Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
по Жива Вервиця (adm)
Автор: dyvensvit.org

Лінивство – останній плід гордості. Як боротися?

Дата публікації: 17-08-2015
лінь
Щодо того, що таке лінивство, є багато фальшивих уявлень. Лінивство як головний гріх не означає бездіяльності. Навпаки, воно може бути дуже активним, може приховуватися за великою працьовитістю. Але воно є бездіяльністю в тому, в чому людина повинна бути діяльною, тобто в найглибшій течії свого покликання – віддавання життя за тих, кого мені доручив Бог.

Лінивство – останній головний гріх. У відношенні до цього гріха існує багато фальшивих пересудів. В сучасному світі активність і успіх – це принципова мірка, якою міряють людину. Майже всі ми живемо у величезному поспіху. Висловлювання: „Час – це гроші”, „Шкода часу” або „Не маю часу” належать до щоденного словника усіх середовищ, не виключаючи церковних. Людям, які відстають від цього, які завжди мають час, які ніколи не спішать, наклеюють ярлик „лінивий”. Ми часом маємо докори сумління, коли віддаємося солодкій „бездіяльності”, і то тоді, коли повинні би працювати. Очевидно, що за тим можуть приховуватися якість учинкові гріхи, але це може бути також і наліг працехолізму, для якого хвилини відпочинку, рефлексії і солодкої „бездіяльності” відразу вважаються лінивством. Забігана Марта з Євангелії не може погодитися з тим, що її сестра Марія „дармує” у стіп Ісуса. Але Господь захищає Марію і її уявну пасивність, говорячи, що вона „вибрала кращу частку – ту, яка від неї не відбереться” (пор. Лк. 10, 38-41). Ісус захищає контемпляційну пасивність перед різними християнськими активностями, які зводять християнське життя до зовнішньої діяльності. Ісус підкреслює, що саме з цієї пасивності у Його стіп, зі слухання Його слова черпається вічне життя. Ще задовго до Ісуса псалмопівець перестерігав вибраний народ: Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму! (Пс. 127, 2). Християнська активність, яка є втечею від молитви, від цього дуже конкретного способу втрати часу для Ісуса, є одним з найбільших симптомів постави лінивства як головного гріха. 

Що таке лінивство?

Останнє місце, яке лінивство займає як головний гріх, є дуже вимовним. Це останній зрілий овоч гордості, своєрідна психо-фізична нерухомість, що своїми коріннями сягає глибокої духовної фрустрації. Якщо постійна нестача в заспокоєнні важливих психічних потреб викликає в людині фрустрацію, то наскільки більше таку фрустрацію викликає нестача в заспокоєнні, що стоїть в основі людської природи – потреби Бога і Його безумовної любові. Попередні головні гріхи були поставами, що виражалися в різноманітній активності, метою якої була компенсація (на різних рівнях людського життя) браку Божої любові або – як у випадку гніву – бунт проти конкретної дійсності, в якій цей брак відчувається. Гріх лінивства є поставою пасивності, відмовою, своєрідним нехтуванням любові, якої так хочеться. 

Святий Августин говорить, що тільки ті, яких любили, можуть любити. Відсутність досвіду любові зі сторони інших спричинює брак любові до інших. Людина не є лінивою по своїй природі. Вона прагне бути коханою і кохати. Дуже добре ми бачимо це в дітях. Здорова і кохана дитина аж пашіє енергією. Вона так цікавиться світом і людьми, що її необхідно стримувати – щоб не перейшла слушну границю. Натомість не люблені і не бажані діти апатичні – їм бракує мотивації до навчання і творчості. Цю проблему дуже добре знають вихователі дитячих будинків.

Подібний механізм приховується в лінивстві як головному гріхові. Людина без Божої любові в якомусь моменті життя втрачає мотивацію до справжньої любові, що була об’явлена в Ісусі Христі. Вона не розуміє, чому повинна так любити, що більше – не має для цього сили. 

І тому лінивство в духовному значенні – це культ святого спокою, небажання ризикувати собою (своєю особою, своїм іменем – тим, що дає почуття безпеки) в наслідуванні Ісуса. Це небажання ступити на Христовий шлях в контексті свого покликання, коли необхідно ризикувати своїм життям, здоров’ям і кар’єрою. А в кожному християнському покликанні потрібно вийти поза власну безпеку, поза ділянку, контрольовану своїм розумом і почуттями. Християнство має пасхальну природу: є вмиранням і воскресінням разом з Ісусом. 

