Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
по Марія Колодій
Автор: truechristianity.info

Любов до Бога і любов до ближнього

Дата публікації: 15-07-2011

Серафим Саровський. Бог є вогонь, що зігріває і розпалює серця та утроби. Якщо ж відчуваємо у своєму серці холод, то призовемо Господа, і Він, прийшовши, зігріє наше серце досконалою любов'ю не лише до Нього самого, а й до ближнього.

«Любов - це джерело Божественного вогню в серці» (Йоан Ліствичник).

Філон Олександрійський. Той, хто осягнув ступінь Божественного споглядання, постійно перебуває в чесноті, бо, припавши любов'ю до Господа, забуває про все инше й не надає переваги земним благам перед отриманим блаженством.

Авва Доротей. Уявіть коло, з центра якого виходять радіуси-промені. Що далі від центра вони відходять, то більше розходяться й віддаляються один від одного; і навпаки: що більше наближаються вони до центра, то ближчими стають поміж собою. А тепер прийміть, що коло - це наш світ, центр кола - Бог, а прямі лінії (радіуси), що виходять з центра чи сходяться в ньому, - це життєві дороги людей. Отже, і тут те ж саме: наскільки глибоко входять святі в середину кола, бажаючи наблизитися до Бога, настільки за мірою входження вони стають ближчими до Господа й одне до одного... Так само можна тлумачити й щодо віддалення від центра. Віддаляючись від Господа ... тією ж мірою віддаляються й одне від одного, і наскільки взаємно відмежовуються, настільки й від Бога відходять. Такою є і властивість любови: як далеко ми перебуваємо поза нею і не любимо Господа, так кожен віддалений і від свого ближнього. Якщо ж возлюбимо Господа, то як наближаємося в любові до Нього, так поєднуємося з ближніми і так поєднуємося з Богом. Тобто: чим більше людина вправляється у милосерді і любить людей, тим більше наближається до Господа, і чим більше людина відчуває серцем особистісне Божество, тим більше любить людей.

Єфрем Сирійський. Коли єднаємося одне з одним незаздрісністю, простотою, любов'ю, миром і радістю, - то поступ ближнього вважаємо своїм власним поступом і водночас його немочі, нестатки й скорботи сприймаємо як власне лихо, - тоді стаємо здатними сповнити закон Христа. Ось істинно ангельське життя!

Ісаак Сирійський. Без любови до ближнього ум не може просвітлюватися бесідою і любов'ю. 

Любов, що зародилася під дією якогось зовнішнього чинника, схожа до невеличкого каганця, що живиться єлеєм, який підтримує його світло, або до потоку, який наповнюється дощовими водами і міліє, щойно ці води висихають. Але любов, яку покликав до життя Господь, є джерелом, що б'є з-під землі: її потоки ніколи не затихають, бо Він сам є і джерелом цієї любови, і її незнищенною поживою.

Завершення плодів Духа полягає в тому, що людина сподоблюється досконалої любови. А пізнати це можна так: «коли в умі постає пам'ять про Бога, то серце одразу ж сповнюється любов'ю до Господа, а очі - рясними слізьми. Бо для любови властиво спогадом про улюбленого викликати сльози. І тому, хто перебуває в такому стані, ніколи не забракне сліз, бо ніколи не завмирає в ньому те, що спонукає його пам'ятати про Бога. Тому навіть коли він спить, то й тоді розмовляє з Господом, бо любов може і це вчинити, адже вона є досконалістю людей у цьому житті. 

