Новини

Спільна молитва – легкий шлях до неба

Ми говорили раніше про молитву як найкращий засіб християнського виховання своєї душі, утворення в ній Цар­ства Божого, що дає найвище заспокоєння в Богові при всяких пригодах життя. Але Царство Боже не лише певний настрій душі кожного християнина. Христос часто називає Царством Божим і свою Церкву, цебто християнське бра­терство, бо ті ж властивості Царства Божого — праведність, спокій і радість у Святому Дусі, що постійною молитвою му­сять утворитися у душі кожного християнина, більшою мірою повинні стати властивістю всієї Христової Церкви, всього братерства, щоб райські квіти, зрощені молитвою в Душі християнина, дали багатий урожай і братерство в житті. А для здійснення цього братерського життя у Христі вели­ким засобом є молитва церковна.

Потреба церковної молитви часто теж викликає сумніви у християн. Навіть ті, що визнають потребу приватної мо­литви, часто байдуже ставляться до молитви церковної, ка­жучи: досить християнинові вдома помолитись у неділю чи у свято, а нащо ще ходити до церкви? Я вже помолився вдо­ма і з мене досить. Що такі думки поширені, свідчить і те сумне явище, що парафіяни мало відвідують церкву, хіба що на великі свята.

Але відкидати потребу церковної молитви не тільки сум­не, а майже загибельне нерозуміння як для Церкви, так і для самих парафіян. Хто так думає, той неправдиво уявляє храм лише як молитовний будинок, а відправу в церкві лише як певний обряд, цебто визнає в Церкві лише мертву форму, а відкидає живу душу. Церква є перш за все братерство в Христі, а церковна молитва — найкраще і найприродніше ви­явлення спільності цього братерства. От чому й Христос найбільшої ваги надає братерській молитві. Він говорить: «Істинно також кажу вам, якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного, бо де двоє чи троє зібра­ні в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 19-20).

Яку велику силу надає спільна братерська молитва кож­ному окремому братові, свідчить спільна молитва святих апостолів. Коли вони одностайно звернулися до Бога зі щи­рою молитвою, то «…захиталося місце, де вони зібрались, і сповнились усі Духа Святого, і промовляли Слово Боже з дерзновенням» (Дії 4, 31). Природні церковні зібрання християн не тільки для молитви, а й для науки, спільної тра­пези, спільного задоволення всіх потреб кожного, і про це свідчить життя перших християн, коли вони справді почува­ли себе братами, «мали одне серце і одну душу» (Дії 4, 32). Тоді вони «постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та преломленні хліба, і в молитвах… усі ж віруючі були разом і мали все спільне» (Дії 2, 42, 44).

Той християнин, що знає лише себе, визнає лише приват­ну молитву, а братерство йому байдуже, той несправжній християнин, той — егоїст, себелюбець; він руйнує Церкву, а не будує, хоч би який був сам по собі побожний. Хіба не через те церкви християнські по всім світі такі кволі, не да­ють життя й самі ледь дихають, що в них пригасло спільне братерське життя? Бо християнство обов’язково вимагає спільного братерського життя, і лиш у такому житті здійсню­ється Христова й апостольська наука. Отже, приватна молит­ва християнина лише в спільній церковній молитві знахо­дить свою повноту, довершеність і закінчення, набуває церковного значення. Лише вона робить християнина тим, за словом апостола Петра, живим каменем, з яких будується дім духовний, цебто церква, щоб «приносити духовні жертви любоприємні Богові через Ісуса Христа» (1 Петр. 2, 5).

Отже, браття, не зневажайте молитвою церковною, щиро кладіть себе в будівлю церкви, а не в те сміття, що від будів­лі відкидається, і лише тоді те Царство Боже, що ви його ут­ворите у своїй душі приватною молитвою, знайде для себе найтвердіший ґрунт і безмежне поширення, коли усе бра­терство з’єднає його в молитві та в житті. Царство Боже, що утворюється в нашій душі приватною молитвою, є, як каже апостол, праведність, спокій і радість у Святому Дусі. Але яке воно хитке і нестале, коли не здобуде собі певності та непохитності від церкви в її молитві. Наша приватна правед­ність, хоч би як ми її пильнували, завжди зволікається бру­дом гріхів, а от церква, що її освячено й очищено Христом, завжди свята й непорочна, і своєю святістю, коли ми в мо­литві з нею зіллємось, покриває в собі наші немочі, й коли наші приватні прохання з’єднаються з церковними «Господи, помилуй», «Подай, Господи», ми можемо бути певні за Боже помилування над нами.

А спокій душі? Як він піднесеться, коли не тільки в душі окремого християнина, а й у всім братерстві утвориться че­рез його одностайну молитву «в спокою серця», через якнай­скорішу ліквідацію навіть тимчасового неспокою між брата­ми із словом Христовим: «Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти те­бе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перш поми­рися з братом твоїм» (Мф. 5, 23).

А радість у Святому Дусі? Хіба може бути вона повною, коли не з’єднається з радістю всього братерства в спільній мо­литві? Це відчувають навіть люди, байдужі до церкви, коли у свята – Різдво Христове, Великдень – приходять до церкви.

Церковна молитва має бути початком і першим виявлен­ням справжнього церковного життя. Спільність молитви викликає спільність думки, церковної науки, спільність усіх інших церковних інтересів, спільність церковного життя.

Браття! Ми — члени всенародно-соборноправної церкви, ми, навчає апостол Петро, самі з себе будуємо «дім духов­ний, священство святе» (1 Петр. 2, 5), тому для нас особли­во близькою й дорогою мусить бути молитва церковна.

