Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: credo-ua.org

Бог приходить посеред звичного

Дата публікації: 08-06-2015
папа

Треба вище цінувати зречення власної волі, аніж воскрешання померлих.

Читаючи Євангеліє, можемо замислитися, чому Ісус тільки тричі воскресив померлих, або принаймні про воскрешання не написано найбільше з усіх чудес, а лише тричі. Зрештою, в Нього не бракувало могутності, аби вберегти від смерті більше людей, ніж тільки доньку керівника синагоги, сина вдови з Наїна або Лазаря.

Ця сентенція становить вираження глибокої інтуїції св. Ігнатія Лойоли стосовно того, що є стрижнем християнської духовності. Від самого початку людину підштовхували до творення вражаючих діл. Уже в Раю сатана підбивав людину стати як Бог. Умовою для зміни свого статусу на божий мав бути отой плід із дерева пізнання добра і зла.

Протягом усієї історії людства бачимо невпинну боротьбу за наші серця. Нас постійно спокушують робити чудові речі, які виглядають добрими. У Книзі Буття можемо прочитати, як люди вирішили здійснити щось надзвичайне: збудувати вежу аж до небес. Це була чергова нагода «стати як Бог». Можемо запитати: а що в цьому поганого?

Поганим не було саме будівництво. Поганим було те, що люди вирішили зробити це без порозуміння з Богом. Самотужки, не питаючись думки Творця світу. Достоту так само, як Адам із Євою в Раю, які вирішили діяти по-своєму, не узгоджуючи всього з Богом. Тим самим вони відсунули Бога убік, на узбіччя свого життя.

У нинішньому світі нас спокушують до вигідного життя. Якщо відпустка — то тільки за кордоном. Якщо кохання — то тільки сповнене емоцій та романтизму. А найкраще то тільки сам стан закоханості, так загально й безконфліктно показаний у фільмах. Якщо праця — то тільки з великою зарплатою і на найвищій посаді. Якщо комп’ютер — то тільки з найкращими параметрами. І так день у день нас бомбардують спокусами цього чудового життя, надзвичайного, на найвищому рівні. А де у цьому всьому місце на звичайність, на повсякденність? Чи життя завжди має минати, як вітер? Чи ж воно мусить постійно приносити нам нові збудники і швидке задоволення? Зрештою, ні всі дні сонячні!Життя, і ми це добре знаємо, складається з днів сонячних і похмурих. Окрім літа ще є осінь, зима, весна. А уважний спостерігач помітить також провесінь та інші рідко згадувані нюанси року. Біда тому, хто потрапить у штучний ритм збудників і захвату! Через таке напруження ми стаємо невільниками зовнішньої привабливості й поступово віддаляємося від Бога, від ближніх та й від самих себе, зосереджуючись тільки на тому, що зовнішнє й миле. Це простий шлях до егоїзму і ставлення себе у центрі світу. Йдучи цим шляхом, ми раніше чи пізніше почнемо зосереджуватися на тому, щоб наша воля була якомога краще задоволена. Тоді нам стане важко розуміти Ісуса, який іде до Єрусалима, аби там віддати своє життя заради нашого (так, і нашого теж) спасіння…

Також нам загрожує те, проти чого не зміг противитися апостол Петро. Як він, ми будемо вмовляти Ісуса жити так, аби на Нього не спало ніяке нещастя. Коли Ісус передрікає учням своє страждання, Петро підходить до нього і застерігає: «Господи, нехай Бог Тебе боронить! Нехай це ніколи не спаде на Тебе!» (див. Мт 16, 22). У відповідь Ісус гостро ганить Петра. Ця догана потрібна! Ісус інколи сварить також і нас. Він робить це тоді, коли ми пробуємо втекти від свого хреста. Інколи ми це робимо дуже побожним чином — під приводом добра. Ми можемо робити дуже багато добра, але таким чином, аби наша власна воля була задоволена так, щоб іншим цього не було видно. Інколи навіть самі себе ошукуємо. Наші дії виглядають нібито безкорисливими та щирими. І напевно приносять багато добра ближнім. Але, на жаль, це все будоване неправильно, нашою власною волею до Неба, як ота вежа… наша воля виявляється поставленою в центрі. А не Бог і Його воля.

Тому такі «вавилонські вежі», буває, розвалюються вщент, попри всю їхню видиму корисність і добрість. Раніше чи пізніше Бог приводить нас до таких ситуацій, коли вже не вийде діяти за власною волею. Це ситуації, в яких ми пізнаємо свою безпорадність, коли нам здається, що вже нічого не можемо вдіяти. Саме тоді може збутися найбільше добро для нас самих, а буває, що заодно і для інших. Бо найбільшу цінність для Бога мають не ті ситуації, коли ми, діючи, стаємо спроможні вчинити видатне «щось», але ті, в яких ми повністю покладаємося на Нього. Коли ми цілковито ввіряємо Йому свою волю. Аби це найбільше добро могло стати нашою участю, ми повинні добровільно відмовитися від власної волі. Саме це для нас найважче, але й найплідніше. Очищує серця й душі від нашарувань егоїзму та самообманів. Це і є суть навернення: підкорити волі Бога свою волю.

