безнастанно, тверезо й надзвичайно пильно. Під пиль­ністю я маю на увазі не лише те, щоб прокидатися поночі, а щоб і вдень бути тверезим у молитвах. Чоловік буває пильним у молитві, коли душа спрямована до Бога, коли думає про Того, з Ким розмовляє й до Кого звернене її слово, коли тримає в умі, що й ангели стоять перед Ним зі страхом і трепетом, і так ожив­лює свою благоговійність. Тож будемо старанні до молитви. Вона є великою зброєю, коли звершувана старанно, без пихи, від щирого серця — найбільше ж зі смиренням. Якщо моли­тимемося зі смиренням,, якщо битимемося в груди, як митар, коли, як він, скрушно взиватимемо: Боже, змилуйся надо мною, грішним!(Лк. 18,14), то одержимо все. Багато нам треба каятися, любі, багато молитися, багато терпіти, виявляти велику старан­ність, щоб отримати блага, які нам обіцяно.


[1] Цит. за Септуагінтою.

Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 2 і 1?

Дорога спасіння

ДЕПРЕСІЯ

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ДІЗНАТИСЯ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ДЕПРЕСІЮ

У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся ...

спеції

Приправи до… Великого Посту

Ну що ж, Великий Піст іде повним ходом. Ви вже взяли собі постанови? Ну то добре. А що якби ми підійшли до посту «від кухні», але не в ...

піст

ЩО МОЖНА І ЩО НЕ МОЖНА ЇСТИ В ПІСТ

Більшість християн знає, що у піст не можна їсти м’яса. Та це не зовсім точне визначеня. Виявляється, за деякими винятками більшу частину тижня під час Великого посту Українська Греко-Католицька Церква їсти м’ясо… дозволяє. То як тоді правильно постити? Розповідає о. Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ...

думки

20 думок святого Хосемарії Ескріви про духовність, молитву та життя

Є речі, які видаються нам очевидними. Однак, пропущені через особистий досвід, вони промовляють значно більше. Пропонуємо 20 тез отця Хосемарії Ескріви про речі, які стосуються кожного...

поради

Перемогти стрес: 5 практичних порад

Прокинувшись вранці, ви, можливо, вирішили, скільки разів натисните на кнопку будильника, у що одягнетесь чи скільки чашок кави вип’єте. Однак виникають проблеми, над якими ви не задумувались заздалегідь. Про що йдеться? Ви обирали ...

людина

10 ознак того, що ти приймаєш себе

Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку ...

молитва

Божі Дари є для того, щоб сховати в собі чи щоб послужити іншим?

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Матея 25:14-30 Ісус оповідає нам притчу про Таланти та їх помноження. Зауважуємо, що ці дари не беруться з нічого, а є їх ...

любов

Крізь вушко голки побачити Іншого

Книжка "Крізь вушко голки" – це чотирнадцять історій людей, які мають розумову неповносправність, які живуть поряд із нами, які люблять, страждають, відчувають і радіють...

Архів новин