Любов до Бога, коли заполонює людину, є природно палкою і вводить душу в стан Божественного захоплення. Тому серце чоловіка, який відчув цю любов, не може її ні вмістити, ані перенести, але за мірою його чистоти і за мірою любови, яка його полонила, в душі настає незвичайна зміна. Ось її чуттєві ознаки: обличчя стає вогненним та радісним ізігрівається тіло. Відступають сором і страх, - і людина буває немов не при собі; сила, що втримує ум, покидає чоловіка, і стає він наче причинний. Страшну смерть уважає він за радість, і споглядання його ума, роздумуючи про небесне, ніколи не переривається. І, будучи відсутнім, він розмовляє, немовби присутній, цього ж його стану ніхто не завважує. Відкривається його внутрішній зір; перебуваючи в якомусь середовищі, такий чоловік не тямить, як і коли він пересувається серед предметів. Бо хоч чоловік цей і робить що-небудь, але абсолютно цього не відчуває, оскільки його ум піднесений у спогляданні і його думка завжди з кимось розмовляє. Цим духовним питтям свого часу упивалися апостоли й мученики; і хтось обійшов увесь світ, трудячись і терплячи зневаги, а хтось пролив свою кров як воду й, зносячи жахливі страждання, не впав у слабодухість, а мужньо все стерпів і, будучи премудрим, віднайшов почитання в нерозумних. Нехай же і нас сподобить Господь осягнути такий стан!

- Насамперед необхідно здобути Божественну любов, тоді й духовне споглядання (яке є дорогою одкровень знання і містичних споглядань) перебуватиме в нас природно.

- Душа, що любить Бога, лише в Господі віднаходить для себе спочинок.

- Бійся Господа з любови до Нього, а не через Його грізне ім'я.

- Завжди благословляй вустами, і не будеш злословлений, бо злослів'я породжує злослів'я, а благословення - благословення.

Друг, що звинувачує тебе від усіх тайно, - мудрий цілитель, той же, хто зцілює па очах в инших, глузливець.

- Зберігай дружні стосунки з усіма людьми, але у своїх думках перебувай один.

- Не плекай ненависти до грішника, бо на всіх нас покладено відповідальність. Якщо ж бунтуєшся проти нього заради Бога, то плач над цим своїм ближнім. Навіщо ж тобі його ненавидіти? Зненавидь його гріх і молися за брата, аби уподібнитися тобі до Христа, який не гнівився на грішників, а молився за них.

Преподобний Антоній Великий. Старайся, скільки зможеш, аби через тебе прославлявся Отець твій, що є на небі (Мт. 5, 16).

Любов до Бога - це могутній будитель ревности до боговгодження. Святий апостол знав сам по собі, що любов сильніша за страх, і казав: я вже не боюся Господа, а люблю Його (тобто не страх умотивовує мою поведінку, а любов). Бо «...любов проганяє геть страх» (1 Йо. 4, 18).

- Та й инших він переконував насамперед виховувати в собі любов до Бога як нездоланну й неминущу силу. Так, якось запитала його братія: чим якнайбільше можна вгодити Господеві? Апостол відповів: найбільш вгодне для Бога є діло любови, А виконує його той, хто безнастанно хвалить Господа у своїх чистих помислах, які породжує і живить пам'ять про Бога, пам'ять про обіцяні блага і про все, що Вій зволив учинити задля нас. Від пам'яті про все це народжується повна любов, як і повелено: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 5) і як написано: «Як прагне олень до джерел водяних, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2). Ось діло, яким ми маємо догоджувати Господеві, і нехай сповняться на нас слова апостола: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Рим. 8, 35-36). Ніщо.

- Братія запитала у св. Антонія: «Якщо хтось скаже: нічого не прийматиму від братів і сам нічого не даватиму їм, - досить мені того, чим сам володію, - чи добре це?» Святий Антоній відповів: «Діти мої! Такий має жорстоке серце і душу лева. Цього брата можна вважати відлученим від спільноти і від товариства всіх добрих людей».

Найбільше з усіх неподобство - заповідати иншому чинити те, чого сам не виконуєш. Бо від чужих діл жодної користи не матимемо.

- Хто не приймає поучень, нехай не дає їх иншому.

- Намагайся осягнути, аби тебе благословляли всі люди.

