Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: Св. Тереза з Авіли

ВНУТРІШНІЙ ЗАМОК ЧАСТИНА 2

Дата публікації: 06-07-2012

1. Перед тим, як рушити далі, хочу дати вам таку пораду: замисліться над тим, як небезпечно споглядати такий ото осяйний і прегарний замок, цю перлину Сходу, це дерево життя, посаджене над живими водами, коли перебуваєш у смертному грісі. Найнепрогляднішій пітьмі не зрівнятися з мороком такого стану… Знайте одне: хоч у душі тоді й далі світить сонце, яке надавало їй такого блиску й краси, а проте його наче й немає, бо душа вже до нього не причетна, хоч і здатна сприймати Божу велич, як ото кристал віддзеркалює сонячне світло. Ніщо не може такій душі зарадити; відтак хай які добрі вчинки вона робить, у смертному грісі перебуваючи, це не допоможе їй сягнути небесної слави, бо вчинки ці не походять із того джерела, яким є Бог – а наша чеснота стає справдешньою там і тільки там, – а відлучені від Нього, тому й не можуть виглядати у Його очах приємними. Власне кажучи, людина, припускаючись смертного гріха, намагається догодити не Богу, а дияволу; оскільки ж останній – суща пітьма, то й бідна душа стає пітьмою.

2. Я знаю одну людину, котрій Господь зволив показати, якою стає душа, що чинить смертний гріх2. Людина ця каже, що, на її погляд, ніхто не міг би грішити, збагнувши це; душа пішла б на будь-які випробування, що їх і уявити собі нелегко, аби лишень уникнути спокуси гріха. Вона пройнялася бажанням, щоб усі осягнули цю істину; ви ж, доньки, всякчас моліть Господа за тих, хто в такому ото стані перебуває, за всіх, хто став пітьмою – як і їхні вчинки. Бо як із кришталево чистого джерела витікають тільки чисті потічки, так і вчинки душі, яка у Божій благодаті, приємні і Господеві, і людям, позаяк живляться вони із джерела життя, начеб ото дерево над водою, яке не давало б ні плодів, ні прохолоди, якби не росло біля джерела, а те не живило б його, щоб не засохло і приносило добрі плоди. Так і з душею: якщо з власної вини відійде від джерела і пустить коріння у темних, гнилих водах, то й породжуватиме тільки бруд та порок.

3. Пам’ятайте, що ні джерело, ні сонце, яке сяє посеред душі, не втрачають своєї краси і осяйності; ніщо не може їх потьмарити. А ось якщо кристал, освітлений сонцем, закрити клаптем чорної тканини, то, само собою зрозуміло, сяяти він перестане, хоч сонце й далі на нього світитиме3.

4. О душі, викуплені кров’ю Христовою! Пізнайте себе і пожалійте. Невже, знаючи, хто ви, не захочете стерти смолу з кристала? Глядіть: якщо життя ваше добіжить кінця, ви ніколи більше не зможете втішатися світлом. Ісусе, як же тяжко бачити душу, що відійшла від світла! У якому жалюгідному стані ті нещасливі замкові покої! В якому сум’ятті почуття їхніх мешканців! А зверхники – всі ці управителі, дворецькі та чатові – як же погано вони справуються! Та й, зрештою, які плоди може дати дерево, що вкорінилося у дияволі?

5. Якось я чула від одної духовної людини, що її лякало не стільки скоєне людьми у смертному грісі, скільки те, чого вони не робили. Нехай же Господь у своєму милосерді порятує нас від такого великого зла; поки живемо, ніщо не заслуговує в наших устах назвиська “зло” настільки, як смертний гріх, бо саме він призводить до вічної погибелі. Саме цього, доньки, маємо боятися і про це маємо просити Бога у своїх молитвах, бо якщо Він не оберігає міста, то наші старання нічого не варті4, адже ми – не що інше як марнота.

