Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Я хочу подякувати Святій Філомені за ласку зцілення від дерматиту, а також хочу закликати всіх, у  кого є якісь проблеми, молитися до цієї Великої Святої.

п. Уляна (м. Львів)

Назад
Автор: Остап Гнатів

Особливості духовного проводу людини, яка надмірно працює

Дата публікації: 03-08-2009
Трудоголік – це людина, яка важко розпоряджається своїм вільним часом. Симптоми трудоголізму схожі на симптоми будь-якої іншої залежності. Він не уміє відпочивати і не має інтересів крім роботи. І коли така людина виявляється поза ланцюжком професійних інтересів, трудовими цілями і звершеннями, вона впадає в стан тривоги. Мотивація у трудоголіка може бути будь-яка, але як алкоголік не може не пити, так трудоголік не може не працювати. Поза трудовим процесом він як би не існує зовсім. Чому це відбувається? Вирішувати особисті, сімейні, духовні проблеми складніше, ніж працювати. Кар'єру будувати простіше, ніж особисте життя. В даному випадку праця - це пристрасть, робота стає процесом, який підпорядковує собі все життя людини.
 
Як визначити трудоголізм?

Спершу було б варто визначити ознаки трудоголізму (надмірної праці). Таких існує чотири і принаймні 2 чи 3 з них повинні бути присутніми. Отож, при розмові з людиною, яку будете провадити, і яка ймовірно надмірно віддається роботі слід з’ясувати чи в неї дійсно існує ця проблема.

Ознаки надмірної «працелюбності»:

1. Працюєте довше покладеного на вас часу.
Людина продовжує працювати, коли всі вже відправилися додому. Працює вечорами, вихідними і в свята. І робить це тому, що інакше виникає відчуття низької продуктивності, починає турбуватися, що не зробила того, що могла б зробити. Насправді ж, такий режим роботи не збільшує продуктивність праці, а зменшує її. Крім того, ставить під загрозу здоров'я.
 
2. Ніколи повністю не відволікаєтеся від роботи.
Навіть у вільний час ви – завжди на зв'язку. Ваш мобільний телефон може задзвонити будь-якої хвилини, і ви зірветеся вирішувати важливі питання. Ваш ноутбук завжди у вас під рукою з цієї ж причини. Ви можете вважати, що таким чином підтримується зв'язок з кимось на випадок екстреної ситуації. Але чомусь ці екстрені ситуації відбуваються постійно, – і у вас більше не вистачає часу на яку-небудь діяльність крім роботи. Думки постійно зосереджені на вирішенні певних справ, які пов’язані з роботою. «Херувимська пісня» на Літургії закликає відкласти всяку житейську турботу, але це не для Вас.
 
3. Все, повністю все, берете на себе.
Вам здається, що ви робите роботу краще за всіх, тому намагаєтеся все узяти на себе. Це шлях в нікуди. Адже існує не лише робота, але й стосунки між людьми, повинна зрештою бути й довіра. Неможливо всі питання вирішити самотушки.
 
4. Постійно говорите про роботу.
Ви готові говорити про роботу зі будь-ким, хто готовий вас вислухати. Найгірше доводиться вашим близьким, які не отримують від вас належної уваги, тому що всі ваші сили йдуть на роботу.
За надмірною професійною поведінкою людина часто ховає більш інтимні сторони своєї особистості. Цим можна пояснити таке явище, як «трудоголізм», тобто підвищену пристрасть до роботи (за аналогією з терміном «алкоголізм» – пристрасть до алкоголю). Людина обирає діяльність (а нею може бути і якесь захоплення чи хоббі), щоб поринути у світ, створений цією діяльністю, і захиститись від реалій життя, які можуть бути чимось травматичними для неї. До речі, не тільки роль «трудоголіка» а й роль «алкоголіка» чи «наркомана» – це також прагнення захиститись від життєвих негараздів, втеча від одних життєвих ролей і спроба «заховатись» у рамках іншої ролі, різниця лише у виді «наркотику». Узалежнена від свого «наркотику», людина не може ніколи бути справді щасливою – щастя, для якого ми були створені, буде замінене на ряд маленьких насолод від чергової «ін’єкції» насолод, які лиш на якийсь короткий час скрашуватимуть відчуття внутрішньої пустки. Такій людині складно відкрити для себе таємницю Ісусових слів: «Царство Небесне всередині вас. Шукайте перше його, а усе інше вам додасться...»
 
Які ж причини цього?

Дехто пережив у дитинстві великий біль самотності, відкинення, зради. І від цього болю  для дітей з вродженими інтелектуальними здібностями було лиш одне місце втечі: в інтелект, в голову. Мабуть усі ми це знаємо з наших історій першого кохання: коли твою таку щиру та чисту любов хтось відкине, поглумиться над нею – озлоблюєшся, замикаєш серце, кажеш собі: «Я не потребую любові!» – і «посилаєш» усіх їх з любов’ю по далі – «під три чорти»... Стаєш емоційно неприступний, нікого не підпускаєш до себе близько. А щоб швидше забути, починаєш чимось дуже захоплюватись: багато вчитись, чи стаєш раптом фанатиком-спортсменом... У психології завжди прослідковується один закон: коли ти за чимось дуже біжиш, насправді ти від чогось дуже втікаєш...

