Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Св. Альфонс Марія де Ліґуорі

Любити ближнього

Дата публікації: 23-08-2010
9632

Хто любить Бога, також любить ближ­нього; а хто не любить ближнього, не лю­бить також Бога. Про це говорить заповідь Божа: “Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1 Ів. 4,21). Однак слід пам’ятати про те, що ми по­винні любити ближнього як у дусі, так й у вчинках. У цей спосіб можемо визначити два види любові ближнього: внутрішню й зовнішню. Остання, в свою чергу, може виявлятися або в словах, або у вчинках.

1. Внутрішня любов до ближнього

Як сильно ми повинні любити нашого ближнього? Ось правило: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією тво­єю душею і всією силою твоєю і всі­єю думкою твоєю; а ближнього твого, як се­бе самого” (Лк. 10, 27). Ось чому ми по­вин­ні любити Бога понад усе, навіть біль­ше, ніж самих себе, а ближнього навпаки – як самих себе. Тому як прагнемо свого добра й тішимося, коли його осягнемо, а терпимо із-за якогось зла, яке нас спіт­кало, так теж повинні прагнути добра на­шим ближнім, тішитися, коли осягнуть його, а засмучуватися, коли зазнають якогось нещастя. Ми також не повинні погано думати про своїх ближніх і ні в чому злому їх не підозрювати. У цьому, власне, полягає “внутрішня” любов.

2. Зовнішня любов до ближнього

2.1. Любов у словах

Якщо свою любов до ближнього хо­чемо висловити словами, то мусимо па­м’ятати про дотримання таких порад:

По-перше, ми не повинні говорити погано про інших. Богові й людям подо­бається той, хто говорить добре про всіх, а якщо не може виправдати найгіршого поступку, прагне принаймні  побачити добрий намір.

По-друге, остерігаймося повторювати комусь злі слова, які хтось інший сказав про нього, адже через це інколи вини­кають довготривала неприязнь і бажання помсти. У Святому Письмі сказано, що хто сіє незгоду, той не заслуговує на лю­бов Бога. 

По-третє, остерігаймося того, щоби не поранити ближнього якимось прикрим словом, навіть якщо ми б хотіли так з ним пожартувати. Чи було б тобі приємно, якби тебе виставили на посміховище так, як ти робиш зі своїм ближнім?

По-четверте, уникаймо постійного заперечування іншим. Інколи із-за аб­солютно пустих справ виникають справ­жні суперечки між людьми, які потім провадять до висловлення образ і зневаг і залишають у серці глибокий жаль й образи. Остерігаймося, щоби нас не опа­нував дух надмінної критики, як діють ті, хто необґрунтовано сперечається із-за кожної речі. Коли потрібно, вислови свою думку, а потім зберігай спокій.

По-п’яте, до всіх, також до своїх під­леглих, застосовуй милі й лагідні слова. І навпаки, остерігаймося прокльонів й образ. А якщо ближній, під впливом гніву, адресує нам образливі слова, відпові­даймо йому з лагідністю, а тим часом сварка закінчиться. “Лагідна відповідь гасить гнів(Прип. 15, 1). А якщо ми знер­вовані через ближнього, стараймося тоді взагалі нічого не говорити. У про­тилежному випадку можемо піддатися емоціям і розпочати навіть бійку, за що пізніше точно шкодуватимемо. Св. Фран­циск Салезій говорив: “Ніколи не відчу­вав болючих наслідків того, за що пізніше не шкодував”. Правило нашого поступу повинно полягати в тому, щоб ми мовчали доти, доки не заспокоїмося внутрішньо. Поки наш ближній є знервований, не стараймося його виправити (хіба це конче потрібно), бо у цьому випадку наші слова не будуть ані переконливими, ані не принесуть жодної користі.

2.2. Любов у вчинках

Якщо йде мова про любов до ближ­нього, виражену в учинках, ми повинні застосовувати наступні вказівки:

По-перше, любов до ближнього передусім повинна практикуватися як бажання надати йому найліпшу допомогу, яку тільки можемо. Пам’ятаймо про те, що сказано в Святому Письмі: “Мило­сердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву” (Тов. 4, 10). Отож милостиня рятує нас від гріха і пекла. Під милос­тинею слід розуміти будь-яку форму до­по­моги, яку можемо уділити ближньому.

Тут також потрібно зауважити, що більшу вартість має та форма милостині, яка виявляється у поспішанні на допомогу душі ближнього, передусім через уді­ляння йому у відповідний для цього час лагідних нагадувань, як це тільки мож­ливо. І не говорімо так, як дехто каже: “А що це мене турбує?” Навпаки, це повинно тебе турбувати, якщо хочеш бути хрис­тиянином. Хто любить Бога, той повинен прагнути, аби Його всі любили.

По-друге, слід виявляти братерську любов усім тим, хто є хворим, і тому по­требує піднесення духу. Якщо є вбогими, принесімо їм якийсь малий подарунок. Ходімо до них принаймні для того, аби їм якимсь способом прислужити, навіть якщо не будуть нам за це вдячні: Господь винагородить нас за це.

По-третє, любімо наших ворогів. Отож дехто любить тільки своїх прияте­лів, однак Ісус Христос говорив: “Любіть ворогів ваших” (Мт. 5, 44). Це,  власне, свідчить про те, що дійсно є правдивим християнином той, хто старається чинити добро тому, хто з ним поступає погано. А якщо не можемо за зло відплатити доб­ром тому, хто нас переслідує, то при­наймні молімося за нього, відповідно до того, що нам наказує Ісус, щоби Бог бла­гословив його: “Моліться за тих, що го­нять вас(Мт. 5,44). Хто пробачає тому, хто вчинив йому кривду, той може бути впевнений, що Бог також і йому ви­бачить провини, адже Сам нам це обіцяв: “Про­стіть, і вам проститься” (Лк. 6, 37). Якось наш Господь промовив благо­словенній Анжелі з Фоліґно, що най­голов­нішою ознакою того, чи Бог полю­бив якусь душу, є те, чи вона сама любить ближнього, який учинив їй прикрість.

По-четверте, виявляймо також любов до тих наших ближніх, які вже по­мер­ли, тобто душам, які терплять у чисти­лищі. Св. Тома вважає, що ми зобов’язані допомагати як нашим ближнім, які жи­вуть, так  і підтримувати наших померлих братів і сестер. Ці в’язні терплять муки, які перевершують будь-які терпіння зем­ного життя, вони надзвичайно потре­бують нашої допомоги, бо самі собі не можуть допомогти. Один монах з Чину Отців Цистерціан так промовив до свого спів­брата: “Допоможіть мені, браття, жертву­ючи мені свої молитви, адже я сам, поки­нутий на себе, нічого більше не в змозі отри­мати” (пор. Exordium magnum Ci­ster­ciense,  dist. 5, cap. 7). Отож старай­мося допомогти тим святим душам, чи відправляючи, чи замовляючи в їхньому намірі Служби Божі, чи даючи милос­тиню, чи принаймні молячись за них, жерт­вуючи отримані відпусти в їхньому намірі. А вони прагнутимуть віддячити нам за це, випрошуючи для нас у Бога всякі ласки не тільки з неба, – якщо, зокрема завдяки нам, туди дістануться – але також і з чистилища.

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, додайте 6 й 8.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...