Людина, про яку я оце згадувала, говорила мені, що завдяки Божій ласці зробила на основі всього цього два висновки: по-перше, вона дуже боїться образити Бога і тому безнастанно благає Його не дати їй згрішити; по-друге, вона набула свічадо смирення і бачить, що добро, яке чинимо, походить не від нас, а з джерела, біля якого росте дерево нашої душі, і від сонця, яке зігріває наші вчинки. Вона каже, що ця істина постала перед нею так ясно, що, творячи якесь добро або спостерігаючи, як його творять інші, вона завжди зводила все те до описаного повище джерела, добре розуміючи, що без такої допомоги ми мало на що спроможні; тому тут-таки починала славити Бога і зазвичай одразу ж забувала про свій добрий учинок.

6. Якщо будемо пам’ятати про ці дві речі, то час, який ви, сестри, витратите на читання, а я – на писання, не пропаде намарно. Вченим і мудрим людям це добре відомо й так, проте нашому слабкому жіночому розуму треба все докладно розтлумачити; можливо, власне тому Господь посилає мені на думку такі ото порівняння. Нехай же дарує нам ласку вповні ними скористатися.

7. Ці духовні, внутрішні речі настільки незрозумілі, що такій недотепі, як я, хоч-не-хоч доводиться говорити чимало зайвого, ба навіть безглуздого, доки зумію сказати хоч щось правильно. Тож нехай читач набереться терпіння – терплю ж я, коли пишу про те, на чому не надто знаюся. Достеменно, візьму часом папір, а сама – ото вже нетяма – й гадки не маю, що написати і з чого почати. Я добре розумію, як для вас важливо, щоб я, наскільки мені до снаги таке завдання, пояснила вам певні духовні питання. Завжди чуємо, що молитва – це благо, а устав нашого чину велить нам молитися аж он скільки годин6. Одначе в цьому випадку йдеться про те, що можемо зробити ми самі; про те ж, що чинить в душі Господь, про надприродне, сказано зовсім небагато7. Говоримо про це і тлумачимо на різні способи, і буде нам неабияка втіха, якщо розглянемо цю дивовижну небесну споруду, вельми незначною мірою відому смертним, хоч багато хто й проходить крізь неї. Попри те, що в деяких інших моїх писаннях Господь сподобив мене щось утямити8, розумію, що деякі речі – найважчі – я втямила тільки тепер. Гірше те, що, як я вже зазначала9, аби до них дістатися, треба буде не раз повторяти вже відоме, інакше мені, недотепі, не дати собі з цим раду.

8. Вернімося ж тепер до нашого замку, де чимало осель. Не слід уявляти собі, що їх розташовано одна за одною, от наче анфіладою; краще зверніть погляд до самої середини, де знаходиться тронна зала, а в ній – Цар; згадайте капустяну пальму10, у якої найсмачніше їстівне осердя ховається під листям. Так воно й тут: навколо зали багато кімнат, є вони й над нею. Все, що стосується душі, треба уявляти собі вельми великим та широким; не бійтеся перебільшити, бо спроможність душі  значно переважає можливості нашої уяви, і сонце, яке світить у тій тронній залі, осяює кожну її частину. Дуже важливо, щоб душа, яка тією чи іншою мірою віддається молитві, почувалася вільною та не бентежилася. Нехай ходить всіма кімнатами, і вгорі, і внизу, словом, повсюди, бо Господь наділив її великою гідністю, і вона не повинна всупереч власній волі довго залишатися на одному місці. Якби ж то вона потрапила до покою самопізнання та зуміла пізнати сама себе! Зрозумійте, це дуже важливо навіть для тих із нас, хто перебуває в одній  оселі із Господом. Бо хай як високо здійметься душа, ви ніколи нічого не зробите самі, і не могли б, навіть якби хотіли, бо смирення трудиться безупину, начеб ото бджола у вулику, інакше все це ні до чого. Не забуваймо, втім, що і бджола вилітає з вулика, вирушаючи до квітів у пошуках нектару; так само має чинити й душа, пізнаючи сама себе. Повірте мені і здіймайтесь часом угору, щоби споглядати безмір та велич Бога. Тут вона краще збагне власну ницість, аніж перебуваючи в собі, і легше буде їй позбутися того гаддя, що пролізло за нею до перших покоїв, де пізнаємо себе. Я вже зазначала, що Бог чинить їй велику милість, даючи змогу пізнати себе, проте, як то кажуть, мале – не перешкода великому, і, повірте мені, з Божою поміччю сягнемо більшої чесноти, ніж залишаючись прикованими до своєї нікчемної земної сутності.