Преподобний Максим Ісповідник. Брат запитав в отця: «Що треба чинити, аби стати здатним безнастанно перебувати з Господом?» Старець відповів: «Для ума є неможливим завжди перебувати з єдиним Богом, якщо він (ум) не здобуде чеснот: любови, стриманости і молитви. Любов приборкує гнів, стриманість висушує похіть, а молитва, відмежовуючи ум від усіляких помислів, являє його нагим самому Богові. Ці три чесноти єднають у собі всі правди, і без них ум не може перебувати з Єдиним Господом.

Любов - це благий стан душі, завдяки якому вона нічому сущому не надасть переваги перед пізнанням Бога. Проте такого відкритого любові настрою не зможе здобути той, хто має пристрасть до чогось земного.

- Любов народжується від безпристрасносте, безпристрасність - від уповання на Господа, уповання - від терпеливости й великодушности, а вони - від поміркованости в усьому, поміркованість же - від страху Божого, а страх - від віри в Бога. 

- Той, у кого ум припав до Бога в любові, все видиме має за ніщо, і навіть власне тіло буде для такого немовби чуже.

- Блажен ум, що, минувши все сотворене, безнастанно насолоджується Божественною красою.

- Той, хто любить Бога, постячи й перебуваючи в молитвах, живе на землі життям ангелів та кожну людину має у своїх думках за добру. 

- Те, що хтось любить, те й прагне будь-що здобути й усуває все, що стоїть йому на заваді, аби не позбутися бажаного. Так і той, що любить Господа, дбає лише про чисту молитву, а будь-яку пристрасть, що є перепоною в цьому прагненні, відкидає від себе. 

- Один брат запитав у старця: «Ось, отче, я залишив усе: рідню, садибу, втіху і славу світу, отже, у мене нічого немає, окрім власного тіла. Проте брата, що мене ненавидить і відвертається від мене, не можу любити, хоча й змушую себе не чинити йому злого за мою кривду. Скажи ж мені, що я маю зробити, аби стати здатним любити таку людину зі серця, і так само кожну, яка якось мене ображає чи обмовляє мене?» Старець відповів: «Не зможе любити кривдника навіть той, хто зрікся світу й усього, що в світі, якщо не пізнав він істинно Господню ціль. Коли ж Господь дасть йому все пізнати, і він ревно запрагне жити за її приписами, тоді й зможе з усього серця любити того, хто його ненавидить і завдає йому шкоди. Таку любов мали й апостоли, які полюбили Господню ціль».

Чому Господь заповів любити ворогів? (Мт. 5, 44) Аби визволити тебе від ненависти, смутку, гніву, злопам'ятности і сподобити тебе велетенського здобутку - досконалої любови, якої не може посісти той, хто любить людей неоднаковою любов'ю. Такий не має за приклад Бога, який любить усіх однаково і хоче, щоб усі спаслися і прийшли до розуміння правди (див.: 1 Тим. 2, 4).

- Досконала любов не розділює єдиної сутности людини (людської природи) з огляду на різну вдачу, а завжди, зважаючи на сутність, любить усіх людей однаково: добрих як друзів, а недобрих як ворогів, чинячи їм добродійства та мужньо зносячи завдані через них кривди. І ніколи не мстить їм злом за зло, а якщо доводиться, то й страждає за них, аби, якщо це можливо, зробити їх своїми друзями. А коли це неможливо, то досконала любов усе ж таки не змінює свого ставлення до таких людей і завжди являє свої плоди всім людям однаково. Так і наш Господь Ісус Христос, являючи свою любов до нас, постраждав за все людство й усім однаково дарував надію на воскресення. Хоча й кожен сам чинить себе гідним чи то слави, чи то адської муки.

- Уважно приглянься до себе, може, в тобі самому, а не в братові криється зло, що розлучає тебе з братом, та й поквапся примиритися з ним, щоб, бува, не відпасти тобі від заповіді любови.

