Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Хочу подякувати за ласку і опіку над моєю сімєю Матері Божій і святій Філомені. Одного разу моїй дочці піднялась температура до 39,3. я помастила миром святої Філомени і сталося чудо.Температури не стало.Також допомогло миро святої Філомени від сильної болі

Люба (м. Бережани)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: credo-ua.org

Сповідь — але навіщо?

Дата публікації: 10-08-2015
Сповідь

Це питання постає у різних формах: чому треба йти до священика і розповідати йому про свої гріхи; чи не можна зробити цього безпосередньо перед Богом, який нас знає і розуміє краще, аніж будь-хто інший.

Чому потрібно розповідати про свої гріхи, особливо про ті, яких я соромлюся сам, комусь, хто, як і я, грішник, і хто, можливо, сприйме це інакше або не зрозуміє взагалі? Чи знає він, що для мене значить гріх? Хтось може додати: а чи гріх існує насправді, чи це лише вигадка священиків, придумана для того, аби тримати нас у своїх тенетах? На це останнє питання можна відповісти без вагань: гріх існує, і він не тільки сам зло, а й чинить зло. Достатньо проаналізувати щоденні події у світі, де так багато насильства, воєн, несправедливості, пригноблення, егоїзму, ревнощів і помсти (приклади такого «воєнного щоденника» щоденно забезпечують нам газети, радіо, телебачення та інтернет).

Той, хто вірить у любов Божу, оцінює як гріх також і любов, яка проявляється до себе самого (в Середньовіччі її називали «amor curvus»), невдячність тих, хто байдуже відповідає на любов або відкидає її. Таке відкидання безпосередньо впливає не лише на людину, а й на спільноту, створюючи відповідну атмосферу для розвитку егоїзму й ненависті, яка легко «заражає» інших людей, створюючи підґрунтя для гріха (згадаймо про соціальну несправедливість, про те, що розділяє багаті й бідні країни, про голод, який панує у світі). Саме тому варто з силою наголосити, що великим злом є не лише трагедія гріха, а й утрата відчуття гріха — яка є чимось принципово іншим, ніж хвороба душі, яку ми зазвичай називаємо «почуттям провини», — оскільки ця втрата ослаблює серце перед впливом злих духів і сатани, ворога, що намагається відділити нас від Бога.

Досвід прощення

Попри все, не хочу сказати, що світ — поганий, а робити добро — це марна справа. Навпаки, я переконаний, що добро існує, і що добра більше, аніж зла; що життя прекрасне і що варто жити чесно, для любові і з любов’ю. Причиною, яка пробуджує в мені це переконання, є милосердя Боже, яке я відчуваю до себе і бачу в серцях багатьох бідних людей. Це той досвід, який я отримував багато разів, уділяючи як священик таїнства покаяння і відпускаючи гріхи. Уже давно сповідаюся, роблю це з радістю кілька разів на місяць. Ця радість походить із відчуття, що я знову возлюблений Богом, щоразу, коли Він пробачає мені гріхи за посередництвом священика. Це радість, яку я часто бачив на обличчях бідних людей, що приходили до сповіді: це не банальне відчуття легкості, коли скидаєш зі своїх плечей якийсь тягар (сповідь не дає відчуття психічного полегшення, не є втішною зустріччю — або, принаймні, не зводиться лише до цього); але це спокій, який ми відчуваємо в душі; це любов, яка спливає з Неба і зцілює нас. Просити упевнено, приймати із вдячністю і щедро вділяти прощення — це джерело неоціненного спокою, і тому правильно роблять ті, хто сповідається. Хотів би, щоб усі, хто читатиме цей лист, стали учасниками такої радості.

Сповідатися у священика?