9. Не знаю, чи добре я все це пояснила. Пізнати себе – достоту важливо, і мені хотілося б, щоб ви ніколи таке пізнання не занедбували, хай як високо здійметесь у небо. Доки живемо на землі, найголовніше для нас – то смирення. Отож, повторюю: похвально, достоту похвально прагнути увійти насамперед до того покою, де пізнаємо себе, а тоді вже підніматися до вищих осель. Це наша дорога, і якщо можна торувати шлях рівний і безпечний, то навіщо нам крила? Намагайтесь іти цим шляхом, чинячи поступ у самопізнанні, хоча, здається мені, нам ніколи до пуття не пізнати себе, якщо не намагатимемось пізнати й Бога. Споглядаючи Його велич, усвідомлюємо власну ницість; подивляючи Його чистоту, бачимо весь свій бруд; розважаючи над Його смиренням, розуміємо, як далеко до смирення нам самим.

10. Це приносить подвійну користь: по-перше, зрозуміло, що біле здається ще білішим, коли покласти його поряд із чорним, і, навпаки, чорне виглядає чорнішим коло білого; по-друге, наш розум і воля стають кращими та шляхетнішими, їм легше чинити добро, коли ми повернуті до Бога; якщо ж ніяк не виберемося з болота своєї ницості, то це нам неабияк перешкоджає. Ми вже казали, що ті, хто скоїв смертний гріх, знаходяться у темних і гнилих водах; так і тут (нехай уже Господь пробачить мені таке порівняння) діється щось подібне. Якщо будемо постійно потопати в убогості земного світу, то нам ніколи не вибратися з драговини страху, легкодухості і боягузтва. Завше перейматимемось тим, що про нас подумають; чи не приведе та чи інша дорога нас до біди; чи не означатиме гордині те чи інше починання; чи можна нам, таким мізерним створінням, займатися таким піднесеним ділом як молитва; чи не вважатимуть нас кращими за інших, якщо ми не підемо звичним, протореним шляхом; чи не погано вдаватися до крайнощів, хоч би й у чесноті; чи не впадемо ми, грішні, з іще більшої висоти; можливо, ми й самі вперед не підемо, й іншим завдамо шкоди; чи варто нам узагалі виділятися з-поміж інших.

11. Боже мій, Боже, скільки ж душ погубив, напевне, диявол у такий ото спосіб! Їм здається, що всі ці страхи – а я могла б назвати їх іще більше – від смирення, а вони з’являються тому, що ми погано знаємо і бачимо самих себе. Не дивина – той, хто ніколи не здіймається над собою, мав би боятися речей іще гірших. Тому й тверджу вам, доньки мої, що маємо звертати свій погляд на Христа, наше найвище добро, і на Його святих. Ось де навчимося справжнього смирення. Христос і Його святі покращать наш розум, як я вже говорила11, і ми зможемо пізнавати самих себе без легкодухості і страху. Хоч це й перша оселя, та вона дуже багата і така цінна, що кожна душа, яка порятується від гаддя, що там водиться, неодмінно чинитиме поступ і далі, хоч диявол розставлятиме жахливі пастки та тенети, намагаючись завадити їй пізнати себе і знайти правильний шлях.

12.  Про першу оселю я можу розповісти багато – знаю її з власного досвіду. Не думайте лишень, що в ній мало кімнат – їх там чи не мільйон12, бо душі входять туди найрізноманітнішими способами, і кожна з них повниться добрими намірами. Проте диявол, прагнучи їх погубити, розставляє у кожному покої цілі легіони чортів, аби тільки перешкодити душам переходити з одного покою до іншого. Бідна душа ні сном, ні духом про це не відає, а він тим часом підлаштовує їй тисячу пасток. Тих, хто наблизився вже до царської світлиці, йому важче обвести довкола пальця; але тут всі ще поглинуті світськими насолодами, опановані почестями та марнославством, тож васали душі – чуття і властивості, даровані їй Богом, – ослаблені, і душу легко здолати, навіть якщо вона не хоче гнівити Бога і чинить добро. Той, хто усвідомлює, що саме в такому стані перебуває, повинен якомога частіше звертатися до Господа з молитвою і просити, щоб Його Благословенна Мати і святі заступалися й боролися за неї, бо слугам душі не до снаги її оборонити. Воістину, за будь-яких обставин сила має приходити до нас від Бога – нехай же подасть нам її у своєму милосерді, амінь.

