Дорогі Браття і Сестри у Христі!

Допоможіть Живій Вервиці поширювати віру, моральність, завдяки Вашій молитві, пожертві на поширення віри!

Зробити пожертву в
фундацію "Живої Вервиці"

Свідчення про отримані ласки

Слава Ісусу Христу! Довгий час мала проблеми з ногами. Зробили операцію на вени. Пройшло паро років після операції і побачила в одному місці почервоніла нога, почула болі. Здавалось таке подібне до відкриття рани на нозі. До лікарів не зверталася. Молилася до багатьох святих. Я маю миро св. Філомени. Помастила ногу миром св. Філомени і почала відмовляти дев’ятницю. Скоро почула полегшення і в цьому місці гарно зажило. Складаю щиру подяку св.  Філомені, Матінці Божій, Ісусові Христові і всім святим.

Горак Надія (Львіська обл., м. Мостиська)

Назад
Автор: Credo

Поклади свою дошку на землю

Дата публікації: 04-01-2011
Чому ми часто поводимось так напружено у своїх стосунках з Богом, з ближніми, з самими собою? Згадаю відомий психологічний приклад.

Якщо на землі лежить дошка, пройти по ній, не спіткнувшись, може практично будь-хто. Якщо цю ж саму дошку підняти метри на два, пройде по ній вже далеко не кожен. А якщо її встановити над прірвою або між хмарочосами, пройти по ній зуміють тільки лічені одиниці. У чому справа, адже дошка та ж сама? - Дошка та ж сама, та не той самий ризик. Якщо зашпортаєшся на землі - нічого не трапиться, спіткнешся на невеликій висоті -вдаришся, зробиш неправильний крок на великій висоті - розіб’єшся на смерть. Наше тіло надто себе цінує, так воно влаштоване, і тому тремтить і напружується, якщо відчуває небезпеку, нехай малоймовірну, зате неймовірно грізну.

Цей приклад допомагає нам зрозуміти важливу річ: чим вище ми себе підносимо, тим більше тремтимо і напружуємося від страху впасти. Але якщо для тіла природно цінувати себе понад усе, бо втративши себе, воно втрачає все, то для душі, для особистості така поведінка невиправдана, і непробачна. Цінувати себе вище всього іншого у неї немає ні найменших підстав.

«Та хто ж це цінує себе над усе?», - спитають. - «Я тільки й роблю, що повторюю, який я окаянний грішник, порох і попіл і взагалі аз' багатогрішний! Тільки й гризу себе за всі промахи і провини, що здійснив вчора і третього дня!»

У тому-то й справа. Важливо не те, яку ти собі ставиш оцінку. Важливо те, що ти невпинно себе оцінюєш. Що ти тільки і зайнятий, що самим собою. Ось це і означає, що ти для себе - найвища цінність.

Ступінь нашого самозвеличення можна досить точно виміряти арифметично, у відсотках. Подивіться, скільки часу протягом дня ваші думки зайняті вами - не важливо, схвалюєте ви себе при цьому чи засуджуєте, - і скільки Богом або оточуючими? Про Бога ми згадуємо хіба що під час обов'язкової молитви - для багатьох це 10-15 хвилин на добу, - та ще скільки-то раз побіжно, а про оточуючих, якщо не пристають, і зовсім майже не згадуємо. Так, а про себе? - А ось про себе ми майже ні на мить не забуваємо! Ось вам і точне співвідношення у відсотках: «я-не я - 90% -10%» (навіть не точне, швидше оптимістичне).

Ось і виходить: поки я для себе така собі надцінність, поки я, так би мовити, не покладу свою дошку на землю, я неодмінно буду тремтіти і напружуватися.

«Покласти свою дошку на землю» означає взагалі перестати про себе судити: «Я й сам не суджу себе» (1 Кор 4,3). Якщо я християнин, то, значить, я цілком і повністю віддав себе Христу. Вже віддав, а не тільки збираюся це зробити. І значить, я вже собі не належу. А якщо так, то яке право я маю себе судити? - «Хто ти, що судиш чужого раба?» (Рим 14,4). А оскільки для нас думати про себе і судити, оцінювати себе практично одне і те ж, то, отже, потрібно просто перестати думати про себе.

Як це зробити? - Думати про Бога, звісно, але не так це просто. У людей, містично обдарованих і покликаних, на освоєння подібної практики йдуть десятиліття. На щастя, Бог далеко не всіх призначив бути містиками. У кожного з нас є відмінний і доступний спосіб відволіктися від себе: думати про інших. Щодо інших - нам все ж таки легше думати не в сенсі «оцінювати», хоча на це ми завжди готові, але в сенсі: «Як би принести їм благо?». Це завдання теж не найпростіше, лавірувати між байдужістю і нав'язливістю - справа не з легких. Але тим краще - буде, чим зайнятися, буде, чим себе від себе відвернути!

А помилки - звичайно, вони теж будуть! Хто я, щоб не помилятись, за кого себе маю? Але для того й існує сповідь: помилився - висповідався, впав - піднявся, забруднився - помився! І більше після цього себе вже не гризти! Ми ж не згадуємо, який у нас вчора був одяг брудний, якщо нам вдалося його випрати.

http://www.credo-ua.org/2011/01/38506

Список коментарів

Коментовано: оля гарасимів | 2011-01-24

думати про ближніх-думаю, це не так важко, але так ми ближчі до Бога, полюби ближнього, як самого себе

Додати власний коментар

*
*
Будь ласка, порахуйте 6 + 9.

Духовність

папа

МАЙБУТНЄ — ЦЕ НЕ „Я“, А „МИ“

Папа Франциск виступив на відомій конференції TED ...

блаженіший

Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Сьогодні по всьому Всесвіту лунає радісний одноголосий благовіст: «Христос воскрес!...

радість

2 речі, які треба зробити

ще до кінця Великого Посту: більше доброзичливості, менше нарікання ...

Христос

УРОКИ ДОБРОЇ СПОВІДІ ВІД ЄФРЕМА СИРИНА

Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий – під старість каятимешся...

Бог

Бог не запитає

Бог не запитає тебе, яким автомобілем їздив, але ...

постимо

ЧАС РЕАНІМУВАТИ ДУШУ

Після темної ночі настає світанок. Кожного ранку, коли ми відкриваємо очі...

блаженіший

20 ТЕЗ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

В ефірі проекту “Відкрита церква” глава УГКЦ відповів ...

чистилище

5 міфів про чистилище

5 міфів про чистилище, в які вірить багато людей (Можливо, навіть ви!) ...