Запитаєте мене тоді: для чого потрібно розповідати свої гріхи священику, а хіба не можна зробити цього безпосередньо перед Богом? Я впевнений, що ми звертаємось до Бога кожного разу, коли шкодуємо про свої гріхи. Однак те, що ми маємо це робити перед священиком, дає нам зрозуміти сам Бог: посилаючи свого Сина, який хоче зустрітися з нами в безпосередньому досвіді, говорити з нами за допомогою мови і знаків, властивих людям. Так як Він прийшов від Отця, щоб «торкнутися» нас у людському тілі, так і ми повинні, люблячи Його, «вийти з себе» і з вірою та смиренням прийти до того, хто може словом і жестом уділити нам прощення в Його ім'я. Тільки прощення гріхів, яке уділяється священиком у Таїнстві сповіді, може дати внутрішнє переконання, що ми насправді прощені і прийняті Отцем, який є у Небі, — тому що Христос дав служителям церкви владу в’язання і розв’язання, вилучення зі спільноти і повернення до неї (див. Мт 18, 18). То Він після воскресіння сказав до Апостолів: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23). Тому сповідь перед священиком це щось інше, аніж визнання своїх гріхів у глибині серця. Сам ніколи не впевнишся, чи це тебе торкнулась благодать Божа, чи це твої емоції; чи ти пробачив сам собі, чи то Бог тобі пробачив. Коли будеш прощений тим, кого сам Господь вибрав, — відчуєш свободу, яку дає сам Бог, і зрозумієш, чому сповідь є джерелом миру.

Бог знає нашу слабкість

Таким чином, сповідь — це зустріч із Богом, Який Прощає. Прощення дається нам в Ісусі, а передається за посередництвом служителя Церкви. В цьому виразному знакові благодаті, в зустрічі з незбагненим Милосердям нам об’являється обличчя Бога, котрий як ніхто любить людей і знає людей, будучи поруч. Про це свідчать безліч епізодів із життя Ісуса: від зустрічі з самарянкою до зцілення розслабленого, від прощення перелюбниці до сліз за померлим другом Лазарем. Ми дуже потребуємо тієї ніжної і сповненої співчуття присутності Божої, щомиті в нашому житті: кожен із нас бореться з власними слабкостями, опиняється перед лицем смерті, мусить якось вирішувати питання, що постають через різні негаразди. Навіть якби ми з усіх сил прагнули робити добро — через свою слабкість, крихкість, вразливість ми постійно наражені на спокуси. Апостол Павло детально описав це відчуття: «Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх  членах» (Рим 7, 14-23). Це внутрішній конфлікт, із якого народжується волання: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим 7, 24).

Відповіддю на це питання є, власне, Таїнство примирення з Богом, яке дарує нам, грішним, цілющу силу Божої благодаті та зміцнює наше серце. Ось чому Церква заохочує нас до цього таїнства: в такий спосіб сам Христос, небесний Лікар, приходить, щоб узяти на себе наші гріхи, супроводжувати нас, зцілити і спасти. Так само, як це відбувається в історіях про кохання, зв’язок із Богом треба постійно поновлювати: постійна вірність є новим завданням серця, яке дарує і приймає любов, аж допоки Бог буде «всім і в усьому».

Етапи зустрічі з Богом, який прощає

З волі Божої зустріч із милосердям Христа відбувається в кілька етапів, які відповідають періодам життя і смерті. Спершу це слухання Доброї Новини, в якій нас доторкається заклик Возлюбленого: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» ( Мк 1, 15). То через той голос Дух Святий діє в тобі, даючи смак прийняття Правди і віри в неї. Якщо підкоримося тому голосу і щиро відповідатимемо Йому, то будемо проваджені дорогою, що веде до найбільшого неоціненного дару, прагнення якого спонукало Павла говорити: «Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кор, 5, 20).

Сповідь — це, власне кажучи, таїнство зустрічі з Христом, який за посередництвом священика приходить до тих, хто через слабкість відкинув Божі Заповіді. Він примиряє нас з Отцем і Церквою та силою Святого Духа робить людину новим створінням. Це Таїнство називається також Таїнством Покаяння, тому що в ньому відбувається навернення людини, яка з глибини серця жалкує за свої гріхи і просить у Бога пробачення. Повсюди вживаний термін «сповідь» стосується самого акту визнання провин перед священиком, але нагадує також про потрійне визнання, яке треба довершити, аби повністю поєднатися з Богом: 1) визнання хвали (confessio laudis), у якому взиваємо до Божого милосердя, щоб супроводжувало нас, згадуємо його участь у нашому житті і, таким чином, усвідомлюємо тягар наших гріхів; 2) визнання гріхів, у якому віддаємо Отцю наше покірне і засмучене серце (сonfessio peccati); 3) визнання віри, в якому відкриваємося для пробачення, що нас зціляє і звільняє від гріхів. Своєю чергою, знаки і слова, якими ми виражаємо цей отриманий дар прощення, будуть у нашому житті ознакою чудес, отриманих через милосердя Боже.