Блаженний Діядох. Бачив я одного чоловіка, який безнастанно журився та плакав, бо не любив Бога так, як би хотів, а поза тим так любив Його, що зберігав у своїй душі гаряче бажання нести в собі лише Господа, а самого себе вважав за ніщо. Така людина не відає, хто вона, і не насолоджується похваляннями, які їй засилають. Бо у великому прагненні смирення вона не розуміє своєї гідности, а, служачи Господеві, як велить закон єреям, що обдаровані здатністю до Боголюбности, окрадає пам'ять про власну гідність і десь у глибині любови до Бога приховує заслужену похвалу в дусі смирення. Це служить тому, щоб завжди мати себе за нікчемного раба, якому зовсім не властиве усвідомлене почуття власної гідности завдяки прагненню до смирення. Так чинячи, і нам треба уникати всілякої похвали і слави заради багатства любови до Господа, який так сильно нас полюбив. 

- Хто любить Бога в почутті серця, «той спізнаний Ним» (1 Кор. 8, 3). Бо як у почутті серця любитимеш Бога, так і сам перебуватимеш у Його любові. Бо така людина, повсякчас палаючи незгасним вогнем любови в серці, серцем «прикипіла» до Господа і силою цієї любови позбулася люблення себе. «... Коли ми не при собі, то для Бога, - каже апостол Павло. - А коли розсудливі, то для вас» (2 Кор. 5, 13). Душа, що не позбулася світських клопотів, ні Господа не любитиме щиро, ні дияволом не гидуватиме належно. Турбота про дочасне життя лягла на неї, мов важке покривало, й ум її не може закласти в собі власного для себе судилища, аби в собі самій явно чути непомильні присуди суду совісти. Тому таким необхідним є віддалення від світу.

- Нехай духовним спогляданням кермує віра, надія і любов, вона ж - найбільше, бо віра і надія навчають лише погорджувати видимими благами. А любов саму душу поєднує з Господом чеснотами, умом пізнаючи Невидимого.

- Той, хто любить себе, не може любити Бога, а той, хто не любить себе, бо володіє щедрим багатством Божої любови, той справді любить лише Господа.

- Тільки-но зродиться в людині багате відчуття любови до Бога, тоді й починає вона у своїй душі любити ближнього, і любов ця не міліє, - це і є любов, про яку розповідають усі святі Писання. Плотська любов, що не зв'язана духовним почуттям, щойно трапиться нагода чи навіть якийсь незначний привід, дуже легко згасає. Духовна ж любов не така: нехай і доведеться знести якусь прикрість, у Боголюбній душі, що перебуває під діянням Господа, союз любови не розпадається, бо, зігрівшись теплом любови до Бога, душа одразу ж повертає собі благий настрій і з великою радістю любить ближнього, хоча й знесла від нього немалу образу чи зазнала лиха; бо тоді насолода від Господа вповні поглинає гіркоту незгоди.

Преподобний Теодор Едеський. Любов слушно називають матір'ю чеснот, вершиною закону і пророків. Докладімо усіляких зусиль і труду, допоки не осягнемо преподобну любов і через неї не вирвемося з тиранії пристрастей і не зійдемо на небеса підносячись на крилах чеснот, і, наскільки це доступно для людської природи, уздрімо Бога.

Микита Ститат. Той, хто глибоко пронизаний любов'ю до Господа, не має достатньо сили, щоб живити і вдовольняти цей свій стан, бо піт і труд подвижництва його не насичують. Так, будучи немовби вкрай спраглим, нічим не може він утамувати внутрішньої палючої смаги. Вдень і вночі готовий він трудитися, але фізичні сили полишають його. Гадаю, що таким надприродним жаром любови були охоплені й Христові мученики, що, не відчуваючи тортур і не насичуючись, віддавалися карі. Вони перемагали самі себе розпаленим поривом до Бога, завжди виявляючи, що їхні страждання далекі від глибини їхнього бажання страждати за Господа. Початок любови до Бога - погордження видимими і людськими речами; середина - очищення серця і ума, від чого відкриваються мисленні очі ума і приходить пізнання сокровенного Небесного Царства, що є всередині нас; а кінець -- нестримне прагнення надприродних Божих дарів і природне бажання спілкуватися з Господом і заспокоїтися в Ньому. 

Авва Таласій. Ум, що здобув духовну любов, не думає про ближнього такого, що б суперечило любові.

