“Є багато людей, які постійно випрошують співчуття, прагнуть, щоб інші дали їм милиці. Проте лише власна воля могла б вилікувати їх”.

Хосе Луїс Дескальсо, “Чому варто мати надію”.

Проте власне терпіння може дати тої наснаги, яка підбадьорить, аби витривати всякого часу, за будь-яких обставин.

Якось я вже говорила про те, що терпіння – це Божий дар. Мало що так підтримує і водночас тримає у сідлі – як покора, вміння поступатись і спробувати знести врешті все, що трапиться на життєвій дорозі. І є велика різниця між покорою і надмірним ущемленням самого себе.

Неабияк це є – жити і жертвувати себе заради когось, заради улюбленого, довгоочікуваного, вимоленого. Жертвувати себе тоді – коли відчуваєш наскільки це благодатно і необхідно для тебе самого. Бо інакше хіба буде це мило? Хіба це буде цілюще, чи принесе воно мир, якщо ти не свідомий свого випробування?

Мати Тереза казала, що: покора – мати усіх чеснот: чистоти, милосердя, послуху.

До цих глибоких слів я би ще додала “терпіння”. Так-так, саме його, бо важко не терплячи, любити, вірити, чекати, пробачати…

Важко, не маючи терпіння, йти за своїм покликанням. Важко без терпіння шукати себе…

Яка ціна тому, щоб волати про свої страждання, нарікаючи на долю, натомість не нарікаючи на власну слабкість, на крихку власну волю?

Саме тому, не маючи терпіння, ми не зауважуємо, що наша воля не така сильна, якою би мала бути насправді (непохитність у вірі, стійкість у надії, самоутвердження у життєвих моральних позиціях, тверезі погляди на життя). Я про таку силу говорю, яка дана кожному, її тільки треба самотужки укріплювати, пам’ятаючи про Господню всемогутність.

От чим точно не обділив нас Бог – так це терпінням. Та про що це я? Хіба Він нас в чомусь обділив? Я переповім питання: що маєш, чого б ти не одержав (Кор 4, 7)? Так само: що не дає тобі терпіти і витривати? Ось так для зручності тинятись з опущеною головою і обвислими руками? “Куди не глянь – усі живуть приспівуючи, один я – безталанний…". Все хтось кращий за нас, комусь повелося краще. А може не так все вдалось, як терпілось гідно? І саме терпіння виробило ходу, впорядкувало думки, спричинило до розважливих дій.

Ой це терпіння… Скільки про нього чути різного. Люди всяко сприймають це явище, часто як щось не конче добре. Але коли ти терпиш заради того, щоб досягнути кращого, спокійнішого, щоб засвідчити свою любов до Бога і людей – хіба це не є перевагою? Показати любов навіть тим людям, які здавалося б, зовсім не зацікавлені у тому, щоби ти за них переносив якісь випробування. Все одно перебувай у терпінні, бо це так по-справжньому. Це є виняткове мистецтво – терпіння. І ми маємо жити до останньої межі своїх можливостей.

Якщо терпить, то страждає? Але терпіння ніколи не понизить людину, якщо вона сама бажає у цьому зростати.

І “не буде обманутий терпець благочестивого (Сир 16, 13)”.

http://dyvensvit.org/duhovnist/171/8096