Отож, коли в сім’ї надто багато для твоєї вразливої душі «шуму» і скандалів, коли тобі важко знайти собі в ній місце – доводиться шукати деінде свого безпечного емоційного простору. І єдине місце, яке ти можеш знайти тоді собі у сім’ї, єдиний спосіб, у який ти можеш бути в ній прийнятим ти оціненим – це розвивати свої інтелектуальні задатки, стати свого роду сімейним генієм...

У дорослому житті це все повториться на ширшому соціальному загалі, і, не навчившись будувати стосунки з людьми, а водночас так цих стосунків прагнучи, людині залишається для стосунків єдина соціальна роль – роль експерта, трудоголіка, бути важливим через роботу. В такий спосіб вони можуть наблизитися до людей, хоч і водночас уникнути прямих стосунків, яких так бояться і до яких чуються нездатними.

Наша галаслива, поверхнева культура відриває нас від наших коренів, від нашого серця. Нам усе й усе важче залишатися наодинці з собою. Навіть термін новий у психіатрії з’явився – синдром вихідного дня – психічна криза, в якій опиняється людина, коли залишається нічим не зайнятою на вихідні... Наша культура вчить нас приховувати від самих себе відчуття внутрішнього невдоволення життям...

А це саме те відчуття, з яким би ми зіткнулися тоді, коли б наважилися залишитися наодинці з собою. Відчуття внутрішньої пустки... Відчуття внутрішнього болю...
І можливо це перше, чого повинні научитися ми у нашій дорозі до себе – приймати ці почуття, а не шукати як приглушити їх галасом телевізора, не втікати від них у світ розваг, а чи роботу, алкоголь, чи будь-який інший «наркотик».
 
Перші практичні кроки для боротьби з трудоголізмом

Почніть записувати, скільки годин ви присвячуєте роботі. Розробіть план по поступовому зменшенню кількості робочого годинника. Почніть з вихідних і святкових днів: вони повинні бути присвячені відпочинку, заняттю спортом, спілкуванню з друзями і тому подібне. Поступово зменшуйте кількість робочого годинника. Будьте готові до того, що у вас може виникнути відчуття тривожності, відчуття браку часу. Як справитися з негативними емоціями? Цього можна досягти за допомогою списку справ що чітко розмежовує, скільки потрібно часу на те або інше завдання.

Потрібно знайти в собі сили не виходити на зв'язок в певний час: пізно увечері або в неділю, - а час присвятити приємним для вас заняттям. Хай це буде якась фізична активність удома, а не проглядання телевізора. Ви отримаєте заряд бадьорості і енергії для ефективної роботи у відведений для цього час.

Почніть делегувати дрібні завдання, поступово переходячи до більш комплексним. Не забувайте про свій вільний час, коли беретеся за якесь нове завдання. Прагніть більше спілкуватися з колегами і брати участь в соціальному житті вашого колективу.

Вам потрібно серйозно обговорити зі своїми близькими те, як ваша робота впливає на відносини з ними. Ця розмова не буде легкою, але це буде крок у вірному напрямі. Швидше за все, ви почуєте, що не приділяєте їм уваги, і вони хотіли б частіше бачити вас, частіше ходити куди-небудь разом і тому подібне.

Варто зрозуміти, що праця не є базовою потребою людини. Робити добрі справи, розвиватися духовно, піклуватися про сім'ю – ось реальні потреби людини. У людини немає потреби працювати. Це – засіб, а не мета. Робота – засіб для того, щоб щось створити і заробити на життя.
 
Подальший шлях до зцілення і праця з людиною

При розмові, ніколи не судимо людину, відчуваємо її біль, приймаємо її такою, як вона є (це водночас не означає, що потакаємо усім її вчинкам та бажанням), тоді і людина може відчути свій біль, вивільнити його, дозволити своєму серцю плакати... Тоді вона може почути усе те, що хоче сказати їй її серце, може довідатись правду про історію свого життя, побачити себе іншими очима. І уже зі співчуттям, без осудження і відкинення прийняти саму себе, дозволити собі бути собою... Адже суть полягає у тому, щоб привести людину до пережиття безумовної любові Бога. І чи не у цьому так само є суть справжньої дружби – у безумовному прийняті один одного?..

Отож, з настановою самоприйняття, неосудження, розуміння людина повинна прислухатись тепер до свого серця – що воно їй розкаже. Людина повинна навчитися спостерігати за собою, за своїм життям – стати тим об’єктивним, відстороненим глядачем, який хоче зрозуміти суть вистави, її сценарій і ролі, які відведені в ній нам і різним людям. Знову ж таки, для того, щоб змогти об’єктивно себе побачити з боку, потрібна допомога духівника – об’єктивного, чесного, люблячого... І тоді за якийсь час людина починає бачити себе і своє життя у іншому світлі, починає вимальовуватися інша картина. Раптом усе прояснюється... Для зцілення потрібне розуміння себе.

