Білі чайки літають над блакитним озером, немов білі Ангели над блакитним небом. Не були б чайки білими, а озеро блакитним, якби сонце не розкрило над ними своє сяюче око.

Мати Божа, відкрий око Своє в душі моїй, щоб уміти мені розрізняти добро і зло. Щоб бачити мені, які плоди вона приносить, хто перебуває в ній. Не маючи ока Твого зрячого, безнадійно блукаю душею своєю, як опівнічний подорожній, що заблукав в холодній, байдужій пітьмі. І падає подорожній, і знову встає, і те, що зустрічає він дорогою, здається йому значною подією.

Головна подія мого життя – Ти, світло душі моєї. Так прагне немовля материнських обіймів; так наречена, що поспішає назустріч нареченому, не бачить квітів лугових, не чує наближення грози, не відчуває ні благоухання кипарисів, ні запаху звірів; тільки його обличчя вона бачить, тільки музику його слів чує, лише аромат його душі вдихає. Коли любов поспішає назустріч любові, все втрачає своє значення. Час і простір поступаються дорогою любові.

Подорожнім, що не мають мети і не знають любові, порожні історії й обставини здаються значними. Любов не знає історії, історія не знає любові.

Коли хтось котиться згори або дереться догори, не знаючи мети, обставини видаються йому метою шляху. Воістину, обставини – виправдання для тих, що не мають мети, а історія – для тих, що не знайшли шляху. Тому вони потрапляють у полон обставин, не можуть здолати їх.

Мовчазно поспішаю я до Тебе, то вгору, то додолу, нехтуючи обставинами, що сердито розбігаються від кроків моїх.

Якби я був каменем, що зірвався з крутизни, не думав би про камені, що б'ють мене на шляху, думав би про прірву, на дні якої опинюся.

Якби я був потоком гірським, не думав би я про кам'янисте русло своє, думав би про озеро, яке чекає мене.

Страшна безодня чекає тих, хто заворожений обставинами, які тягнуть їх усе нижче.

Мати Божа, возлюблена мною, звільни мене від рабства обставин, зроби мене рабом Твоїм.

Дню пресвітлий, зійди в душі моїй, щоб побачив я мету звивистого шляху мого.

Сонце сонць – єдина подіє всесвіту, до Тебе лине серце моє, освіти нутро моє, щоб побачити мені Того, Хто, окрім Тебе, сміє перебувати в душі моїй. Хай викину я з неї усі плоди, які тішать погляд, але мають прогнилу серцевину.