Радість зустрічі

За всю історію Церкви існували різні бачення Таїнства покаяння. Відбувалось воно і в спільноті, й індивідуально. Усі форми сповіді - це особиста зустріч грішної людини з живим Богом, що відбувається за участі єпископа чи священика. Через слова грішної людини, яка, однак, була вибрана і висвячена на священнослужителя, промовляє до нас сам Христос, який приймає розкаяного грішника і примирює його з Отцем, а силою Духа Святого відновлює як живого члена Церкви. Примирені з Богом, у Святому Причасті ми отримуємо любов, якою Бог наповняє наше серце. Таїнство покаяння відновлює наш зв’язок з Отцем, Сином і Святим Духом, в ім’я яких ми отримуємо відпущення гріхів . Як бачимо з притчі про блудного сина, проявом пробачення батьком сина є наказ до слуг: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте» (Лк 15, 22) — це символи, що виражають радість і красу отриманого дару. Звернімо увагу на слова Батька в притчі: «Їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» (Лк 15, 23-24). Чи це не чудово, коли тим сином може бути кожен з нас?

Повернення до дому Отця

Стосовно Бога-Отця сповідь є «поверненням додому» ( таке дослівне значення єврейського терміну, що означає «навернення»). Коли усвідомлюєш свої провини — розумієш, що перебуваєш у вигнанні, далеко від батьківської любові: тоді відчуваєш тривогу й біль, і починаєш розуміти, що провини це порушення угоди з Богом, відкидання Його любові, що ти «не любиш Любов» — і це стає джерелом відчуження, бо гріх відсікає коріння, яке з’єднує нас із серцем Бога. У такі хвилини ми повинні нагадати собі про дім, у якому на нас Хтось чекає. Якщо не пам’ятатимемо про любов, то не матимемо віри і надії, які потрібні, щоби прийняти рішення повернутися до Бога. Коли згрішимо, то зі смиренням людини, яка знає, що не гідна називатися «сином», повинні вирішити постукати в двері дому Отця. Якою ж буде несподіванкою побачити, що Отець стоїть біля вікна, вдивляючись у далечінь, і давно чекає на наше повернення! Бачачи наші простягнуті руки та покірні, пригнічені серця, Він готовий нас простити і прийняти до себе, подібним чином повертаючись до нас: «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк 15, 20). Із надзвичайною чуйністю Бог повертає нам статус дітей, даний нам в установленому Ісусом завіті.

З Христом, який помер і воскрес для нас

Стосовно Сина Таїнство покаяння дає нам радість зустрічі з Ним, Богом розп’ятим і воскреслим, який через своє Воскресіння дарує нам нове життя, наповнюючи наші серця Духом Святим. Зустріч ця відбувається згідно з планом, який провадить кожного з нас до визнання наших провин із покорою та жалем за них, і до отримання прощення. З’єднані в Ісусі, у Його смерті на хресті, вмираємо для гріха і для старої людини, в якій переміг гріх. Його кров, пролита за нас, примирює нас із Богом та ближніми, знищуючи стіну ворожнечі, що робила нас в’язнями самотності, де не було місця для надії та любові. Сила Його Воскресіння торкається до нас і змінює: Воскреслий Христос торкається наших сердець, запалює в нас нову віру, яка відкриває наші очі і допомагає розпізнати Того, хто стоїть поруч, і розпізнати Його заклик до тих, хто цього потребує. Всіх нас, грішних, з’єднаних із Христом розп’ятим і воскреслим, довіряємо Божому милосердю, аби отримати зцілення від неспокою, скинути тягар провин, зміцнитися Його Божими дарами та відновитись силою Його любові. Визволені Господом Ісусом, ми покликані до того, щоб жити так, як Він: звільнені від страху, без почуття провин і без злих спокус, аби дотримуватись правди, справедливості й миру.