Наступним етапом виступає боротьба внутрішнього світу людини. У душі постійно звучать два голоси – серця і его. І їх треба навчитися розрізняти, щоб могти робити між ними вибір. Це вимагає вироблення внутрішньої чутливості – дару розрізняти голоси. З его боротися не треба, його треба просто розпізнавати (а воно любить маскарад) і тоді просто кожен раз, коли воно хоче спонукати нас переживати певні почуття, чи думки, чи бажання – казати йому «стоп». Нічого не пояснювати, не аргументувати, не вступати з ним у дискусії, а просто йому лагідно усміхатись і перенести увагу на серце, прислухатися до свого справжнього центру...

Коли учні, що вічно змагались між собою за першість, запитали Ісуса, хто буде найбільший у Царстві Небеснім, то Він узяв дитину, поставив посеред них і каже: «Якщо не станете, як діти, не увійдете у Царство Боже...» Ісус не каже нам залишитися дітьми, інфантильними, але Він запрошує віднайти у собі серце дитини – з його відкритістю, безпосередністю, простотою. Чим ми жили, коли були дітьми? – Простою радістю життя, радістю стосунків, радістю снігу, радістю бігу, радістю сходу і заходу сонця... І тоді, коли в нашій голові змовкає пластинка нашого его – тоді нарешті ми можемо чути симфонію життя: чути людські голоси, їх сміх і плач, чути спів птахів на світанку і крапання дощу, тишу зір... А коли з очей спадають спотворюючи окуляри – тоді можемо побачити життя і побачити людей, їх обличчя, очі, побачити дерева, гори, степи, побачити небо, усі кольори життя... І тоді наше серце зворушується, безмежно зворушується і сповнюється усім багатством почуттів: часом радістю, часом смутком, часом замилуванням, часом співчуттям. А ще вдячністю, глибокою вдячністю – і тоді, переповнене, воно починає творити... І відкривати Творця, хто сотворив усе. Адже ми в глибині серця розуміємо, що досконалість на землі не досягти, що вона буде тільки на небі, але все одно потрібно до цього прагнути. Все одно елемент творчості, елемент співтворчості Богові ми в праці відчуваємо. Людина – єдина в світі істота, яка володіє свободою. Творчість – це і є знак даної Богом свободи. Ось ми і трудимося, щоб в своєму житті через працю реалізувати талант, даний Богом. Але треба розуміти, що не треба сподіватися тільки на свої сили. Ми повинні старатися з допомогою Божою і ближніх виконати своє земне «завдання» якнайкраще. І основна ціль цього завдання – навчитись любити.

Любов. Вкінці це те єдине слово, яке визначає суть усієї життєвої дороги. Вона робить людину вільною творити життя. Вона відкриває знання найглибших таємниць всесвіту. Любов робить серце співчутливим. Співчутливим і щедрим. Вона перемагає страх. Це та Любов, з якої ми прийшли і у яку повертаємося. Це та Любов, яка буде завжди.
 
Додаток: Результати дослідження

Результати дослідження, проведеного фінським Інститутом гігієни праці були опубліковані в «Американському журналі епідеміології». У нім брали участь 2214 британських держслужбовців, які працювали від 40 до 60 годин в тиждень. Порівнявши їх працездатність і індивідуальні показники інтелекту, учені прийшли до таких висновків:

По-перше, ті, хто працює більше 55 годин в тиждень, володіють набагато скромнішими розумовими здібностями, ніж їх колеги. По-друге, їх відрізняє погана пам'ять і навіть труднощі із запам'ятовуванням слів і імен. Оптимальною ж нормою праці в тиждень учені назвали 41 годину і менше: у працівників з такою нормою середні розумові показники були найвищими.
Загалом, лікарі підсумували, що тривалі розумові навантаження можуть мати такий же руйнуючий вплив на мозок, як, наприклад, куріння або алкоголь. При цьому вони вважають, що ефект цей – дуже стійкий. Тобто, якщо декілька років людина працювала по такому графіку, що виснажував її, то до 50-60 років їй загрожують серйозні проблеми зі здоров’ям.

Так, спершу фахівці вивчили показники здоров'я держслужбовців, зібрані в 1980-і роки. Зараз, коли всім їм біля 60-ти, вони пройшли нові тести, і виявилось, що ті з них, хто в молодості працював більше всіх, тепер мають серйозніші проблеми з пам'яттю, концентрацією і простими розумовими операціями. І це не дивлячись на те, що вони на пенсії і давно не працювали по посиленому графіку.
 
Література:
1.  Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. Киев – 1995.
2.  Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить себя. Москва – 1995.
3.  Франкл В. Человек в поисках смысла. Москва – 1990.
4.  Романчук О. Жити серцем. Львів – 2003.
5.  Орлова А. Человек не создан для работы?  http://www.neskuch.ru/index.php?section=10010
6.  Э.Ю.Соловьев. Основные паттерны новоевропейской цивилизации: «трудоголик», «профессионал», «предприниматель», «правозащитник».

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 7 + 3.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...