Добрі наміри

Ліниві, в найглибшому розумінні, – це люди, які часто мають добрі наміри, але не роблять нічого, щоб реалізувати їх. Для них добрі наміри – це ліки для заспокоєння свого сумління, бо таким чином почуваються добрими, хочуть добра, але завжди знаходяться великі перешкоди, які не дають їм можливості реалізувати ці наміри. І тому можуть жити спокійно і вигідно, не наражаючись на неприємності. Такі люди внутрішньо роздвоєні між бажанням чинити добро, вірно любити і небажанням щось втрачати. Вони хочуть мати постійний контроль над своїм життям, не віддадуть його комусь іншому. Не вірячи в любов Бога вони неспроможні ввійти в ситуацію, де могли би для Ісуса щось втратити. Приказка: „Добрими намірами вимощене пекло” стосується саме їх. В даному випадку добрі наміри стають димовою заслоною для розуму, щоб нічого не робити і мати добре самопочуття. І тому Боже Слово підкреслює, що нас будуть судити по вчинках, і то не будь-яких, а вчинках любові. Св. Яків напише, що віра без вчинків мертва, бо є виправданням лінивства. Очевидно, що важливі не самі вчинки, а перебування у виноградній лозі, в Ісусі, вираженням чого є учинки любові за прикладом Ісуса Христа. 

Постава серця

Втома і лінивство – це різні речі. Втома – це брак сили, необхідної для виконання чогось, лінивство – це небажання щось робити. Втома – це тимчасова слабкість, лінивство – це стійка постава серця. Звичайно, що одне може збігатися з другим, і лінивство можна виправдати втомою або приховувати його під покривалом втоми, але духовне розпізнання повинно допомогти нам відкрити цю поставу. Св. Павло говорить: ... хто працювати не хоче, нехай той не їсть! (2 Сол. 3, 10). Звернімо увагу, що ключовим словом є не „бездіяльність”, а небажання працювати. Йдеться не про факт невиконання чогось, тобто не про сферу вчинків, а про небажання працювати, тобто про сферу серця: про поставу щодо праці. Лінива людина не хоче свій час втрачати для інших. 

Лінивство як головний гріх не означає бездіяльності. Навпаки, воно може бути дуже активним, може приховуватися за великою працьовитістю. Але воно є бездіяльністю в тому, в чому людина повинна бути діяльною, тобто в найглибшій течії свого покликання – віддавання життя за тих, кого мені доручив Бог. 

Прояви лінивства

Лінивство, хоч є поставою серця, але завжди виражається конкретними вчинками, оскільки любов конкретна, а не абстрактна. Св. Ігнатій говорить: „Любов полягає більше в учинках, ніж у словах” (ДВ 230). Лінивство, як і любов, може виражатися різноманітними формами. На противагу любові, лінивство не є творчим само по собі, але людина, що відмовляє любові, відмовляється жити для інших і може проявляти велику творчість у формі свого захисту і втеч. Вона хоче любити, нічого при цьому не втрачаючи, і тому відмовляє любові. Але також не хоче нічого втратити, не кохаючи, особливо доброї думки про себе, і тому створює різноманітні запобіжні позірні виправдання й інтриги – щоби в кінці кінців було так, як вона хоче. Отже справжнє лінивство дуже часто буває заплутаним і замаскованим. Але ті, хто в своєму житті і розвитку здані на ліниву особу, відчувають це відразу і безпомилково. 

Парафіяни дуже швидко бачать, чи парох живе своїм покликанням. Також дуже швидко починають розуміти це подружні пари у взаємовідношенні до себе, діти – до батьків, учні – до вчителів, хворі – до лікарів і медсестер тощо. І тому дуже важливо вміти слухати тих, кого ми повинні любити, до кого якимось способом послав нас Бог. Треба, щоб парох слухав без страху свою парафію, чоловік – жінку і навпаки. Бог промовляє до нас через людей, яких Він поставив на нашому шляху, щоб ми їх любили; часом Він навіть кричить. І не можна втікати і затикати собі вуха, а слухати і почути, що ці люди хочуть, щоб їх любили так, як любить Бог. Правда, що прагнення такої любові переростає нас, що любити як Бог ми не спроможні. Але якщо в покорі відчиняємо серця на Божу любов чи на Святого Духа, то Він приходить допомогти нашій слабості. Тоді Христос починає любити в нас і через нас, бо, як каже Апостол: „Сила вдосконалюється в слабості” (див. 2 Кор. 12, 9). І людська слабість є привілейованим місцем об’явлення сили і любові Бога. 

Одним з особливих проявів лінивства в західній цивілізації є відмова передавати життя, брак відкритості на нове життя в багатьох подружніх парах і родинах. В таких випадках дуже виразно видно як лінивство – дозрілий плід гордості – провадить до поступового вимирання суспільства. Життя починається, коли його дають іншим. Відмежування від перспективи Ісуса, що породжується Божою любов’ю до нас, остаточно спричинює смерть. 

Лінивство не стосується виключно християн – як це могло би здаватися. Імператив любові, що віддає своє життя за інших, носить в собі кожна людина. Він виникає з фундаментальної гідності людини, яка має коріння в акті творення на образ і подобу Бога. А лінива людина вже відмовилася від цієї подоби і не хоче її реалізувати. 