- Той посів істинну любов, хто ні підозрінь, ані слів супроти ближнього не допускає. 

- Під видом любови приховує лицемірство той, хто вустами благословить, а в серці зневажає.

- Не рани брата загадковими підозрілими словами, бо коли подібне трапиться тобі, не знесеш цього.

Святі Каліст та Ігнатій. Оскільки початком, серединою і (якщо бажаєш) кінцем усіх благ чи моральних дібр є керманич і проводир Віра, Надія і Любов - ця троїчна і боготкана вервиця, найбільшою у якій є Любов, тому що Бог є любов (див.: 1 Йо. 4, 8), - то нерозумно було б позбавити наш твір того, чим вони можуть його збагатити. Тим паче, що, за св. Ісааком, «плоди Святого Духа довешуються тоді, коли людина сподоблюється досконалої любови». Св. Йоан Ліствичник пише: «Нині ж перебувають ці три, що все пов'язують у найтісніший союз і все в ньому утримують: віра, надія і любов, а найбільша з них - любов, бо нею іменується Бог (1 Кор. 13; 1 Йо. 4). На мою думку, перша з них - це промінь, друга -світло, а третя - коло. А всі вони є одне сяяння і один блиск. Перша може у всьому запевнити і все влаштувати; Божа милість оточує другу і чинить її неоманливою; третя ж ніколи не падає, не припиняє струменіти і тому, кого вона вразила, не дає спочинку від блаженного раювання».

- Слово про любов знають ангели, але і за силою сяяння «Бог є любов», і той, хто хоче висловити її межу, є незрячим, що намірився злічити пісок у морській безодні. За своєю якістю любов є уподібненням до Бога, наскільки воно доступне для смертних; за силою - сп'яніння душі; за властивістю - джерело віри, безодня довготерпеливости, море смирення. Любов істинно є позбавленням від будь-якого лукавого помислу, бо вона «не задумує зла» (1 Кор. 13, 5). Любов, безпристрасність і синівство різняться лише назвами, так само, як ув одному прояві збігаються світло, вогонь і полум'я.

Преподобний Ніл Синанський. Люби Господа і не прив'язуйся до своїх більше, аніж до Нього, щоб, бува, за Його словом, не стати тобі недостойним, хоча й усупереч власному бажанню.

Природна любов до Бога і благодатна

У душі є природна любов і така, яку вливає в неї Святий Дух. Перша, якщо хотітимемо, набуває відповідного руху і від нашої волі, тому щойно ми послабимо пильність, здійснюючи свій намір, злі духи легко окрадуть наше надбання. Друга ж так запалює душу любов'ю до Господа, що всі частини душі припадають до невимовної насолоди божественної любови у якійсь глибинній простоті, бо тоді ум, немовби пронизаний духовною (благодатною) силою (енергією), розливає могутній потік любови і радости.

Любов до ближніх 

Блаженний Діядох. Щойно зродиться в людині багате відчуття любови до Бога, тоді й починає вона у своїй душі любити ближнього, і любов ця не міліє, - це і є любов, про яку розповідають усі святі Писання. Плотська любов, що не зв'язана духовним почуттям, щойно трапиться нагода чи навіть якийсь незначний привід, дуже легко згасає. Духовна ж любов не така: нехай і доведеться знести якусь прикрість, у боголюбній душі, що перебуває під діянням Господа, союз любови не розпадається, бо, зігрівшись теплом любови до Господа, душа одразу ж повертає собі благий настрій і з великою радістю любить ближнього, хоча й знесла від нього немалу образу чи зазнала лиха; бо тоді насолода від Господа вповні поглинає гіркоту незгоди. 

Преподобний Максим Ісповідннк. Полюбімо одне одного й Господь полюбить нас. Носімо тягарі (див.: Гал. 6, 2) одне одного, і Він буде довготерпеливим до наших гріхів. Не віддаватимемо злом за зло, і Він не віддасть нам за нашими гріхами. Прощаючи своїм братам, здобуваємо відпущення наших прогрішень, бо Божа любов до нас криється в нашій любові до ближніх. Тому й сказав Господь: «простіть, і вам проститься» (Лк. б, 37). І «...коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам» (Мт. б, 14). От тоді вже й наше спасіння у нашій волі.