13. Яке ж жалюгідне життя ми провадимо! Я вже згадувала деінде про те, якої шкоди зазнаємо, коли не розуміємо належним чином смирення і не можемо до пуття самі себе пізнати13, тож більше про це не говоритиму, хоч немає для нас нічого важливішого. Сподоби мене, Господи, сказати хоч щось корисне.

14. Зауважте, що світло, яке лине з царської зали, ледь-ледь доходить до першої оселі; не те щоб там було темно й чорно, буцім ото в душі грішника, та все ж там панує певна сутінь, крізь яку ледь-ледь пробивається світло. Винувата в цьому не сама оселя – як би це краще пояснити? – просто різне гаддя, всілякі там плазуни й отруйні змії, які прослизнули до покою разом із душею, не дають їй побачити світло; так буває, коли до світлого приміщення входить людина, якій потрапив до очей пил, і тому вона не може їх розплющити. В кімнаті світло, та її це ніскілечки не тішить, бо їй не дає проходу все те гаддя, і вона тільки його й бачить. Щось подібне, як на мене, діється і з душею, яка хоч і не в зовсім поганому стані перебуває, але настільки поглинута мирськими турботами і так переймається своїм маєтком, почестями, справами – про це я згадувала й раніше14, – що хоч би й хотіла бачити свою красу і насолоджуватися нею, та не може, бо завше щось їй заважає, ніяк вона того гаддя не здихається. Щоб увійти до другої оселі, вельми важливо намагатися відкинути якомога більше непотрібних справ та занять, у кого яких. Якщо не розпочати з цього, то годі на щось і сподіватися, важко буде навіть там, де душа на той час перебуває, залишитися у безпеці, хоч вона й увійшла вже до замку; коли перебувати постійно серед різного отруйного гаддя, то неодмінно рано чи пізно тебе вжалять.

15. Що ж буде, доньки мої, якщо ті, хто звільнився вже від таких тенет, як оце ми, і пройшов у замку далі, до інших потаємних осель, з власної провини повернуться назад до колишньої марноти? Так-бо було, через наші гріхи, з багатьма душами, які Бог обдарував ласками, а вони з власної волі впали знову у мізерію. Тут, в нашій обителі, ми вільні від клопотів зовнішніх, властивих світові; нехай же зволить Господь вчинити нас вільними і внутрішньо! Бережіть себе, доньки, від чужих турбот. Пам’ятайте, що мало в яких замкових оселях біси не ведуть уже борні за ваші душі. Подекуди, правда, їм на заваді стає сторожа – здається, я вже згадувала, що це властивості душі15, – та вельми важливо, щоб ми не були легковажними і бачили всі їхні підступи, інакше лукавий таки принадить нас під машкарою янгола світла16. У нього безліч способів завдати нам шкоди, проникаючи неквапно нам у душу; ми ж і тоді нічого не зауважуємо.

16. Я вже говорила17, що диявол діє тихо-тихо, як напилок, тому помічати його треба якомога раніше. Спробую розтлумачити вам це докладніше.

Приміром, він навіює котрійсь із сестер такий потяг до покаяння, що вона місця собі не знаходить, якщо тільки себе не мучить. Наче це не так уже й погано; та якщо мати настоятелька звеліла не катуватися без дозволу, а лукавий нашіптує сестрі, що, мовляв, заради такого доброго діла можна й не послухатися, і вона продовжує потай себе умертвляти, то лишень підірве здоров’я і порушить приписи уставу. Тож бачите, до чого доводить таке благо.

Іншій сестрі вселяє у серце сильне прагнення до досконалості. Саме по собі таке прагнення є добрим, але може дійти до того, що будь-яка, навіть щонайдрібніша провина інших сестер видаватиметься їй страшним гріхом, і вона стежитиме за ними та виказуватиме настоятельці; часом таке ревне бажання в усьому додержуватися уставу призводить до того, що своїх власних переступів уже не помічатиме. Сестрам же не відомо, що коїться у неї в душі, вони бачать лишень її учинки і, можливо, не надто добре їх сприймають.