Нове життя в Дусі

«Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5, 5). Завдяки цьому Таїнство сповіді стає джерелом нового життя, нового поєднання з Богом і Церквою, де Дух Святий є душею і об’єднувальною силою. То саме Дух спонукає грішника, що дістав пробачення, проголошувати мир, отриманий у дар, — погоджуючись при цьому з наслідками скоєної провини, виконуючи «покуту». Ця «покута», єпітимія, подібна до наслідку хвороби гріха, і її треба розглядати як рану, що її треба лікувати оливою благодаті й терпеливою любов’ю, яку ми повинні мати самі до себе. Дух допомагає нам прийняти рішення повернутись на шлях навернення, наповнений добрими справами любові і молитви, а покута, задана сповідником, допомагає підтвердити цей вибір. Нове життя, для якого ми відроджуємося в такий спосіб, може краще за будь-що інше виразити красу і силу прощення, яке ми постійно просимо і отримуємо («прощення» означає відновлений дар: пробачати значить давати безконечно). Тому я запитую: навіщо відкидати такий великий дар? Приступіть до сповіді з покірним і смиренним серцем та переживіть її з вірою, і вона відновить ваші життя й подарує мир серцю. Тоді твої очі «відкриваються» і ти починаєш розпізнавати красу Божого творіння, а твоя душа співатиме пісню слави. Також до тебе, священику, який це читає, і який, як і я, є «служителем прощення», хотів би скерувати запрошення з глибини серця: будь завжди готовий — коли маєш час і коли його не маєш! — проголошувати всім милосердя, пробачати тому, хто в тебе про це попросить. Дарувати прощення, якого людина потребує, аби жити, і також щоби померти. Для тієї людини воно може бути останнім!

Примиріться з Богом!

Цей заклик апостола Павла виголошую у своєму житті. Щоб його виразити, наведу два приклади. Перша цитата взята з листів Фрідріха Ніцше, який замолоду написав ті гарячі слова, що виражають потребу Божого милосердя в нашому житті, потребу, яку ми відчуваємо в глибині серця: «Вчергове, залишившись сам, перш ніж виїду і зверну свій погляд на гору, я простягаю руки до Тебе, до якого прибігаю і кому в глибині серця посвятив вівтар, аби Ти щоразу повертався до мене і взивав мене. Хочу пізнати Тебе Незнаного, який проникає в глибину моєї душі і керує моїм життям. Хочу пізнати Тебе і служити Тобі» (Jugendcompositionen).

Друга цитата — це слова, що належать Франциску Ассизькому. Вони виражають правду життя, про відновлене завдяки благодаті прощення: «Господи, вчини мене знаряддям Твого миру: щоб я міг сіяти любов там, де панує ненависть, прощення — там, де панує кривда, віру — там, де панує сумнів, надію — там, де панує відчай, радість — там, де панує смуток, світло — там, де панує темрява. Дай мені, Господи, втішати — а не чекати утішення, розуміти — а не чекати розуміння, любити — а не чекати на любов». Такі ось плоди примирення, які від Бога походять і до Нього повертаються.

Архиєпископ Бруно Форте

http://www.credo-ua.org/2015/08/139367


Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 8 й 7.

Дорога спасіння

ДЕПРЕСІЯ

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ДІЗНАТИСЯ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ДЕПРЕСІЮ

У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся ...

спеції

Приправи до… Великого Посту

Ну що ж, Великий Піст іде повним ходом. Ви вже взяли собі постанови? Ну то добре. А що якби ми підійшли до посту «від кухні», але не в ...

піст

ЩО МОЖНА І ЩО НЕ МОЖНА ЇСТИ В ПІСТ

Більшість християн знає, що у піст не можна їсти м’яса. Та це не зовсім точне визначеня. Виявляється, за деякими винятками більшу частину тижня під час Великого посту Українська Греко-Католицька Церква їсти м’ясо… дозволяє. То як тоді правильно постити? Розповідає о. Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ...

думки

20 думок святого Хосемарії Ескріви про духовність, молитву та життя

Є речі, які видаються нам очевидними. Однак, пропущені через особистий досвід, вони промовляють значно більше. Пропонуємо 20 тез отця Хосемарії Ескріви про речі, які стосуються кожного...

поради

Перемогти стрес: 5 практичних порад

Прокинувшись вранці, ви, можливо, вирішили, скільки разів натисните на кнопку будильника, у що одягнетесь чи скільки чашок кави вип’єте. Однак виникають проблеми, над якими ви не задумувались заздалегідь. Про що йдеться? Ви обирали ...

людина

10 ознак того, що ти приймаєш себе

Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку ...

молитва

Божі Дари є для того, щоб сховати в собі чи щоб послужити іншим?

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Матея 25:14-30 Ісус оповідає нам притчу про Таланти та їх помноження. Зауважуємо, що ці дари не беруться з нічого, а є їх ...

любов

Крізь вушко голки побачити Іншого

Книжка "Крізь вушко голки" – це чотирнадцять історій людей, які мають розумову неповносправність, які живуть поряд із нами, які люблять, страждають, відчувають і радіють...

Архів новин