Цінною допомогою в наших роздумах може бути філософський аналіз проблеми лінивства, зроблений отцем Йосифом Кожуховським. Він пише: „Суттю лінивства є неприйняття виклику реалізації своєї людської природи і негативна відповідь. В гріху лінивства людина не приймає вимогу, яка дана їй разом з її гідністю. Вона відмовляється бути духовною істотою, що має право вибирати... Одним словом, людина не хоче бути тим, ким не може не бути: духовною особою, що може заспокоїтися лише в Бозі”. 

Лінивство і закоханість

В житті людини існують стани, які, здається, ліквідують лінивство. Одним з них є закоханість. Закохані не ліниві. Цей стан виявляє найчудовіші людські прагнення, відчиняє нові горизонти і дає надзвичайно сильну мотивацію до позитивних дій для коханої особи. Але закоханість – це перехідний стан, а не тривка постава, що сягає глибини серця. Це показує фрустрація при закоханості, яка веде до цілком протилежного. Ми бачимо, що закоханість тільки на короткий час ліквідує симптоми лінивства, але не його найглибшу природу. 

Згідно з загальноприйнятою безкритичною думкою любов кінчається з початком подружнього життя. Але для християн повинно бути навпаки. Сакраментальне подружжя відчиняє браму правдивої любові на взір Ісуса, любові, яка повинна зіткнутися з глибокими покладами власного лінивства і, спираючись на благодать Христа, жити вже не для себе, а для тих, кого мені дав Бог. 

Блаженство милосердних і переслідуваних

Блаженством, кинутим як виклик гріху лінивства, є подвійне блаженство милосердних і переслідуваних. Людина, лінива в духовному значенні, захищається від любові, особливо від милосердної любові, тобто такої, яка не дивиться на себе і живе для іншого – навіть тоді, коли інший не заслуговує цієї любові – в людському розумінні. Така постава є суттєвою для милосердної любові. Ісус говорить, що такі люди зазнають милосердя. Чому саме вони, а не інші? Бо ж Бог є милосердною любов’ю, як говорить потверджене Церквою об’явлення, дане св. сестрі Фаустині. Чи Бог не є нескінченним у своєму милосерді? Чи уділяє його лише окремим особам? Ні! Проблема не в Бозі, а в людині. До людського серця ведуть лише одні двері. І якщо вони зачинені на любов до брата і сестри, а людина не робить навіть мінімального зусилля, щоби відчинити ці двері, якщо не хоче нічого втрачати з огляду на ближнього, тоді милосердна любов Бога не має доступу. Св. Петро пише: Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! (1 Пт. 4, 8). Але це не відбувається автоматично. Витривала любов – це любов, яка не покладає рук, не втікає, отже нелінива любов відчиняє нас на любов Бога. 

Друге блаженство, направлене проти лінивства, – це блаженство переслідуваних. Воно говорить про переслідування ради Ісуса і ради справедливості. Якщо перше переслідування можна віднести виключно до християн, то друге – до всіх, хоча по суті зміст той самий, оскільки Ісус є Божою справедливістю, отже тим, хто виправдовує і повертає людині стан праведника. Але термінологічний поділ має велике значення, оскільки в випадку невіруючих відноситься не безпосередньо до особи Ісуса, але до глибокого, прищепленого Богом прагнення, яке носить в собі кожна людина. 

З моменту первородного гріха світ занурився в духовну боротьбу. Стоячи по стороні Ісуса і Його справедливості неможливо не зустрітися з переслідуваннями. Він є першим переслідуваним. Отці Церкви наголошують, що ми піддані подвійному переслідуванню. По-перше, зазнаємо переслідування з боку своєї людської природи, зіпсутої первородним гріхом, отже переслідуємося усіма своїми кривдами і браком любові, чим користується диявол. По-друге, зазнаємо зовнішніх переслідувань, які приймають різноманітні форми: від найсуворіших – тортури і мучеництво, що й по сьогодні існує в багатьох країнах, до дрібних: осміювання, кпини, критика, труднощі на роботі тощо. Піддаватися цим переслідуванням з огляду на Ісуса і Його Євангеліє означає протидіяти гріхові лінивства, оскільки таке піддання виникає з любові, пов’язаної з виконанням нашого покликання. 

Учень Христа не шукає переслідувань і не втікає від них – якщо вони пов’язані з християнським виконуванням свого покликання. Тих лінивих, які зречуться Ісуса перед людьми, Він також їх зречеться перед Отцем небесним. Цього не слід розуміти як помсту чи кару, але як ствердження факту, що Ісус не є їхнім Господом. Вони були самі по собі панами. Натомість тих, які наражалися на переслідування, Він називає щасливими і обіцяє їм, що, так як вони наслідували Його земне життя, так теж стануть учасниками Його небесної слави.

http://dyvensvit.org/articles/105874.html

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 2 й 7.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...