У храм ми приходимо для того, щоб там щось отримати. Храм — це стіни, побудовані навколо Таїнства Причастя. Та­їнство полягає в тому, що до людини простягнута рука з Да­рами. Тому приходити в Храм — це не повинність, а дивний привілей. Нам дано право стати учасниками Тайної Вечері. У нас є можливість стати причасниками «Тіла і Крові Гос­пода Ісуса Христа». Нам дана можливість доторкнутися до тієї енергії, яку не в силах виробити ні одна електростанція світу.

Ми — одностайне, рівноправне перед Богом братерство у Христі. Тому й церковна молитва, й церковна творчість, і всі галузі церковного життя мають однаковий для всіх нас інте­рес. Ми йдемо до церкви як до живого братерства, живого та спільного в його безмежнім обсязі. Ми всі мусимо бути при­сутні на церковних відправах, вдихати живу душу в те, що здавалося нам уже змертвілою спадщиною минулих часів.

Та до якого братерства ми йдемо? З яким у молитві єд­наємось? Апостол Павло каже християнам: «Ви приступили до гори Сіону, і до міста Бога Живого, до Єрусалима небес­ного, і до безлічі ангелів, і до Церкви первородних, на небе­сах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведни­ків досконалих, і до посередника Завіту Нового — Ісуса» (Євр. 12, 22-24). Отже, і в нашій церковній молитві спільно з нами молиться до Судді Бога і до Голови Церкви Ісуса гро­мада янголів і всіх святих; разом з нами вони підносять мо­литви і за всіх живих вірних і за всіх померлих, бо й вони живі в Бога, і за весь світ. От якої безмежності, повноти й сили досягає церковна молитва, і як важливо християнинові з’єднувати з нею і свою приватну молитву.

Напевне, церковна молитва за своєю суттю мусить бути значно складнішою від молитви приватної. Коли приватна молитва може обмежуватися думкою, настроєм серця, то мо­литва церковна мусить виявлятись і зовні — у слові, науці, співах, у зовнішніх ознаках віри, як каже апостол Павло: «Навчайте самих себе псалмами, гімнами та піснями духов­ними, співаючи й виграючи в серцях ваших Господеві» (Еф. 5, 19).

Приватна молитва в душі мусить бути постійною, вона не вимагає ні місця, ні часу, ні певного порядку, а молитва цер­ковна вимагає і певного місця для зібрання вірних, і певних часів для зібрання, й порядку молитов чи співів, і, нарешті, керівників і виконавців відправ.

Звичайно, всі ці зовнішні ознаки церковної молитви му­сять мати історичну, морально-догматичну й естетичну вартість. У цьому безмежні обрії молитовної творчості й ок­ремих братів і всієї церкви. От ця творчість становить той церковний обряд, що є найвиразнішою й найдорожчою озна­кою єднання всіх братів в одну церкву, єднання церкви минулих віків із сучасними, і, як усяка творчість, виявляє в собі певні національні риси, вироблені або й вистраждані на­родом у часи його боротьби за своє життя, в часи його релі­гійного та національного піднесення. От чому церковний обряд є дорогим і близьким кожному народу, який себе по­важає і за своє бореться. Отже, і для нас, українців, церков­ний обряд є невід’ємною частиною нашого національного життя і, як такий, мусить викликати великий інтерес до себе.

Але, як найголовнішою вагою приватної молитви є утво­рення Царства Божого в душі християнина, так і найбільшою вартістю є церковна молитва в моральному збудуванні церкви, в утворенні Царства Небесного в її житті. От чому церковні молитви часто закінчуються виголосом: «Пресвя­тую Богородицю, і всіх святих згадавши, самі себе й один од­ного і все життя наше Христу Богові віддамо!» А в душі кожного окремого християнина участь у церковній молитві надзвичайно збільшує і праведність, спокій і радість у Свя­тому Дусі.

Браття! У нинішній час, на нашій землі склалися надто корисливі стосунки, і дехто навіть від молитви хотів би ба­чити конкретну наочну користь. Чи є ж вона? Безперечно! Життя людське завжди було й буде складне, важке, нервове, воно виснажує людину, вимотує душу, звідусіль плинуть бі­ди, турботи, пригоди, неприємності; майже немає людей нер­вово здорових, усі втомлені, затуркані, шукають собі ліків і тихого куточка, де б можна відпочити. Шукають і не знахо­дять. Бо де ж знайти спокій людині й ліки від турбот, коли вона у своїй душі скрізь із собою своє лихо носить?

Але, браття, є ліки, є засоби заспокоєння, дійсно є тихі куточки, що не тільки морально, а й фізично оздоровлюють людину. Це є молитва. Отці-пустельники, незважаючи на тяжкі умови життя, в які вони себе ставили, звичайно дожи­вали до глибокої старості — до ста років і більше. У чім сек­рет їхнього довголіття? У тому, що вони постійно перебува­ли в молитві: душа їхня була повна найвищого спокою. Недаремна віра християн, що щира молитва святим перед їхніми образами оздоровлює не тільки душу, а часто й тіло людини. «Нехай же в усьому молитвою і благанням з подя­кою об’являються прохання ваші перед Богом, і мир Божий, що вищий від всякого розуму, нехай береже серця ваші й думки ваші в Христі Ісусі» (Фил. 4, 6-7). за матеріалами https://www.truechristianity.info/ua/books/hope_for_lord_01b.php

Контактна форма