Ісус також пізнав процес і реальність підкорення своєї волі Отчій. В Оливному саду Він ревно молився до Отця: «Якщо це можливо, нехай Мене промине ця чаша! Однак не як Я хочу, але як Ти» (див. Мт 26, 39). Що означають слова цієї молитви? Ми могли б її перекласти для себе такими словами: «Отче, якщо можливо, щоби спасіння світу здійснилося без мого страждання, то прошу, нехай так буде. Однак у кінцевому підсумку я підкоряюся Тобі, й нехай буде так, як Ти цього хочеш». Як же нам важко вимовити такі слова! Але саме оце повне підкорення Ісуса волі Отця принесло нам спасіння. У цих словах та подальших подіях — коли Ісус піддається своїм катам, але насамперед цим Він піддається Отцю, сповнений смирення щодо Нього і любові до нас, — у цій поставі Ісуса виражається Його повна любов. Господь полюбив нас «до кінця», в усіх вимірах і розуміннях, і завдяки цьому визволив з оков смерті всіх, хто йде за Ним, хоч би скільки століть і тисячоліть нас відділяли від Його земного життя і відкупительної смерті.

Тут ми знаходимо відповідь на питання, чому Ісус врятував від смерті тільки отих трьох згаданих на початку. Він насправді врятував цілий світ! Він спас тебе і мене! Кожну людину, яка визнає Його своїм Спасителем. Це — істинне спасіння. Це — істинне життя, яке народжується в нас тієї миті, коли ми зважуємося ввірити наші особисті плани волі Божій.

І, може, ще одне пояснення стосовно формулювання «зректися своєї волі». Чи своя воля це щось погане? Сама по собі — ні. Однак коли вона перестає бути підкорена Богові, тоді починає бути інструментом нашої згуби. Варто зробити це розрізнення. Отож, у кожному з нас є «істинне я» і «фальшиве я». Під поняттям «істинного я» ми розуміємо все те, що провадить нас до Бога. Ним є наша автентичність дітей Божих і життя у гідності та згідно з принципами любові, на взірець улюблених синів і дочок Бога. Натомість поняттям «фальшивого я» називаємо стиль життя, який заперечує гідність Божої дитини. «Фальшиве я» — це життя власним коштом, яке раніше чи пізніше провадить до нищення в людині добра. Це життя, незгідне з наукою Божою, життя, в якому Бог не стоїть на першому місці. Його місце посіли прагнення користі, прагнення похизуватися, зробити щось величне, досягти успіху, невпинно вирізнятися і постійно блищати. Втім, із таким само успіхом місце Бога може виявитися зайняте прагненням «святого спокою», прагненням сховатися від усіх, від цілого світу, й жити так, ніби їх нікого немає. «Фальшиве я» може набирати найрізноманітніших форм, як скерованих на здобування, обживання добром, так і тих, що мають на меті тихе нищення себе самого. Однак активність «фальшивого я» завжди провадить до віддалення від Бога, від ближніх та від власного серця й сумління.

Ісус звертає увагу на розбіжності в прагненнях істинного і фальшивого в людині, коли каже: «Яку ж то користь матиме людина, хоч би цілий світ здобула, а душі своїй зашкодила?» (Мт 16, 26). Іншими словами, існує схильність душі — «істинного я» — і схильність до життя світом — «фальшивого я».

Варто себе запитати: чи в моєму стилі духовності є місце для того, що звичайне, буденне, посереднє? Чи я випадково не вибираю собі таких спільнот, які зосереджуються виключно на харизматах? Вони мають важливу роль, але повинні також провадити до поглибленої духовності, згідно зі словами св. Павла, який говорив про «більші дари» (пор. 1 Кор 12, 31).

Сам Ісус показав нам шлях покори, про який ми часто забуваємо. Це не тільки Його прилюдна діяльність, але також — і, може, насамперед — весь період так званого «прихованого життя». Тридцять або й більше звичайних, простих років, із яких складаються Його дитинство, молодість, дозрівання. Час, коли про Нього ніхто не чув, коли Він не був відомий. Коли Він був звичайним чоловіком, мешканцем Палестини, нічим видатним не виділявся серед інших, вихованих у цій релігійній традиції. Це смирення, яке може лікувати неспокійні серця, що женуться «за тим, що велике, або що переростає наші сили» (див. Пс 131). Своїм прихованим життям Ісус освятив усю нашу повсякденність і показав, що немає нічого поганого у простому, нерідко монотонному житті. Ми не зобов’язані постійно розбуджувати, розштурхувати себе сильними подразниками. Саме у повсякденності, простому смиренні, ми можемо віднайти втрачений спокій і гармонію, ставши немов нагодоване і заспокоєне дитя на колінах своєї матері.

Даріуш Міхальскі SJ, deon.pl  

"Що тихіше плесо, то краще в ньому відбивається небо". Фото: AdMe.ru



Джерело: CREDO

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 5 й 3.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...