17. Те, чого добивається тут диявол, – річ не така вже й незначна: він намагається остудити взаємну любов між сестрами, а це завдало б обителі неабиякої шкоди. Зрозумійте, доньки мої, що істинна досконалість полягає в любові до Бога і до ближнього; що досконаліше виконуватимемо ці дві заповіді, то досконалішими ставатимемо. Весь наш устав і приписи – то лишень засоби, які мають сприяти нам у якомога повнішому дотриманні зазначених заповідей. Забудьмо ж про нерозсудливу ревність, яка може заподіяти чималу шкоду. Нехай кожна стежить за собою. Більше я про це не розводитимусь, бо й так уже багато сказала в іншому місці18.

18. Взаємна любов між нами настільки важлива, що мені хотілося б, аби ви ніколи про неї не забували. Якщо стежити за іншими, підмічаючи кожну дрібницю, яка часом і гріхом не є – просто ми їх мало знаємо, а тому бачимо з найгіршого боку, – то душа може й сама втратити спокій, і в інших його відібрати; ось таку дорогу ціну доводиться платити за таку начебто пильність. Диявол може спокушати так і настоятельку, і це ще небезпечніше. Тут потрібна неабияка розсудливість, бо якщо дійде до порушення уставу і приписів, то не слід дивитися на це крізь пальці; з настоятелькою треба поговорити, якщо ж це нічого не дасть – повідомити зверхникам. У цьому, властиво, й полягає любов. Так само слід чинити і з сестрами у разі якоїсь вагомої провини; в такому випадку мовчання через острах, що це може виявитися з нашого боку тільки спокусою, вже само по собі є спокусою. Але добре запам’ятайте: не можна обговорювати все це між собою, щоб диявол не обдурив нас – адже прищепивши нам звичку обсуджувати інших, він може здобути тут неабиякий пожиток для себе; тож говоріть тільки з тою, кого це безпосередньо стосується. У нашому домі, слава Богу, нічого такого немає, позаяк ми переважно мовчимо, та все ж краще бути насторожі.


Додати власний коментар

*
*
Що є сумою 5 і 9?

Дорога спасіння

ДЕПРЕСІЯ

10 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ДІЗНАТИСЯ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ДЕПРЕСІЮ

У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся ...

спеції

Приправи до… Великого Посту

Ну що ж, Великий Піст іде повним ходом. Ви вже взяли собі постанови? Ну то добре. А що якби ми підійшли до посту «від кухні», але не в ...

піст

ЩО МОЖНА І ЩО НЕ МОЖНА ЇСТИ В ПІСТ

Більшість християн знає, що у піст не можна їсти м’яса. Та це не зовсім точне визначеня. Виявляється, за деякими винятками більшу частину тижня під час Великого посту Українська Греко-Католицька Церква їсти м’ясо… дозволяє. То як тоді правильно постити? Розповідає о. Андрій Стадницький, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ...

думки

20 думок святого Хосемарії Ескріви про духовність, молитву та життя

Є речі, які видаються нам очевидними. Однак, пропущені через особистий досвід, вони промовляють значно більше. Пропонуємо 20 тез отця Хосемарії Ескріви про речі, які стосуються кожного...

поради

Перемогти стрес: 5 практичних порад

Прокинувшись вранці, ви, можливо, вирішили, скільки разів натисните на кнопку будильника, у що одягнетесь чи скільки чашок кави вип’єте. Однак виникають проблеми, над якими ви не задумувались заздалегідь. Про що йдеться? Ви обирали ...

людина

10 ознак того, що ти приймаєш себе

Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку ...

молитва

Божі Дари є для того, щоб сховати в собі чи щоб послужити іншим?

Дорогі в Христі, браття і сестри, в Євангелії від Матея 25:14-30 Ісус оповідає нам притчу про Таланти та їх помноження. Зауважуємо, що ці дари не беруться з нічого, а є їх ...

любов

Крізь вушко голки побачити Іншого

Книжка "Крізь вушко голки" – це чотирнадцять історій людей, які мають розумову неповносправність, які живуть поряд із нами, які люблять, страждають, відчувають і радіють...

Архів новин