Якщо «любов ближньому зла не чинить» (Рим. 13, 10), тоді той, хто заздрить братові, журячись його доброю славою, заплямовує лихослів'ям його ім'я або через злостиву вдачу зводить на ближнього наклеп, - чи ж не чинить такий себе чужим любови та гідним вічного осудження?

Якщо любов - це «виконання закону» (Рим. 13, 10), то чи ж не є законопереступником і гідним вічної муки злопам'ятний чоловік, що замислює підступ на ближнього, проклинає його та тішиться з його падіння? 

Якщо ж той, «хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і закон судить» (Як. 4, 11), а закон Христовий є любов (див.: Йо. 13, 34), то чи ж брехун не відпаде від

Христової любови і чи ж не стане він сам для себе винуватцем вічної муки?

«А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас», велів Господь (Мт. 5, 44). Задля чого Він це заповів? Аби визволити тебе від ненависти, смутку, гніву, злопам'ятности і сподобити тебе велетенського здобутку - досконалої любови, якої не може осягнути той, хто любить людей не однаковою любов'ю. Такий не має за приклад Бога, який любить усіх однаково й хоче, щоб усі спаслися і прийшли до розуміння правди (див.: 1 Тим. 2, 4).

Люди люблять инших або похвально, або негоже, а причини цього такі: задля Бога: як чеснотливий любить усіх, а такого любить навіть і нечеснотливий; за природою: як батьки люблять дітей і навпаки; через марнославство: як той, хто отримує похвалу від того, хто хвалить; задля користи: як заможного за платню; через сластолюбство: як любить той, хто трудиться для черева і для втіхи своєї плоті, призвідника гучних бенкетів. Перша причина - похвальна, друга - двояка, усі ж инші - пристрасні.

- Посіла тебе спокуса від брата, і ця прикрість допровадила тебе до ненависти? Не допусти, щоб вона здолала тебе, а сам здолай ненависть любов'ю. Перемогти ж її зможеш ось як: щиро молися за брата і приймай його перепрошення або ж лікуй сам себе, просячи у брата прощення як винуватець спокуси, та постанови терпіти, допоки не минеться ця хмара. 

- Не будь швидким до відкинення духовної любови, бо людині не залишилося иншої дороги до спасіння.

- До розірвання любови призводять: зневага, завдання кривди, наклеп чи на віру, чи на життя, побої, удари, рани й инш. та ще, коли це трапляється зносити чи комусь особисто, чи друзям або родичам. Той, хто розриває зв'язок любови з таких чи подібних причин, ще не пізнав мети Христових заповідей.

- Нам слід так себе самих і одне одного поважати й любити, як сам Христос перший дав нам за приклад, благоволивши постраждати за нас.

- Якщо хочеш утриматися від страсних помислів, здобудь стриманість і любов до ближнього.

Серце любляче

Преподобний Ісаак Сирійський. Мене запитали: що таке любляче серце? Я відказав: коли серце чоловіка палає,вболіваючи за все творіння: за людей, за птахів, за тварин, за

демонів. Згадуючи про них чи поглянувши на них, такий чоловік умивається слізьми. Його серце стискається великим і сильним жалем та зворушується неабияким терпінням. І несила такому чоловікові зносити, чути чи бачити ані найменшої кривди, ні печалі, від яких страждає сотворіння. Тому і за безмовних, і за ворогів істини, що дошкуляють йому, він повсякчас засилає молитву, просячи, щоб зберегтися їм та бути помилуваними. А також з великим жалем молиться він і за найнікчемніші створіння, бо цей жаль невичерпно породжується в серці чоловіка, уподібнюючи його у всьому до Господа.

http://www.truechristianity.info/ua/books/the_christian_life_05.php

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 3 + 2.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...